Рішення № 31178209, 29.04.2013, Корабельний районний суд м. Миколаєва

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА

Справа № 1414/3967/2012 р.

Провадження № 2/488/140/2013 р.

РІШЕННЯ

Іменем України

29.04.2013 року м. Миколаїв

Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого по справі - судді Селіщевої Л.І.,

при секретарі - Жарліковій Д.О.,

за участю позивача - ОСОБА_2,

та представника відповідача - Валешинської Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Каскад-Миколаїв» про поновлення на роботі, оплати вимушеного прогулу, тимчасової непрацездатності та стягнення моральної шкоди , -

в с т а н о в и в :

31.07.2012 р. позивач - ОСОБА_2 звернулася до суду із даним позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Каскад-Миколаїв», в обгрунтування якого вказала наступне.

01.08.2008 р. вона почала працювати у відповідача на посаді головного бухгалтера, та виконувала обов'язки начальника відділу кадрів за сумісництвом, із доплатою у розмірі 0,5 посадового окладу. В подальшому, 01.11.2011 р. позивач була звільнена з посади головного бухгалтера та переведена на посаду бухгалтера зі збереженням посадового окладу за попередньою посадою, та звільнена від виконання обов'язків за сумісництвом. Цим же наказом із позивачки була знята відповідна доплата, однак фактично вона продовжувала виконувати кадрову роботу на цьому підприємстві.

Наказом № 29/1-ок від 01.11.2011 р. позивачу була встановлена щомісячна доплата у розмірі 2 000 грн. за виконання кадрової роботи на підприємстві.

Наказом № 18-ок від 02.07.2012 р. позивач була звільнена з роботи за п.1 ст.36 КЗпПУкраїни - за згодою сторін.

Позивач вважає своє звільнення незаконним через те, що її звільнення фактично було викликане конфліктом із керівництвом підприємства через затримку у виплаті заробітної плати, і її заява про звільнення була написана нею під тиском директора підприємства. Крім цього, на заяві про звільнення позивачки директор підприємства наклав свою резолюцію наступного змісту: «в наказ з відпрацюванням», а тому позивачка продовжувала виходити на роботу та виконувати свої посадові обов'язки з 2 по 6 липня, і 4 липня вона подала заяву про відкликання своєї заяви про звільнення, а 6 липня через погіршення стану здоров'я її забрала з роботи бригада «швидкої допомоги».

Позивачка протягом розгляду справи неодноразово збільшувала свої позовні вимоги і в остаточній редакції просила:

- скасувати наказ № 18-ок від 02.07.2012 р. про її звільнення за згодою

сторін;

- поновити її на посаді бухгалтера ТОВ «Каскад-Миколаїв» з 02.07.2012 р.;

- стягнути з відповідача на її користь: 2 978,55 грн. заборгованості по

заробітній платі; 11 926,80 грн. компенсації за невикористану відпустку;

46 475 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу; 8 411,84

грн. оплати тимчасової непрацездатності за лікарняними листами; та

5 000 гр. в якості моральної шкоди, а всього на загальну суму - 74 792,19

грн.

В судовому засіданні позивачка свій позов підтримала та просила його задовольнити з вищевикладених підстав.

Представник відповідача позов не визнала та пояснила, що звільнення позивачки було проведено на підставі її заяви про звільнення за згодою сторін - 02.07.2012р. На її заяві про звільнення директор підприємства помилково наклав резолюцію «в наказ із відпрацюванням», про що сповістив позивачку службовою запискою в день звільненння - 02.07.2012 р., і в цей же день позивачка підготувала проект наказу про своє звільнення, зробила відповідні записи у своїй трудовій книжці, отримала її, але відмовилась від підпису про отримання трудової книжки. Також представник відповідача пояснила, що із позивачкою в подальшому був проведений повний розрахунок, в тому числі проведена оплата невикористаної відпустки та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 01.11.2012 р. до участі в справі в якості третьої особи без самостійних позовних вимог на предмет спору, був притягнутий Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Однак представник Фонду в судові засідання по справі не з'явився, причини його неявки суду невідомі.

Заслухавши пояснення сторін, свідків та дослідивши надані суду письмові докази по справі, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Наказом № 15-ок від 01.08.2008 р. позивачка - ОСОБА_2 була прийнята на посаду головного бухгалтера ТОВ «Каскад-Миколаїв» з 01.08.2008 р., з окладом в розмірі 700 грн., із внутрішнім сумісництвом обов'язків начальника відділу кадрів з окладом 0,5 окладу згідно штатного розпису.

Наказом № 29-ок від 01.11.2011 р. в зв'язку зі станом здоров'я позивачки, вона була звільнена від внутрішнього сумісництва начальника відділу кадрів та переведена із посади головного бухгалтера на посаду бухгалтера цього ж підприємства із збереженням заробітної плати не нижче ніж за попередньою роботою на підставі ст. 32 КЗпП України.

02.07.2012 р. позивач написала заяву про звільнення з роботи за згодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України, з 02.07.2012 р. Дана заява була зареєстрована на підприємстві за вх. № 7 від 02.07.2012 р. , і наказом № 18-ок від 02.07.2012 р. позивачка на підставі її заяви була звільнена з посади бухгалтера ТОВ «Каскад-Миколаїв» за п.1 ст.36 КЗпП України, з 02.07.2012 р.

Із копій актів від 02.07.2012 р., складених на підприємстві, вбачається що позивачка ознайомилась із наказом про її звільнення, однак відмовилась у ньому розписатися та особисто отримала 02.07.2012 р. свою трудову книжку, про що також відмовилась розписатись в книзі обліку трудових книжок.

Відповідно до вимог ст. 36 ч. 1 п. 1 КЗпПУ, підставою припинення трудового договору є угода сторін.

Згідно п. 8 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.92р. із відповідними змінами та доповненнями, при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпПУ (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Передбачена п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника і з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових правовідносин в обумовлений строк.

При цьому право власника або уповноваженого ним органу звільнити працівника із відпрацюванням на строк до двох тижнів передбачено лише для випадків розірвання трудового договору з ініціативи працівника, тобто за ст. 38 КЗпП України. Виходячи із такого, сама по собі резолюція директора ТОВ «Каскад-Миколаїв» на заяві позивачки про звільнення - «в наказ ізвідпрацюванням», немає правового значення по суті спору, якщоміж сторонами фактичнобуладосягнутадомовленість про звільнення на підставі п.1 ч.1 ст. 36 КЗпПУкраїни.

Судом встановлено, що позивач, виконуючи на підприємстві посадові обов'язки бухгалтера, також проводила до часу свого звільнення кадрову роботу на підприємстві, зокрема, готувала проекти наказів, вносила записи до трудових книжок працівників тощо. Із копії її трудової книжки вбачається, що вона 02.07.2012 р. особисто зробила в своїй трудовій книжці декілька записів:

- за № 43 - 02.07.2012 р. - звільнити з роботи за власним бажанням;

- за № 44 - 02.07. 2012 р. - запис № 43 вважати недійсним;

- за № 45 - 02.07.2012 р. - звільнити з роботи по ст. 36 п.1 КЗпП України;

- запис за № 45 вважати недійсним.

Доказів того, що між позивачкою та відповідачем була досягнута домовленість про звільнення позивачки з іншої дати, ніж 02.07.2012 р. судом не здобуто.

Із копії книги реєстрації наказів по підприємству вбачається, що в ній за № 19 був зареєстрований наказ № 18-ок від 02.07.2012 р. про звільнення ОСОБА_2, та міститься запис за № 19 про реєстрацію наказу № 19-ок про прийняття на роботу на посаду головного бухгалтера ОСОБА_4

Із копії табелю обліку робочого часу на підприємстві за липень 2012 р. вбачається, що останнім робочим днем позивачки є саме - 02.07.2012 р., а починаючи з 03.07.2012 р. на посаді головного бухгалтера почала працювати ОСОБА_4

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка - ОСОБА_5 суду пояснив, що 02.07.2012 р. позивачка подала заяву про своє звільнення, директор підприємства написав резолюцію «звільнити із відпрацюванням», однак потім після консультацій склав службову записку, в якій довів до відома позивачки про помилковість цієї резолюції, позивачка з нею ознайомилась, проте відмовилась в ній розписатись, і після 02.07.2012 р. позивачка на роботі не з'являлась, і лише 06.07.2012 р. вона приходила на підприємство за розрахунком.

Аналогічні пояснення дав суду свідок - ОСОБА_6, і крім цього, пояснив, що 06.07.2012 р. позивачці із сусіднього з їхнім підприємством магазину була викликана бригада «швидкої допомоги».

Також свідки пояснили суду, що після звільнення позивачки було виявлено, що на підприємстві не працює бухгалтерська система 1-с, через що керівництво було змушено викликати 04.07.2012 року спеціаліста для розблокування комп'ютерної системи.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Разом з тим з урахуванням вимог КЗпП у справах, в яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Відповідач належними та допустимими доказами довів, що між ним як роботодавцем та позивачкою було досягнуте спільне волевиявлення щодо припинення трудового договору за угодою сторін саме з 02.07.2012 року. Тому враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що звільнення позивачки відбулося відповідно до вимог закону і підстав для її поновлення на роботі немає.

При цьому суд не приймає до уваги доводи позивачки про те, що 04.07.2012 р. вона відкликала свою заяву про звільнення, оскільки таке є можливим лише до моменту звільнення, а не після цього. Подання позивачкою після її звільнення 02.07.2012 р. звітів, до Управління статистики, Пенсійного фонду та інших установ, суд знаходить такими, що не мають правового значення по суті спору та не спростовують висновків суду.

Також судом встановлено, що 15.08.2012 р. відповідачем було проведено повний розрахунок із позивачкою шляхом перерахування на її зарплатну картку грошових коштів у розмірі - 6 960 грн., що підтверджується наявною в матеріалах даної справи копією виписки по рахунку.

З урахуванням викладеного, суд прийшов до висновку, що звільнення позивачки проведено на законних підставах, отже позовні вимоги щодо поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оплати тимчасової непрацездатності, невикористаної відпустки та моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини4 ст.88 ЦПК України уразізалишення позову без задоволення, закриттяпровадження у справіабозалишення без розгляду позову позивача, звільненоговід оплати судовихвитрат, судовівитрати, понесенівідповідачем, компенсуються за рахунокдержави.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 7, 10, 11, 214-215 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Каскад-Миколаїв» про поновлення на роботі, оплати вимушеного прогулу, тимчасової непрацездатності та стягнення моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги .

Суддя Л. І. Селіщева