Постанова № 31163923, 13.05.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2013 р. Справа № 924/136/13-г

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Грязнов В.В. ,

суддя Савченко Г.І.

при секретарі судового засідання Яремі Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Хмельницької області від 20.03.2013 р. у справі № 924/136/13-г

за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Шепетівкагаз"

про стягнення 116368,84 грн.

за участю представників сторін:

позивача - Єгорова В.С.;

відповідача - Ткача В.В.;

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до місцевого господарського суду із позовом до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Шепетівкагаз" про стягнення 116368,84 грн..

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 20.03.2013 року (суддя Муха М.Є.) вказаний позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 12021,68 грн. інфляційних нарахувань, 12918,18 грн. 3% річних, 33365,50 грн. пені та 1833,42 грн. судового збору. У позові в частині стягнення 24698,02 грн. інфляційних нарахувань та 33365,50 грн. пені відмовлено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що на виконання умов договору №14/1176/10 від 15.11.2010 року позивачем передано відповідачу природний газ на загальну суму 18174539,78грн., натомість останній свої зобов'язання не виконав, за поставлений природний газ розрахувався із простроченням. Суд перевірив правильність нарахування 3 % річних та прийшов до висновку, що розрахунок є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та не суперечить положенням договору. Також, судом здійснено перерахунок інфляційних та задоволено позов в частині стягнення втрат за встановленими індексами інфляції у розмірі 12021,68 грн., а в стягненні 24698,02грн. інфляційних відмовлено. Крім того, суд скористався своїм правом наданим п.3 ч.1 ст.83 ГПК України та зменшив розмір заявленої до стягнення пені до 33365,50 грн.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в частині зменшення розміру пені на 33365,47 грн. та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Апелянт зокрема зазначає, що господарський суд при вирішенні питання щодо зменшення пені повинен був об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, оцінити причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, невідповідність розміру штрафних санкцій наслідкам порушення.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення господарського суду Хмельницької області від 20.03.2013 року без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. У відзиві вказує на те, що суд цілком правомірно скористався наданим йому чинним законодавством правом та керуючись своїм внутрішнім переконанням у відповідності до ст. 43 ГПК України, обґрунтовано зменшив нарахований позивачем до стягнення розмір пені.

У судовому засіданні представники сторін підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги та відзиву на неї.

Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Хмельницької області від 20.03.2013 року слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.11.2010 року публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та відкрите акціонерне товариство "Шепетівкагаз" (змінено найменування на публічне акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації) уклали договір №14/1176/10, згідно п. 1.1 якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2011 році імпортований природний газ, а покупець зобов'язався прийняти у власність та оплатити його на умовах даного договору (а.с. 13-17).

Відповідно до п. 1.2 договору газ, що постачається за цим договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації промисловим споживачам та іншим суб'єктам господарювання, які є кінцевими споживачами. Використання газу покупцем для інших потреб не є предметом цього договору. Покупець не є кінцевим споживачем.

Пунктом 3.5 договору передбачено, що кількість газу, поставленого покупцю закріплюється щомісячними актами приймання-передачі газу, які підписуються продавцем та покупцем. Не пізніше 5 (п'ятого) числа місяця наступного за місяцем поставки газу, покупець зобов'язується надати продавцю підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акту приймання-передачі газу, в яких зазначаються фактичні обсяги газу, його фактична ціна та вартість. Акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків.

Як правильно встановлено судом першої інстанцій, на виконання договору протягом січня-грудня 2011 року та січня-березня 2012 року позивач поставив відповідачу природний газ на загальну суму 18174539,78 грн., що підтверджується актами приймання-передачі від 31.01.2011 року, 28.02.2011 року, 31.03.2011 року, 30.04.2011 року, 31.05.2011 року, 30.06.2011 року, 31.07.2011 року, 31.08.2011 року, 30.09.2011 року, 31.10.2011 року, 30.11.2011 року, 31.12.2011 року, 31.01.2012 року, 29.02.2012 року, 31.03.2012 року (а.с.29-44).

Згідно з п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% оплати вартості обсягів газу в термін до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Як вбачається із виписки ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" по операціям з ПАТ по газопостачанню та газифікації "Шепетівкагаз", розрахунок за поставлений за період з лютого 2011 року по квітень 2012 року природний газ останній проводив із незначними затримками, остаточно погасивши заборгованість 07.05.2012 року.

Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення з відповідача 36719,70 грн. інфляційних, 12918,18 грн. - 3 % річних та 66730,97 грн. пені за прострочення строків оплати вартості поставленого газу.

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі, зокрема, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 2 статті 551 ЦК України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Таким чином, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців, якщо інше не передбачено законом або договором.

Як слідує зі змісту п.7.2 договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день простроченого платежу.

При цьому, згідно п.7.7 договору неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом.

Пунктом 10.6 договору сторони погодили строк позовної давності по цьому договору та по стягненню неустойки тривалістю 3 роки.

Згідно з ч. 1 ст. 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частина 1 статті 259 ЦК України надає сторонам право за взаємною домовленістю збільшувати позовну давність, яка встановлена законом.

Однак, частиною 2 статті 260 ЦК України закріплено імперативну норму, відповідно до якої порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Таким чином, сторонам за договором надається право змінити лише строк звернення до суду з вимогою про стягнення штрафних санкцій, тоді як момент виникнення права на нарахування відповідних штрафних санкцій та строк його нарахування є незмінними та пов'язуються законом з днем, коли зобов'язання мало бути виконане.

Отже, положення п. 7.7 договору, яким сторони фактично змінили порядок нарахування пені суперечить ч. 2 ст. 260 ЦК України, оскільки встановили, що пеня нараховується не з моменту прострочення платежу, а з дати, що визначається шляхом зворотнього відрахунку шести місяців від дати звернення з вимогою, претензією, позовом,

Вказана позиція апеляційного суду узгоджується із правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постанові від 04.12.2012 року у справі №3-56гс12, яка відповідно до ст. 111-28 ГПК України є обов'язковою для застосування.

Щодо клопотання відповідача про відмову в стягненні пені у зв'язку із пропуском строку давності, суд першої інстанції вірно врахував приписи ст. 259 ЦК України та виходив з того, що п. 10.6 договору сторони встановили строк позовної давності по цьому договору та по стягненню неустойки тривалістю 3 роки, з огляду на що правомірно відмовив у задоволенні вказаної заяви.

У той же час, колегією суддів встановлено, що позивачем правильно здійснено нарахування пені з наступного дня, коли зобов'язання мало бути виконано, в межах шестимісячного строку щодо кожного підписаного акту окремо та у відповідності до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Крім того, розглядаючи вимогу в частині стягнення пені, суд першої інстанції скористався своїм правом наданим ст. 233 ГК України, ст. 83 ГПК України та зменшив її розмір до 33365,50 грн.

Поряд з цим, у апеляційній скарзі НАК "Нафтогаз України" як на підставу скасування рішення місцевого господарського суду від 20.03.2013 року посилається на те, що суд не обґрунтував винятковості даного випадку виходячи з інтересів сторін.

Колегія суддів відхиляє вказані твердження апелянта, з огляду на наступне.

Вирішуючи, у тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Судом першої інстанції було встановлено, що основна заборгованість відповідачем погашена повністю з незначною затримкою оплати, при цьому сплата штрафних санкцій у повному обсязі, в даному випадку, зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а й інші інтереси, зокрема, можливість постачання теплової енергії промисловим споживачам та іншим суб'єктам господарювання, які є кінцевими споживачами. З огляду на викладене, місцевий господарський суд правомірно реалізував своє право на зменшення розміру пені на 50 %.

Підстав для переоцінки доказів та вірно встановлених судом обставин справи колегія суддів не вбачає, у зв'язку з чим вважає, що судом правомірно стягнуто з відповідача 33365,50 грн. пені.

Стосовно вирішення судом першої інстанції спору в частині розміру інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, апеляційний суд виходить з наступного.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тобто метою такого майнового захисту є компенсація втрат за увесь період користування чужими грошовими коштами, оскільки саме такий період прямо передбачений нормами ст. 625 ЦК України.

Отже, якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Господарський суд першої інстанції встановив, що при нарахуванні 36719,70грн. інфляційних втрат, позивачем було вибірково обрано період нарахування, а саме, враховано лише місяці, в яких мала місце інфляція, водночас, у місяці, в яких була дефляція, інфляційні втрати не обраховувались.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про задоволення позову в частині стягнення 12021,68грн. інфляційних та в частині стягнення 24698,02грн. інфляційних обґрунтовано відмовив.

Крім того, наданий позивачем розрахунок 3% річних є арифметично вірним та відповідає вимогам чинного законодавства, а отже, місцевим господарським судом правильно стягнуто з відповідача 3% річних в сумі 12918,18 грн.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Хмельницької області від 20.03.2013 р. у справі №924/136/13-г залишити без змін, апеляційну скаргу ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

3. Справу№924/136/13-г повернути до господарського суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Савченко Г.І.