Постанова № 311646, 12.09.2006, Харківський апеляційний господарський суд

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2006 р. Справа № 21/203-06

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , судді , ,

при секретарі Сенчук І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Гужви М.В. (дов. № 9-юр від 05.09.06р.)

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Новіка", м. Харків (вх. № 2516 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 20.06.06 р. по справі № 21/203-06

за позовом Приватного підприємства "Новіка", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросервіс", смт. Великий Бурлук, Харківської області

про стягнення 13 967,13 грн., -

встановила:

У травні 2005 року Приватне підприємство "Новіка" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросервіс" про стягнення 9970,94 грн. основного боргу з нарахованим індексом інфляції, 25% річних в розмірі 2765,10 грн., пеню в розмірі 1231,09 грн., посилаючись на те, що відповідно умов договору К/1 №31 від 19.05.2005р. позивач по накладній №РН-0001753 від 19.05.2005р. передав відповідачеві продукцію на суму 11340,0грн., а відповідач свої зобов'язання щодо оплати продукції здійснив лише частково.

Рішенням господарського суду Харківської області від 20.06.06р. по справі №21/203-06 (суддя Н.М. Пелипенко) позовні вимоги задоволені частково та стягнуто відповідача на користь позивача 9422,30 грн. основного боргу, інфляційні в розмірі 584,64 грн., 3% річних в розмірі 187,41 грн., витрати по сплаті державного мита в розмірі 101,94 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00 грн. В решті позову відмовлено.

Позивач з рішенням місцевого господарського суду не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій вважає рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог по стягненню пені та 25 % річних таким, що не відповідає нормам чинного законодавства та матеріалам справи, в зв'язку з чим просить рішення господарського суду змінити та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, а судові витрати покласти на відповідача.

Відповідач пояснень або заперечень по апеляційній скарзі не надав, його представник в судове засідання 12.09.06р. не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про день, час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення за №1794454 (в матеріалах справи), про причини неявки свого представника відповідач суд апеляційної інстанції не повідомив.

Враховуючи ст. 43 ГПК України, якою встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, а також беручи до уваги те, що відповідач належним чином був повідомлений про час, день і місце розгляду справи, тому мав можливість скористатись своїми правами, передбаченими ст. 22 ГПК України. За таких обставин, колегія суддів вважає, що у матеріалах справи достатньо документів, щоб розглянути апеляційну скаргу по суті без участі представника ТОВ "Агросервіс", оскільки відповідач також не був позбавлений права надати суду апеляційної інстанції додаткові письмові докази в обґрунтування своїх вимог і заперечень та мав на це достатньо часу.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши уповноваженого представника позивача, який підтримав свою позицію по справі, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд Харківської області виходив з результатів встановлення та дослідження документально підтверджених матеріалами справи обставин спору за якими встановив, що 19.05.2005р. між позивачем та відповідачем у справі укладено договір К/1 №31 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору позивач ("Постачальник") зобов'язався поставити відповідачу ("Покупцю"), а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити товар, асортимент, кількість та вартість (ціна) яких вказані в пункті 1.2. цього Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач по накладній №РН-0001753 від 19.05.2005р. передав відповідачеві продукцію на суму 11340,00 грн., а відповідач продукцію прийняв через свого представника, що діяв за довіреністю серії ЯКА №449888 від 18.05.2005р., однак оплату вартості продукції здійснив лише частково, в зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість в сумі 9422,30 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Господарський суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що позивач звернувся до відповідача в порядку ст. 530 ЦК України з вимогою про оплату заборгованості за №16/юр-пв від 10.05.06р., яку відповідач залишив без задоволення.

За загальними умовами виконання зобов’язань, встановленими ст. 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а ст. 525 цього ж кодексу передбачено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При винесенні рішення господарський суд послався на те, що оскільки заборгованість в сумі 9422,30 грн. відповідачем не погашена, факт отримання товару відповідачем підтверджується матеріалами справи, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу підлягають задоволенню у повному обсязі.

З даними висновками повністю погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки дані висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та наявним матеріалами, що є у справі, їм дана правильна та повна правова оцінка. А відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На думку колегії суддів, місцевий господарський суд також вірно визначився щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення 187,41 грн. річних та 584,64 грн. інфляційних за несвоєчасне виконання відповідачем обов’язку по спірному Договору, оскільки згідно із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання повинен сплатити кредитору суму грошового боргу з урахуванням індексів інфляції та 3% річних. Нарахування позивачем річних та інфляційних цілком відповідає чинному законодавству України та вимогам спірного Договору, у зв’язку з чим вимога про їх стягнення правомірно задоволена господарським судом.

Однак, відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені та 25 % річних господарський суд послався на те, що оскільки відвантаження позивачем товарів за накладною №РН-0001753 від 19.05.05р. відбулося поза межами спірного Договору, а тому його умови не можуть поширюватися на передачу товарів по вказаній накладній. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що поставка товару за спірною накладною здійснена позивачем взагалі без укладання договору, в зв'язку з чим господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача передбачених спірним Договором пені та 25 % річних.

Але колегія суддів вважає, що до такого висновку господарський суд дійшов передчасно, що призвело до прийняття неправомірного рішення в цій частині.

Із матеріалів справи вбачається, що накладна №РН-0001753 від 19.05.05р., на яку посилається позивач в підтвердження вимог по стягненню заборгованості, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, складена в межах Договору. Вказане підтверджується актом звірки розрахунків станом на 19.05.06р., підписаним та скріпленим печатками позивача та відповідача, яким сторони визнали факт поставки товарів за спірною накладною саме на підставі Договору К\1 №31 від 19.05.05р. (а.с. 21), та відсутністю укладених між сторонами будь-яких інших договорів.

Крім того, як правомірно зазначає позивач у своїй апеляційній скарзі, спірний Договір містить в собі специфікацію (пункт 1.2.), в котрій вказано, що поставці підлягають товари, найменування, одиниці виміру, ціна за одиницю без ПДВ, кількість, загальна вартість яких також містяться і в спірній накладній. Отже, відповідно до спірної накладної, позивач поставив відповідачеві товари, передбачені умовами Договору, однак господарський суд при винесенні рішення не дав вказаним обставинам належної юридичної оцінки.

Пунктом 5.2. Договору сторони передбачили відповідальність за несвоєчасну оплату отриманого товару у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої до оплати суми за весь період прострочки.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідач не виконав свої зобов'язання за Договором у повному обсязі по оплаті отриманого від позивача товару, нарахована позивачем пеня в сумі 892,67 грн. відповідає вимогам Договору та чинному законодавству України, зокрема Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р., а тому підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Згідно із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання повинен сплатити кредитору суму грошового боргу з урахуванням індексів інфляції та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що господарський суд при винесенні рішення, не врахував норми вказаної статті, а також те, що пунктом 5.3. Договору сторони передбачили додаткову відповідальність "Покупця" (відповідача) у випадку прострочки оплати вартості товарів, які будуть поставлятися по даному Договору, а саме, що відповідач повинен сплатити позивачу проценти за використання чужих коштів із розрахунку 25% річних від вартості товарів по даному Договору.

За таких обставин, колегія суддів вважає цілком правомірним нарахування позивачем 25 % річних в розмірі 2765,10 грн., оскільки вони передбачені Договором та не суперечать нормам чинного законодавства, в зв'язку з чим підлягають стягненню.

Разом з тим, в резолютивній частині рішення господарським судом помилково невірно вказано організаційно-правову форму підприємства позивача, а саме Товариство з обмеженою відповідальністю замість Приватного підприємства, а тому колегія суддів вважає необхідним виправити допущену господарським судом помилку.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

На думку колегії суддів, позивачем обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог в апеляційній скарзі, доведені належними доказами по справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, неправильне застосування норм чинного законодавства призвело до прийняття неправомірного рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені та 25 % річних, що дає підстави для зміни рішення господарського суду Харківської області від 20.06.2006 року по справі № 21/203-06 в цій частині.

На підставі викладеного та керуючись статтями 43, 99, 101, п. 2 ст. 103, п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -

постановила:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Новіка", м. Харків задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 20.06.06р. по справі № 21/203-06 змінити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросервіс" (Харківська область, смт. Великий Бурлук, вул. Свердлова 2-А, код 05491037, п/р 26002160032 в ХОД АППБ "Аваль" в м. Харкові, МФО 350589) на користь Приватного підприємства "Новіка" (м. Харків, Комсомольське шосе 36/2, код 30292136, п/р 260031907 в ХОД АППБ "Аваль" в м. Харкові, МФО 350589) суму боргу в розмірі 9422,30 грн., інфляційні в розмірі 584,64 грн., 25% річних в розмірі 2765,10 грн., пеню в розмірі 892,67 грн., витрати по сплаті держмита в розмірі 101,94 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн. та 51,00 грн. держмита за подачу апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Головуючий суддя

Суддя

Суддя