Постанова № 31196317, 25.04.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2013 р. Справа №805/1533/13-а

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 12:30

Донецький окружний адміністративний суд у складі судці Шинкарьової І.В.,

при секретарі судового засідання Заднепровській В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позової Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Регіонального управлінн Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнови виробів Державної податкової адміністрації України у Донецькій області про визнанн протиправним та скасування рішення про застосування фінансових санкцій від 07.09.12 М 050271-2384-21-230 на суму 12285,00 грн. за участю представників сторін

від позизача: ОСОБА_2

від відповідача: Платонова Я.В.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся з позовом до Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів Державної податкової служби України у Донецькій області про визнання неправомірним та скасування рішення про застосування фінансових санкцій від 07.09.12 №050271-2384-21-230, яким застосовано фінансову санкцію у сумі 12285 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вважає рішення про застосування фінансових санкцій неправомірними та таким що підлягає скасуванню. Підставою для скасування вважає те, що направлення на перевірку перевіряючі не надавали, у позивача відсутня інформація від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення позивачем законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби. Таким чином, позивач робить висновок про проведення відповідачем перевірки без законних підстав, а тому докази на підтвердження встановлених перевіркою фактів отримані в ході такої перевірки не можуть вважатися допустимими. Посилаючись на п.20.1.5. п. 20.1 ст.20 ПК України, позивач вказує, що податковому органу надано право вимагати від платників податків проведення вказаних дій, а не приймати участь, та тим більше самостійно складати документи по результатам проведення інвентаризацій, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки. Щодо відповідальності за відсутність у позивача статусу суб'єкта господарювання громадського харчування, позивач заперечує з тих підстав, що відповідач посилається на запит від 16.07.12 до Маріупольської міської ради від 16.07.12 та відповіді департаменту економки Маріупольської міської ради від 31.07.12 на вказаний запит. Відповідно до вказаного листа-відповіді станом на 31.07.12 статус підприємствам громадського харчування у м. Маріуполі не присвоюється. Проте фактична перевірка відповідача проводилась 01.06.12, рішення було прийнято 07.09.12.

Представник позивача позовні вимоги підтримав надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, просив позовні вимоги задовольнити.

Відповідач позовні вимоги не визнав, надав заперечення у яких зазначив, що перевірка проведена відповідно до компетенції управління, спірне рішення прийнято відповідно до вимог законодавства і компетенції органу, який його прийняв, тому не підлягає скасуванню. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні обставинам, викладеним в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, про що надав письмові заперечення, зазначивши, що рішення про застосування до позивача фінансових санкцій прийнято у відповідності до діючого законодавства України. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області 05 грудня 2011 року, №22740000000029555 (а.с. 11).

На підставі направлення №000124 від 01 червня 2012 року, відповідно до наказу №79 від 06 червня 2012 року (а.с.12), Регіональним управлінням департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів ДПА України у Донецькій області здійснено фактичну перевірку з питань додержання позивачем вимог, встановлених законодавством України, які є обов'язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами кафе, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, що належить Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1.

В ході перевірки встановлено порушення 15-3 Закону України «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», а саме продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці суб'єктом господарювання, що не має статусу господарювання громадського харчування, та п.5 Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями, а саме за реалізацію алкогольних напоїв без марок акцизного податку встановленого зразка.

За результатами перевірки складено акт №152/02/НОМЕР_1 від 01 червня 2012 року (а.с.13). До акту перевірки в якості додатку №1 був складений вибірковий перелік марок акцизного податку. В акті мається відмітка , що зауважень до акту перевірки не має.

Представник суб'єкта господарювання після ознайомлення з актом перевірки надав пояснення, що зауважень до акту перевірки не має.

На підставі акту перевірки відповідачем було прийняте рішення про застосування фінансових санкцій від 07 вересня 2012 року №050271-2384-230, яким відповідно до абз.9, 15 ч.2 ст.17 вищевказаного Закону, а саме: реалізація алкогольних напоїв без марок акцизного податку встановленого зразка; продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці суб'єктом господарювання, що не має статусу суб'єкта господарювання громадського харчування, до позивача застосовані санкції у вигляді штрафу в розмірі 5485,00 грн. та 6800,00 грн. відповідно (а.с.16).

Відповідно до ч.1 ст.17 вищевказаного Закону, за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Частиною 6 статті 15-3 цього Закону визначено, що продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці дозволяється тільки суб'єктам господарювання громадського харчування та спеціалізованим відділам, що мають статус суб'єктів господарювання громадського харчування, суб'єктів господарювання з універсальним асортиментом товарів.

Абзацом 9 частини 2 статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» передбачено, що у разі порушення суб'єктом господарювання вимог статті 15- 3 цього Закону застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу у розмірі 6800 гривень.

Основні вимоги до роздрібної торгівлі горілкою і лікеро-горілчаними виробами, вином виноградним та плодово-ягідним, коньяком, шампанським, вином ігристим (далі - алкогольні напої), спрямовані на забезпечення прав споживачів щодо належної якості товару і рівня торгівельного обслуговування визначені Правилами роздрібної торгівлі алкогольними напоями, затверджених постановою Кабінету міністрів України N854 від 30 липня 1996 року (далі по тексту - Правила роздрібної торгівлі алкогольними напоями).

Відповідно до пункту 2 Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями роздрібна торгівля алкогольними напоями є діяльністю з продажу алкогольних напоїв безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших підприємствах громадського харчування.

Роздрібна торгівля алкогольними напоями здійснюється через спеціалізовані підприємства, в тому числі фірмові, спеціалізовані відділи (секції) підприємств з універсальним асортиментом продовольчих товарів, підприємства чи спеціалізовані відділи (секції) магазинів споживчої кооперації, а також підприємства громадського харчування.

Відповідно до п. 22 Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці дозволяється тільки підприємствам громадського харчування та спеціалізованим відділам, що мають статус підприємств громадського харчування, підприємств з універсальним асортиментом товарів.

Визначення терміну «заклад громадського харчування» містилося у Правилах роботи закладів (підприємств) громадського харчування, затверджених Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України №219 від 24.07.2002 року. Разом з тим, Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України №309 від 09.10.2006 року поняття «заклад громадського харчування» було змінено на поняття «заклад ресторанного господарства».

Відповідно до пункту 1.3. Правилах роботи закладів (підприємств) громадського харчування закладом ресторанного господарства є організаційно-структурна одиниця у сфері ресторанного господарства, яка здійснює виробничо-торговельну діяльність: виробляє і (або) доготовляє, продає і організовує споживання продукції власного виробництва і закупних товарів, може організовувати дозвілля споживачів.

Згідно з пунктами 1.5., 1.6 Правил роботи закладів (підприємств) громадського харчування заклади (підприємства) ресторанного господарства поділяються за типами: фабрики-кухні, фабрики-заготівельні, ресторани, бари, кафе, їдальні, закусочні, буфети, магазини кулінарних виробів, кафетерії, а ресторани та бари - також на класи (перший, вищий, люкс). Вибір типу закладу (підприємства) ресторанного господарства та класу ресторану або бару здійснюється суб'єктом господарської діяльності самостійно з урахуванням вимог законодавства України.

Суб'єкти господарської діяльності у сфері ресторанного господарства при облаштуванні закладу (підприємства) згідно з обраним типом (класом) повинні мати необхідні виробничі, торговельні та побутові приміщення, а також обладнання для приготування та продажу продукції. Вимоги, що пред'являються до виробничих, торговельних та побутових приміщень закладів (підприємств) ресторанного господарства, обладнання, інвентарю, переліку послуг, технологічних режимів виробництва продукції, встановлюються законодавством України.

Відкриття закладу (підприємства) ресторанного господарства узгоджується з органами місцевого самоврядування, установами державної санітарно-епідеміологічної служби в установленому законодавством порядку.

Згідно наведених вище приписів Правил роботи закладів (підприємств) громадського харчування, затверджених Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України № 219 від 24 липня 2002 року, відкриття закладу громадського харчування узгоджується суб'єктом господарювання із органами місцевого самоврядування.

Протягом судового розгляду справ судом встановлено відсутність в позивача документів, що підтверджується узгодження позивачем статусу підприємства громадського харчування. Будь-які документи, які б свідчили про звернення позивача до вповноважених органів з метою отримання такого узгодження в матеріалах справи відсутні.

Регіональним управлінням Департаменту CAT ДПС України у Донецькій області надіслано запит №916/10/21-0229 від 16 липня 2012 року до Маріупольської міської ради з проханням повідомити про наявність узгодження на відкриття підприємства громадського харчування Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

На вказаний запит 31 липня 2012 року отримано відповідь, в якому повідомлялося що станом на 31 липня 2012 року статус підприємствам громадського харчування у м.Маріуполі не присвоюється.

3 метою забезпечення додержання вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та всебічного, об'єктивного розгляду адміністративної справи, з метою з'ясування обставин, що мають значення для вирішення адміністративної справи, судом надіслано запит про наявність узгодження на відкриття підприємства громадського харчування Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

На вказаний запит 08 квітня 2013 року отримано відповідь, в якому повідомляється що статус підприємствам громадського харчування в м.Маріуполі надавало Управління торгівлі та побутового обслуговування міської ради. У зв'язку з його ліквідацією з 01 квітня 2009 року, повноважень щодо надання статусів підприємствам громадського харчування жодному структурному підрозділу міської ради не надано.

Таким чином, надана відповідь не спростовує висновки відповідача, щодо щодо відсутності відповідного статусу у позивача (арк. справи 4).

Що стосується посилань відповідача на Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо зареєстрованого виду діяльності: 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування, та на торговий патент на здійснення підприємницької діяльності у сферах ресторанного господарства та роздрібної торгівлі суд зазначає наступне.

Торговим патентом, відповідно до Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" є державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися певними видами підприємницької діяльності.

Тобто, торговим патентом та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та, копії яких є в матеріалах справи, підтверджено право позивача на здійснення певного виду підприємницької діяльності. Проте, реєстрація певних видів діяльності та отримання позивачем патенту не позбавляє суб'єкта господарювання обов'язку узгодити відкриття закладу ресторанного господарства.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Відповідно до Акту перевірки, в ході перевірки зроблено опис марок акцизного податку, якими марковані алкогольні напої, що реалізуються, для їх подальшого аналізу, а саме2 пляшки віскі «Ханкі Баністер», міцність 40%, дата розливу 12 травня 2011 року, імпортер ТОВ «Еліт-А» по ціні 360,00 грн., 1 пляшка віскі «Ханкі Баністер», міцність 40%, дата розливу 28 лютого 2012 року, імпортер ТОВ «Еліт-А» по ціні 360,00 грн., 1 пляшка віскі «Джонні Уокер Ред Лейбл», міцність 40%, дата розливу березень 2012 року по ціні 470,00 грн., імпортер ТОВ «Баядера Імпорт», 1 пляшка віскі «Балантаймс файнест скотч віскі», міцність 40%, імпортер «Перно рікар Україна», по ціні 410,00 грн., 1 пляшка текіли сауза «Голд Екстра», міцність 40%, дата розливу травень 2009 року, офіційний представник ТВК «Алеф», постачальник ТОВ «Арда» по ціні 450,00 грн., 2 пляшки текіли сауза «Бланко», міцність 40%, дата розливу січень 2012 року, офіційний представник ТВК «Алеф», постачальник ТОВ «Арда» по ціні 400,00 грн., 1 пляшка настойки Ром «Бакарді Блек», міцність 40%, дата розливу липень 2012 року, імпортер ТОВ «Еліт-А» по ціні 580,00 грн., 1 пляшка коньяку «Хеннесі VSOP», міцність 40%, дата розливу жовтень 2001 року, імпортер СП «Марком» по ціні 1050,00 грн., 3 пляшки вермуту мартіні Бянко, дата розливу вересень 2011 року, міцність 15%, імпортер ТОВ «Еліт-А» по ціні 215,00 грн.

За наслідками перевірки марок акцизного податку, проведеного відповідачем, встановлено, що згідно даних АС «Акцизні марки» та ЦБД юридичних осіб ДПС України перелічені марки акцизного податку для маркування алкогольних напоїв імпортного виробництва не отримувались та не видавались регіональними управліннями Департаменту САТ ДПС України, крім АЇ, алкогольні напої, коньяк, серія АААА, номер 024516, ПП «Интрейд», 32321472 Донецька область, 14 жовтня 2005 року; АЇ, алкогольні напої, вермут, ААБД, 046741-046743, ПП «Интрейд», 32321472, Донецька область, 14 жовтня 2005 року.

Листом №780/10/21-0229 від 20 червня 2012 року позивача було повідомлено, що після аналізу марок акцизного податку, описаних в додатку №1 до акту перевірки від 01 червня 2012 року №152/02/НОМЕР_1, було встановлено наступне: марки, якими було марковано виявлені алкогольні напої не видавались безпосередньо імпортерам. Тому, у відповідності до п.226.9 ПКУ, вказані алкогольні напої вважаються такими, що не марковані. Відповідач запропонував позивачу з'явитися до управління в триденний строк після отримання листа. Запрошення було надіслано позивачу рекомендованим листом, який був отриманий особисто 27 червня 2012 року.

Згідно з пунктом 2 Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 1996 року №854, роздрібна торгівля алкогольними напоями - діяльність з продажу алкогольних напоїв безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших підприємствах громадського харчування.

За пунктом 12 Правил, зберігання та реалізація алкогольних напоїв, крім алкогольних напоїв з вмістом спирту етилового від 1,2 до 8,5 відсотка об'ємних одиниць, вироблених в Україні, дозволяється тільки за наявності марки акцизного збору встановленого зразка на пляшці або на іншій тарі згідно із законодавством.

Відповідно до абзаців третього, четвертого частини четвертої статті 11 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», алкогольні напої та тютюнові вироби, які виробляються в Україні, а також такі, що імпортуються в Україну, позначаються марками акцизного податку в порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до ч.2 ст. 226 Податкового кодексу України, наявність наклеєної в установленому порядку марки акцизного податку встановленого зразка на пляшці (упаковці) алкогольного напою та пачці (упаковці) тютюнового виробу є однією з умов для ввезення на митну територію України і продажу таких товарів споживачам, а також підтвердженням сплати податку та легальності ввезення товарів.

Відповідно до абз.3 п.20 «Положення про виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів» затверджено постановою КМУ від 27 грудня 2010 року №1251 для алкогольних напоїв використовуються марки із зазначенням суми акцизного податку, сплаченого за одиницю маркованої продукції, з точністю до тисячного знака, яка відповідає сумі, визначеній з урахуванням діючих на дату розливу продукції ставок акцизного податку, міцності продукції та місткості тари.

Відповідно до п.2 ч.9 ст. 226 Податкового кодексу України, вважаються такими, що немарковані: алкогольні напої та тютюнові вироби, марковані з відхиленням від вимог положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України, відповідно до якого здійснюються виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів, та/або марками, що не видавалися безпосередньо виробнику або імпортеру зазначеної продукції.

Приписами абз. 3 ч. 4 ст.11 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» встановлено, що алкогольні напої та тютюнові вироби, які виробляються в Україні, а також такі, що імпортуються в Україну, позначаються марками акцизного податку в порядку, визначеному законодавством.

Абзацом 15 ч.2 ст.17 Закону (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі зберігання, транспортування, реалізації фальсифікованих алкогольних напоїв та тютюнових виробів, алкогольних напоїв та тютюнових виробів без марок акцизного податку встановленого зразка або з підробленими марками акцизного податку - 100 відсотків вартості товару, але не менше 1700 гривень.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Суд не приймає доводи позивача, щодо неправомірності проведення перевірки з підстав не надання відповідачем направлення на перевірку, та відсутності інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення позивачем законодавства, контроль за якими покладено на органи державної податкової служби, оскільки вони спростовуються матеріалами справи а саме.

Відповідно до наданої копії направлення на проведення фактичної перевірки від 01.06.12 №000124 (а.с. 60), у направлені є розписка, що ОСОБА_6, бармен з направленням ознайомлений, та отримав копію наказу №79. Відповідачем надано лист Головного управління МВС України в Донецькій області відділу кримінальної міліції у справах дітей від 03.05.12 №27/515 до відповідача про виділення працівникам підпорядкованого управління для здійснення відпрацювання магазинів та розважальних закладів, розташованих на території Донецької області у травні - червні поточного року. (а.с. 54).

Таким чином суд дійшов висновку, що перевірку було проведено з додержанням відповідачем вимог законодавства.

Згідно із частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2-14, 17, 18, 24, 69, 71, 86, 94, 158-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив :

У задоволенні позовних вимог Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту алкогольних напоїв і тютюнових виробів Державної податкової адміністрації України ч Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення про застосуванні фінансових санкцій від 07.09.12 № 050271-2384-21-230 на суму 12285,00 грн. - відмовити.

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 25 квітня 2013 року в присутності представників сторін.

Постанову у повному обсязі складено 30 квітня 2013 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційногс провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційногс провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції чере; суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Шинкарьова І.В.