Ухвала суду № 31147903, 13.03.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2013 р.

Справа № 2-а-7966/10/1470

Категорія: 8.2.1

Головуючий в 1 інстанції: Зіньковський О. А.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: судді Домусчі С.Д.

суддів: Кравця О.О., Кравченка К.В.

за участю секретаря судового засідання – Тутової Л.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2010 року в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Штрассе» до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва про визнання дій неправомірними, скасування податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобов’язання з ПДВ, -

ВСТАНОВИВ:

ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва подала апеляційну скаргу на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2010 року, в якій просить скасувати оскаржену постанову та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Постановою від 22 грудня 2010 року Миколаївський окружний адміністративний суд частково задовольнив адміністративний позов, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення відповідача від 03 листопада 2010 року № 0000110231/0, та відмовив у задоволені позовних вимог про визнання неправомірними дії щодо призначення та проведення невиїзної документальної перевірки за актом від 20 жовтня 2010 року № 36128231-00/13842522.

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права, оскільки правочини вчинені між позивачем та його контрагентом мають ознаки нікчемності, у зв’язку з тим, що при проведені перевірки контрагента ТОВ «С.А.С» не встановлено його місцезнаходження.

ТОВ «Штрассе» надало письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, з посиланням на дотримання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову – без змін.

Ухвалюючи постанову про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції встановив, що відділом податкового контролю та аналітичної роботи управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва проведена документальна невиїзна перевірка ТОВ «Штрассе» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків - приватним підприємством «С.А.С.» за листопад-грудень 2009 року, за результатами якої складений відповідний акт від 20 жовтня 2010 року №3612/231-00/13842522 (а.с.9-17).

03 листопада 2010 року, на підставі акту перевірки ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва прийнято податкове повідомлення-рішення №0000110231/0 (а.с.8), яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 5 100 грн., з яких 3 400 грн. - сума основного зобов'язання та 1 700 грн. - сума штрафних санкцій.

Суд першої інстанції встановив, що перевіркою виявлено порушення ТОВ «Штрассе» п.п.7.4.1 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 3 400,00 грн., в т.ч. за листопад - на суму 1 700,00грн. та за грудень - на суму 1 700,00грн.

Суд першої інстанції встановив, що порушення на думку податкового органу відбулось внаслідок відсутності реальних поставок товарів позивачу приватним підприємством «С.А.С» у листопаді, грудні 2009 року, оскільки, на думку відповідача, укладені між сторонами були угоди без мети настання реальних господарських наслідків, які, відповідно до п.п.1, 2 ст.215, п.п.1, 5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст.216 Цивільного Кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю (а.с.27).

Суд першої інстанції встановив, що позивач відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену у ціні придбання товару за ставкою, встановленою законом, а відповідачем прийнято оскаржене рішення у зв'язку з наявністю правовідносин з ПП «С.А.С». оскільки позивачем було безпідставно виключено суми податку на додану вартість, що сплачені йому у ціні придбання товарів.

Також суд першої інстанції встановив відсутність розбіжностей між податковим обліком продавця товару - ПП «С.А.С.» та покупця - ТОВ «Штрассе», що також підтверджено актом перевірки у розділі 3 якого (а.с.12-13) зазначено, що згідно з інформацією системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів задекларовані одні й ті ж самі дані двома контрагентами: ТОВ «Штрассе» задекларовано податковий кредит у сумі 1 700 грн. у листопаді та 1 700 грн. - у грудні 2009 року, а ПП «С.А.С.» також задекларовані ті ж самі суми від операцій з купівлі-продажу, проведених з ТОВ «Штрассе».

Суд першої інстанції встановив, що єдиною підставою для прийняття повідомлення-рішення стали дані про відсутність ПП «С.А.С.» за юридичною адресою.

Оскільки ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість» та ст. ст. 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» ведення податкового обліку покладають на кожного окремого платника податку, та при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, і відповідальність за порушення податкової дисципліни стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів, суд першої інстанції встановив, що можливі порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Також суд першої інстанції встановив, що господарські правовідносини позивача та ПП «С.А.С.» є реальними, товарними, направленими на досягнення економічного ефекту та на отримання прибутку. Правочини не мають ознак нікчемності або фіктивності, не суперечать інтересам держави, оскільки укладені та реалізовані в рамках законної господарської діяльності суб'єктів господарювання, що підтверджено наданими позивачем документами: рахунок - фактура №СФ-0000116 від 16.11.09р. на постачання 2 т. дизпалива (а.с.20); платіжне доручення №456 про сплату зазначеного товару (а.с.21); видаткова накладна від 10.11.09р. (а.с.22); податкова накладна від 10.11,09р. (а.с.23); свідоцтво про реєстрацію власного транспортного засобу позивача (а.с.37); подорожні листи на транспортування дизельного пального (а.с.38-39).

Суд першої інстанції встановив, що правочини між позивачем та третьою особою щодо придбання та поставки товарів не є нікчемними по закону, як помилково стверджує відповідач.

Суд першої інстанції встановив, відповідач не досліджував під час перевірки реальність та товарність операцій позивача, документів на підтвердження товарності операцій від позивача не вимагав та не досліджував. Доказів відсутності податкових накладних або доказів відсутності факту оплати вартості товарів відповідач суду не надав, в відсутність платника податків за місцем реєстрації не є підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування, задекларованої платником податків.

Суд першої інстанції також дійшов висновку, що дії позивача як платника податку, свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Суд першої інстанції встановив, що зміст складеного відповідачем акту та висновки про нікчемність операцій (правочинів) позивача та його контрагента є необґрунтованим, оскільки відповідач не навів жодної підстави та не надав належних доказів для того що б вважати укладені позивачем угоди - нікчемними правочинами. Висновки відповідачем зроблені без дослідження первинних документів та самих оспорюваних правочинів, а тому посилання відповідача на частини 1, 5 ст.203, ст. 215, ч. 1 ст. 216 ЦКУ є безпідставними.

Також суд першої інстанції встановив, що доводи відповідача про укладення угод з метою ухилення від оподаткування, штучного створення умов для ухилення від відповідальності за несплату податків, в тому числі і при виконанні спірних господарських зобов'язань, не знайшли свого підтвердження та спростовані матеріалами справи.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо визнання неправомірними дій відповідача по призначенню та проведенню невиїзної документальної перевірки за актом від 20.10.10р. №3612/231-00/13842522 суд першої інстанції встановив, що перевірка проведена у відповідності до вимог Закону України "Про державну податкову службу в Україні" в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника ТОВ «Штрассе» розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволена.

Апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив та оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив правову природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Фактичні обставини, встановлені судом першої інстанції щодо угод з поставки товарів укладених між позивачем та ПП «С.А.С.», їх фактичне виконання (реальність, платність, використання придбаного товару в господарській діяльності та ін.), підтверджені матеріалами справи, в апеляційній скарзі не оскаржуються.

Апелянт посилається на те, що правочини вчинені контрагентоми позивача - ПП «С.А.С.» мають ознаки нікчемності, оскільки ПП «С.А.С.» відсутнє за юридичною адресою.

В акті перевірки зазначено, що позивач, як платник податку на додану вартість мав господарські відносини з контрагентом - ПП «С.А.С.», угоди з яким, згідно з частинами 1,5 ст. 203, пунктами 1,2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України підпадають під визначення нікчемних.

З урахуванням вимог ст.203, ч.1, 2 ст.215, ст. 228 ЦК України, ст. 207 ГК України ст. 14 Конституції України, Закону україни «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про державну податкову службу в Україні», якими не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновки відповідача про ознаки нікчемності укладених угод (навіть без їх переліку) ґрунтуються на припущеннях та не підтвердженні посиланнями на будь-які первинні документи.

Суд першої інстанції правильно зауважив на неприпустимість таких підходів до проведення перевірок платників податків та складання актів з такими висновками, що вже визнано ДПА України та доведено до відома підпорядкованих підрозділів листом № 20289/7/16-1617 від 29.09.2010 року «Щодо підстав для визнання договорів нікчемними».

Враховуючи положення п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», для віднесення відповідних сум податків, сплачених у ціні товару, до податкового кредиту, не передбачена умова про сплату цих сум до бюджету постачальниками товару/послуг, а порушення податкової дисципліни контрагентом позивача, не є підставою для позбавлення позивача права на включення нарахованих та сплачених ним сум податків на додану вартість до податкового кредиту, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про правильність формування позивачем податкового кредиту.

Порушення податкової дисципліни контрагентами не можуть тягнути відповідальність для позивача, та обмежувати його у праві на включення сплачених сум ПДВ до складу податкового кредиту, оскільки відповідальність за порушення законодавства несе порушник, а не третя особа - позивач, який виконав всі передбачені законом умови щодо включення цих сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Аналогічні висновки містяться також й у судових рішеннях Верховного Суду України від 11 жовтня 2006 року у справі № 21-593во06, від 11 грудня 2007 року в справі № 21-1376во06, від 09 вересня 2008 року в справі № 21-500во08, від 01 червня 2010 року в справі № 21-573во10, від 31 січня 2011 року в справі № 21-47а10.

Відповідно до ст. 244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим, відповідно до ст. 200 КАС України, апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а оскаржена постанова – без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 206, 212, ч. 5 ст. 254 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2010 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання судового рішення в повному обсязі.

Повний текст судового рішення складений 19 квітня 2013 року.

Головуючий: суддя С.Д Домусчі

суддя О.О.Кравець

суддя К.В.Кравченко