Постанова № 31190252, 14.05.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2013 р. Справа № 902/88/13-г

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Савченко Г.І.

судді Грязнов В.В. ,

судді Мельник О.В.

при секретарі судового засідання Новак Р.А.

за участю представників сторін:

Від позивача - не з'явився

Від відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Вінницької області від 21.03.13 р. у справі №902/88/13-г (суддя Нешик О.С.)

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про стягнення 12484,97 грн. заборгованості згідно договору про постачання та транспортування природного газу

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 21 березня 2013 року у справі №902/88/13-г - позов задоволено частково.

Визнано недійсним абзац другий п.6.1 Договору на постачання та транспортування природного газу №Вк-09-565від 01.01.2010р., укладеного між Дочірнім підприємством "НАФТОГАЗМЕРЕЖІ" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2.

Стягнуто з суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 (АДРЕСА_1; код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, м.Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827) 9848 грн. 69 коп. основного боргу; 689 грн. 41 коп. штрафу; 590 грн. 92 коп. інфляційних втрат; 612 грн. 96 коп. - 3% річних та 1618,11 грн. судового збору.

Відмовлено в позові в частині стягнення 742 грн. 99 коп. пені.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Відповідач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Вінницької області від 21 березня 2013 року у справі №902/88/13-г - скасувати. Прийняти нове рішення, яким позов ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" - залишити без задоволення.

Вважає, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення, були не вірно застосовані норми матеріального та процесуального права та не повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи.

Скаржник апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що:

01 січня 2010 року між Дочірнім підприємством "Нафтогазмережі" НАК "Нафтогаз України" в особі Вінницької філії ДП "Нафтогазмережі" та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір на постачання та транспортування природного газу №ВК-09-565.

Скаржник вказує на той факт, що в позовній заяві зазначалось, що з 25.01.2011 року припинено діяльність ДП "Нафтогазмережі" шляхом його реорганізації - приєднання до дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та позивач є правонаступником ДП "Нафтогазмережі".

Скаржник зазначає, що його ніяким чином не було повідомлено про проведення вказаної реорганізації, не надано жодного документу що підтверджував би дані факти, та не повідомлено про нові реквізити, за якими Він (апелянт) мав би сплачувати кошти за спожитий газ.

Крім того скаржник зазначає, що йому невідомий той факт на підставі чого він зобов'язаний був сплатити на користь позивача інфляційні та штрафні санкції.

Вважає, що у простроченні сплати заборгованості його вини не має, та вважає, що позивач навмисно не повідомляв його (скаржника) про наявні у нього претензії та суми заборгованості.

Апелянт припускає, що дані обставини були залишені судом першої інстанції поза увагою, що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення.

В судове засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представники сторін не з'явились. В установленому порядку були повідомлені про час і місце судового розгляду. Оскільки явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті без участі представників сторін за наявними у справі матеріалами.

Представник Позивача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Свої заперечення відносно апеляційної скарги, представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу обгрунтовує, тим, що:

На момент звернення з позовною заявою ДП "Нафтогазмережі" було реорганізовано. На виконання Наказу Міністерства палива та енергетики України від 13 квітня 2010 року №141/1 з 25.01.2011 року припинено діяльність ДП "Нафтогазмережі" шляхом його реорганізації - приєднання до дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Зазначає, що відповідно до змін внесених до п.1.2 статуту ДК «Газ України», Компанія є правонаступником реорганізованого Дочірнього підприємства «НАФТОГАЗМЕРЕЖІ» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

Звертає увагу Рівненського апеляційного господарського суду, що в підтвердження вказаних обставин до матеріалів справи Позивачем було надано копії статуту ДК «Газ України», довідку про включення ДК «Газ України» до ЄДРПОУ та свідоцтво про державну реєстрацію.

Доводить той факт, що ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» є правонаступником всіх прав та обов'язків ДП «НАФТОГАЗМЕРЕЖІ» НАК «Нафтогаз України».

Дослідивши докази у справі, Рівненський апеляційний господарський суд встановив:

01.01.2010 року між дочірнім підприємством "Нафтогазмережі" НАК "Нафтогаз України" в особі Вінницької філії ДП "Нафтогазмережі" (в договорі "постачальник"), правонаступником усіх прав та обов'язків якого є дочірня компанія "Газ України" НАК "Нафтогаз України", що стверджується статутом і довідкою з ЄДРПОУ позивача, та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 (в договорі "споживач") було укладено договір на постачання та транспортування природного газу №ВК-09-565 (далі договір).

Відповідно до п.1.1. Договору постачальник зобов'язався поставити споживачу в 2010 році природний газ, а споживач зобов'язався прийняти та оплатити газ, послуги з його постачання та транспортування на умовах даного договору.

Згідно із п.п. 2.1 Договору постачальник передає споживачу газ в 2010р. в об'ємі до 22,00 тис. куб.м.

Відповідно до п.4.1. Договору, граничний рівень ціни на природний газ становить 2020,25 грн. за 1000 куб.м., крім того ПДВ - 441,1310 грн., всього з ПДВ - 2646,7860 грн.

В п.п. 5.1, 5.2 Договору сторони визначили порядок та умови проведення розрахунків, а саме:

- споживач не пізніше, ніж за 10 календарних днів до початку поставки газу здійснює попередню оплату грошовими коштами шляхом перерахування на рахунок Постачальника 100% вартості газу, який запланований для поставки (згідно з п.2.1. договору) та послуг по постачанню та транспортуванню;

- в разі перебору обсягів газу понад попередньо оплачених, остаточний розрахунок здійснюється до 5-го числа місяця, наступного за звітним.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що на виконання договірних зобов'язань протягом січня 2010 року позивачем передано відповідачу природний газ в об'ємі 3721,0 м.куб. на загальну суму 9848,69 грн., що підтверджується актом подачі-приймання та реалізації природного газу від 27.01.2010р. (а.с.23). Факт отримання споживачем газу в зазначеному об'ємі відповідачем не заперечується.

Відповідач свої договірні зобов'язання щодо оплати за поставлений природний газ не виконав.

Таким чином, основна заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений природний газ складає 9848,69 грн.

Несплата відповідачем боргу в сумі 9848,69 грн. спонукала позивача звернутись з відповідним позовом до місцевого господарського суду.

Давши оцінку доказам у справі, судова колегія Рівненського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається , якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог , що звичайно ставляться.

У відповідності до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з Договору, між сторонами склались правовідносини щодо постачання та транспортування природного газу, що регулюються параграфом 3 глави 54, главою 63 Цивільного кодексу України "Поставка" та главою 32 Господарського кодексу України.

Частинами 1,2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч.1 ст.306 Господарського кодексу України, транспортування продукції трубопроводами відноситься до господарської діяльності з перевезення вантажів.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноважений на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 307 ГК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

В силу ст. ст. 4-3, 33 ГПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Судова колегія Рівненського апеляційного господарського суду встановила, що станом на час розгляду справи судом першої інстанції відповідач не надав жодних доказів погашення заборгованості за спожитий природний газ у повному обсязі.

Судова колегія Рівненського апеляційного господарського суду погоджується з місцевим господарським судом в тому, що останній дійшов правильного висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 9848,69 грн. боргу є обґрунтованими, заявленими правомірно та підлягають задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, крім суми основного боргу позивачем за неналежне виконання грошових зобов'язань було пред'явлено до стягнення з відповідача 742,99 грн. пені за період з 09.07.2012 року по 09.01.2013 року, 689,41 грн. штрафу, 590,92 грн. інфляційних втрат за період з грудня 2010 року по квітень 2012 року, 612,96 грн. - 3% річних за період з 01.12.2010 року по 09.01.2013 року.

Визначаючись щодо штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних, суд виходив із наступного.

Згідно із ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В силу ч.ч.1,2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Приписами ч.6 ст.232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п.6.1 Договору у разі неоплати або несвоєчасної оплати за спожитий газ по постачанню та транспортуванню у строки визначені у п.5.2. даного договору, споживач сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. За прострочення понад 30 календарних днів окрім пені, додатково стягується штраф у розмірі 7% від суми заборгованості. Неустойка нараховується Постачальником протягом 6 місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом.

Судова колегія погоджується з місцевим господарським судом в тому, що дослідивши розрахунок заявлених до стягнення з відповідача 689,41 грн. штрафу, 590,92 грн. - інфляційних втрат, 612,96 грн. - 3% річних, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що дані позовні вимоги підлягають задоволенню, як такі, що відповідають законодавству та умовам Договору.

Крім того Судова колегія погоджується з місцевим господарським судом про відмову в позові в частині стягнення з відповідача 742,99 грн. пені за період з 09.07.2012 року по 09.01.2013 року, так як суд позовні вимоги про стягнення пені ґрунтуються на п.6.1. Договору постачання та транспортування природного газу №Вк-09-565 від 01.01.2010р., ст. 231 (зокрема п.6 цієї статті) Господарського кодексу України, ст.ст. 258, 549-551 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором.

У разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України він зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня).

Неустойкою (штрафом, пенею) відповідно до положень ст. 549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до частини першої статті 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

Пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої статті 260 ЦК України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відтак, частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Відповідно до п. 6.1. Договору від 01.01.2010р., в разі неоплати або несвоєчасної оплати за спожитий газ, послуги з постачання та транспортування у строки, зазначені у п. 5.2. даного договору, Споживач сплачує на користь Постачальника, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу. За прострочення понад тридцять календарних днів окрім пені, додатково стягується штраф у розмірі 7 (сім) відсотків від суми заборгованості. Абзацом другим цього пункту Договору визначено, що неустойка нараховується Постачальником протягом 6 (шести) місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 259 ЦК України надає сторонам право за взаємною домовленістю збільшувати позовну давність, яка встановлена законом. Разом з тим, сторонам не надано право змінювати початок перебігу позовної давності, що врегульовано ст. 261 ЦК України.

Статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, ч.2 ст.260 Цивільного кодексу України закріплено імперативну норму, відповідно до якої порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Зі змісту зазначених норм слідує, що сторонам за договором надається право змінити лише строк, протягом якого управнена сторона може нараховувати штрафні санкції, тоді як момент виникнення права на нарахування відповідних штрафних санкцій є незмінним та пов'язується законом з днем, коли зобов'язання мало бути виконане, що, відповідно, кореспондується з положеннями ст.ст. 260, 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності за вказаними вимогами з урахуванням імперативу встановленого ч. 2 ст. 260 ЦК України щодо заборони зміни порядку обчислення позовної давності.

Отже, положення договорів, що змінюють початок перебігу, тобто порядок обчислення позовної давності, суперечать ст.ст. 260, 261 ЦК України та ч. 6. ст. 232 ГК України.

Такої думки притримується Верховний Суд України зокрема у постанові від 04.12.2012 р. у справі № 17/034-11, якою (постановою) за наслідками перегляду з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права залишено без змін постанову Вищого господарського суду України від 02.11.2011 р. у цій справі.

Відповідно до статті 111-28 ГПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

З матеріалів справи, зокрема наданого до справи розрахунку пені, вбачається, що до стягнення заявлено пеню, що нарахована протягом шести місяців, що передують зверненню до суду з даним позовом, з посиланням на п. 6.1. договору на постачання та транспортування природного газу №Вк-09-565 від 01.01.2010р.

Виходячи зі змісту пунктів 5.1, 5.2 Договору від 01.01.2010р., остаточний розрахунок за отриманий газ Споживач здійснює до 5 числа, наступного за звітним місяця.

Судова колегія Рівненського апеляційного господарського суду погоджується з судом першої інстанції в тому, що останній дійшов правильного висновку, що другим абзацом пункту 6.1. договору на постачання та транспортування природного газу №Вк-09-565 від 01.01.2010р. сторони фактично змінили порядок обчислення позовної давності за вимогами про стягнення неустойки (штрафу, пені) на прострочену суму, оскільки, застосовуючи вказаний пункт договору у спірних правовідносинах, сторони визначили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки починає свій перебіг не з моменту прострочення платежу, а з дати, що визначається шляхом зворотнього відрахунку шести місяців від дати звернення виконавця з позовом, що не відповідає положенням ч. 2 ст. 260 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 217 ЦК України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

З огляду на те, що другий абзац пункту 6.1 Договору на постачання та транспортування природного газу №Вк-09-565 від 01.01.2010 року суперечить вимогам ст.ст. 260, 261 ЦК України та ч. 6. ст. 232 ГК України, цей пункт в частині другого абзацу підлягає визнанню недійсним на підставі ст.ст. 203 (ч.1), 215 (ч.1) ЦК України.

На підставі вищевикладеного колегія суддів прийшла до висновку, що доводи Відповідача викладені у апеляційній скарзі є безпідставними та необґрунтованими такими, що не підлягають задоволенню. В апеляційній скарзі Відповідач (скаржник) не навів будь-яких заперечень по суті спору.

Таким чином, місцевим господарським судом повністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи. Висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, відповідають обставинам справи. Судом не порушені та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

За таких обставин підстав для зміни, скасування рішення місцевого господарського суду не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Вінницької області від 21 березня 2013 року у справі №902/88/13-г залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 21 березня 2013 року у справі №902/88/13-г залишити без змін.

3. Матеріали справи №902/88/13-г повернути до господарського суду Вінницької області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Савченко Г.І.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Мельник О.В.