Рішення № 31211694, 08.05.2013, Романівський районний суд Житомирської області

Справа № 290/523/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2013 року Романівський районний суд Житомирської області

у складі:

головуючого судді Лесько М.О.

при секретарі Колосовській К.В.,

за участю:

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Романові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання дійсним договору купівлі-продажу жилого будинку, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Романівського районного суду Житомирської області з позовом ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку дійсним.

Позивач свої вимоги мотивує наступним. Влітку 2011 року позивач прийняв рішення продати жилий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Через деякий час до позивача звернувся відповідач з метою придбання вказаного будинку, оглянув будинок та сторони дійшли згоди щодо його купівлі-продажу за ціною 7000 доларів США. Згодом відповідач ОСОБА_3 зателефонував позивачу, підтвердив свій намір придбати будинок і повідомив, що приїжджає з речами. У жовтні 2012 року відповідач заселився до будинку, 19.10.2012 року відповідач зареєстрував своє та свого сина місце проживання у будинку позивача за адресою: АДРЕСА_1. У присутності свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відповідач ОСОБА_3 передав позивачу ОСОБА_1 суму грошей у розмірі 5000 доларів США та 16000 гривень, що підтверджується письмовою розпискою.

До оформлення договору купівлі-продажу позивач виїхав з будинку, оформив зняття з реєстрації місця проживання у даному будинку та передав відповідачу усі правовстановлюючі документи та ключі від будинку. Таким чином позивач забезпечив виконання зобов'язання до оформлення договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення. Через деякий час відповідач відмовився від укладення договору купівлі-продажу та вимагає повернення йому грошей, сплачених за будинок.

Посилаючись на положення ч.2 ст.220 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) позивач просить визнати дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали повністю. Відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 заперечували проти задоволення позову.

Вислухавши пояснення позивача, відповідача та їх представників, дослідивши матеріали даної цивільної справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що у жовтня 2012 року між сторонами в усній формі було досягнуто домовленості про купівлю-продаж житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, який належить позивачу на праві власності відповідно до договору дарування від 13.04.1986 року (а.с. 7-8), що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим Державним комунальним підприємством Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації № 20434785 від 02.10.2008 року. На підтвердження досягнутої домовленості про купівлю-продаж сторони склали розписку, відповідно до якої відповідач передав позивачу в рахунок «уплати за хату» грошові кошти у сумі 5000 доларів США та 16000 гривень (а.с. 13)

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ч.1 ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно ч.2 ст.220 ЦК України визначено, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Частиною першою ст.210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін. У зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК України. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, в тому числі заявлені в зустрічному позові у справах про визнання договорів недійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.

При вирішенні позовних вимог, суд не може прийняти посилання позивача на застосування норм ч.2 ст. 220 ЦК України, оскільки при визнанні правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню дійсним, необхідно врахувати, що норма частини другої ст.220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.210 та ст. 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, а тому вони не є укладеними і не створюють прав і обов'язків для сторін.

Згідно ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу житлового будинку або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до ч. 3 статті 640 ЦК України у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин (жовтень - листопад 2012 року) договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

З 01.01.2013 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та інших законодавчих актів», яким ч.3 ст.640 ЦК України викладено в новій редакції, згідно з якою договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним із дня такого посвідчення, а з частини 2 ст.657 ЦК України виключено слова «та державної реєстрації».

Однак, сторонами не надано суду письмових доказів, що після 01 січня 2013 року між ними існувала домовленість щодо усіх істотних умов договору, що одна із сторін договору ухилялась чи ухиляється від його нотаріального посвідчення, як того вимагає ч.2 ст.220 ЦК України. Натомість відповідач стверджує у судовому засіданні, що будинок позивача його не влаштовує і він не має наміру на придбання вказаного будинку у власність.

Статтею 1 ЦК України визначено, що особисті немайнові та майнові відносини, які регулюються цивільним законодавством, засновані, крім іншого, на вільному волевиявленні їх учасників.

Відповідно до ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, що є однією із загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Отже, позивачем в судовому засіданні не доведено на підставі письмових доказів досягнення згоди з відповідачем щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу житлового будинку; на момент виникнення спірних правовідносин даний договір потребував державної реєстрації, тому підстави для задоволення позову відсутні.

На підставі наведеного вище та керуючись ст.ст. 1, 16, 203, 210, 220, 328, 640, 657, ЦК України, ст.ст. 10, 11, 15, 57 - 60, 209, 212-215, 294, 296 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання дійсним договору купівлі-продажу жилого будинку - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Житомирської області через Романівський районний суд Житомирської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: М.О. Лесько