Рішення № 31155111, 25.04.2013, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 2607/12707/12

Категорія 50

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2013 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді -Гребенюка В. В. ,

при секретарі -Литовченко Д. О. , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Лісове» про зміну формулювання причин та дата звільнення з роботи, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (надалі за текстом - ОСОБА_1) звернувся до суду з позовом до комунального підприємства «Лісове» (надалі за текстом - КП «Лісове»), про зміну формулювання причин та дати звільнення з роботи, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

З урахуванням уточнень, зазначав, що працював на посаді юрисконсульта 1 категорії в КП «Лісове» з 27.12.2011 року. У липні 2012 року перебував у щорічній відпустці, в процесі якої вирішив переїхати на постійне проживання до місцевості, в котрій зареєстрований - у АДРЕСА_1, оскільки мав намір там продовжити трудову діяльність, а коли не вдасться одразу працевлаштуватись - стати на облік безробітних.

З метою звільнення ОСОБА_1 написав заяву, котру поніс 11.07.2012 року особисто до директора КП «Лісове» Грень Н.М. Проте, на місці Грень Н.М. не виявилось, присутні працівники повідомили, що остання перебуває в прокуратурі. Почекавши з дві години в своєму колишньому кабінеті, у присутності тогочасного заступника директора ОСОБА_3, ОСОБА_1 кілька разів намагався зв'язатись з Грень Н.М. зі свого мобільного, однак остання не брала слухавку й скидала дзвінки. Тоді ОСОБА_1 спробував зареєструвати заяву в секретаря КП «Лісове», однак секретар О.Мануліна відмовила в цьому, посилаючись на те, що Грень Н.М. надала їй усне розпорядження жодних заяв від працівників КП «Лісове» не реєструвати. Оскільки, часу для очікування поштової доставки не було, на руках вже мав квитки на автобус до с.м.т. Ружина, своєї оселі в м. Києві на той час у ОСОБА_1 не було, у КП «Лісове» є вище в порядку підпорядкування підприємство - КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району», куди ОСОБА_1 звернувся того ж дня, 11.07.2012 року із заявою, котру зареєстрував за вх. №04-1167-Д і ясно зазначив у тексті, що вона має бути переданою до КП «Лісове» за належністю, а звільнено його має бути за два тижні - 26.07.2012 року. В подальшому, заяву ОСОБА_1 було передано до КП «Лісове» за належністю, про що свідчить відмітка в журналі обліку вихідної кореспонденції КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району», з котрою ОСОБА_1 в подальшому ознайомили.

Заява ОСОБА_1 надійшла на ім'я Грень Н.М., а остання, як виявилось, вирішила проігнорувати її. 26.07.2012 року ОСОБА_1 прийшов до відділу кадрів КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району», у межах якого перебувала його трудова книга, і спробував отримати її. Однак, працівники відділу кадрів відмовили, сказавши, що не можуть віддати йому трудову книгу, оскільки Грень Н.М. не повернула його заяву з резолюцією про звільнення. ОСОБА_1 спробував пояснити, що законом не передбачено жодної процедури очікування працівником своєї трудової книги через недотримання яких-небудь бюрократичних процедур. Працівниці відділу кадрів наполягли, що зв'язані своїми посадовими інструкціями і тому не можуть видати трудову книжку. ОСОБА_1 одразу написав заяву директорові КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району» про незаконне притримування трудової книжки ОСОБА_1, яку він зареєстрував за № 04-1264-Д, однак ця заява не дала жодного результату.

Коли ОСОБА_1 вимушено опинився без роботи, то працівники КП «Лісове», з котрими він тримав зв'язок, неодноразово повідомляли його, що щодня Грень Н.М. фіксує його «прогули» окремими актами.

Первинна профспілкова організація не дала згоди на звільнення ОСОБА_1, через прогул.

Крім того, відсутність трудової книги стала для нього проблемою, оскільки його не брали на нову роботу, а претендувати на статус безробітного він теж не міг. 15.10.2012 року ОСОБА_1 отримав у відділі кадрів КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району» наказ про звільнення та трудову книгу.

Послався на положення 4.4 ст. 235 КЗпПУ якими встановлено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Це положення також деталізовано в п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року N 58: «При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції».

На думку ОСОБА_1, оскільки притримано трудову книгу не з його вини, то ОСОБА_1, має право на компенсацію середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у розмірі 11 169 гривень 55 копійок. Водночас, він має право на правильне відображення причини звільнення: «Звільнений за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпПУ» та дати звільнення: «15.10.2012» замість «30.07.2012».

Обґрунтовуючи моральну шкоду ОСОБА_1, зазначав, що неправомірними діями роботодавця з приводу: позбавлення його права звільнитись за власним бажанням; фіксації «прогулів» у присутності знайомих працівників КП «Лісове»; незаконного звільнення за прогул, позбавлення права на працю та соціальне забезпечення на випадок безробіття; йому спричинено моральну шкоду у вигляді душевних страждань, що призвели до порушення нормальних життєвих зв'язків (я не зміг елементарно планувати свою трудову діяльність), погіршення апетиту та сну, значного емоційного напруження. З огляду на глибину страждань, характер правопорушень та їх багатоепізодність та матеріальний стан, моральну шкоду ОСОБА_1 оцінив в розмірі 15 000 грн. Неправомірними діями роботодавця з приводу внесення неправдивого запису про прогул до трудової книги, порушено ділову репутацію як сумлінного працівника, спричинено моральну шкоду у вигляді душевних страждань, що призвели до порушення моїх нормальних життєвих зв'язків ОСОБА_1, змушений виправдовуватись перед потенційними новими роботодавцями та значного емоційного напруження. З огляду на глибину страждань, характер правопорушення, вину роботодавця та матеріальний стан ОСОБА_1, можливість покращити ситуацію шляхом внесення корегуючих відомостей до трудової книги, цю складову моральної шкоди я оцінив в 5 000 грн.

Загалом моральну шкоду оцінив в 20 000 грн.

У зв'язку з вказаними обставинами, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом порушеного права.

У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав позов з викладених у ньому підстав та просив його задовольнити у повному обсязі.

Представник КП «Лісове» проти задоволення позову заперечував в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень вказував, що під час звільнення з роботи ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 40 КЗпП України КП «Лісове» діяло в межах трудового законодавства, при цьому Грень Н.М. керувалася повноваженнями директора підприємства за статутом КП «Лісове», правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, посадовою інструкцією юрисконсульта 1-І категорії. ОСОБА_1 було прийнято на роботу до КП «Лісове» на підставі поданої ним директору КП «Лісове» заяви від 26.12.2012 р. З 2 липня 2012 р. по 29 липня 2012 р. ОСОБА_1 перебував у щорічній повній відпустці, яка йому була надана на підставі записки № 464 від 14.06.2012 р. До роботи мав стати 30 липня 2012 р. Відповідно до розділу 6 п.6.4.10 статуту КП «Лісове»;- директор підприємства приймає, переміщає і звільняє з роботи працівників, в тому числі й тих, які працюють на контрактній основі, вживає до них заходів заохочення та дисциплінарного стягнення. Відповідно п.1.3 посадової інструкції юрисконсульта КП «Лісове»:- юрисконсульт призначається і звільняється з займаної посади наказом директора КП. Згідно АКТІ в складених комісією КП «Лісове» після відпустки ОСОБА_1 30 липня 2012 р. та подальші дні до роботи не приступив, поважності причин відсутності на робочому місці понад три години протягом робочого дня, роботодавцю не повідомив, чим скоїв прогул. Не маючи будь-якої інформації про причини відсутності ОСОБА_1 на роботі, директор у незаборонений законом спосіб фіксувала цей факт, шляхом складання актів та направлення телеграм для з'ясування причин відсутності працівника на роботі за наявними в КП «Лісове» адресами. Як вбачається з подання голові первинної профспілкової організації КП «Поділ» від 07 серпня 2012 р,, про надання згоди на звільнення за ч. 4 ст.40 КЗпП України її члена ОСОБА_1, відповідачем витримані умови регламентовані ст. 43 КЗпП України, частина друга якої передбачає: - у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Частина п'ята вказаної норми дозволяє звільнення працівника навіть у відсутність відповіді від первинного профспілкового органу за умови дотримання зазначених в законі термінів. Наказ по КП «Лісове» № 458-к, про звільнення за ч.4 ст. 40 КЗпП ОСОБА_1 було видано 30 серпня 2012 р., що спростовує твердження позивача про те, що його звільнення не узгоджено з первинною профспілковою організацією.

Про прийняте роботодавцем рішення ОСОБА_1 був повідомлений у передбачений законом спосіб, що доводиться матеріалами справи.

Твердження позивача про те, що він звертаючись 11 липня 2012 р. з заявою про звільнення до КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району», в якій просить направити її за належністю до КП «Лісове» діяв у передбачений законом спосіб - хибне, оскільки, згідно ст. 12 ЗУ «Про звернення громадян» його дія не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг, які випливають із трудових спорів та регулюються трудовим законодавством.

Спричинення відповідачем позивачу моральної шкоди суду надано не було, під час розгляду справи судом не встановлено обставин які спричинили позивачу моральної шкоди, завдали душевних страждань. На час розгляду справи позивач працює за трудовою угодою, що дає суду підстави зробити висновки про відсутність негативних наслідків його звільнення з попереднього місця роботи за ч.4 ст.40 КЗпП України. Враховуючи вищезазначене, просив відмовити позивачу в задоволенні позову, оскільки права та охоронювані законом інтереси позивача, під час його звільнення з роботи, відповідачем порушені не були.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши та оцінивши письмові докази в справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 працював у КП «Лісове» на посаді юрисконсульта 1 категорії з 27.12.2011 року (а.с. 8, 46).

З 02.07.2012 року по 29.07.2012 року ОСОБА_1 перебував у відпустці, що підтверджено запискою № 464 про надання відпустки від 14.06.2012 року (а.с. 47).

11.07.2012 року ОСОБА_1 подав до КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району» заяву про звільнення за власним бажанням для направлення до КП «Лісове» за належністю (а.с. 11, 143).

Заперечення представника КП «Лісове» в частині відсутності у ОСОБА_1 права на звернення із заявою до КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району» в зв'язку з наявністю між КП «Лісове» та КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району» лише договірних відносин на підставі договору про надання функцій з утримання житлових будинків і прибудинкової території від 01.03.2008 року, спростовуються відповідними положеннями Статуту КП «Лісове», зокрема п. п. 1.3., 5.2.2., 5.2.10., 6.2. В той час, як про наявність заяви ОСОБА_1 від 11.07.2012 року про звільнення за власним бажанням, директору КП «Лісове» Грень Н.М. було відомо, оскільки остання зазначена виконавцем за заявою, разом з ОСОБА_2 (а.с. 143)

Судом були досліджені акти складені КП «Лісове» від 30.07.2012 року за № 264, від 31.07.2012 року за № 269, від 01.08.2012 року за № 270, від 02.08.2012 року за № 276, від 03.08.2012 року за № 277, від 06.08.2012 року за № 278, від 07.08.2012 року за № 279, від 08.08.2012 року за № 280, від 09.08.2012 року за № 284, від 10.08.2012 року за № 285, від 13.08.2012 року за № 286, від 14.08.2012 року за № 287, від 15.08.2012 року за № 288, від 16.08.2012 року за № 291, від 17.08.2012 року за № 292, від 20.08.2012 року за № 293, від 21.08.2012 року за № 294, від 22.08.2012 року за № 296, від 23.08.2012 року за № 297, від 27.08.2012 року за № 300, від 28.08.2012 року за № 301, від 29.08.2012 року за № 302, від 30.08.2012 року за № 303 про прогули (а.с. 53 - 75).

З копії трудової книги ОСОБА_1 вбачається, що у трудовій книжці міститься запис про звільнення з роботи за прогул п. 4 ст. 40 КЗпП України з 30.07.2012 року (а.с. 8).

Частиною 1 статті 38 КЗпП України встановлено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

За встановлених судом обставин, коли про наявність заяви ОСОБА_1 від 11.07.2012 року про звільнення за власним бажанням, директору КП «Лісове» Грень Н.М. було відомо, складати акти про прогули після дати розірвання трудового договору, було неправомірно.

ОСОБА_1 станом на 26.07.2012 року трудову книжку не отримав, що не заперечувалось сторонами. Згідно заяви ОСОБА_1за № 04-1264-Д від 26.07.2012 року на ім'я директора КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району», останній повідомляв про незаконне притримування трудової книжки (а.с. 12).

Надані КП «Лісове» докази про належним чином повідомлення ОСОБА_1 про можливість отримання трудової книжки, не знайшли свого підтвердження та спростовуються наявними у справі доказами, оскільки направлені повідомлення не були доставлені адресатові (а.с. 27-32, 48 - 50).

Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті. У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно п. 4.1. Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за N 110 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. При цьому для осіб працездатного віку необхідно вказати час, тривалість та місце проходження підвищення кваліфікації, яке пройшов працівник за останні два роки перед звільненням. У разі звільнення осіб, які працювали в селянському (фермерському) господарстві за трудовим договором або припинення членства в селянському (фермерському) господарстві після відповідних записів у трудових книжках, зроблених головою селянського (фермерського) господарства, трудовий стаж у цьому господарстві підтверджується підписом керівника, заступника, іншої уповноваженої на це особи та завіряється печаткою місцевого органу державної виконавчої влади. Трудова книжка заповнюється одночасно українською та російською мовами і засвідчуються окремо обидва тексти. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

Середній заробіток розраховується відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати». Відповідно до п. 2 вищезазначеного Порядку середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата. Час протягом якого працівник згідно із чинним законодавством або з інших поважних причин не працював і за ними зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. Відповідно до даного Порядку при обрахуванні середньої заробітної плати не враховується дотації на обіди, виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

Згідно довідки КП «Лісове» від 16.04.2013 року за № 403 про заробіток ОСОБА_1 за період з травня 2012 року по липень 2012 року склав: заробітна плата за травень 2 763 грн. 60 коп., заробітна плата за червень 3 619 грн. Отже, середньоденна заробітна плата обчислюється шляхом ділення заробітної плати, що враховується для розрахунку середньої заробітної плати, на кількість календарних днів у розрахунковому періоді, тобто в даному випадку за один робочий день середньоденна заробітна плата становить 199 грн. 46 коп. (а.с. 162). Кількість робочих днів затримки видачі трудової книжки з вини власника з 26.07.2012 року по 15.10.2012 року становить 56 днів.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів, а випадку, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період.

З урахуванням вищезазначеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з КП «Лісове» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у розмірі 11 169 гривень 55 копійок.

Розрахунки в цій частині, представником КП «Лісове», з посиланням на належні та допустимі докази, спростовані не були.

Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Згідно п. 2.10. Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за N 110 у розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за N таким-то недійсний". Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: "Запис за N таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі". При зміні формулювання причини звільнення пишеться: "Запис за N таким-то є недійсним" звільнений... і зазначається нове формулювання. У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення. При наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаної недійсною, на прохання працівника видається "Дублікат" трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним.

Враховуючи встановлені судом обставини та вищезазначені положення законодавства, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 в частині необхідності визнання формулювання причин звільнення ОСОБА_1 такими, що не відповідають чинному законодавству, раніше внесеного запису до трудової книжки ОСОБА_1 про звільнення з роботи за прогул п. 4 ст. 40 КЗпП України - визнання недійсним, зобов'язання КП «Лісове» змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1, вказавши причину звільнення: «Звільнено з роботи за власним бажанням ст. 38 КЗпП України», дата звільнення: «15.10.2012 року».

В іншій частині позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, оскільки чинним законодавством не передбачено визначеного позивачем способу захисту порушеного права.

Згідно ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; 2) виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці; 3) систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення; 4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин; 5) нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності; 6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу; 7) появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; 8) вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

У відповідності до ст. 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках: 1) одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами; 1 - -1) винних дій керівника підприємства, установи, організації, внаслідок чого заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру мінімальної заробітної плати; 2) винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу; 3) вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи; 4) перебування всупереч вимогам Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" у безпосередньому підпорядкуванні у близької особи. Власник або уповноважений ним орган з власної ініціативи зобов'язаний розірвати трудовий договір у разі повторного порушення посадовою особою вимог законодавства у сфері ліцензування та з питань видачі документів дозвільного характеру, передбачених статтями 166-10, 166-12 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Розірвання договору у випадках, передбачених частинами першою і другою цієї статті, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, - також вимог статті 43 цього Кодексу. Розірвання договору у випадку, передбаченому пунктом 4 частини першої цієї статті, проводиться, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

Відповідно до ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з'явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності. У разі якщо виборний орган первинної профспілкової організації не утворюється, згоду на розірвання трудового договору надає профспілковий представник, уповноважений на представництво інтересів членів професійної спілки згідно із статутом. Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору. Якщо працівник одночасно є членом кількох первинних профспілкових організацій, які діють на підприємстві, в установі, організації, згоду на його звільнення дає виборний орган тієї первинної профспілкової організації, до якої звернувся власник або уповноважений ним орган. Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника). Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника). Якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

Відповідно до п. п. 15 - 16 Постанови Пленуму Верховного суду України N 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, крім випадків, передбачених статтями 43 і 43(1) КЗпП України Звільнення погоджується з органом профспілки, яка утворена і діє на підприємстві, і членом якої є працівник. Згода профспілкового органу на звільнення не може бути визнана такою, що має юридичне значення, якщо не додержані вимоги про участь у засіданні цього органу більше половини його членів, або згода давалась на прохання службової особи, що не наділена правом прийняття і звільнення і не мала відповідного доручення правомочної особи, чи з ініціативи самого профспілкового органу або з інших підстав, ніж зазначалось у поданні власника чи уповноваженого ним органу, а потім і в наказі про звільнення. Оскільки у зазначених вище нормах за їх змістом йдеться про профспілковий орган підприємства, установи, організації, профспілкові органи структурних підрозділів (цехів, управлінь, відділів тощо) можуть вирішувати питання про дачу згоди на звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, якщо їм таке право делеговане профспілковим органом підприємства, установи, організації. Встановивши, що звільнення працівника проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до профспілкового органу, суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови профспілкового органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті. Не буде суперечити закону, якщо до профспілкового органу в такому випадку звернеться власник чи уповноважений ним орган або суддя при підготовці справи до судового розгляду. Аналогічним чином вирішується спір про поновлення на роботі, якщо згоду профспілкового органу на звільнення визнано такою, що не має юридичного значення. Відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі. У тих випадках, коли крім додержання загальних вимог щодо порядку звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу згідно з чинним законодавством на звільнення певних категорій працівників (наприклад, неповнолітніх, працівників, браних до складу народних депутатів, профспілкових органів, ради (правління) підприємства, ради трудового колективу) необхідна також згода відповідного органу, вона має бути і в тому випадку,коли за ст. 43(1) КЗпП України допускається звільнення без згоди профспілкового органу підприємства, установи, організації (крім ліквідації). Якщо за погодженнями чинного законодавства у цих випадках згода відповідного органу має бути попередньою, суд бере до уваги лише таку згоду, оскільки іншого законом не передбачено.

ОСОБА_1 на час звільнення був членом первинної профспілкової організації КП «Поділ», що не заперечується КП «Лісове» та підтверджено листом КП «Лісове» від 07.08.2012 року за № 623 на адресу в.о. голови первинної профспілкової організації КП «Поділ» (а.с. 51 - 52).

ОСОБА_1 було звільнено без отримання рішення у письмовій формі профспілкової організації, посилаючись на положення ч. 5 ст. 43 КЗпП України (а.с. 76).

Судом здійснювались заходи щодо отримання відомостей від первинної профспілкової організації комунальних підприємств «Поділ» чи було отримано подання про звільнення ОСОБА_1, чи було зазначене подання предметом розгляду та чи приймалось рішення за результатом розгляду даного подання, чи повідомлялось КП «Лісове» про прийняте рішення. На неодноразові запити, первинною профспілковою організацією КП «Поділ» суду було повідомлено, що подання про звільнення ОСОБА_1 було отримано головою профспілки, чи приймалось рішення на засіданні комітету невідомо (а.с. 139).

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

В пункті 13 даної Постанови зазначено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 2371 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Суд вважає доведеними вимоги ОСОБА_1 про відшкодування йому моральної шкоди та вважає справедливим та розумним розмір відшкодування у сумі 3 000 грн., що підлягає стягненню з КП «Лісове».

Відповідно до ст. 11 ЦПК України щодо диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно вимог ст. ст. 27 - 30 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У відповідності до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 4 ст. 61 ЦПК України встановлено підстави для звільнення від доказування, зокрема вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 38, 40, 41, 47, 235, 237-1 КЗпП України, положеннями п. п. 2.10., 4.1. Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за N 110, Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», Постанови Пленуму Верховного суду України N 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ст. ст. 10 - 11, 27 - 30, 57, 60 - 61, 79, 88, 209, 212 - 215, 218, 223, 294 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до комунального підприємства «Лісове» про зміну формулювання причин та дата звільнення з роботи, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково;

Визнати формулювання причин звільнення ОСОБА_1 такими, що не відповідають чинному законодавству;

Раніше внесений запис до трудової книжки ОСОБА_1 про звільнення з роботи за прогул п. 4 ст. 40 КЗпП України - визнати недійсним;

Зобов'язати комунальне підприємство «Лісове» Подільської районної у м. Києві Ради (Код ЄДРПОУ 35669381) змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1, вказавши причину звільнення: «Звільнено з роботи за власним бажанням ст. 38 КЗпП України», дата звільнення: «15.10.2012 року»;

Стягнути з комунального підприємства «Лісове» Подільської районної у м. Києві Ради (Код ЄДРПОУ 35669381) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 11 169 (одинадцять тисяч сто шістдесят дев'ять) гривень 55 копійок;

Стягнути з комунального підприємства «Лісове» Подільської районної у м. Києві Ради (Код ЄДРПОУ 35669381) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, компенсацію за спричинену моральну шкоду в розмірі - 3 000 (три тисячі) гривень;

В іншій частині в задоволенні позову відмовити;

Стягнути з комунального підприємства «Лісове» Подільської районної у м. Києві Ради (Код ЄДРПОУ 35669381) на користь держави судовий збір у розмірі 321 (триста двадцять одна) гривня 90 копійок;

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання апеляційної скарги через Подільський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В. В. Гребенюк