Постанова № 31164897, 24.04.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2013 р. Справа № 804/4128/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Серьогіної О.В.

при секретарі судового засіданняКалині В.М. за участю: представника позивача ОСОБА_3 представника відповідача Вюнченка О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом суб'єкта підприємницької діяльності, фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Суб'єкт підприємницької діяльності, фізична особа-підприємець ОСОБА_5 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби, в якому просить визнати протиправними (нечинними) та скасувати повідомлення-рішення Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби № 0000511720 від 05.11.2012 року та № 000061720 від 05.11.2012 року.

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на ст. 198 Податкового кодексу України порушенням відповідачем вимог чинного законодавства при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

При цьому позивач зазначає, що укладення та виконання позивачем господарської угоди щодо поставку дизтоплива та шин з ТОВ «Декос Альянс» було здійснені з метою реального настання правових наслідків. Усі папери за формами первинних документів щодо підтвердження придбання товарів повністю відповідають вимогам діючого законодавства.

Ухвалою судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.03.2013 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у судовому засіданні.

У судове засідання з'явився представник позивача та представник відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, просив суд задовольнити його з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував та просив суд відмовити в задоволенні позову у зв'язку з його необґрунтованістю.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 05.11.2012 року відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000511720, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 65749,42 грн. (основний платіж - 52599,53 грн., штрафні санкції - 13149,89 грн.).

Також, 05.11.2012 року відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення № 000061720, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за штрафними (фінансовими санкціями) за платежем адміністративні штрафи та інші санкції на суму 510,00.

Як вбачається з матеріалів справи, вказані податкові повідомлення-рішення були винесені на підставі Акту від 25.10.2012 року № 1780/172.НОМЕР_1 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині визначення правильності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість ФОП ОСОБА_5 по взаємовідносинам з ТОВ «Декос Альянс» з 01.09.2011 року по 30.11.2011 року».

У вказаному акті зазначено, що виходячи з акту документальної невиїзної перевірки ТОВ «Декос Альянс» ДПІ у Печерському районі м. Києва від 26.01.2011 року № 28/2310/37505731 за період з 08.02.2011 року по 31.12.2011 року, встановлено формування податкового кредиту ТОВ «Декос Альянс» за рахунок підприємств-транзитерів, податковий кредит якого не підтверджено у зв'язку з ненаданням (відсутністю) у ТОВ «Декос Альянс» підтверджуючих документів щодо виникнення податкового кредиту. В ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів від підприємств-постачальників, що свідчить про те, що правочини між ТОВ «Декос Альянс» та підприємствами-постачальниками здійсненні без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені правочини не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. ТОВ «Декос Альянс» безпідставно сформовано податкові зобов'язання за рахунок сум ПДВ по податкових накладних, виписаних на продаж товарів на адресу контрагентів-покупців, зокрема позивачу. Таким чином в порушення п. 198.1 ст. 198, п. 198.2 ст. 198, п. 198.3 ст. 198 п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України позивачем завищено податковий кредит в загальній сумі 52599,53 грн.

Судом встановлено, що 29.09.2011 року між ФОП ОСОБА_5 (Покупець) та ТОВ «Декос Альянс» (Продавець) укладено договір поставки № 2909/1, у відповідності з яким Продавець зобов'язується передати у власність Покупця дизтопливо у кількості 25356 л. на суму 220597,20 та шини 295/80 R 22/5 у кількості 19 шт. на суму 95000,00 грн. в т.ч. ПДВ 52599,53 грн. На виконання умов договору ТОВ «Декос Альянс» виписано податкову накладну від 29.09.2011 року № 1196 на суму 315597,20 грн. (в т.ч. ПДВ - 52599,53 грн.), а також видаткову накладну від 29.09.2011 року № РН-0002357 на суму 315597,20 грн. (в т.ч. ПДВ - 52599,53 грн.). Факт транспортування та отримання продукції також підтверджується подорожним листом 01776 від 28.09.2011 року.

Частиною 1 ст. 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України господарське зобов'язання може виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Згідно частини 5 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст. 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України господарське зобов'язання може виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Згідно ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Пленум Верховного Суду України в п. 18 Постанови від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначив, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо».

Таким чином, законодавством відокремлено порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачено наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Умисел юридичної особи в даному випадку визначається умислом тієї особи, що укладала угоду, на підставі якої виникло таке зобов'язання.

Доказів наявності умислу у сторін спірних договорів на укладання їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (вирок суду про притягнення сторін цього договору до кримінальної відповідальності тощо) відповідач не надав.

Незнаходження контрагента позивача за юридичною адресою, невиявлення в ході документальної невиїзної перевірки контрагента позивача документів, що підтверджували б здійснення ним господарської діяльності, не можуть слугувати доказами спрямованості умислу ФОП ОСОБА_5 та ТОВ «Декос Альянс» на порушення публічного порядку при укладанні спірних договорів.

Крім того, зміст акту перевірки вказує на те, що фактично підставою для того, щоб вважати спірні договори нікчемними є інформація, отримана від іншого податкового органу за результатами проведення ними документальної невиїзної перевірки контрагента позивача - ТОВ «Декос Альянс», про відсутність у ТОВ «Декос Альянс» документів, які підтверджували здійснення господарської діяльності, та відсутність необхідних умов для здійснення господарських операцій.

Частиною 2 статті 71 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Разом з тим, ст. 61 Конституції України передбачено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому органи державної податкової служби України не позбавлені права та можливості вжити необхідних заходів у тому числі примусового характеру до порушників податкового законодавства - ТОВ «Декос Альянс» (анулювати реєстрацію платника ПДВ, донарахувати суму податку, звернутися до суду з позовом про скасування державної реєстрації тощо).

Чинним законодавством України не передбачено обов'язку покупця (замовника), а також не надано йому права перевіряти достовірність даних, які вказуються продавцем (виконавцем) в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах. Це саме стосується і перевірки покупцем (замовником) намірів продавця (виконавця) щодо сплати ним державі податків.

Таким чином, обставини, наведені відповідачем у акті перевірки, є недостатніми для висновку про наявність підстав для того, щоб вважати договор, укладений позивачем з ТОВ «Декос Альянс» нікчемними на підставі статті 228 ЦК України і відповідно для нарахування податкових зобов'язань та штрафних санкцій.

Що стосується позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 05.11.2012 року № 000061720, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за штрафними (фінансовими санкціями) за платежем адміністративні штрафи та інші санкції на суму 510,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки.

Як вбачається із Акту від 25.10.2012 року № 1780/172.НОМЕР_1 при перевірці використано виписки по розрахунковому рахунку № НОМЕР_2 відкритому в АТ «Сбербанк Росії» по взаємовідносинам з ТОВ «Декос Альянс».

Крім того, із змісту позовної заяви вбачається, що позивач звернувся до суду з позовними вимогами про одночасне визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень винесених відповідачем.

Проте, статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Пунктом 1 ч. 4 статті 105 встановлено, що адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.

З огляду на викладене, враховуючи характер та обсяги порушень, допущених відповідачем при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 158-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби від 05.11.2012 року № 0000511720 та від 05.11.2012 року № 000061720.

В задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь суб'єкта підприємницької діяльності, фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 судові витрати в сумі 662,59 грн.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано - 29.04.2013 р.

Суддя О.В. Серьогіна