Рішення № 31210236, 11.04.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Справа № 22ц/775/2888/13 Головуючий 1 інстанції Панова Т.Л.

Категорія 2 Доповідач Кішкіна І.В.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2013 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Новосядлої В.М.,

суддів Алексєєва А.В., Кішкіної І.В.,

при секретарі Мишко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка подана її представником ОСОБА_2, на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 06 лютого 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1, в інтересах якої на підставі договору діє ОСОБА_2, до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні власністю та виселення,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2012 року ОСОБА_1, в інтересах якої на підставі договору діє ОСОБА_2, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю та виселення, в якому зазначила, що на підставі свідоцтва про право власності від 10 вересня 1975 року їй на праві власності належить будинок АДРЕСА_1. З 17 липня 2007 року у вказаному будинку зареєстрована відповідачка ОСОБА_3, дружина сина позивачки ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідачка з 15 червня 2012 року у спірному будинку не проживає, але перереєструватись за адресою свого мешкання відмовляється, чим порушує її право власності. Просила задовольнити позов.

Рішенням рішення Дружківського міського суду Донецької області від 06 лютого 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні власністю та виселення відмовлено.

З вказаним рішенням не погодилась позивачка ОСОБА_1, в інтересах якої на підставі договору діє ОСОБА_2, та оскаржила його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі просить скасувати рішення, яке постановлено в порушення норм процесуального і матеріального права, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд не врахував, що позивачка є власником будинку, а відповідачка не є членом сім'ї власника, не вела з нею спільного господарства, не сплачує комунальні послуги, а позивачка не має можливості користуватися своїм майном, будучи інвалідом, не може оформити субсидію.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2, який діє на підставі договору, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, представник позивачки надав заяву, згідно якої просить справу розглянути за його відсутності, доводи апеляційної скарги підтримує.

Відповідачка ОСОБА_3 у судовому засіданні апеляційного суду просила апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення відповідачки, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено і як вбачається з матеріалів справи, що позивачка ОСОБА_1, 1930 року народження, є власником будинку № АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на жилий будинок, виданого Дружківською міською радою, 10 вересня 1975 року (а.с.6).

З 17 липня 2007 року в зазначеному будинку зареєстрована відповідачка ОСОБА_3 (а.с.10-13).

ІНФОРМАЦІЯ_1 син позивачки та чоловік відповідачки ОСОБА_4 помер (а.с.14).

Відповідно до акту, складеному 22 листопада 2012 року головою територіального комітету мікрорайону Яковлівка м. Дружківка, ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 не проживає після смерті чоловіка (а.с.9).

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 покинула будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та належить позивачці, з поважних причин, оскільки остання вимусила її покинути будинок, крім того, відповідачка, будучи вселеною до жилого приміщення зі згоди власника, будучи членом її сім'ї, не руйнувала будинок, не псувала речі, не порушувала правила співжиття, а тому не може бути виселена з жилого приміщення без надання іншого.

Проте з таким висновком суду погодитись не можна.

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК України).

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Аналіз змісту вказаних правових норм свідчить про те, що право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.

Із зазначеного слід дійти висновку, що виникнення права членів сім'ї власника будинку (квартири) на користування цим будинком (квартирою) та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку (квартири) права власності на цей будинок (квартиру), а відтак - припинення права власності особи на будинок (квартиру) припиняє право членів її сім'ї на користування цим будинком (квартирою).

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що відповідачка вселилась в спірний будинок як дружина сина власника зі згоди власника, а тому придбала право користування жилим будинком, є невірним, оскільки права членів сім'ї власника будинку на об'єкт власності є похідними від прав самого власника.

Передбачаючи право власника житлового будинку (квартири) на відчуження цих об'єктів, закон не передбачив при цьому перехід прав і обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом (житлового сервітуту) членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири) (на відміну від договору найму (оренди) житла - ст. ст. 810, 814 ЦК України).

Зазначені висновки не суперечать нормам ст. 47 Конституції України, ст. 9 ЖК України, ст. 311 ЦК України, враховуючи, що право на житло (користування ним, усунення перешкод у користуванні ним) підлягає захисту лише у випадку порушення прав особи.

Застосування судом першої інстанції норми ст. 64 ЖК України до правовідносин сторін є помилковим, оскільки на відповідачку не поширена дія ст. 64 ЖК України, тому члени сім'ї власника будинку (квартири) не можуть користуватися тими ж правами, які надаються членам сім'ї наймача.

Враховуючи, що відповідач не набув самостійного права на житло з підстав, передбачених законом (найм, оренда, вселення наймачем чи на підставі ордера тощо - ст. 810 ЦК України, ст.ст. 61, 64 ЖК України), висновок суду першої інстанції про поширення на нього норми ст. 64 ЖК, про порушення його житлових прав та про наявність підстав для їх захисту є помилковим.

Тож, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, оскільки з припиненням права власності особи на жиле приміщення члени його сім'ї також утрачають право користування цим приміщенням і підлягають виселенню за позовом нового власника.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314-316 ЦПК України, апеляційний суд,

в и р і ш и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану її представником ОСОБА_2, задовольнити.

Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 06 лютого 2013 року скасувати.

Позов ОСОБА_1, в інтересах якої на підставі договору діє ОСОБА_2, до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні власністю та виселення задовольнити.

Усунути перешкоди у користуванні правом власності житловим приміщенням шляхом виселення ОСОБА_3, 1953 року народження, з будинку АДРЕСА_1

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового забору в сумі 107 гривень 30 копійок.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді