Рішення № 31141341, 25.04.2013, Київський районний суд м. Одеси

_____________________

Справа № 1512/7017/2012

Провадження № 2/520/69/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.04.2013 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого-судді: Брайловської А.І.;

за участю секретаря Шепітко П.І., Непомнющого М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 «про стягнення суми боргу» -

ВСТАНОВИВ:

21.05.2012 року представник позивача звернувся до суду з позовом до відповідачів про стягнення суми боргу за договором позики.

Свої вимоги представник позивача обґрунтовує тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 взяли у борг у ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 30 000 дол. США та до теперішнього часу вищевказану суму не повернули. В обґрунтування заявлених вимог, позивач зазначив, що правовідносини між ним та відповідачами за договором позики не пов'язані із договором купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного у простій письмовій формі від 15.12.2003 року або з будь-якими іншими правовідносинами (договір оренди житлового будинку), а є окремим правочином.

В судовому засіданні представник позивача підтримав уточнені позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачі уточнені позовні вимоги не визнали, посилаючись на те, що ОСОБА_1, член товариства "МІАР", намагався шахрайським шляхом заволодіти їх майном. У судовому засіданні ОСОБА_2, ОСОБА_3 пояснили, що в грудні 2003 року, зателефонувавши за номером, вказаним у оголошенні "Швидко надаємо позики під заставу" - ломбард "МІАР", за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 88, отримали у представника товариства "МІАР" ОСОБА_4 позику в загальній сумі 45500 доларів США, зі сплатою відсотків за користування грошима. Ця сума була отримана частинами, у різні дати. Під час оформлення кредиту, 24.12.2003 р., у приміщенні ПТ "МІАР" (ломбард), ОСОБА_4 надала відповідачам для підпису декілька документів: договір купівлі-продажу, розписку, акт прийому-передачі майна, стверджуючи, що вони є гарантією повернення ОСОБА_2, ОСОБА_3 боргу. 25.12.2003 р. незнайомий раніше відповідачам представник ПТ "МІАР" (ломбард) ОСОБА_1 для повного погашення кредиту, наданого АКБ "Імексбанк" чоловікові ОСОБА_2, сплатив суму у розмірі 25000 доларів США під заставу належного ОСОБА_2 будинку АДРЕСА_1. 30.12.2003 р. ОСОБА_4 надала ОСОБА_2 20500 доларів США. ОСОБА_1 за договором найму у ОСОБА_1 свого ж зазначеного житлового будинку, а, фактично, у якості відсотків за користування наданою позикою, протягом 3-х років сплачувала щомісячно, спочатку 1500 доларів США, в подальшому по 2000 та 3000 доларів США на місяць. Зазначені суми вона передавала ОСОБА_4, а за весь час загалом сплатили 56500 доларів США, і лише у 2006 році дізналась, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 30.12.2003 р. за ОСОБА_1 визнано право власності на належний їм будинок АДРЕСА_1. В подальшому це рішення суду було скасовано.

На цей час ОСОБА_2 визнана потерпілою у кримінальній справі, порушеній ГСУ ГУМВС України відносно ОСОБА_4, ОСОБА_1 за ст. 190 ч. 4, 205 ч.2, 209 ч. 3, 255 ч.1 КК України. Відповідач ОСОБА_2 наполягає, що саме через посередника ОСОБА_4 вона повернула позивачеві всю отриману сума коштів та вважає, що ОСОБА_1, звернувшись із зазначеним позовом, маскує свої злочинні дій під вигляд цивільно-правових відносин.

Суд, вислухавши думку, доводи та пояснення представника позивача, відповідача, ознайомившись з матеріалами справи, вважає, що у задоволенні уточненого позову слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що 15 грудня 2003 року ОСОБА_2 був підписаний договір купівлі-продажу належного їй на підставі договору дарування житлового будинку АДРЕСА_1, розташованого на земельній ділянці, площею 600 кв. м., у м. Одесі, згідно з яким ОСОБА_1 купив у неї зазначене нерухоме майно за 320000 грн. Нотаріально договір посвідчений не був.

Відповідно до п. 8 цього договору, відповідач зобов'язалась у строк до 18 грудня 2003 р. нотаріально оформити договір купівлі-продажу.

Згідно з п. 7 договору, продавець свідчить, що цей договір не є договором позики або застави.

Як вбачається зі змісту розписки від 15.12.2003 р., ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 320000 грн., у якості повної сплати за проданий будинок АДРЕСА_1

24.12.2003 року Малиновським районним судом м. Одеси за заявою позивача в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення збитків був накладений арешт на будинок АДРЕСА_1, належний ОСОБА_2, встановлена заборона КП "ОМБТІ та РОН" видавати та реєструвати документи на це майно; приватному нотаріусу - надавати дублікати договору дарування спірного майна; відділу цивільної паспортної та імміграційної служби Приморського РО ОГУ УМВД України в Одеській області - ставити будь-кого на реєстраційний облік за адресою спірного будинку.

Відповідно до розписки від 24.12.2003 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 отримали позику у ОСОБА_1 у розмірі 30 000 дол. США для погашення кредиту в банку.

25.12.2003 року банком було надано дозвіл на зняття арешту за договором застави як спосіб забезпечення кредитних правовідносин.

29.12.2003 року арешт з будинку АДРЕСА_1 був знятий.

30.12.2003 року рішенням Малиновського районного суду м. Одеси були задоволені у повному обсязі уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсним укладеного 15.12.2003 року договору купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 розташованого на земельній ділянці, площею 600 кв. м., у м. Одесі, за ОСОБА_1 визнано право власності на зазначене майно.

13.07.2005 р. рішенням Третейського суду Асоціації "МІАР-ТС" були задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в розмірі 25250 грн. у якості орендної плати за користування жилим будинком АДРЕСА_1, розташованим на земельній ділянці площею 600 кв. м., у м. Одесі.

06.06.2006 р. ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси в справі за заявою ОСОБА_3 було скасоване за нововиявленими обставинами зазначене рішення цього суду від 30.12.2003 року в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності.

09.06.2006 року рішенням Постійно діючого Третейського суду Асоціації "МІАР-ТС" були задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 - знов визнано дійсним спірний договір, та визнано за ОСОБА_1 право власності на спірне майно, яке було зареєстроване у КП "ОМБТІ та РОН" 18.07.2006 р.

13.04.2007 р. позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності у зв'язку з неявкою в судові засідання позивача та його представника були залишені без розгляду ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси.

02.06.2010 року постановою Одеського апеляційного адміністративного суду була скасована постанова Одеського окружного адміністративного суду від 17.09.2009 року про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання дій реєстратора незаконними, скасування реєстрації. Ухвалена нова постанова про часткове задоволення цих вимог. Визнано незаконними дії КП "ОМБТІ та РОН" та державного реєстратора щодо реєстрації без виконавчого листа за ОСОБА_1 права власності на домоволодіння АДРЕСА_1, яке розташоване на земельній ділянці, площею 600 кв. м., на підставі рішення постійно діючого третейського суду "МІАР ТС" від 09.06.2006 р. в цивільній справі за №ТС-12-А/200. КП "ОМБТІ та РОН" зобов'язано скасувати запис про реєстрацію.

Враховуючи викладене, суд вважає, що боргові зобов'язання ОСОБА_2, ОСОБА_3 за договором позики від 24.12.2003 року виконані в повному обсязі через наступне.

В грудні 2003 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 отримали частинами від ОСОБА_1 та ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 45 500 дол. США. Вищевказані грошові кошти були необхідні їм для придбання квартири доньці. Отримати кошти в банку не представлялось можливим через те, що були передсвяткові дні і банківські установи не кредитували клієнтів. Гостра необхідність купити квартиру в кінці 2003 року була обумовлена зростанням цін на нерухомість на початку 2004 року.

Відповідно до пояснень відповідачів, необхідність погашення кредиту отриманого в АТ «ІмексБанк» 03.04.2003 року в розмірі 25000 дол. США була обумовлена необхідністю зняти арешт з домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 з метою подальшого накладення арешту на вказаний будинок позикодавцем ( такою була передумова надання кредиту у ломбарді «МІАР»).

Крім того, відповідно до пояснень відповідачів, грошові кошти було надано ОСОБА_2, ОСОБА_3 25.12.2003 року та 30.03.2003 року, а відповідно у дні погашення кредиту в АТ «ІмексБанк» на суму 25 000 дол. США та у день винесення рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 «про визнання дійсним укладеного 15.12.2003 року договору купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 відповідно до якого визнано право власності на зазначене майно за ОСОБА_1 (ОСОБА_2 вважала, що у суді вона підписувала документи з метою накладання арешту як засіб забезпечення виконання договору позики).

Також, відповідачі визнають отримання ними коштів в якості позики в розмірі 45 500 дол. США. Проте розписку датовану 24.12.2003 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 підписували 24.12.2003 року , не отримавши в цей день грошових коштів.

Факт отримання відповідачами грошових коштів у розмірі 25000 дол. США 25.12.2003 року підтверджується листом та квитанцією АТ «ІмексБанк», де платником вказано - ОСОБА_1 Отримання коштів ОСОБА_2, ОСОБА_3 30.12.2003 року підтверджується укладенням договору купівлі-продажу квартири для доньки від 30.12.2003 року за 18 000 доларів США.

Таким чином, суд приходить до висновку, що пояснення відповідачів відповідають дійсності, оскільки враховуючи наявність правовідносин позивача між ним та ОСОБА_2, ОСОБА_3, а саме: укладення договору купівлі-продажу будинку 15.12.2003 року та невиконання продавцями своїх зобов'язань, а як наслідок невиконання умов вищевказаного договору, звернення 24.12.2003 року ОСОБА_1 до Малиновського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_4, ОСОБА_2 з вимогою про визнання права власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 тобто наявність спору між ними, викликає критичне ставлення у суду щодо можливості надання позики 24.12.2003 року тим особам, із якими є спір.

Крім того, ОСОБА_1 у судовому засіданні пояснив, що 24.12.2003 року йому стало відомо про арешт будинку, який він начебто придбав у ОСОБА_2, тобто укриваючи даний факт, відповідачі ввели його в оману, укладаючи договір купівлі-продажу від 15.12.2003 року. Проте така поведінка ОСОБА_2, ОСОБА_3 (не виконання умов договору купівлі-продажу та обман щодо істотних умов договору - так, відповідно до договору купівлі-продажу від 15.12.2003 року продавець засвідчив, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 нікому не закладено та під арештом не знаходиться, що не відповідало дійсності на той час) відповідно до пояснень ОСОБА_1 не викликала недовіри у нього до відповідачів і 24.12.2003 року їм було надано позику. Таку позицію ОСОБА_1 суд також оцінює критично.

Також, в одному із судових засідань позивач на питання суду: «У зв'язку із чим, договір купівлі-продажу будинку від 15.12.2003 року не було нотаріально посвідчено, а було оформлено у вигляді «домашньої угоди»?» пояснив, що таку форму договору було обрано у зв'язку із наявністю арештів на домоволодіння, яке від придбавав. Таким чином, наявність суперечливих пояснень з боку позивача щодо одних і тих самих обставин вказує на непослідовність у процесі доказування.

Щодо укладеного договору оренди житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 слід врахувати наступне. Так, договір оренди між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено 23.03.2005 року.

Крім того, відповідно до акту прийому-передачі від 15.12.2003 року ОСОБА_2 у день підписання договору купівлі-продажу виселилась з нього та звільнила його від всього майна, а ОСОБА_1 прийняв домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 Згідно вищевказаного акту, підписаного ОСОБА_2 та ОСОБА_1 сторони претензій один до одного не мають.

Проте в ході судових засідань сторони надавали пояснення, що домоволодіння відповідачі ніколи не звільняли.

Враховуючи викладене, суд критично оцінює пояснення позивача по справі щодо наявності в нього довіри та переконань у можливості виконання договору оренди від 23.03.2005 року під час укладання договору оренди до відповідачів, оскільки відповідно до пояснень ОСОБА_1 з 24.03.2004 року (строк виконання зобов'язання за договором позики) та по теперішній час ОСОБА_2 взагалі не сплачували позикодавцеві (ОСОБА_1.) грошових коштів за договором позики від 24.12.2003 року.

Крім того, не послідовною є позиція позивача щодо стягнення суми боргу за договором позики, оскільки уклавши договір оренди 23.03.2005 року та начебто у зв'язку із невиконанням умов вищевказаного договору ОСОБА_1 в червні 2005 року звернувся до третейського суду з заявою про стягнення грошової суми в якості заборгованості за орендною платою. Доводів щодо не звернення ОСОБА_1 до суду із заявою про стягнення із ОСОБА_2 боргу за позикою позивачем судові не надано.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що грошові кошти, які передавалися ОСОБА_2 громадянці ОСОБА_4 (позивач в ході судового засідання вказав на відсутність претензій з його боку до ОСОБА_4 щодо передачі йому грошових коштів за договором оренди) та ОСОБА_1 (за виконавчим листом) є коштами спрямованими на погашення боргових зобов'язань за договором позики. Враховуючи, що сума боргових зобов'язань за договором позики становила 30000 дол. США, а ОСОБА_2 було сплачено суму 56500 дол. США суд приходить до висновку, що зобов'язання виконано в повному обсязі.

В судовому засідання відповідачами по справі також заявлена вимога про застосування строку позовної давності.

Позивачем було подано заяву про визнання пропуску строку позовної давності на звернення до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення суми боргу з поважної причини та про поновлення строку позовної давності на звернення до суду.

Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, правила Цивільного кодексу України 2003 року про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності кодексом 2003 року.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність становить три роки.

Згідно ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом рішення.

Відповідно до ч.5 ст.267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Між тим, суд дослідивши обставини та докази надані позивачем на підтвердження поважності пропуску строку позовної давності, з урахуванням обставин на які посилався представник позивача у судовому засіданні, не знаходить підстав для визнання поважними причин пропущення строку позовної давності. Так, не доведено жодними доказами наявність тиску на ОСОБА_1 з боку правоохоронних органів.

Згідно ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити в зв»язку з закінченням строку позовної давності, так як про його застосування заявили відповідачі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у 10 разів перевищує встановлений законом неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути пред'явлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Посилання позивача на норми ЦК УРСР є помилковим, оскільки відповідно до ч. 2 п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення Цивільного Кодексу 2003 року застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Враховуючи, що договір позики між ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не було укладено в письмовій формі, а як підтвердження наявності цивільно-правових відносин між ними суд приймає наявну розписку від 24.12.2003 року (в якій передбачено термін дії договірних зобов'язань - 3 місяці, тобто до 24.03.2004 року) та той факт, що відповідачі не оскаржують отримання позики від ОСОБА_1 (відповідно до ст. 61 ЦПК України обставини визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню), договірні правовідносини продовжували існувати після набрання чинності ЦК України 2003 року -після 01 січня 2004 року , тобто регулюються нормами ЦК України від 2003 року.

Враховуючи викладене, керуючись ст.57-60, 208,209 ЦПК, 257,267,1047 ЦК України

ВИРІШИВ :

У задоволенні уточненого позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за договором позики від 24.12.2003 року - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення

Суддя Брайловська А. І.