Рішення № 31169791, 13.05.2013, Вільногірський міський суд Дніпропетровської області

Україна

ВІЛЬНОГІРСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2013 року. Справа № 407/1112/2012

п/с № 2/174/116/2013

Вільногірський міський суд Дніпропетровської області,

в складі: головуючого судді Шаповала Г.І.

при секретарі Кудіній Н.І.

з участю: позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Вільногірську, Дніпропетровської області, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

У С Т А Н О В И В:

Згідно позову, що надійшов до суду 07.12.2012 р. та змінам до нього від 02.04.2013 р. (а.с. 44-45), позивач, керуючись ст.ст. 27,31 ЦПК України, ст.ст. 11,205,206,526,629,625,1046,1047 ЦК України, прохає стягнути на його користь з відповідача, ОСОБА_2, 25000 гривень в рахунок повернення боргу за договором позики, та судові витрати.

В обгрунтування позову позивач зазначив, що, відповідно до розписки від 15.03.2011 року написаною власноручно відповідачем, ОСОБА_2, останній отримав від нього 10000 грн. у вигляді позики терміном до 01.09.2011 року, які обіцяв повернути у вищезазначений строк з процентами 14000 грн. Хоча насправді це були не проценти, а також реальні гроші, які він позичав відповідачу раніше. Тобто загальна сума повернення позики склала 24000 грн., яку відповідач після настання часу виконання зобов'язання (01.09.2011 року) йому не повертає, мотивуючі це відсутністю необхідних коштів.

Останній раз він бачив відповідача в листопаді 2012 року (він працює тренером в Комунальному підприємстві «Спорткомплекс» у м. Вільногірську), і він знову посилаючись на відсутність коштів, обіцяв віддати їх у подальшому.

Однак позивач вважає, що відповідач повинний в рахунок виконання свого зобов'язання за договором позики, укладеним між ними, повернути йому 24000 грн. на підставі рішення суду, приймаючи до уваги наступне.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії', а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають на підставах, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Згідно ч.І ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.І ст.206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно ч.2 ст.1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів або кількість речей того ж роду.

Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно ч.І ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Підтвердженням того, що відповідач заборгував йому за договорами позики, є розписка відповідача від 15.03.2011 року про зобов'язання повернути йому 24000 грн. в строк до 01.09.2011 року.

Виходячи зі змісту ст.545 ЦК України, можливо зробити висновок, що належним доказом того, що боржник виконав зобов'язання, є наявність документів про це у боржника (розписка або інший письмовий документ кредитора).

В їхньому випадку у відповідача не має жодного документа, передбаченого ст.545 ЦК України, які б свідчили про те, що відповідач повернув йому борг.

Згідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.І ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно ч.9 ст. 110 ЦПК України, позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).

02.04.2013 р. позивач надав заяву про збільшення позовних вимог, де зазначив, що в провадженні Вільногірського міського суду (суддя Шаповал Г.І.) знаходиться цивільна справа за його позовом до відповідача, ОСОБА_2, про стягнення боргу за договором позики у розмірі 24 000 грн.

Після відкриття провадження у справі відповідач надав йому 12.12.2012 року розписку в якій зазначив, що зобов'язується повернути йому борг, який є предметом спору у більшому розмірі, а саме 25 000 грн., у строк до 01.04.2013 року.

Відповідач свої зобов'язання не виконав, і позивач вимушений збільшити розмір своїх позовних вимог приймаючи до уваги вищевикладене.

Відповідно до ч.2 ст.31 ЦПК України крім прав та обов'язків, визначених у статті 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Згідно розписки відповідача від 15.03.2011 року, відповідач отримав у нього гроші, які був повинний повернути в загальному розмірі 24 000 грн.

Відповідно до розписки від 12.12.2012 року, написаної власноручно відповідачем, ОСОБА_2, він підтвердив отримання від нього 10000 грн. у вигляді позики терміном до 01.04.2013 року, які обіцяв повернути у вищезазначений строк з процентами 15000 грн.

Хоча насправді це були не проценти, а також реальні гроші які він позичав відповідачу раніше. Тобто загальна сума повернення йому позики складає 25000 грн., яку відповідач після настання часу виконання зобов'язання (01.04.2013 року) йому не повертає.

Однак позивач вважає, що відповідач повинний в рахунок виконання свого зобов'язання за договором позики укладеним між ними повернути йому 25000 грн. на підставі рішення суду приймаючи до уваги наступне.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають на підставах, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Згідно ч.І ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1 ст. 206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно ч.2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму грошевих коштів або кількість речей того ж роду.

Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.І ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Підтвердженням того, що відповідач заборгував йому за договорами позики, є розписка відповідача від 12.12.2012 року про зобов'язання повернути йому 25000 грн. в строк до 01.04.2013 року.

Виходячи зі змісту ст.545 ЦК України, можливо зробити висновок, що належним доказом того, що боржник виконав зобов'язання, є наявність документів про це у боржника (розписка або інший письмовий документ кредитора).

В даному випадку у відповідача не має жодного документа передбаченого ст.545 ЦК України, які б свідчили про те. що відповідач повернув йому борг.

Згідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.І ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги та їх обгрунтування, що викладені в позовній заяві та в заяві про збільшення позовних вимог, підтримав в повному обсязі. Додатково пояснив, що відповідач неодноразово позичав у нього гроші, останній раз це було в 2008 році. Після чого відповідач за своєю ініціативою переписав 15.03.2011 р. розписку, де зазначив, що сума боргу складає 10 тис. грн. а 14 тис. грн. - це проценти. Всі раніше написані розписки анулюються. Він погодився з такою розпискою, приймаючи до уваги, що загальна сума коштів складає 24 тис. грн., тобто загальну суму боргу. 12.12.2012 р. відповідач знову написав таку ж розписку, але збільшив суму процентів до 15 тис. грн., і він (позивач) також погодився з розпискою. В зв'язку з тим, що відповідач протягом довгого періоду часу не повертає позичені гроші і не сплатив жодної копійки для погашення боргу, неодноразово відстрочував повернення боргу він (позивач) заперечує проти того, щоб відстрочувати виконання рішення суду з стягнення з відповідача заборгованості.

Відповідач в судовому засіданні позов, з врахуванням внесених до нього змін, визнав частково, та пояснив, що він погоджується повернути тільки суму боргу, яка, згідно його розписки від 12.12.2012 року складає 10 тис. грн., і не визнає суму процентів - 15 тис. грн. Проте, прохає зменшити суму процентів та надати йому відстрочення у сплаті боргу на строк 1 рік, в зв'язку з тим, що в даний час у нього немає коштів для повернення боргу, оскільки він після лікування інфаркту поки що не працює, але має намір працевлаштуватися.

Перед захворюванням у нього були кошти для повернення боргу, але він їх витратив на своє лікування. Гроші у позивача він дійсно позичав декілька разів, починаючи з 2010 року, а не з 2008 року. Згідно його письмових заперечень від 11.02.2013 р. зазначено, що позивач не надав розписку відповідача від 12.12.2012 р., в якій термін повернення боргу встановлений до 01.04.2013 року (а.с.27-28)

Згідно двох квитанцій від 05.12.2012 р. позивачем сплачено судовий збір - 214.60 грн. та 36.40 грн. (а.с.1)

Згідно копії паспорту громадянина України, ОСОБА_1, 15.11.1940 р. н., зареєстрований за місцем проживання в АДРЕСА_1. (а.см.4)

Згідно копії розписки від 15.03.2011 р., ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 10 тис. грн., і на умовах усного договору за користування цією сумою додаються проценти, що складають 14 тис. грн. На підставі чого він зобов'язується до 01.09.2011 р. повернути суму у розмірі 24 тис. грн. Всі раніше написані розписки анулюються. Стоїть відмітка: з розпискою згоден, зазначені підписи сторін. (а.с. 5)

Згідно довідки адресно-довідкового підрозділу ГУДМС УДМС України у Дніпропетровській області, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4., зареєстрований за місцем проживання в АДРЕСА_2. (а.с.7)

Згідно направлення комунального підприємства Вільногірського міського центру первинної мед. сан. допомоги від 11.01.2013 р., ОСОБА_2 направляється на обстеження до кардіолога. (а.с. 17)

Згідно копії розписки від 12.12.2012 р. та оригіналу розписки, зазначено, що ОСОБА_2 винен ОСОБА_1 10 тис. грн., які брав у позику, та 15 тис. грн. по процентах за взяту суму. Сума повернення складає 25 тис. грн. до 01.04.2013 р. Всі розписки, написані до 12.12.2012 р., втрачають силу і є недійсними. Стоїть відмітка: згоден, зазначені підписи сторін. (а.с. 5, 46)

Згідно виписки із історії хвороби № 3714, ОСОБА_2, 1960 р. н., АДРЕСА_3, завод «Дніпроважмаш», землекоп, перебував на лікуванні в терапевтичному відділенні Вільногірської ЦМЛ з 21.11.12 р. по 30.11.2012 р. Діагноз ІБС: гостра стадія передньо-перегородочного Q- інфаркта міокарда. (а.с.31-32)

Згідно копії паспорта громадянина України, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4., зареєстрований за місцем проживання по АДРЕСА_2. (а.с.39)

Суд вважає, що між сторонами мають місце правовідносини, які виникають із факту укладення договору позики грошових коштів, та з факту порушення зобов'язань, що витікають із договору позики грошових коштів.

Відповідно до цих правовідносин, пояснень сторін, та внаслідок дослідження в судовому засіданні та оцінки всіх представлених доказів в їх сукупності та взаємозв'язку, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню в повному обсязі, за наступних підстав.

Договір позики між сторонами був укладений в усній формі, на підтвердження якого позичальником була надана письмова розписка від 12.12.2012 р., в якій зазначено, що гроші відповідачем були взяті у позивача як позика в сумі 10 000.00 грн., і він зобов'язується повернути позивачеві цю суму, а також 15 000.00 грн. в виді процентів за користування позиченими грошима, всього на суму 25 000.00 грн., до 01.04.2013 року, що узгоджується з вимогами ст.ст. 1047, 1048 ч.1 ЦК України.

Відповідно до умов договору позики, зазначених в розписці від 12.12.2012 року, позивач свої зобов'язання виконав повністю та передав відповідачу грошову позику в сумі 10 000.00 грн., відповідач свої зобов'язання щодо повернення зазначеної суми грошей та нарахованої та узгодженої суми коштів за користування позиченими грошима, не виконав до цього часу. Дані факти підтверджуються взаємним визнанням сторін та відсутністю будь-яких письмових документів на підтвердження повернення боргу відповідачем позивачу.

Згідно ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Згідно ч.2 ст.1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Згідно ч.І ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Стосовно стягнення нарахованої суми процентів за користування позиченими грошима, відповідач усно заявив заперечення, але ніяким чином цього заперечення не обґрунтував і ніяких доказів стосовно свого заперечення не надав, тому суд вважає, що при укладенні договору позики та складанні письмової розписки від 12.12.2012 р. сторони дійшли повної згоди стосовно розміру процентів від суми позики та порядку їх сплати, тобто, підстави для зменшення розміру процентів або виключення їх, взагалі, відсутні.

Згідно ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у такій самій сумі, що була передана йому, в строк и в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму згідно ст.625 цього Кодексу.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший процент річних не встановлений договором або законом.

Згідно ст.ст. 10,11 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тому суд враховує, що позивач не надав вимог стосовно застосування наслідків несвоєчасного повернення боргу, що передбачені ст. 625 ЦК України, за виключенням обумовлених договором позики процентів.

Згідно п. 1 ч.2 ст. 11 ЦК України, договори є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків і як будь-який правочин, є актом, що виражає спільну волю сторін. В зміст договору входять ті умови, на яких сторони погодились виконувати договір, вони повинні дотримуватись взятих на себе зобов'язань.

Згідно ст. 325 ЦПК України, не допускається одностороння відмова від зобов'язання.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 217 ЦПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідач заявив клопотання про відстрочення виконання рішення суду на строк 1 рік, мотивуючи це тим, що він хворів, втратив роботу, у нього відсутні кошти і він має намір працевлаштуватися, щоб зібрати необхідну суму для повернення боргу. Позивач категорично заявив заперечення проти надання відстрочки, посилаючись на те, що він неодноразово надавав відповідачу відстрочку у поверненні боргу, але відповідач після цього не сплатив йому жодної копійки для погашення боргу. Даний факт не заперечується відповідачем та підтверджується даними двох розписок, що долучені до справи (а.с.5, 46).

Суд доходить висновку, що підстав для надання відстрочки відповідачу у виконанні рішення суду немає, оскільки наявності підстав для застосування відстрочки, передбачених ст. 373 ЦПК України, відповідач не довів. Факт його захворювання мав місце в період з 21.11.2012 р. по 30.11.2012 р. (а.с.31-32), доказів того, що ним були витрачені кошти в межах розміру позичених на своє лікування він не надав; згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Таким чином, суд доходить висновку, що позовні вимоги законні, обґрунтовані, не суперечать фактичним обставинам справи, тому позов слід задовольнити в повному обсязі і судові витрати у справі в виді судового збору, згідно ст. 88 ЦПК України та ЗУ «Про судовий збір», слід покласти на відповідача, стягнувши з нього на користь позивача - 250.00 грн. для відшкодування судових витрат в виді судового збору;

надлишково сплачену суму судового збору - 01.00 грн. повернути позивачу, ОСОБА_1, через Управління Державної казначейської служби України у м. Вільногірську, Дніпропетровської області, ЄДРПОУ 37996805, надавши йому за його заявою оригінали двох квитанцій від 05.12.2012 року, після набрання рішенням законної сили.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 88, 209 ч.3, 212-215,222, 223, 294 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця м. Вільногірська, Дніпропетровської області, і/к № НОМЕР_1, зареєстрованого за місцем проживання по АДРЕСА_2, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_7, уродженця с. Попельнасте, Олександрійського району, Кіровоградської області, і/к НОМЕР_2, зареєстрованого за місцем проживання по АДРЕСА_1, - 25 000.00 грн. (двадцять п'ять тисяч гривень 00 копійок), із яких: 10 000.00 грн. - сума боргу за договором позики, 15 000.00 грн. - відсотки за користування позиченими грошима.

Судові витрати у справі в виді судового збору на суму - 250.00 грн. покласти на відповідача, ОСОБА_2, стягнувши з нього зазначену суму на користь позивача, ОСОБА_1, для відшкодування судових витрат.

Надлишково сплачену суму судового збору - 01.00 грн. повернути позивачу, ОСОБА_1, через Управління Державної казначейської служби України у м. Вільногірську, Дніпропетровської області, ЄДРПОУ 37996805, надавши йому за його заявою оригінали двох квитанцій від 05.12.2012 року, після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення через Вільногірський міський суд, Дніпропетровської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Копію рішення, протягом двох днів з часу виготовлення його в повному обсязі, надіслати рекомендованим листом із повідомленням про вручення сторонам.

Головуючий суддя Шаповал Г.І.