Рішення № 31196195, 16.04.2013, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 2610/10107/2012

Провадження №2/761/1237/2013

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

16 квітня 2013 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Саадулаєва А.І.,

при секретарі Івченко В.П.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1937, третя особа: ОСОБА_2, Міністерство оборони України про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2012 року ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1, позивач) звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до Військової частини А1937 (відповідач), третя особа: ОСОБА_2 про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Просить поновити позивача на роботі у Військовій частині А1937 на посаді лікаря-стоматолога, стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 900 грн. та вихідну допомогу, стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 5000 грн., допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за вимушений прогул.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 25.05.2008 року працював лікарем-стоматологом медичного пункту (обслуговування КСВ ЗСУ). 24.03.2012 року позивача звільнили з роботи у зв'язку із змінами в організації праці, згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України. Звільнення позивача є незаконним, оскільки у відповідача не мали місце зміни в організації виробництва і праці. Посаду, яку займав позивач на даний момент займає інший лікар-стоматолог ОСОБА_3 Також, відповідав не врахував переважне право позивача на залишення на роботі, оскільки він є працівником з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Окрім цього, позивач має на утриманні двох малолітніх дітей та являється особою, в сім'ї якої немає інших працівників з самостійним заробітком. Про незаконність наказу про звільнення також свідчить той факт, що позивача звільнили з роботи 24.03.2012 року, а наказ про звільнення був винесений лише 26.03.2012 року. Позивач зазначив, що у зв'язку із незаконним звільненням він зазнав моральної шкоди, яка полягає у погіршенні психологічного стану позивача та його вагітної дружини, що призвело до передчасних пологів останньої.

Ухвалою від 27.04.2012 року відкрито провадження у справі.

Розпорядженням від 22.11.2012 року щодо призначення перерозподілу справи, справу передано судді Саадулаєву А.І.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

28.08.2012 року до канцелярії суду надійшла заява позивача про уточнення позовних вимог. А саме, позивач просив стягнути з відповідача вихідну допомогу в сумі 4707,00 грн., грошову компенсацію за 6 днів щорічної відпустки в сумі 393,00 грн., допомогу у розмірі посадового окладу під час надання щорічної відпустки у сумі 225,00 грн., компенсацію за затримку видачі трудової книжки з 24 березня 2012 року по 9 квітня 2012 року в сумі 889,00 грн. та середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 березня 2012 року по 04 вересня 2012 року в сумі 8629,00 грн.

У заяві від 10.10.2012 року позивач знову уточнив позовні вимоги в частині стягнення компенсації за затримку видачі трудової книжки в сумі 1307,00 грн. та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 9694,00 грн.

У заяві від 31.10.2012 року позивач уточнив позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 10740 грн.

Ухвалою від 16.04.2013 року позовну заяву в частині позовних вимог про стягнення з відповідача вихідної допомоги, грошової компенсації за невикористану відпуску, допомоги в розмірі посадового окладу під час надання щорічної відпустки та компенсації за затримку видачі трудової книжки за заявою позивача - залишено без розгляду.

Представник відповідача проти позову заперечив. Зазначив, що відповідно до вимог директиви міністра оборони України від 14.04.2011 року №Д-322/1/03 від 08.06.2011 року у військовій частині А1937 були надіслані для керівництва, обліку та зберігання перелік змін для штату №2/192. Відповідно до переліку змін передбачалось скорочення штату працівників цих посад з посад працівників на посади військовослужбовців. Посада лікаря-стоматолога була виведена зі штату, а посада лікаря-стоматолога військовослужбовця була введена в штат. Позивача було попереджено про заплановане звільнення 24.01.2012 року. Як зазначив представник відповідача звільнення позивача є законним, оскільки, позивач надалі не міг займати посаду, на якій перебував, оскільки не є військовослужбовцем.

Третя особа заперечував проти задоволення позову.

Свідок ОСОБА_4 суду пояснив, що позивачу пропонували посаду лікаря-стоматолога військовослужбовця. На запитання, яким чином позивачу пропонували посаду, на яку на той момент вже був призначений ОСОБА_3 свідок не зміг відповісти.

ОСОБА_5 надав пояснення, що у 2012 році у позивача була заробітна плата 901,40 грн.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, пояснення свідків, дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 Цивільного процесуального Кодексу України (далі ЦПК України) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 28.05.2008 року по 24.03.2012 року працював на посаді лікаря-стоматолога медичного пункту (обслуговування КСВ ЗС України), що підтверджується копією трудової книжки(а.с. 7).

Як вбачається з копії витягу з Наказу №58 командира військової частини А1937 Міністерства оборони України від 26.03.2012 року, ОСОБА_1, лікаря медичного пункту звільнено на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю з 24.03.2012 року.

В матеріалах справи є Витяг з наказу Командувача сухопутних військ Збройних Сил України від 05.01.2012 року №2, з якого вбачається, що на посаду лікаря стоматолога медичного пункту 1004 окремого батальйону та обслуговування (командування сухопутних військ збройних сил України), ВОС-9029003 призначено старшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_3.

Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно до ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема, сімейним - при наявності двох і більше утриманців; особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком.

Окрім цього, частинами 1,2,3 ст. 49-2 КЗпП України передбачений порядок вивільнення працівників, а саме про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Отже, чинним трудовим законодавством встановлено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Як роз'яснено у п. 19. Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 був сумлінним працівником, про що свідчать грамота, подяка та відсутність дисциплінарних стягнень.

Судом встановлено, що у ОСОБА_1 є на утриманні двоє дітей: ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується копіями свідоцтв про народження. (а.с. 12-13).

Отже, у позивача були дві підстави переважного права залишення на роботі, які встановлені ст. 42 КЗпП України, проте відповідач проігнорував дану норму закону.

Також суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Статтею 60 ЦПК України встановлено, що рішення суду не може грануватися на припущеннях.

Відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які би свідчили про те, що позивачу перед звільненням пропонували іншу роботу.

Як передбачено ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Суд критично оцінює покази свідків, як такі, що є сумнівними та не підтверджуються іншими доказами у справі. Окрім цього, суд враховує той факт, що свідки є працівниками відповідача та безпосередньо підпорядковані особі, яка видавала наказ про звільнення позивача.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідачем при звільненні позивача не додержано норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника.

Щодо твердження представника відповідача, що звільнення позивача є законним, оскільки позивач надалі не міг займати посаду, на які перебував, оскільки не є військовослужбовцем, суд зазначає наступне.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач у 2004 році закінчив Українську військово-медичну академію та здобув кваліфікацію магістра медицини, офіцера військового управління оперативно-тактичного рівня, продовжував військову службу за контрактом в м. Новограді-Волинському у в/ч А3814.

В матеріалах справи наявна копія посвідчення позивача №1406/28/08, яке видане військово-медичною академією Міністерства оборони України (а.с. 9).

Отже, враховуючи освіту позивача, відповідач повинен був запропонувати посаду лікаря-стоматолога військовослужбовця, саме ОСОБА_1 Окрім цього, останній не заперечував щодо набуття статусу військовослужбовця.

Окрім цього, суд звертає увагу, що ст. 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Отже, зі змісту даної статті вбачається, що останній день роботи працівника є днем звільнення, відповідно наказ про звільнення повинен бути виданий саме днем звільнення.

А як вбачається з матеріалів справ наказ виданий 26.03.2012 року, тобто після двох днів після фактичного звільнення позивача, яке відбулося 23.03.2012 року, що підтверджується відомостями з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів(а. с. 183).

Відповідно до ч.1, 2, 5 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

На підставі вищевикладеного, позовна вимога про поновлення ОСОБА_1 на роботі у Військовій частині А1937 на посаді лікаря-стоматолога та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає до задоволення.

Як роз'яснено у п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

При розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд враховує розрахунок середньомісячної заробітної плати позивача, наданий відповідачем, який перевірений судом.

Як вбачається з відомостей з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів, датою звільнення позивача є 23.03.2012 року. Тому час з 23.03.2012 року по день винесення рішення буде періодом, за який слід стягувати середній заробіток Отже, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 11783,96 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення морально шкоди суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 237-1. КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. (п. 13 Постанова Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Враховуючи на те, що позивача, внаслідок неправомірних дій відповідача було незаконно звільнено, що призвело до його моральних страждань, суд вважає заявлений розмір моральної шкоди таким, що відповідає розміру завданої шкоди.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення.

Керуючись ст. ст. 3, 57-61, 208, 209, 213, 214, 215, 218, 223, 367 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Зобов'язати Військову частину А1937(к.24308636) поновити ОСОБА_1(і.н. НОМЕР_1) на роботі на посаді лікаря-стоматолога.

Стягнути з Військової частини А1937(к.24308636) на користь ОСОБА_1(і.н. НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 11783(одинадцять тисяч сімсот вісімдесят три)грн. 96 коп. (сума без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів).

Стягнути з Військової частини А1937(к.24308636) на користь ОСОБА_1(і.н. НОМЕР_1) суму моральної шкоди у розмірі 5000(п'ять тисяч)грн. 00 коп.

Стягнути з Військової частини А1937(к.24308636) на користь державного бюджету 321(триста двадцять одна)грн. 90 коп. судового збору.

Рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та стягнення заробітної плати за один місяць підлягають негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення, а рішення яке було ухвалено без участі особи, яка її оскаржує протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва.

Суддя: