ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013
ПОСТАНОВА
Іменем України
26 квітня 2013 р. Справа №2а-11787/12/0170/13
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі колегії суддів: головуючого судді Ольшанської Т.С., судді: Кисельова О.М., Котарева Г.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю секретаря Ківа А.С, представника відповідача Буслаєва Т.П. довіреність №2.8.1.1-22/1055 від 30.12.2011, адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Алушта"
до Державної виконавчої служби України в особі відділу примусового виконання рішень
треті особи- Товариство з обмеженою відповідальністю "Кримська юридична група" Публічне акціонерне товариство "Дочірній банк Сбербанка Росії",Відділ державної виконавчої служби Алуштинського міського управління юстиції
про визнання протиправними дій та скасування постанови,
Обставини справи: Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Державної виконавчої служби України в особі відділу примусового виконання рішень, треті особи- Товариство з обмеженою відповідальністю "Кримська юридична група" Публічне акціонерне товариство "Дочірній банк Сбербанка Росії", Відділ державної виконавчої служби Алуштинського міського управління юстиції про визнання протиправними дій щодо стягнення виконавчого збору в розмірі 1050000,00 гривень в межах виконавчого провадження ВП № 15199390 та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 01.10.2012 по виконавчому провадженню ВП № 15199390.
Позивач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про місце, час та день його проведення був повідомлений належним чином. 18.04.2013 на адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутністю представника.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог.
Треті особи, будучи належним чином та завчасно повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, явку представників у судове засідання не забезпечили, про причини неявки не повідомили.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступне.
ВСТАНОВИВ:
Примусове виконання рішень в Україні покладено на Державну виконавчу службу, яка у своїй діяльності керується Законом України "Про виконавче провадження", який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню у випадку невиконання їх у добровільному порядку.
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до Закону України „Про державну виконавчу службу" примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці районних відділів державної виконавчої служби.
Стаття 17 Закону визначає, що примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: 5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Алушта" (Іпотекодавець 1), яке є правонаступником Закритого акціонерного товариства "Санаторій "Алушта", Товариством з обмеженою відповідальністю "Асторія-Груп" (Іпотекодавець 2), яки є майновими поручителями Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримська юридична група" (Боржник), 10.09.2008 року був укладений іпотечний договір (без випуску заставної) з Закритим акціонерним товариством "Дочірній банк Ощадбанк Росії" (Іпотекодержатель), яке є правонаступником Закритого акціонерного товариства "Банк НБР".
Згідно предмету договору, в забезпечення зобов'язань ТОВ "Кримська юридична група", які випливають із договору купівлі-продажу цінних паперів № 14605Д, укладеного між Боржником і Іпотекодержателем 10.09.2008 року, Іпотекодавці передають Іпотекодержателю в іпотеку майно, передбачене в п. 3.1. цього договору.
Відповідно до п. 3.1. договору, його предметом є нерухоме майно - будівлі і споруди санаторію "Алушта" загальною площею 17261,5 кв.м, які знаходяться за адресою: АР Крим, м. Алушта, вул. Глазскрицького, б. 8.
Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 22.04.2009 вчинено виконавчий напис № 466, яким запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно - будівлі і споруди санаторію "Алушта", які знаходяться за адресою: АР Крим, м. Алушта, вул. Глазскрицького, б. 8, та складаються з корпусу: № 6 (літ. И), заг. пл. - 1907,4 кв.м; корпусу № 7 (літ. Й), - заг. пл. - 1611,6 кв.м, що складає 20/100 будівель і споруд санаторію "Алушта", що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Асторія-Груп".
Виконавчим написом встановлено, що за рахунок коштів, отриманих від реалізації зазначеного нерухомого майна запропоновано задовольнити вимоги ВАТ "Ощадбанк Росії" у розмірі 10300000,00 гривень, що становить частину загальної вартості в 70000000,00 гривень від загальної кількості облігацій.
Постановою Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Абісова А.В. від 08.09.2009 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису нотаріуса № 466, виданого 22.04.2009. Виконавчому провадженню привласнений номер ВП № 14641805.
ТОВ "Кримська юридична група" перед ЗАТ "Дочірній банк Ощадбанку Росії" були виконані зобов'язання в зв'язку із сплатою на користь останнього відповідних сум 28.07.2011 року у розмірі 15000000,00 гривень та 11.08.2010 року у розмірі 10000000,00 гривень, що підтверджується виписками по банківським рахункам.
Таким чином, перед стягувачем основним боржником у добровільному порядку були виконані зобов'язання, що є предметом вимоги за виконавчим написом № 465 від 22.04.2009, у розмірі 25000000,00 грн..
03.11.2011 позивачем були надані Державній виконавчій службі України в особі відділу примусового виконання рішень платіжні документи, які підтверджують оплату Товариством з обмеженою відповідальністю "Кримська юридична група" в розмірі 25000000,00 грн..
11.11.2011 був складений акт опису та арешту майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Алушта" відповідно до виконавчого напису від 22.04.2009 №465.
Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Вовченком О.В. 01.10.2012 року по виконавчому провадженню ВП № 14641805 прийнято постанову про повернення виконавчого документу стягувачу, відповідно до якої виконавчий напис № 466 від 22.04.2009 року повернений Відкритому акціонерному товариству "Дочірній банк Ощадбанк Росії", на підставі заяви АТ "Ощадбанк Росії" від 30.07.2012 про повернення виконавчого документу, отриманої відповідачем 06.09.2012 року.
Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Вовченком О.В. 01.10.2012 по виконавчому провадженню ВП № 14641805 прийнято постанову про стягнення з боржників: ТОВ "Асторія-Груп" і ТОВ "Кримська юридична група" виконавчого збору у розмірі 1030000,00 гривень.
Також, судом встановлено, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 22.04.2009 року вчинено виконавчий напис № 465, яким запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно - будівлі і споруди санаторію "Алушта", які знаходяться за адресою: АР Крим, м. Алушта, вул. Глазскрицького, б. 8, що складає 80/100 будівель і споруд санаторію "Алушта", що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Алушта".
Виконавчим написом встановлено, що за рахунок коштів, отриманих від реалізації зазначеного нерухомого майна запропоновано задовольнити вимоги ВАТ "Ощадбанк Росії" у розмірі 10500000,00 гривень, що становить частину загальної вартості в 70000000,00 гривень від загальної кількості облігацій.
Постановою Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Абісова А.В. від 09.10.2009 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису нотаріуса № 465, виданого 22.04.2009. Виконавчому провадженню привласнений номер ВП № 15199390.
Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Вовченком О.В. 01.10.2012 по виконавчому провадженню ВП № 15199390 прийнято постанову про повернення виконавчого документу стягувачу, відповідно до якої виконавчий напис № 465 від 22.04.2009 року повернений Відкритому акціонерному товариству "Дочірній банк Ощадбанк Росії", на підставі заяви АТ "Ощадбанк Росії" від 30.07.2012 про повернення виконавчого документу, отриманої відповідачем 06.09.2012.
Не погоджуючись з постановою відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби по виконавчому провадженню ВП № 15199390 про стягнення з ТОВ "Санаторій "Алушта" виконавчого збору у розмірі 1050000,00 гривень, позивач звернувся з адміністративним позовом до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим.
Постановою Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Абісова А.В. від 01.10.2012 прийнято постанову про стягнення з боржників Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Алушта" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримська юридична група" виконавчий збір у розмірі 1050000,00 грн..
На час відкриття виконавчого провадження ВП №14641805 (постанова від 08.09.2009р.) Закон України "Про виконавче провадження" діяв в редакції, якою було встановлені наступні положення.
Статтею 1 вказаного Закону встановлено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Відповідно до ч. 1, абз. 3 ч. 2 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.
Частиною 1 ст. 7 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Статтею 46 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, яка діяла на час відкриття виконавчого провадження) встановлено, що у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом.
Відповідно до частин 1,2 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, яка діяла на час відкриття виконавчого провадження) державний виконавець здійснює виконавчі дії по виконанню рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 401 цього Закону.
Державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а по виконанню рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строки здійснення виконавчого провадження не поширюються на час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження та на період реалізації арештованого майна боржника.
Наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року N 74/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 р. за N 865/4158, затверджено Інструкцію про проведення виконавчих дій (яка діяла на час відкриття виконавчого провадження).
Пунктом 3.6.2 вказаної Інструкції встановлено, що державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець установлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати 7 днів, а рішень про примусове виселення - 15 днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій. При цьому вказується дата виконання.
Згідно до п. 4.1.3 Інструкції про проведення виконавчих дій, якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення, то державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання в межах строку, передбаченого статтею 25 Закону.
Пунктом 4.14 Інструкції про проведення виконавчих дій встановлено, що з грошової суми (у тому числі одержаної від реалізації майна боржника), яка стягнута державним виконавцем з боржника, у першу чергу повертається авансовий внесок сторін та інших осіб на проведення виконавчих дій, у другу чергу компенсуються витрати державної виконавчої служби на здійснення виконавчих дій, не покриті авансовим внеском сторін та інших осіб, у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір. Виконавчий збір стягується пропорційно до фактично задоволених вимог стягувача.
Пунктом 4.16.1 Інструкції про проведення виконавчих дій встановлено, що у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби (додаток 3), стягується виконавчий збір у розмірі десяти відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом.
Відповідно до п. 4.16.2 Інструкції про проведення виконавчих дій, постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю після завершення строку, наданого для добровільного виконання, та встановлення, що рішення боржником у добровільному порядку не виконано. Розмір виконавчого збору визначається відповідно до вимог Закону.
З аналізу вказаних норм Закону України "Про виконавче провадження" вбачається, що виконавчий збір відповідно до статті 46 Закону України "Про виконавче провадження" стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній по-перше, не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк, а по-друге, рішення було виконано примусово.
Така думка суду підтверджується позицією викладеною у п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003р. № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльності органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження".
Поряд з цим, суд звертає увагу, що Закон України "Про виконавче провадження" містить імперативну норму викладену у ст. 25 Закону, яка встановлює шестимісячний строк, протягом якого державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії, тобто вчинити встановлені цим Законом заходи направлені на виконання виконавчого документу. При цьому Закон України "Про виконавче провадження" не містить положень, які б дозволяли продовжувати цей строк або вчиняти виконавчі дії поза межами такого строку.
За таких обставин, враховуючи приписи Закону України "Про виконавче провадження", які встановлюють гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні, обов'язок державного виконавця вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, діяти неупереджено та своєчасно і з урахуванням норм ч. 3 ст. 2 КАС України, суд дійшов висновку, що правомірною та обґрунтованою може вважатися така постанова про стягнення з боржника виконавчого збору, якщо підставою для її прийняття стали правомірні дії державного виконавця, зокрема, якщо державним виконавцем у встановлений шестимісячний строк були вчинені всі необхідні виконавчі дії направлені на примусове виконання рішення, результатом яких стало його фактичне виконання.
Напроти, не вчинення державним виконавцем виконавчих дій протягом встановленого шестимісячного строку буде свідчити про вчинення виконавчих дій з порушенням встановлено законом строку.
Отже, постанова про стягнення виконавчого збору прийнята на підставі виконавчих дій вчинених поза межами встановленого законом строку, які крім того, не привели до виконання рішення, не може вважатися такою, що прийнята обґрунтовано.
Виконавче провадження з виконання виконавчого напису нотаріуса №465 виданого 22.04.2009 було відкрито 08.09.2009, а постанова про стягнення з боржника виконавчого збору була прийнята 01.10.2012.
Матеріали справи не містять, а відповідачем, у порядку ч. 2 ст. 71 КАС України не надано належних доказів вчинення відповідачем протягом встановленого шестимісячного строку, після відкриття виконавчого провадження, виконавчих дій та фактичного примусового виконання рішення.
Оскільки відповідачем у встановлений законом строк не були виконані виконавчі дії та фактично рішення не було виконано то, відповідно, прийняття постанови про стягнення з боржника виконавчого збору є необґрунтованим.
Постанова про стягнення з боржника виконавчого збору прийнята 01.10.2012 і обґрунтована посиланням на норму статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції станом на 01.10.2012).
Статтею 28 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції Закону, яка діяла на час прийняття даної постанови, встановлено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Дана норма Закону України "Про виконавче провадження" діє з 09.03.2011- з моменту набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)" від 4 листопада 2010 року N 2677-VI.
Статтею 46 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції станом на час закінчення встановленого шестимісячного строку з дня відкриття відповідачем виконавчого провадження) було встановлено, що у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом.
На час прийняття оскаржуваної постанови також діяла Інструкція з організації примусового виконання рішень, що затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 за № 489/20802.
Пунктом 3.7.1 даної Інструкції встановлено, що постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення. У постанові про стягнення виконавчого збору визначається розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню, зазначений у частині першій статті 28 Закону. Примусове стягнення виконавчого збору здійснюється відповідно до вимог Закону.
З системного аналізу положень норм Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції Закону України від 4 листопада 2010 року N 2677-VI) та норм Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, яка діяла на час відкриття виконавчого провадження) вбачається, що принциповою відмінністю, стосовно стягнення виконавчого збору є те, що до набрання чинності Законом України від 4 листопада 2010 року N 2677-VI, підставою для стягнення виконавчого збору була наявність таких підстав як невиконання рішення добровільно в установлений для цього строк та наявність примусового виконання рішення, а після набрання чинності Законом України від 4 листопада 2010 року N 2677-VI, підставою для стягнення виконавчого збору є невиконання боржником рішення у встановлений Законом строк, а також те, що відповідно до Закону України від 4 листопада 2010 року N 2677-VI стягнення з боржника виконавчого збору можливо разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання.
Крім того, норми Закону України "Про виконавче провадження", які діяли до набрання чинності Законом України від 4 листопада 2010 року N 2677-VI, встановлювали, що виконавчий збір стягується від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом. При цьому на час прийняття оскаржуваної постанови норми Закону України "Про виконавче провадження" передбачають стягнення виконавчого збору у відсотковому відношенні від суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.
Таким чином, з 09.03.2011 (дати набрання чинності Законом України від 4 листопада 2010 року N 2677-VI) виконавчій збір стягується з боржника незалежно від виконання державною виконавчою службою будь - яких дій, спрямованих на примусове виконання відповідного рішення, тоді як до цієї дати закон пов'язував можливість стягнення виконавчого збору тільки пропорційно стягнутим сумам або переданому майну. Як свідчать матеріали справи, на протязі 6 місяців з дня відкриття виконавчого провадження, державна виконавча служба майно боржника стягувачу не передавала.
Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Законом України "Про виконавче провадження" (в редакції Закону України від 4 листопада 2010 року N 2677-VI) встановлені суттєво нові приписи в частині підстав для стягнення виконавчого збору.
Відповідачем при вирішенні питання про стягнення виконавчого збору була застосована норма, яка не діяла на час відкриття виконавчого провадження та не діяла протягом строку, встановленого законом для проведення виконавчих дій (6 місяців).
Слід звернути увагу, що відповідно до приписів ст. 28 Закону України від 4 листопада 2010 року №2677-VI та п. 3.7.1 Інструкції з організації примусового виконання рішень, що затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, моментом винесення постанови про стягнення виконавчого збору є наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення.
При цьому, виконавче провадження на час дії ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції Закону України від 4 листопада 2010 року N 2677-VI) не відкривалося і строк для самостійного виконання рішення державним виконавцем відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції Закону України від 4 листопада 2010 року N 2677-VI) не встановлювався.
При застосуванні відповідного закону необхідно враховувати сукупність приписів всіх його норм, що діяли на час застосування окремої норми.
Суд дійшов висновку, що застосування норми ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції Закону України від 4 листопада 2010 року N 2677-VI), яка передбачає стягнення виконавчого збору може бути застосована на відносини, що виникли після набрання чинності Законом України від 4 листопада 2010 року N 2677-VI.
Відносини з примусового виконання рішення виникли з 09.10.2009- дня відкриття виконавчого провадження, тобто до дати набрання чинності Закону України від 4 листопада 2010 року №2677-VI, якою є 09.03.2011.
Протягом цього строку відповідач не був позбавлений можливості реалізувати надані йому повноваження для примусового виконання рішення, які б призвели до його фактичного виконання, що створило б підстави для стягнення виконавчого збору. Але відповідачем дій, що призвели б до примусового виконання, вчинено не було.
Фактично мають місце обставини, які вказують, що в результаті неналежного виконання відповідачем свого обов'язку та повноважень із проведення виконавчих дій, що призвели б до примусового виконання рішення, ним була втрачена можливість прийняття постанови про стягнення виконавчого збору на підставі норм Закону України "Про виконавче провадження" до набрання чинності Законом України від 4 листопада 2010 року N 2677-VI.
Норми Закону України від 4 листопада 2010 року №2677-VI не містять приписів, які б встановлювали правила щодо стягнення виконавчого збору стосовно виконавчого провадження відкритого до набрання чинності цим Законом.
Таким чином, відповідач приймаючи постанову про стягнення виконавчого збору допустив застосування норм Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції Закону України від 4 листопада 2010 року N 2677-VI) щодо відносин, які виникли до набрання цим Законом чинності, чим порушив норми прямої дії ст. 58 Конституції України.
Вказані обставини свідчать, що приймаючи оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору відповідач діяв недобросовісно, з порушенням порядку та способу встановленого законом, також прийняття такої постанови було здійснено несвоєчасно, що свідчить про протиправність оскаржуваної постанови та наявність підстав для її скасування.
Крім того суд зазначає, що встановлені у ч. 3 ст. 2 КАС України положення щодо оцінки правомірності дій та рішень суб'єктів владних повноважень, які полягають у перевірки судом чи діяв суб'єкт владних повноважень розсудливо, а також пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) полягають у наступному.
Прийняття рішення, вчинення (невчинення) дій розумно (розсудливо). Під нерозсудливими (інакше - безглуздими, ірраціональними) рішеннями, діями, бездіяльністю суб'єкта владних повноважень можна розуміти такі, яких жоден суб'єкт владних повноважень не міг би допустити, діючи відповідно до здорового глузду та обов'язків, покладених на нього законом. Нерозсудливими слід вважати також рішення, дії, бездіяльність, що є неприпустимими з погляду законів логіки та загальноприйнятих моральних стандартів.
Прийняття рішень, вчинення дій пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване ці рішення (дії), - цей критерій відображає принцип пропорційності (адекватності). Дотримання принципу пропорційності особливо важливе при прийняті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, свободи та інтереси особи. Метою дотримання цього принципу є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення або дії суб'єкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи. Принцип пропорційності, зокрема, передбачає, що: здійснення повноважень, як правило, не має спричиняти будь-яких негативних наслідків, що не відповідали б цілям, яких заплановано досягти; якщо рішення або дія можуть обмежити права, свободи чи інтереси осіб, то такі обмеження мають бути виправдані необхідністю досягнення важливіших цілей; несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів особи внаслідок рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути значно меншими від тієї шкоди, яка могла б настати за відсутності такого рішення чи дії; для досягнення суспільно корисних цілей необхідно обирати найменш "шкідливі" засоби. Таким чином, принцип пропорційності має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення.
Матеріали справи свідчать, що 11.08.2010 Товариство з обмеженою відповідальністю "Кримська юридична група", що є основним боржником за іпотечним договором, здійснило викуп у АТ "Сбербанк Росії" іменних процентних облігацій в кількості 10000 штук на загальну суму 10000000,00 грн., про що свідчить платіжне доручення від 11.08.2010 № 141.
28.07.2011 Товариство з обмеженою відповідальністю "Кримська юридична група" перерахувало на рахунок АТ "Сбербанк Росії" грошову суму 15000000,00 грн., в якості викупу облігацій в кількості 15000 штук.
Таким чином, перед стягувачем основним боржником у добровільному порядку були виконані зобов'язання, що є предметом вимоги за виконавчим написом № 465 від 22.04.2009 у розмірі 25000000,00 грн.
За таких підстав, оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.
Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).
Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2012 №4901-УІ виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
З огляду на викладене суд вважає необхідним стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.
У судовому засіданні, яке відбулось 26.04.2013, оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Відповідно до вимог частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України повний текст постанови виготовлений та підписаний 30.04.2013.
На підставі викладеного, керуючись статтями 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1.Позовні вимоги задовольнити частково.
2.Скасувати постанову Державної виконавчої служби України в особі відділу примусового виконання рішень про стягнення виконавчого збору від 01.10.2012 по виконавчому провадженню ВП № 15199390, стосовно Товариства з обмежено відповідальністю "Санаторій "Алушта".
3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Алушта" судовий збір у розмірі 1073,00 грн. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.
4.В іншій частині позовних вимог -відмовити.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя підпис Т.С. Ольшанська
Суддя підпис О.М. Кисельова
Суддя підпис Г.М. Котарева
Судове рішення № 31214572, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим було прийнято 26.04.2013. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 2а-11787/12/0170/13. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: