Постанова № 31139114, 14.05.2013, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2013 р.Справа № 916/525/13-гОдеській апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді : Мирошниченко М. А.,

суддів: Головей В. М. та Шевченко В. В.,

при секретарі судового засідання - Подуст Л.В.

за участю представників :

ПАТ НАК „Нафтогаз України" - Сидоренко А.С. (за дорученням),

ПАТ " Одеська ТЄЦ" - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одеса апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „ Одеська ТЄЦ" на рішення господарського суду Одеської області від 25.03.2013р. у справі № 916/525/13-Г за позовом Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства „ Одеська ТЄЦ" про стягнення 16 145 688,00 грн.

ВСТАНОВИЛА:

01.03.2013 р. Публічне акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" (далі -позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства „Одеська ТЄЦ" 16145688,00 грн. ( в т.ч.: 16 000 000 грн. - основного боргу; 32 000 грн. - втрат від інфляції; 62 400,00 грн. - пені; 51288,00 грн. - 3% річних), а також 68 820,00 грн. відшкодування витрат по сплаті судового збору .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідності до укладеного між сторонами договору поворотної фінансової допомоги №14/2787/11 від 20.10.2011р. він (позивач) перерахував відповідачу 16 000 000 грн. .Відповідач повинен був повернути ці кошти повністю або частками у строк до 31.12.2012р.. Проте свої зобов'язання відповідач не виконав, а тому повинен сплатити вказану суму боргу, а також пеню передбачену умовами договору та понесені позивачем втрати від інфляції і 3% річних, нарахування яких передбачено ст. 625 ЦК України.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.03.2013 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі.

25.03.2013 р. відповідач надав місцевому суду відзив на позов , в якому визнав позовні вимоги позивача про стягнення з нього 16 000 000 грн. основного боргу, 32 000 грн. втрат від інфляції та 51 288,00 грн. -3% річних, однак просив зменшити розмір пені, що підлягає стягненню до 50 000 грн., пославшись на відсутність фінансування та неможливість здійснення своєчасно розрахунків.

Рішенням господарського суду Одеської області від 25.03.2013 р. (повний текст якого підписано суддею Меденцевим П.А. 29.03.2013 р.) позовні вимоги задоволено повністю.

Місцевий суд задовольняючі позов дійшов висновку, що відповідач дійсно порушив умови договору, а саме не повернув у встановлені договором строки отримані грошові кошти, а відтак вимоги про стягнення боргу, 3% річних, збитків від інфляції та пені обґрунтовані. При цьому суд зазначив що не приймає до уваги клопотання відповідача про зменшення розміру пені.

Частково не погоджуючись з прийнятим рішенням судом першої інстанції, відповідач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду в частині стягнення з нього на користь позивача пені в розмірі 62 820 грн. скасувати та ухвалити нове яким відмовити в задоволенні цієї вимоги. Він також просив стягнути з позивача понесені ним витрати по сплаті судового збору за розгляд цієї скарги в розмірі 860грн.25 коп.

Свою позицію скаржник мотивував тим, що ухвалою арбітражного суду одеської області від 15.06.2001р. було порушено провадження у справі №17-2-1-7-5-6-5-21-2-32-39-18/01-5010 про його банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог його кредиторів, а ухвалою господарського суду Одеської області від 22.10.2012р. продовжено строк розпорядження майном та строк повноважень розпорядника майна боржника (арбітражного керуючого) до 23.04.2013р., а тому відповідно до приписів ст.12 Закону „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" нарахування штрафних санкцій не повинно здійснюватись.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 05..04.2013 р. скаржнику відновлено строк на подачу апеляційної скарги, скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 14.05.2013 р. об 10, 30 год., про що сторони були повідомлені належним чином.

У письмовому відзиві на скаргу позивач просив залишити її без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

Фіксація судового процесу здійснювалась за допомогою технічних засобів.

Представник скаржника в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, клопотань про відкладення розгляду справи не заявив, про причини свого нез'явлення суд не повідомив.

Враховуючи вказані обставини, а також думку представника позивача, колегія суддів прийняла рішення про розгляд справи за відсутністю скаржника.

Представник позивача в усних поясненнях наданих суду просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити і залишити рішення місцевого суду без змін.

Згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши усні пояснення представника позивача, обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, дослідивши наявні у матеріалах справи докази та обставини справи, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та ці обставини дослідив місцевий суд між позивачем та відповідачем 20.11.2011 року було укладено договір поворотної фінансової допомоги №14/2787/11 (далі -договір) відповідно до умов якого позивач зобов'язувався надати відповідачу поворотну фінансову допомогу в розмірі 24 211 400, 00 грн.., а відповідач повинен був повернути ці грошові кошти повністю або частками у строк до 31.12.2012р. Пунктом 5.3. договору сторони обумовили що у разі не своєчасного повернення відповідачем фінансової допомоги (отриманих коштів) він сплачує позивачу пеню у розмірі 0,)1 відсотка від простроченої суми фінансової допомоги за кожний день прострочення .( а.с.9-11).

Матеріали справи свідчать, що позивач на виконання умов Договору перерахував відповідачу 16 000 000,00, що підтверджується наявними у справі платіжними дорученнями та актом звірки розрахунків (а.с. 12, 13, 14).

Позивач стверджує що відповідач взяті на себе зобов'язання щодо повернення вказаної суми не виконав.

Відповідач у порушення приписів ст.33 ГПК України не надав суду будь-яких доказів виконання ним вказаного зобов'язання і визнає факт його невиконання.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд, правильно застосувавши норми матеріального права, які регулюють спірні відносини, обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача вищевказану заборгованість.

Приймаючи до уваги , що відповідач не повернув позивачу вказані грошові кошти у встановлений договором строк позивач обґрунтовано у відповідності до приписів ст. 625 ЦК України нарахував і заявив до стягнення понесені ним втрати від інфляції та 3% річних за період з 01.01.2013р. по 08.02.2013р., тобто за 39 днів.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок втрат (збитків) від інфляції та 3% річних (а.с.8), колегія суддів дійшла висновку, що його зроблено арифметично правильно .

З огляду на вкладене колегія судді вважає, що місцевий суд обґрунтовано задовольнив і ці позовні вимоги позивача.

Слід зазначити що відповідач не оспорює і визнає стягнення з нього вищевказаних грошових сум.

Як зазначалось вище, умовами договору передбачена можливість нарахування і стягнення позивачем пені за невиконання відповідачем умов договору щодо повернення фінансової допомоги, тобто позивач мав правові підстави для заявлення вимог про стягнення пені.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за період з 1.01.2013р. по 08.02.2013р (а.с.8), колегія суддів дійшла висновку, що його зроблено арифметично правильно .

Скаржник вказує в апеляційній скарзі, що місцевий суд не мав правових підстав стягувати з нього пеню оскільки відносно нього порушено справу про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а статтею 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено що протягом дії мораторію на задоволенні вимог кредиторів не нараховується неустойка.

Проте колегія суддів не приймає до уваги вказані скаржником у скарзі доводи з огляду на таке.

По-перше, скаржник (відповідач), який приймав участь у розгляді справи в суді першої інстанції і надавав відзив на позов, не заявляв цьому суду про встановлення відносно нього мораторію і не просив відмовити в стягненні пені з цих підстав , а лише пославшись, серед іншого у відзиві на те, що відносно нього розглядається справа про банкрутство, просив у зв'язку з цим зменшити розмір пені, тобто не наводив суду зазначені у скарзі обставини ( наявність дії мораторію) і відповідно суд не знав про ці обставини і не міг враховувати їх при прийнятті рішення .

По-друге, з наданої відповідачем суду першої інстанції ухвали господарського суду Одеської області від 18.03.2013р. по справі №17-2-1-7-5-6-5-21-2-32-39-18/01-5010 не вбачається що цією ухвалою встановлювався мораторій , а ухвалу арбітражного суду Одеської області від 15.06.2001р. у справі №17-2-1-7-5-6-5-21-2-32-39-18/01, на яку посилається скаржник у скарзі, і якою нібито встановлено мораторій, він суду апеляційної інстанції не надав і в матеріалах справи така ухвала відсутня.

Дійсно раніше діюча редакція Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а саме ст. 12 цього Закону передбачала введення мораторію (припинення нарахування неустойки) у разі порушення справи про банкрутство.

Ці положення (щодо введення мораторію на нарахування неустойки ) також містяться і в ст. 19 в новій редакції цього Закону яка набрала чинності з 04.11.2012р.

Проте у вказаних правових нормах визначено що введення мораторію повинно бути відображено (зазначено) в ухвалі суду про порушення справи про банкрутство, тобто мораторій починає діяти не автоматично, а лише уразі якщо суд своєю ухвалою ввів (встановив) його.

Скаржник пославшись на введення мораторію, у порушення приписів ст. 33- 34 ГПК України (згідно яких кожна сторона повинна довести належними та достатніми доказами ті обставини на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень на вимоги ) не надав суду будь-яких належних і достатніх доказів такого введення, в тому числі не надав ухвали в якої б зазначалось про введення мораторію, тобто не довів цього факту , а відтак його доводи не можуть прийматись до уваги.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд підставно задовольнив вимоги позивача про стягнення пені і правові підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача щодо скасування рішення місцевого суду в цієї частині відсутні.

Керуючись ст. 99, 101-105 ГПК України колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Одеської області від 25.03.2013р. у справі № 916/525/13-Г залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „ Одеська ТЄЦ" без задоволення.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 14.05.2013 р.

Головуючий: Мирошниченко М. А.

Судді: Головей В.М.

Шевченко В.В.