Рішення № 31183426, 14.05.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/8312/13 14.05.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфлот»

До Публічного акціонерного товариства «Київський ювелірний завод»

Про стягнення 4 351 961,66 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Ющук Ю.В. - по дов. № б/н від 24.04.2013

Від відповідача не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфлот» про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Київський ювелірний завод» 5 113 424,66 грн. заборгованості, яка складається з : 5 000 000,00 грн. основного боргу, 18 904,11 грн. - 3% річних та 94 520,55 грн. пені внаслідок неналежного виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору про надання поворотної фінансової допомоги від 19.11.2012.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2013 порушено провадження у справі № 910/8312/13 та призначено її до розгляду на 14.05.2013.

Позивачем 14.05.2013 до відділу діловодства суду подано заяву в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 4 613 424,66 грн. заборгованості, яка складається з : 4 500 000,00 грн. основного боргу, 58 660,27 грн. - 3% річних та 293 301,39 грн. пені.

Позивачем в судовому засіданні 14.05.2013 подано заяву в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 4 351 961,66 грн. заборгованості, яка складається з : 4 000 000,00 грн. основного боргу, 58 660,27 грн. - 3% річних та 293 301,39 грн. пені.

Позивач в судовому засіданні 14.05.2013 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судове засідання 14.05.2013 не з'явився, письмовий відзив на позов не подав, вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 26.04.2013 не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, з огляду на наступне

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, а саме : м. Київ, вул. Голосіївська, 17, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 07.05.2013 є місцезнаходженням відповідача.

Стаття 64 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у разі відсутності сторін за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ухвала про порушення провадження у справі вважається врученою їм належним чином.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» (із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 14.05.2013, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

19.11.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерфлот» (сторона-1) та Публічним акціонерним товариством «Київський ювелірний завод» (сторона-2) було укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги № б/н (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору сторона-1 надає стороні-2 поворотну фінансову допомогу, а сторона-2 зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в межах суми 14 112 000,00 грн.

Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було повернуто надані позивачу грошові кошти, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 4 000 000,00 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (п. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 2.3. договору перерахування грошових коштів здійснюється стороною-1 на поточний рахунок сторони-2.

Як свідчать матеріали справи (банківські виписки від 25.04.2013) позивачем відповідачу 20.11.2012 було перераховано кошти згідно договору № б/н від 19.11.2012 в розмірі 14 000 000,00 грн. та 27.11.2012 в розмірі 112 000,00 грн., загалом в розмірі 14 112 000,00 грн.

Пунктом 3.1. договору визначено, що поворотна фінансова допомога підлягає поверненню до 31.12.2012.

Згідно з п. 3.2. договору повернення грошових коштів проводиться шляхом перерахування грошових коштів на особовий рахунок сторони-1 (зазначений в договорі).

Умовами п. 7.1. договору передбачена можливість дострокового повернення поворотної фінансової допомоги стороною-2 стороні-1.

Як свідчать подані банківські виписки відповідачем позивачу у період з 30.11.2012 по 08.05.2013 було повернуто фінансову допомогу в загальному розмірі 10 112 000,00 грн.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте, матеріали справи свідчать, що відповідач взяті на себе зобов'язання по поверненню грошових коштів в передбачений договором строк не виконав, а відтак, заборгованість відповідача перед позивачем, розмір якої не спростовано відповідачем, становить 4 000 000,00 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 4 500 000,00 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки фінансову допомогу не повернув, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 Цивільного кодексу України є сплата боржником неустойки.

Умовами пункту 4.1. договору передбачено, що у разі несвоєчасного повернення фінансової допомоги сторона-2 сплачує стороні-1 пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми неповернутої фінансової допомоги за кожний день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо повернення фінансової допомоги.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

Укладеним між сторонами договором передбачено нарахування пені за кожний день прострочення, тобто, відповідальність носить подовжувальний характер.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по поверненню фінансової допомоги відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 4.1. договору, розмір якої, за обґрунтованими розрахунками позивача становить 293 301,39 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 293 301,39 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті орендної плати, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь 3% річних в розмірі 58 660,27 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 58 660,27 грн. (за обґрунтованими розрахунками позивача).

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфлот» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Київський ювелірний завод» (03039, м. Київ, вул. Голосіївська, 17, код ЄДРПОУ 00227229) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфлот» (99011, м. Севасополь, вул. Нахімова, 15, код ЄДРПОУ 31656426) 4 000 000 (чотири мільйони тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 293 301 (двісті дев'яносто три тисячі триста одну) грн. 39 коп. пені, 58 660 (п'ятдесят вісім тисяч шістсот шістдесят) грн. 27 коп. - 3% річних та 68 820 (шістдесят вісім тисяч вісімсот двадцять) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Повне рішення складено 16.05.2013

Суддя В.В.Сівакова