Рішення № 31139006, 19.03.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-66/9419-2012 19.03.13

За позовом Приватного акціонерного товариства "Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне акціонерне товариство"

до Фізичної особи-підприємця Актемірової Світлани Михайлівни

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

1. Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву

2. Комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна"

про зобов'язання вчинити дії

Головуючий суддя Ломака В.С.

Судді Босий В.П.

Любченко М.О.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Рачинський В.А. за довіреністю № 1 від 02.02.2012 р.;

від відповідача: Ковальов М.О. за довіреністю № 256 від 11.06.2012 р.;

від третьої особи-1: Резаненко А.Ю. за довіреністю № 41 від 23.07.2012 р.;

від третьої особи-2: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне акціонерне товариство" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Актемірової Світлани Михайлівни (далі - відповідач) про зобов'язання вчинити дії, а саме: звільнити нежиле приміщення павільйону-їдальні загальною площею 648, 0 кв.м., яке розташоване за адресою: місто Київ, вулиця Світла, 9, передавши його Приватному акціонерному товариству "Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне акціонерне товариство".

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що 23.07.2003 р. між сторонами було укладено Договір купівлі-продажу будівлі шляхом викупу, відповідно до якого позивач зобов'язувався передати відповідачу у власність павільйон-їдальню 18х36 м площею 648, 0 кв.м., яка розташована за адресою: місто Київ, вулиця Світла, 9 (колишнє смт. Бортничі) на земельній ділянці позивача. Оскільки рішенням господарського суду міста Києва від 05.07.2011 р., залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 15.11.2011 р. у справі № 36/163-47/160 було відмовлено ФОП Актеміровій С.М. у позові про визнання зазначеного договору дійсним в порядку ст. 220 ЦК України, на думку позивача, такий договір є неукладеним. При цьому, позивач також вказує на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2009 р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 17.02.2010 р., у справі 40/56, якою ФОП Актеміровій С.М. було відмовлено у визнанні права власності на спірне майно. Враховуючи зазначене, позивач стверджує про відсутність у відповідача правових підстав для утримання спірного майна, у зв'язку з чим вирішив звернутись до суду з даним позовом в порядку ст. 1212 ЦК України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.07.2012 р. (суддя Гончаров С.А.) порушено провадження у справі № 5011-66/9419-2012 та призначено її до розгляду на 08.08.2012 р.

07.08.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, зазначаючи про те, що 29.07.2003 р. сторонами було підписано Акт прийому-передачі приміщення павільйону - їдальні, що розташоване у місті Києві по вулиці Світла, 9, у зв'язку з чим покупцем зазначене майно було прийнято та використовується з моменту передачі, що підтверджується в тому числі довідкою позивача за № 86 від 25.03.2003 р. про залишкову вартість павільйону-їдальні - 5 840, 00 грн., протоколом № 1 від 15.07.2003 р., квитанцією до приходного касового ордеру № 33 від 29.07.2003 р. Також, відповідач посилається на висновки господарського суду міста Києва у справі № 51/195, відповідно до яких спірний договір не підлягає нотаріальному посвідченню в силу відсутності таких вимог в чинному на момент його укладення законодавстві. Також, відповідач зазначає про те, що питання про розірвання договору купівлі-продажу спірної будівлі позивачем не ставилось не в усній, не в письмовій формі, що на думку відповідача, додатково підтверджує його право на таке майно.

У судовому засіданні 08.08.2012 р. судом в порядку ст. 77 ГПК України було оголошено перерву на 22.08.2012 р.

21.08.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи у справі.

У судовому засіданні 22.08.2012 р. від представника позивача надійшли письмові пояснення, відповідно до яких він стверджує, що право на спірне приміщення не було зареєстроване в органах БТІ і на час укладення спірного договору з відповідачем позивач не був власником такого майна, оскільки воно лише перебувало на його балансі. Також, стверджує, що спірний договір не є укладеним, так як не містить такої істотної умови як строк дії та в порушення приписів ст. 640 ЦК України нотаріально не посвідчений та не зареєстрований.

У судовому засіданні 22.08.2012 р. судом в порядку ст. 77 ГПК України було оголошено перерву на 27.08.2012 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 27.08.2012 р. у зв'язку з перебуванням судді Гончарова С.А. у відпустці, справу № 5011-66/9419-2012 вирішено передати на розгляд судді Баранову Д.О.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.08.2012 р. суддею Барановим Д.О. справу № 5011-66/9419-2012 прийнято до свого провадження, розгляд справи призначено на 19.09.2012 р.

07.09.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, доводи якого є ідентичними тим, що викладені у відзиві, поданому до суду 07.08.2012 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 19.09.2012 р., у зв'язку із виходом судді Гончарова С.А. із відпустки, справу № 5011-66/9419-2012 передано для розгляду судді Гончарову С.А.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.09.2012 р. суддею Гончаровим С.А. справу № 5011-66/9419-2012 прийнято до свого провадження.

У судовому засіданні 19.09.2012 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 05.10.2012 р.

У зв'язку з обранням судді Гончарова С.А. на посаду судді Київського апеляційного господарського суду, розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва від 05.10.2012 р., справу № 5011-66/9419-2012 призначено на повторний автоматичний розподіл та передано судді Ломаці В.С. для розгляду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.10.2012 р. суддею Ломакою В.С. прийнято справу № 5011-66/9419-2012 до свого провадження та призначено її до розгляду на 23.10.2012 р.

У судовому засіданні 23.10.2012 р. від представника відповідача надійшли додаткові документи у справі.

У судових засіданнях 23.10.2012 р. та 13.11.2012 р. судом оголошувалась перерва до 13.11.2012 р. та 27.11.2012 р. відповідно.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.11.2012 р. судом продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 19.12.2012 р.

19.12.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшли додаткові документи у справі.

У судовому засіданні 19.12.2012 р. судом винесено ухвалу про призначення колегіального розгляду справи.

Розпорядженням в.о. Голови господарського суду міста Києва від 19.12.2012 р. справу № 5011-66/9419-2012 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючий суддя Ломака В.С., судді Любченко М.О., Пригунова А.Б.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.12.2012 р. вказаною колегією суддів прийнято справу № 5011-66/9419-2012 до свого провадження та призначено її до розгляду на 22.01.2013 р.; зобов'язано сторін виконати вимоги попередніх ухвал суду.

16.01.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи у справі, а саме: Витяг з ЄДРЮОФОП щодо нього від 16.01.2013 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.01.2013 р. в порядку ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву та в якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна", зобов'язано Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву надати суду інформацію та її документальне підтвердження щодо включення приміщення павільйону-їдальні, що розташоване за адресою: місто Київ, вулиця Світла, 9, до об'єктів приватизації, її набуття у власність позивачем у складі цілісного майнового комплексу Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального орендного підприємства або ж докази того, що воно не увійшло під час приватизації вказаного ЦМК до складу об'єктів приватизації, а також письмові пояснення щодо перебування вказаного приміщення станом на момент розгляду справи у власності держави або ж інших осіб та щодо правового режиму, у якому здійснено передачу спірного приміщення на баланс позивачу; план приватизації цілісного майнового комплексу Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального орендного підприємства разом з додатками, які до нього складались. Також, зобов'язано Комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" надати суду інформацію про дійсну площу приміщення павільйону-їдальні, що розташоване за адресою: місто Київ, вулиця Світла, 9, відомості про належність його позивачу або ж іншим особам та матеріали інвентаризаційної справи, а також дані про його статус нерухомого майна. Крім того, витребувано від Державного архіву міста Києва інформацію щодо того, ким та коли було збудовано будівлю павільйону-їдальні, що розташована за адресою: місто Київ, вулиця Світла, 9 (колишнє смт. Бортничі), коли його було введено в експлуатацію, за ким закріплено та на якому праві, чи увійшов він до складу цілісного майнового комплексу Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального орендного підприємства та чи був включений до об'єктів приватизації вказаного ЦМК (1993 - 1994 р.р.). Розгляд справи відкладено на 20.02.2013 р.

04.02.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Державного архіву міста Києва надійшла відповідь про те, що у покажчику документів фонду Р-6 "Головне архітектурно-планувальне управління виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів" за 1946-1985 р.р., у покажчику актів державної приймальної комісії про введення в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів фонду Р-1316 "Управління капітального будівництва Київської міської державної адміністрації" за 1970, 1976-1996 р.р. відомостей про будівництво павільйону-їдальні за адресою вул. Світла, 9, не виявлено. При цьому, враховуючи виявлення у фонді Р-1622 "Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву" справ: "Документи (акти, довідки, договори, заяви, плати та ін.) з приватизації Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального орендного підприємства (почато: 12.08.1993 р., закінчено 24.12.1993 р.), надано суду архівні копії акта оцінки вартості майна орендного підприємства Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне орендне підприємство від 29.10.1993 р., Договору купівлі-продажу державного майна від 24.12.1993 р. та листа Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального орендного підприємства № 48 від 09.08.1993 р., в якому зазначається про те, що відповідно до структурної схеми КМСРНОП територіально розташоване в м. Києві по вул. Жадановського, 79, адміністративна будівля орендується, земельна ділянка 0, 4 га знаходиться в с. Бортничі по вул. Світлій, 9, на якій знаходяться складські приміщення з цегли та бетону, побудовані в 1975 році.

19.02.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву надійшли письмові пояснення, в яких воно зазначає, що 24.12.1993 р. між РВ ФДМ України по м. Києву та організацією орендарів Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального орендного підприємства було укладено Договір купівлі-продажу державного майна № 43, а 28.03.1994 р. сторонами підписано Акт № 41 приймання-передачі державного майна. Третя особа-1 звертає увагу на те, що в інвентаризаційному описі основних засобів ЦМК приміщення спірної їдальні відсутнє. При цьому, вказує на те, що приватизаційна справа була передана до Державного архіву міста Києва.

20.02.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" надійшли письмові пояснення, в яких воно повідомляє, що технічна інвентаризація спірного приміщення була здійснена 05.11.2003 р. В бюро технічної інвентаризації відсутні документи про відведення земельної ділянки для будівництва, дозвільна документація на це будівництво, акт про прийняття будівлі до експлуатації та розпорядження про присвоєння поштової адреси. При цьому, третя особа-2 звертає увагу на те, що приміщення площею 401, 7 кв.м. не є капітальною спорудою, у зв'язку з чим відмітку про технічну інвентаризацію в подальшому було погашено. Крім того, від третьої особи-2 надійшов Лист № 4800 (И-2013) від 20.02.2013 р., в якому вона зазначає, що на даний момент позбавлена доступу до реєстру прав на нерухоме майно. Водночас, за наявними в Бюро даними по нежитловому фонду за адресою: вулиця Лісна, 80 (Світла, 9) нежила будівля (приміщення павільйону-їдальні) площею 648, 00 кв.м. на праві власності не реєструвалась. Також, до матеріалів справи третьою особою-2 надано копії інвентаризаційної справи № 26596.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 19.03.2013 р., у зв'язку з великою завантаженістю судді Пригунової А.Б., за її заявою, справу № 5011-66/9419-2012 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючий суддя: В.С. Ломака, судді: Босий В.П., М.О. Любченко.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.03.2013 р. вказаною колегією суддів прийнято справу № 5011-66/9419-2012 до свого провадження на призначено її до розгляду на 19.03.2013 р.

Представник КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" в судове засідання 19.03.2013 р. не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 19.03.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення присутніх представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

24.12.1993 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України, як продавцем, та організацією орендарів Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального орендного підприємства (КМСРНОП), як покупцем, було укладено Договір купівлі-продажу державного майна № 43, згідно умов якого продавець продав, а покупець придбав у власність державне майно цілісного майнового комплексу Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального орендного підприємства, яке знаходиться по вул. Жилянській, 79 у м. Києві, з виробничою базою, що розташована у м. Бортничі, вул. Світла, 9, яка була передана покупцю по акту прийому-передачі № 41 від 28.03.1994 та оформлено відповідне свідоцтво про власність № 29 від 28.03.1994.

15.07.2003 р. на засіданні правління Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального акціонерного товариства було прийнято рішення про продаж столової павільйону розміром 18х36 м, що перебуває на балансі підприємства, СПД Актеміровій С.М.

29.07.2003 р. між позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, було укладено Договір купівлі-продажу будівлі шляхом викупу, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю будівлю загальною площею 648,0 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Світла, 9 (колишні пгт. Бортничі) на земельній ділянці 1 107,80 кв.м., 1990 року вводу, знаходиться на балансі Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального акціонерного товариства, а покупець зобов'язується прийняти вказану будівлю і сплатити ціну відповідно до умов, що визначені у цьому договорі та пройти реєстрацію будівлі у бюро технічної інвентаризації. Характеристика будівлі наводиться у технічному паспорті, який видається бюро технічної інвентаризації.

Відповідно до п. 1.2 Договору право власності на будівлю (споруду, приміщення) переходить до покупця (позивача) з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

Згідно з п. 1.3 Договору вартість відчужуваної будівлі становить 5 840,00 грн.

Відповідно до п. 1.4 договору, об'єкт продано за 5 840,00 грн. квитанцією до прибуткового касового ордера № 33 від 29.07.2003 р.

Також, про придбання спірної будівлі відповідачем сторонами було складено Накладну № 21 від 29.07.2003 р. та Акт прийому-передачі приміщення павільйону-столової від 29.07.2003 р.

Пунктом 13.1 Договору сторони визначили, що цей договір підлягає нотаріальному посвідченню та реєстрації у відповідних органах місцевих рад народних депутатів у місячний термін з моменту його підписання.

У 2010 році ФОП Актемірова С.М. звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального акціонерного товариства про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 29.07.2003 р., укладеного між позивачем та відповідачем.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.07.2011 р. у справі № 36/163-47/160, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 15.11.2011 р., у позові було відмовлено повністю.

Приймаючи зазначені рішення, суди виходили з того, що положення чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не передбачали вимогу обов'язкового нотаріального посвідчення для договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень, у зв'язку з чим укладений між сторонами договір купівлі-продажу будівлі шляхом викупу від 29.07.2003 р. не підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню, а отже вимога про визнання зазначеного договору дійсним з підстав ухилення відповідача від його нотаріального посвідчення в порядку ст. 220 ЦК України є безпідставною та не законною.

Також, під час розгляду даної справи судом встановлено, що у 2009 році ФОП Актемірова С.М. зверталась до господарського суду міста Києва з позовом до Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального акціонерного товариства та Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" про визнання права власності на павільйон-їдальню площею 401,7 кв.м., який розташований за адресою: м. Київ, вул. Світла, 9, а також зобов'язання КП БТІ здійснити державну реєстрацію права власності ФОП Актемірової С.М. на вказаний об'єкт нерухомості.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2009 р. у справі № 40/56, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 17.02.2010 р. у задоволенні позову було відмовлено.

Приймаючи вказані рішення про відмову у задоволенні позову про визнання права власності, суди виходили з того, що спірний договір було укладено 29.07.2003 р., у зв'язку з чим при вирішенні питання щодо настання факту переходу права власності, слід керуватися положеннями Цивільного кодексу УРСР 1963 р.

Диспозитивною нормою статті 128 ЦК УРСР встановлено, що право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відтак, за змістом даної статті сторони договору можуть і самі визначати момент переходу права власності за договором.

Так, у пункті 1.2 договору сторони дійшли згоди про те, що право власності на будівлю (споруду, приміщення) переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

З огляду на те, що станом на момент розгляду вказаного спору зазначений договір так і не було посвідчено нотаріально, враховуючи положення пункту 1.2 договору, суди відхилили твердження ФОП Актемірової С.М. про перехід до неї права власності на спірну будівлю, оскільки саме суб`єктивне майнове право за договором у неї так і не виникло.

Також, судом встановлено, що між сторонами розглядався спір про визнання Договору від 29.07.2003 р. недійсним.

Так, у 2010 році Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне акціонерне товариство зверталось до господарського суду міста Києва з вимогою про визнання недійсним з моменту укладання договору купівлі-продажу будівлі (споруди, приміщення) шляхом викупу від 29.07.2003 р., укладеного сторонами, обґрунтовуючи позовні вимоги недотриманням сторонами у момент вчинення правочину його нотаріальної форми.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.02.2012 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2012 р., у справі № 51/195, у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Приймаючи зазначені рішення, суди виходили з того, що у відповідності до норм чинного на момент укладення оспорюваного договору Цивільного кодексу УРСР обов'язковість нотаріального посвідчення передбачалась для договору купівлі-продажу об'єктом якого є жилий будинок, та який укладений за участі громадянина.

Оскільки спірний договір купівлі-продажу від 29.07.2003 р., об'єктом якого є будівля, укладено між Київським міжобласним спеціалізованим ремонтно-налагоджувальним акціонерним товариством, яке є юридичною особою за законодавством України, та Фізичною особою-підприємцем Актеміровою С.М., яка у договорі виступає як суб'єкт підприємницької діяльності, - станом на день укладення оспорюваного договору Цивільним кодексом УРСР не був закріплений обов'язок нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна.

Також, судами у справі № 51/195 було встановлено, що відповідно до Статуту Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального акціонерного товариства воно створено на базі Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального орендного підприємства і однойменної організації орендарів та є їх правонаступником, а відтак суди відхилили посилання Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального акціонерного товариства на відсутність у нього права власності на спірне приміщення.

Зазначені вище обставини, встановлені судами при розгляді пов'язаних з цією справою спорів, суд вважає преюдиціальними та такими, що не підлягають повторному доказуванню.

Так, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 2 ст. 35 ГПК України, відповідно до якої, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Зважаючи на те, що спірні правовідносини виникли між сторонами на підставі Договору від 29.07.2003 р., при вирішенні даного спору слід в тому числі керуватися положеннями Цивільного кодексу УРСР 1963 р.

Так, відповідно до ст. 4 ЦК УРСР цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Аналогічні приписи містить ст. 11 ЦК України, відповідно до якої цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Диспозитивною нормою статті 128 ЦК УРСР встановлено, що право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов'язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

Аналогічними приписами ст. 334 ЦК України визначено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

Відтак, за змістом вказаних норм сторони договору можуть самі визначати момент переходу права власності за договором.

Так, зокрема, у пункті 1.2 Договору купівлі-продажу спірного майна його сторони дійшли згоди про те, що право власності на будівлю (споруду, приміщення) переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

Однак, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, у встановлений Договором місячний строк та станом на момент розгляду даного спору зазначений Договір так і не було посвідчено нотаріально, у зв'язку з чим, враховуючи положення пункту 1.2 Договору, у відповідача не виникло право власності на таке майно, а відповідно у нього відсутні правові підстави для його утримання.

Відповідно до ст. 469 ЦК УРСР особа, яка одержала майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно придбане майно цій особі. Такий же обов'язок виникає, коли підстава, на якій придбано майно, згодом відпала.

Також, відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов: є набуття або збереження майна, таке набуття здійснено за рахунок іншої особи, та відсутня правова підстава для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, як наслідок помилки, обману, випадковості або інших підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.

Підставою виникнення зобов'язання із безпідставного збагачення можуть бути як дії набувача майна або потерпілого, так і події. При цьому поведінка набувача майна може бути як правомірною (коли він набуває майно внаслідок помилки, без умислу зі своєї сторони), так і неправомірною (коли набувач майна свідомо здійснює якісь неправомірні діяння з метою отримання безпідставного збагачення).

Також, згідно зі ст. 400 ЦК України недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна.

Судом встановлено, що відповідно до Статуту Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального акціонерного товариства воно створено на базі Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального орендного підприємства і однойменної організації орендарів та є їх правонаступником та відповідно до Свідоцтва про власність від 28.03.1994 р. йому належить на праві власності майно цілісного майнового комплексу Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального орендного підприємства.

Як вбачається з відповіді Державного архіву міста Києва, відповідно до наявного в архіві листа Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального орендного підприємства № 48 від 09.08.1993 р., відповідно до структурної схеми КМСРНОП воно територіально розташоване в м. Києві по вул. Жадановського, 79, адміністративна будівля орендується, земельна ділянка 0, 4 га знаходиться в с. Бортничі по вул. Світлій, 9, на якій знаходяться складські приміщення з цегли та бетону, побудовані в 1975 році.

За даними Інвентаризаційної справи № 26596 у 2003 році було проведено технічну інвентаризацію спірного приміщення, яке знаходиться по вулиці Світла, 9 у м. Києві.

Технічна інвентаризація проводилась за заявою позивача, в якій він просив провести інвентаризацію приміщення загальною площею 570 кв.м. павільону-столової 1990 року вводу.

Так, до матеріалів Інвентаризаційної справи № 26596 докладено Акт державної приймальної комісії з прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію від 31.12.1990 р. - павільону ППІ-72.

Вказана комісія була призначена наказом Київського міжобласного спеціалізованого ремонтно-налагоджувального орендного підприємства № 135 від 29.12.1990 р.

Відповідно до вказаного Акту замовником будівництва є Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне орендного підприємство; об'єкт знаходиться в Київській області у Бориспільському районі, смт. Бортничі, вулиця Світла, 9; будівництво проведено господарським способом, кошторис складено КМСРНОП за типовим проектом; проектно-кошторисна документація затверджена КМСРНОП в жовтні 1990 року; будівельно-монтажні роботи проведені з жовтня по грудень 1990 року; загальна фактична площа - 445, 5 кв.м., об'єм - 1937, 93 кв.м.

Також, в Акті зазначено, що павільон ППІ-72 розташований на виробничій базі КМСРНОП, прив'язаний до існуючої котельні, має один етаж та слугує як складське приміщення для зберігання виробничих та будівельних матеріалів; основою під спорудження є дорожні плити, що укладені на річний пісок товщиною 0, 6 м, на які змонтовані фундаментні блоки ФБС 24-4-6; павільон складається з панелей заводської готовності, ДСП, металу, склопластику.

За наслідками технічної інвентаризації 2003 року було встановлено його площу в розмірі 401, 7 кв.м.

При цьому, в Абрисі Інвентаризаційної справи щодо вказаного приміщення зазначено, що воно має металічний каркас, а в журналі підрахунку площі вказано, що таке приміщення є їдальнею.

В подальшому у 2009 році КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" було проведено обстеження спірного приміщення за заявою відповідача та погашено відмітку про інвентаризацію 05.11.2003 року, у зв'язку з тим, що, як зазначає третя особа-2, таке приміщення не є капітальної спорудою, проте як Інструкція про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політки України № 127 від 24.05.2011 р. не передбачає можливості проведення інвентаризації тимчасових споруд, які не пов'язані фундаментом з землею.

Обстеження 2009 року проводилась за заявою відповідача, відповідно до якої він просив провести обстеження приміщення павільону-їдальні за адресою: м. Київ, вул. Світла, 9 площею 401, 7 кв.м.

Відповідно до матеріалів Інвентаризаційної справи до вказаної заяви прикріплено фотографію, на якій зафіксовано одноповерхове приміщення, що характеризується зовнішніми ознаками тимчасової споруди, біля якої в притул розміщено двоповерхову будівлю.

При цьому, під час проведення обстеження за заявою відповідача КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" було складено Технічний опис та оцінку господарських будівель, до якого внесено відомості про тимчасову споруду, стіни та дах якої виконано з металу, а також План за поверхами на будівлю літер "Л" по вулиці Світла, 9, яка складається з двох поверхів (відповідно до відміток БТІ щодо такої будівлі документи про відведення земельної ділянки, дозвільну документацію, розпорядження про присвоєння поштової адреси, акт про прийняття в експлуатацію не пред'являлись) та Журнали внутрішніх та зовнішніх обмірів, згідно з яким площа такої будівлі складає 371, 0 кв.м.

Оскільки предметом спору у даній справі не є вказана двоповерхова будівля загальною площею 371, 0 кв.м., суд не з'ясовує обставини її будівництва, а також питання того, кому та на якій правовій підставі вона належить.

Водночас, із вищезазначеного, судом достовірно встановлено, що приміщення спірного павільону площею 401, 7 кв.м. було збудоване Київським міжобласним спеціалізованим ремонтно-налагоджувальним орендним підприємством, правонаступником якого є позивач.

Та обставина, що в інвентаризаційних описах періоду приватизації відсутні дані про павільон-їдальню, до уваги судом не береться, оскільки матеріалами справи підтверджується, що назва вказаної споруди, як і її призначення змінювалась (павільон ППІ-72 для розміщення виробничих та будівельних матеріалів, павільон-їдальня тощо), проте як такий павільон входив з 1990 року до складу майна КМСРНОП, знаходився на земельній ділянці, на якій також були розміщені належні йому складські приміщення з цегли та бетону, побудовані в 1975 році, у зв'язку з чим саме позивач має право володіти та розпоряджатись таким майном.

У свою чергу, враховуючи відсутність у відповідача правових підстав для утримання спірного павільону, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

При цьому, зважаючи на те, що відповідно до матеріалів справи площа спірної споруди складає 401, 7 кв.м., позовні вимоги задовольняються з урахуванням зазначеного.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не доведено законності утримання спірного майна.

Враховуючи зазначене, суд визнає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Зобов'язати Фізичну особу-підприємця Актемірову Світлану Михайлівну (02140, місто Київ, проспект Бажана, 28-а, квартира 143, ідентифікаційний номер 2617117201) звільнити нежиле приміщення павільйону-їдальні загальною площею 401, 7 кв.м., яке розташоване за адресою: місто Київ, вулиця Світла, 9, та передати його Приватному акціонерному товариству "Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне акціонерне товариство" (03110, м. Київ, Солом'янський район, вулиця Уляни Громової, будинок 3, квартира 6, код ЄДРПОУ 22893286).

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Актемірової Світлани Михайлівни (02140, місто Київ, проспект Бажана, 28-а, квартира 143, ідентифікаційний номер 2617117201) на користь Приватного акціонерного товариства "Київське міжобласне спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне акціонерне товариство" (03110, м. Київ, Солом'янський район, вулиця Уляни Громової, будинок 3, квартира 6, код ЄДРПОУ 22893286) 1 073 (одну тисячу сімдесят три) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.03.2013 р.

Головуючий суддя В.С. Ломака

Судді В.П. Босий

М.О. Любченко