Ухвала суду № 31154904, 07.05.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/518/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Воробйова І.А.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Залімського І. Г.

суддів: Матохнюка Д.Б. Мельник-Томенко Ж. М.

секретар судового засідання: Лукашик М.О.

за участі:

представника позивача: Ліпи О.П.

представника відповідача: Герасименка Д.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "НРБ Инвест" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "НРБ Инвест" (далі - ТОВ "НРБ Инвест", позивач) звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (далі - Вінницька ОДПІ, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2013 р. адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2013 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованої постанови.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив вимоги, що в ній викладені, задовольнити.

Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, працівником Вінницької ОДПІ проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ "НРБ Инвест" з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаєморозрахункам з ТОВ "Євросонік" за грудень 2010 р., з ТОВ "Юні Трейд компані" за травень 2011 р.

За результатами перевірки складено акт №3532/22-05/36243901 від 29.12.2012 р.

В ході перевірки виявлені та зафіксовані в акті порушення позивачем вимог п.7.1, п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що полягало в завищенні ТОВ "НРБ Инвест" суми податкового кредиту з податку на додану вартість за грудень 2010р. на 87125 грн. та заниженні сум податку на додану вартість за грудень 2010 р. на 87125 грн.

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000092310 від 18.01.2013 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на 87125 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 21781 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ "НРБ Инвест", суд першої інстанції виходив з того, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки є необґрунтованими, а тому прийняте на їх підставі податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із вказаними висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до матеріалів справи, на підставі договору про закупівлю товарів № 192 від 19.12.2010 р. в грудні 2010 року ТОВ "РНБ Інвест" придбало у ТОВ "Євросонік" обладнання зв'язку загальною вартістю 522751,21 грн., в т.ч. ПДВ 87125,21 грн. Сума податку на додану вартість сплачена за результатами даної операції відображена в податковій звітності позивача та віднесена до складу податкового кредиту грудня 2010 року.

Підставою прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про безпідставність включення до податкового кредиту вказаної суми ПДВ, оскільки в ході перевірки не було підтверджено реальності здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ "Євросонік". Даних висновків перевіряючий дійшов виходячи із інформації викладеної в акті ДПІ у Печерському районі м. Києва від 8.12.2011 р. № 1587/23-6/37240875 про результати документальної невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "Євросонік" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 3.08.2010 р. по 30.09.2011 р., постанови начальника СВПМ Бориспільської ОДПІ майора податкової міліції Троценко В.О. від 21.09.2011 року про призначення документальної невиїзної перевірки дотримання вимог податкового законодавства ТОВ "Євросонік" та інформації баз даних ДПІ у Печерському районі м.Києва.

Зокрема, відповідач вказує на відсутність у контрагента позивача ТОВ "Євросонік" реальної можливості здійснювати господарську діяльність, а директор та засновник ТОВ "Євросонік" ОСОБА_6, є громадянкою Російської Федерації, зареєстрована: АДРЕСА_1, ніколи на територію України не в'їжджала та ніякого відношення до створення та фінансово-господарської діяльності ТОВ "Євросонік" не має.

Відповідно до положень п.п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Законом України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної вартості товарів (робіт, послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності з п.п. 7.5.1. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.2.6. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно із п.п.7.4.5. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, нарахування податкового кредиту звітного періоду можливе лише за наявності права на податковий кредит та визначених Законом підстав. Підставою для нарахування платником податку податкового кредиту є податкові накладні, що отримані таким платником податку.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Облік ґрунтується наряду з іншими принципами на принципі превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності а не лише виходячи з юридичної форм (абз.8 ст.4. Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Згідно із ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів ( п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88).

Реальність господарських операції року між ТОВ "РНБ Інвест" та ТОВ "Євросонік" підтверджується договором про закупівлю товарів №192 від 19.12.2010 р.; додатком №1 до договору № 192 від 19.12.2010 р., видатковою накладною №122107 від 21.12.2010 р., податковою накладною №122107 від 21.12.2010 р. на загальну суму 522751,24 грн. (в т.р. ПДВ 87125,21 грн.), яка відображена у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість даним декларації з ПДВ за грудень 2010 р., наказом № 11 від 20.12.2010 р. про відрядження посадових осіб підприємства до м. Києва для укладання договору та закупівлю ТМЦ; проїзними квитками на поїзд та автобус (в одному з квитків на автобус вказана доплата за вантаж 15 грн.); видатковими та податковими накладними на реалізацію обладнання. Дані документи є первинними в розумінні вищевикладених норм, а тому позивачам правомірно сформовано податкову звітність на їх підставі.

Крім того, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що вказані документи не були враховані відповідачем в ході перевірки, а останній формував свої висновки виключно на інформації, яка зазначена у акті перевірки контрагента позивача та вказує на укладання угоди без мети настання реальних наслідків.

Відповідно до статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.

Слід зазначити, що постанова начальника СВПМ Бориспільської ОДПІ від 21.09.11 р., на яку міститься посилання у акті перевірки контрагента та акт перевірки № 1587/23-6/37240875 ТОВ "Євросонік" не є рішеннями суду, якими встановлені певні обставини, що не доказуються при розгляді адміністративної справи.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання. Разом з цим, відповідач не надав доказів на підтвердження викладеної у вказаних документах інформації.

Констатація фактів порушень законодавства, що не підтверджується належними доказами є неприпустимою при складанні офіційного документу органу державної податкової служби (акту перевірки).

Зазначене є порушенням п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 року № 984, згідно якого факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Стосовно посилань відповідача на неможливість стягнення судового збору із його рахунків, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Згідно ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Вищим адміністративним судом України у листі від 21.11.2011р. №2135/11/13-11 викладено позицію про порядок стягнення судових витрат з Державного бюджету України. У листі зазначено наступне.

Відповідно до п.п. 3 п. 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас п. 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845 встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, орган Державної казначейської служби України зобов'язаний стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. В даному випадку стягнення судових витрат необхідно провести шляхом їх безспірного списання із рахунка Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 16 травня 2013 року .

Головуючий Залімський І. Г.

Судді Матохнюк Д.Б.

Мельник-Томенко Ж. М.