Рішення № 31144567, 22.04.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22.04.2013р. Справа № 905/1049/13-г

Господарський суд Донецької області у складі:

головуючий - суддя Харакоз К.С.

при секретарі судового засідання Костіній Я.О.,

розглянувши матеріали справи за позовом прокурора Жовтневого району м.Маріуполя в інтересах держави в особі Маріупольської міської ради, м.Маріуполь, Донецька область,

до відповідачів: 1. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.ёМаріуполь, Донецька область; 2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Маріуполь, Донецька область; 3. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Маріуполь, Донецька область,

про стягнення грошових коштів за користування земельною ділянкою в сумі 133 115,81 гривень, -

За участю:

прокурор Осипенко Ю.С. за посвідченням;

представник позивача Грімцеско Н.М. за довіреністю;

представник відповідачів ОСОБА_5 за довіреністю

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Жовтневого району м. Маріуполя звернувся до господарського суду Донецької області в інтересах держави в особі Маріупольської міської ради, м. Маріуполь, Донецька область з позовом до відповідачів фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Маріуполь, Донецька область (далі - Відповідач 1), фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Маріуполь, Донецька область (далі - Відповідач 2) та фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Маріуполь, Донецька область (далі - Відповідач 3) про стягнення грошових коштів за користування земельною ділянкою в сумі 133 115,81 гривень.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на проведення перевірки відділом регулювання земельних відносин Маріпольської міської ради від 26.09.2012р., за результатами якої встановлено, що відповідачі займають та використовують земельну ділянку загальною площею 0,5380 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 без оформлення належним чином правовстановлюючих документів, що є порушенням вимог ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України.

Ухвалою суду від 12.02.2013р. було порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду у судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 змінила прізвище на ОСОБА_2 про що свідчать наявні в матеріалах справи засвідчені копії: свідоцтва про шлюб НОМЕР_1 від 28.07.2010р., паспорту НОМЕР_2, виданого Жовтневим РВ Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій області 01.12.2010р.

Відповідачі ОСОБА_1 від 26.11.2001р., ОСОБА_2 від 06.07.2007р., ОСОБА_3 від 20.11.2007р., мають статус фізичної особи-підприємця.

13.03.2013р. від прокурора надійшла заява про уточнення позовних вимог від 07.03.2013р, в якій останній просив стягнути з відповідачів на користь Маріупольської міської ради за користування земельною ділянкою з 2010 по 2012 роки кошти в сумі 133 115,81грн., а саме: з ФОП ОСОБА_3 - 79 869,47грн., з ФОП ОСОБА_2 - 26 623,17грн., з ФОП ОСОБА_1 - 26 623,17грн. та перерахувати кошти на рахунок 33213815700052, код 13050500, отримувач місцевий бюджет Жовтневого району, ГУДКСУ в Донецькій області, МФО 834016, ОКПО 37989721.

Суд прийняв заяву прокурора від 07.03.2013р. до розгляду, як остаточно заявлені позовні вимоги, в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України.

Через канцелярію господарського суду 12.03.2013р. від позивача надійшли письмові пояснення по справі, згідно яких Маріупольська міська рада підтримує позовні вимоги прокурора в повному обсязі. Зазначає, що вказане порушення закону суттєво спричиняє шкоду інтересам Маріупольської територіальної громади, оскільки, порушується порядок виконання державних та місцевих програм щодо раціонального використання земель, розвитку інфраструктури міста. А враховуючи, що бюджет місцевого самоврядування складає єдину бюджетну систему України, дії відповідачів порушують такі її основні принципи, як повнота та ефективність та спричиняють шкоду також інтересам держави.

Представник відповідачів у відзиві на позовну заяву вимоги позивача не визнав. Просив суд відмовити у задоволенні позову, оскільки, між Маріупольською міською радою та ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3 договір оренди земельної ділянки не укладався. За відсутності договору оренди ст.288 ПК України відсутні підстави для нарахування орендної плати за земельну ділянку.

13.03.2013р. від представника відповідачів надійшло клопотання про припинення провадження у справі у зв'язку з тим, що справа не підвідомча розгляду у господарському суді, а також неможливістю розгляду даної справи в господарському суді. Проте дане клопотання залишено судом без задоволення, оскільки, спірні правовідносини виникли між органом місцевого самоврядування та фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність, відповідно до законодавства, а тому даний спір підвідомчий розгляду у господарському суді.

У зв'язку із перебуванням у відпустці судді Харакоза К.С. розпорядженням в.о. голови господарського суду Донецької області від 09.04.2013 року справу №905/1049/13-г було передано на розгляд судді Гриник М.М.

Розпорядженням заступника голови господарського суду Донецької області від 22.04.2013року справу №905/1049/13-г було передано на розгляд судді Харакозу К.С.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення прокурора та представників сторін, суд -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 13.03.2008р. по цивільній справі № 2-2210/08 позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання договору купівлі продажу дійсним та визнання права власності - було задоволено.

А саме, було визнано дійсним договір купівлі-продажу від 04.02.2008р. укладений між ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у простій письмовій формі з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 дійсним, та визнано право власності за ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, державну реєстрацію права власності на вказаний обєкт здійснено 02.04.2008 р. Мотивувальна частина рішення не містить даних щодо належності спірної земельної ділянки попередньому власнику майна.

Як вбачається з матеріалів справи, зазначений судовий акт не був оскаржений та набрав законної сили у відповідності до вимог діючого законодавства України.

В подальшому, 26.09.2012р. фахівцями відділу регулювання земельних відносин Маріупольської міської ради було проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства при використання земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, про що був складений відповідний акт.

Зі змісту вказаного акту вбачається, що відповідачі використовують земельні ділянки площею 0,5380 га за вказаною адресою без оформлення належним чином правовстановлюючих документів, що є порушенням ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України.

За результатами проведеної перевірки від 26.09.20102р. позивачем було видано відповідачам припис № 112/2012 від 26.09.2012р., яким було зобов'язано відповідачів в термін до 10 днів усунути виявлені порушення земельного законодавства.

12.10.2012р. фахівцями відділу регулювання земельних відносин Маріупольської міської ради було складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо виконання відповідачами вимог припису №112/2012 від 26.09.2012р. Проте, вимоги припису не виконані, виявлені правопорушення не усунені.

За поясненнями позивача повноваження відділу регулювання земельних відносин Маріупольської міської ради та, відповідно, його фахівців ґрунтується на Рішенні Маріупольської міської ради №5/31-5221 від 14.04.2009р.

Свою правову позицію позивач обґрунтовує положеннями ст.ст. 14, 19-1, 136, 147, 270 Податкового та ст.ст. 93, 124, 206, 156, 157 Земельного Кодексів України, зазначаючи при цьому, що відповідачі до звернення прокурора до суду не зверталися до Маріупольської міської ради з заявою про оформлення договору оренди землі, а також тим, що використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів є адміністративним правопорушенням, відповідальність за яке передбачено ст. 53 Кодексу України про адміністративні правопорушення України. Доказів притягнення відповідачів до адміністративної відповідальності суду не надано.

Спростовуючи доводи прокурора та позивача, представником відповідачів до матеріалів справи було надано копії платіжних доручень від 25.12.2012р.,від 09.02.2012р., 15.10.2012р. (а/с 81-83), які підтверджують сплату відповідачами земельного податку за період 2010-2012р., при цьому вказували на те, що інших правових підстав для оплати за користування земельною ділянкою на цей час не існує.

Також представником відповідачів було надано клопотання про погодження місця розташування земельної ділянки для обслуговування Торгівельного Комплексу, розташованого за адресою: м. Маріуполь, АДРЕСА_1 на умовах оренди (а/с 67).

Дослідивши матеріали справи, оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Обґрунтовуючи звернення із позовом до суду прокурор посилається на порушення інтересів держави в особі Маріупольської міської ради, що відбувається, за його думкою, через відсутність між позивачем та відповідачами укладеного договору оренди земельної ділянки, внаслідок чого відповідачі сплачують земельний податок згідно до ст.269, п.286.6 ст.286 Податкового кодексу України, замість орендної плати, визначеної зі приписами ст.288 Податкового кодексу України.

Статтею 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка.

Статтею 288 Податкового кодексу України встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Згідно до положень, ст.ст. 13. 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства, який має бути укладений у письмовій формі, чи, за бажанням однієї із сторін, може бути посвідчений нотаріально.

Таким чином, підставою для нарахування та, відповідно, виникнення у землекористувача обов'язку щодо оплати орендної плати є наявність укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки, який має бути укладений у письмовій формі.

Матеріали справи не містять доказів наявності укладеного договору оренди земельної ділянки, а наявні матеріали, навпаки, цей факт спростовують.

З огляду на викладене, з урахуванням наданих прокурором та позивачем пояснень, суд приходить до висновку, що предметом спору по даній справі є відшкодування збитків, що спричинені позивачу через використання відповідачами земельної ділянки площею 0,5380 га розташовану за адресою: м. Маріуполь, АДРЕСА_1 без укладеного договору оренди земельної ділянки, та справа, відповідно, має розглядатися за приписами законодавства, що регулює певний вид правовідносин.

Згідно до положень ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, при цьому збитками зокрема є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 1166 Цивільного кодексу України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно до п. «д» ч.1 ст.156 Земельного кодексу України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні, зокрема, внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Ст. 157 Земельного кодексу України визначено, що відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами, при цьому порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок, у випадках, встановлених главою 24 Земельного кодексу України, та за процедурою, передбаченою Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.93 N 284.

Згідно до положень п.2 зазначеного порядку розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад, до яких включаються представники Київської, Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських (міст обласного значення) рад (голови комісій), власники землі або землекористувачі (орендарі), яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть їх відшкодовувати, представники державних органів земельних ресурсів і фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки.

При цьому результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

Таким чином, законодавством встановлено, що належним доказом наявності та розміру збитків є саме акт комісії, створеною відповідно до вимог Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам та затверджений органом, що її створив.

В супереч наведеному, обґрунтовуючи розмір заявленою суми збитків (недоотриманого прибутку), прокурор та позивач посилаються на розрахунок наданий державною податковою інспекцією м. Маріуполя Донецької області Державної податкової служби за користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 від землекористувачів ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 (а/с 94).

На вимогу суду (ухвала господарського суду Донецької області від 02.04.2013р.) у своїх письмових поясненнях (а/с 161-162) позивач повідомив суду, що на теперішній час в Маріупольській міській раді комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам не існує.

Зазначене вище унеможливлює прийняття наданий прокурором та позивачем розрахунок розміру збитків, в якості належного.

Пунктом 3.8. Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011р. визначено, що вирішуючи спори за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок, будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, шкоди у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарські суди, крім спеціальних норм, повинні брати до уваги загальні положення статті 22, глави 82 Цивільного кодексу України, частини другої статті 224 Господарського кодексу України. Крім того, для застосування такого заходу відповідальності слід встановлювати як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини), так і ступінь вини в розумінні статті 1193 Цивільного кодексу України.

У розгляді таких справ суди мають враховувати обставини вчинення господарюючими суб'єктами дій щодо оформлення відповідного землекористування та факти своєчасного виявлення контролюючими органами користування земельними ділянками без оформлення правовстановлюючих документів, а також вчинення дій щодо спонукання суб'єкта оформити право землекористування.

Згідно з пунктом 3.1 наказу Державного агентства земельних ресурсів України та Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель від 12.09.2007 N 110 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо застосування ОСОБА_5 визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару грунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 N 963" підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним чи фізичним особам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, є матеріали справи про адміністративне правопорушення, які підтверджують факт вчинення цього правопорушення, а саме:

- акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства;

- протокол про адміністративне правопорушення;

- припис (з вимогою усунення порушення земельного законодавства);

- акт обстеження земельної ділянки.

Отже, підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі або територіальній громаді внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, є зазначені документи в їх сукупності, оскільки саме вони можуть підтвердити сам факт самовільного зайняття земельної ділянки, розмір зайнятої ділянки та період часу, протягом якого вона використовується без належних правових підстав.

Обґрунтовуючи факт використання відповідачами земельної ділянки без правовстановлюючих документів прокурор та позивач посилаються на акт складений фахівцями Відділу регулювання земельних відносин та видані ними приписи (а/с 125-128).

Суд не приймає зазначені докази в якості належних з огляду на наступне.

Згідно до положень ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ст. 20 Закону України «Про охорону земель» визначено права органів місцевого самоврядування здійснювати самоврядний контроль за використанням та охороною земель.

Однак, а ні Земельний кодекс України, а ні Закон України «Про охорону земель» не передбачено порядок здійснення такого контролю, повноважень органу місцевого самоврядування при його здійсненні, правових наслідків його здійснення тощо.

Обґрунтовуючи допустимість наданих доказів позивач посилається на рішення Маріупольської міської ради рішень Маріупольської міської ради від №5/19-3343 від 29.02.2008р. «Про внесення до структури та штатну чисельність виконавчих органів міської ради», яким затверджено положення про відділ регулювання земельних відносин міської ради; №5/31-5221 від 14.04.2009р. «Про затвердження порядку здійснення самоврядовного контролю за використанням та охороною земель в м. Маріуполі»; №6/25-2841 від 25.12.2012р., яким внесено зміни до №5/31-5221 від 14.04.2009р. «Про затвердження порядку здійснення самоврядовного контролю за використанням та охороною земель в м. Маріуполі».

Згідно до положень ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію (п.5), при цьому акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (п.11).

За ознаками наведеними у ст.1 Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» зазначені вище рішення позивача є регуляторними актами, оскільки регулюють порядок проведення та, відповідно, правовідносини між землекористувачами та Маріупольською міською радою в процесі здійснення останньою контролю за використанням і охороною земель, наслідків такого контролю та складання відповідних документів.

Зазначене зумовлює оприлюднення наведених рішень в порядку визначеному ч.5 ст.12 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» - в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання.

На вимогу суду (ухвали господарського суду Донецької області від 13.03.2013р. та від 20.03.2013р.) позивачем не надано доказів офіційного оприлюднення у спосіб встановлений законом. Надані позивачем докази - жодним чином не засвідчені роздрукування з веб-сторінці з сайту http://marsovet.org.ua (а/с 163-164), зазначених даних не містять.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про відсутність повноважень позивача на складання актів перевірки вимог земельного законодавства та надання приписів про виявлених усунення порушень, що підлягають обов'язковому виконанню, що унеможливлюють прийняття наданих позивачем актів від 26.09.2012р. та від 12.10.2012р. (а/с 126-128) та припису № 1112/2012 від 26.09.2012р. (а/с 125) у якості належних доказів використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

Згідно до наданих прокурором та позивачем пояснень, протиправність поведінки відповідачів полягає у незвернені них до позивача із клопотання про укладання договору оренди земельної ділянки, на якій розташована належна їм будівля.

Надаючи правову оцінку поведінці (дій, бездіяльності) сторін по справі суд виходить із положень ч. 1 ст.19 Конституції України згідно до якої правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Порядок укладання договору оренди землі визначений ст.16 Закону України «Про оренду землі». Згідно ч.2 зазначеної статті укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч.1,3 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки, при цьому передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.123 Земельного кодексу України визначено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

За сукупністю зазначених норм законодавства, підставою для укладання договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної форм власності є рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, яка має прийняте за клопотання сторони, що за наявності в неї зацікавленості у отримані в користування (оренду) земельної ділянки.

Положеннями ст.203 Цивільного клдексу України запроваджені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочинну, зокрема особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2 ) та волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3.).

Таким чином, законодавством встановлений взаємозв'язок між наявністю волі (зацікавленості) особи на укладання договору (отримання земельної ділянки) та наступним укладанням відповідного договору, і положення ст.ст. 122, 123, 124 Земельного кодексу України встановлюють лише можливість (надають право) майбутнього користувача на відповідне отримання землі у користування.

З огляду на наведене суд приходить до висновку, що факт незвернення відповідачів із клопотанням про надання в оренду земельної ділянки не підпадає під ознаки протиправної поведінки, а є свідоцтвом відсутності волі (зацікавленості) відповідачів на отримання земельної ділянки в оренду.

Згідно до приписів ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, при цьому обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на наведене, позовні вимоги прокурора Жовтневого району м. Маріуполя в інтересах Маріупольської міської ради до відповідачів 1. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Маріуполь, Донецька область; 3. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Маріуполь, Донецька область не підлягають задоволенню за недоведеністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 2, 22, 33-36, 43, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову прокурора Жовтневого району м.Маріуполя в інтересах держави в особі Маріупольської міської ради, м.Маріуполь, Донецька область до відповідачів: 1. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Маріуполь, Донецька область; 2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Маріуполь, Донецька область; 3. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Маріуполь, Донецька область про стягнення грошових коштів за користування земельною ділянкою в сумі 133 115,81 гривень- відмовити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Донецького апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 29 квітня 2013 року.

Суддя К.С. Харакоз