Постанова № 31161234, 23.04.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2013 р.Справа № 1570/342/2012Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г. П. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Коваля М.П.,

суддів - Потапчука В.О.,

- Семенюка Г.В.,

при секретарі - Журкіній І.І.,

за участі: представник позивача - Торбін І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2012 року по справі за адміністративним позовом Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «Аллюр» до Державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0006322301 від 26.12.2011 року,-

В С Т А Н О В И Л А :

Приватне підприємство виробничо-комерційна фірма «Аллюр» звернулось до суду з позовом до державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення № 0006322301 від 26.12.2011 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2012 року адміністративний позов Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «Аллюр» задоволений в повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси № 0006322301 від 26.12.2011 року.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову, наголошуючи, зокрема, на правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0006322301 від 26.12.2011 року.

В судовому засіданні представник позивача просив залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Представник апелянта в судове засідання не прибув, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи був повідомлений належним чином та своєчасно, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою (а.с.207), причини неприбуття суд не повідомив.

Колегія суддів порадившись на місці та заслухавши думку представника позивача, ухвалила слухати справу за відсутністю представника відповідача, сповіщеного належним чином про час і місце судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, посадовими особами ДПІ у Малиновському районі м. Одеси було проведено позапланову невиїзну перевірку приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «Аллюр» з питань взаємовідносин з ПП «Река» за лютий 2011 року.

За наслідками вказаної перевірки відповідачем був складений акт №337/23-214/21039549/5729 від 23.12.2011 року, відповідно до висновків якого встановлено порушення ч. 5 ст. 203, ч.ч.1,2 215, ст. 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, здійснених з ПП «Река» на загальну суму 11939,00 грн., у т.ч. у лютому 2011 року у сумі 11939,00 грн., які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, є нікчемними; п.п. 14.1.36, п.п.14.1.191, п.п.14.1.202 п. 14.1 ст. 14, п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення задекларованих показників у рядку 10.1 Декларації та у рядку 17 «усього податкового кредиту» у сумі 11 939,00 грн. у лютому 2011 року, що призвело до фактичного ненадходження до Державного бюджету податку на додану вартість у розмірі 11 939,00 грн., у т.ч. у лютому 2011 року у сумі 11 939,00 грн.

На підставі вищезазначеного акту ДПІ у Малиновському районі міста Одеси прийнято податкове повідомлення-рішення № 0006322301 від 26.12.2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання в розмірі 11 939 грн. (а.с.14).

Позивач з прийнятим податковим повідомленням-рішенням не погодився, звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати його протиправним та скасувати.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що висновки перевіряючих стосовно визнання господарських операцій позивача безтоварними, а угод нікчемними - є недоведеними та безпідставними, оскільки вони не мають належної доказової бази і зроблені лише на припущеннях, які випливають з матеріалів актів перевірок інших податкових інспекцій.

Проте, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, зважаючи на фактичні обставини справи та вимоги діючого податкового законодавства.

Так, як вбачається з матеріалів справи, предметом розгляду у справі є податкове повідомлення-рішення № 0006322301 від 26.12.2011 року, яким за порушення позивачем пп. 14.1.36, 14.1.191, 14.1.202 п.п.14.1.202 п. 14.1 ст. 14, п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість.

Підставою для визначення позивачу грошових зобов'язань з податку на додану вартість слугували висновки податкового органу про неправомірне формування податкового кредиту за лютий 2011 року за операціями проведеними з ПП «Река», реальність проведення яких документально не підтверджена.

Колегія суддів погоджується з такими висновками відповідача, виходячи з наступного.

Так, під господарською діяльністю розуміється діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (п.п.14.1.36. п. 14. 1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Відповідно п.п.14.1.191 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України постачання товарів - будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду та відповідно п. 14.1.202 зазначеної статті продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг чи дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198. 6 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Зі змісту вказаних приписів вбачається, що право на податковий кредит виникає при наявності одночасно двох обов'язкових умов: за умови придбання товарів (послуг) чи основних фондів з метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності та при наявності податкової накладної, оформленої відповідно до вимог Податкового кодексу України.

Між тим, колегія суддів зазначає, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, оскільки визначальною умовою для віднесення сум ПДВ на підставі податкових накладних до податкового кредиту є реальність господарських операцій, яка підтверджується первинними документами оформленими належним чином.

Колегія суддів вважає, що позивачем документально не підтверджено реальності операцій з вказаним вище контрагентом, виходячи з наступного.

Так, як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ПП «Река» було укладено Договір на пошук та залучення клієнтів від 01.09.2010 року, згідно з яким Виконавець за винагороду здійснює дії по пошуку для Замовника потенційних клієнтів, які мають намір придбавати у Замовника товари (маркувальне обладнання, розхідні матеріали та запасні частини до маркувального обладнання).

Згідно п. 1.3 зазначеного Договору послуги вважаються наданими після укладення Замовником договору купівлі-продажу з потенційним клієнтом чи фактичного закінчення угоди між Замовником та клієнтом.

Позивач зазначає, що факт виконання робіт за зазначеним договором підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, зокрема, актом здачі-прийому виконаних робіт від 23.02.2011 року по Договору від 01.09.2010 року, списком клієнтів, наданих Виконавцем Замовнику по Договору від 01.09.2010 року, рахунком № 23/02 від 23.03.2011 року, податковою накладною від 23.02.2011 року № 881.

Водночас, колегія суддів зазначає, що надані позивачем документи не розкривають суті проведеної Виконавцем роботи. Так, зокрема, як вбачається з акту здачі-прийому виконаних робіт від 23.02.2011 року по Договору від 01.09.2010 року, Виконавець виконав роботи обумовлені в Договорі від 01.09.2010 року. Між тим, у акті не конкретизовано зміст проведеної роботи. Акт містить лише посилання на Договір від 01.09.2010 року, проте не розкриває суті проведеною роботи Виконавцем та її зв'язку з господарською діяльністю позивача.

Також, колегія наголошує, що позивачем не зазначено, а так само матеріали справи не містять інформації, яким чином здійснювався розрахунок наданих послуг, оскільки, як зазначено колегією суддів акт здачі-прийому виконаних робіт від 23.02.2011 року по Договору від 01.09.2010 року не містить будь-якої інформації щодо кількісно - якісних характеристик наданих послуг.

Крім того, колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача, що факт надання його контрагентом послуг обумовлених Договором від 01.09.2010 року, з якими погодився суд першої інстанції, підтверджується договорами №23/11 від 23.11.2010 року, №24/11 від 25.11.2010 року, №18/10 від 19.10.2010 року, №20/11 від 08.11.2010 року, укладеними з ТОВ «Ергопак», ТОВ «Марго», ВАТ «Цар хліб», оскільки, як встановлено колегією суддів, акт здачі-прийому виконаних робіт від 23.02.2011 року по Договору від 01.09.2010 року, не містить будь-якої інформації, що саме ПП «Река» було залучено в якості клієнтів позивача цих покупців.

Також, на думку колегії суддів, наданий позивачем Список клієнтів не розкриває суті проведеною роботи ПП «Река».

Отже, колегія суддів погоджується з висновками податкового органу, що позивачем всупереч приписам діючого законодавства було сформовано податковий кредит по операціям з контрагентом ПП «Река» та вважає помилковими висновки суду першої інстанції про доведеність позивачем реальності здійснення вказаних господарських операцій.

Таким чином, через порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів приходить до висновку про скасування постанови суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, судова колегія -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2012 року - задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2012 року по справі за адміністративним позовом Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «Аллюр» до Державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0006322301 від 26.12.2011 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «Аллюр» до Державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0006322301 від 26.12.2011 року залишити без задоволення.

Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з моменту набрання законної сили.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний колегією суддів 24 квітня 2013 року.

Головуючий суддя: /М.П. Коваль/

Суддя: /В.О. Потапчук/

Суддя: /Г.В. Семенюк/