Постанова № 31137950, 26.04.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2013 р. Справа № 804/5106/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Озерянської С.І.

при секретарі судового засідання Мізері А.В.

за участю :

представника позивача Алейникової Є.Г., Омельченка В.П.

представника відповідача Гуртового П.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діоніс» до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Діоніс» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0000142210, податкове повідомлення - рішення № 0000132210, прийняті Нікопольською об'єднаною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області Державної податкової служби 11.01.2013 року та стягнути з державного бюджету на користь Позивача суму сплаченого ним судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що спірні господарські операції підтверджені необхідними бухгалтерськими документами, а висновки податкового органу про відсутність фактичного здійснення господарських операцій є необґрунтованими. На час перебування у господарських відносинах з ПП «Кремнафтогазпостач» підприємство було зареєстроване в установленому порядку, у тому числі як платник податку на додану вартість. Враховуючи наявність всіх первинних документів бухгалтерського обліку, які підтверджують здійснення зазначених господарських операцій, ТОВ «Діоніс» вважає, що має право на відображення їх у податковому обліку, зокрема формуванні податкового кредиту при визначенні об'єкта оподаткування податком на додану вартість та на прибуток підприємств.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали заявлені позовні вимоги, зазначаючи про те, що у відповідача були відсутні підстави для висновку про нікчемність правочинів, та порушення податкового законодавства ТОВ «Діоніс».

Представник відповідача заперечував проти позовних вимог, просив суд у їх задоволенні відмовити, посилаючись на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, проаналізувавши чинне законодавство, суд вважає, що адміністративний позов ТОВ «Діоніс» підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Діоніс» зареєстроване 22.01.2001 р. виконавчим комітетом Нікопольської міської ради Дніпропетровської області.

З 18.12.2012 р. по 21.12.2012 р. відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Діоніс» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правильності нарахування податку на прибуток за період з 01.04.2011 року по 30.09.2011 року та ПДВ за червень 2011 року та вересень 2011 року при здійсненні взаємовідносин з ПП «Кремнафтогазпостач».

За результатами перевірки Нікопольською об'єднаною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області Державної податкової служби 21 грудня 2012 року складено акт №2849/221/21889147, в якому встановлено порушення ТОВ «Діоніс», а саме: фінансово-господарські операції з поставки товарів (робіт, послуг) між ТОВ «Діоніс» та ПП «Кремнафтогазпостач» згідно первинних документів, перелік яких наведено в підпункті 3.1.1. пункту 3.1 та підпункту 3.2.1 пункту 3.2 розділу 3 даного акту, з урахуванням висновків актів Кременчуцької ОДПІ Полтавської області ДПС від 18.09.2012 року №3648/22-209/35779014 та від 09.12.2011 року №2342/23-209/35779014 є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Перевіркою встановлені порушення п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.135.1,п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.138.1, п.138.2, п.138.4 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України зі змінами та доповненнями в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 571 049,67 грн.; порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України зі змінами та доповненнями в результаті чого занижено податку на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 183 801,51 грн.

Не погодившись з висновками акту позивачем 04.01.2013 року були направлені до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби заперечення на акт перевірки з проханням скасувати акт від 21 грудня 2012 року №2849/221/21889147.

11 січня 2013 року відповідачем була надана відповідь про результати розгляду заперечень на акт перевірки, якою були внесені зміни до акту перевірки, якими виправлено помилки, в результаті яких зменшено нарахування по податку на прибуток з 571 049,67 грн. до 465 017,79 грн. В решті заперечень відповідач дійшов висновку, що ТОВ «Діоніс» не надано достатніх аргументів та додаткових документів для задоволення заперечень, наданих до акту про результати документальної позапланової перевірки від 21.12.2012 року №2849/221/21889147, отже висновки, викладені в акті перевірки, відповідають вимогам чинного законодавства.

На підставі акту перевірки від 21.12.2012 року №2849/221/21889147, відповідачем 11 січня 2013 року були прийняті та направлені позивачу податкове повідомлення-рішення № 0000142210 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість, з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій, в розмірі 229 752,89 грн., з яких 183 801,51 грн. основний платіж, 45 951,38 грн. штрафні (фінансові) санкції; та податкове повідомлення-рішення № 0000132210 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 465 017,79 грн.

Підставою для прийняття зазначених податкових повідомлень-рішень, податковий орган визначив нереальність господарських операцій між Позивачем та ПП «Кремнафтогазпостач» вчинення цих операцій без мети настання правових наслідків, які обумовлені ними, про що свідчать, відсутність деяких первинних документів, а також інформація з акту про результати документальної невиїзної перевірки та інформації з акту про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача, наданих Кременчуцькою ОДПІ Полтавської області ДПС.

28.01.2013 року зазначені податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем до Державної податкової служби у Дніпропетровській області.

01.04.2013 року рішенням про результати розгляду скарги, податкові повідомлення-рішення залишились без змін, а скарга позивача без задоволення.

Проте, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд не може погодитись з зазначеними висновками відповідача, з огляду на нижченаведене.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п.п.14.1.27 п.14.1 статті 14 Податкового Кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

У відповідності до п. 138.1 ст. 138 Податкового Кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 ст.138: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 ст.138, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 ПК України; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї ст.138 та у статті 139 ПК України.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II ПК України (п. 138.2 ст. 138 ПК України).

В період з 01 січня 2011 року порядок визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, в тому числі формування податкового кредиту, визначається Податковим кодексом України.

Так, підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням чи виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку або придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями та іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Виходячи із системного аналізу вказаних норм Податкового кодексу України, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства і сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Тобто, для підтвердження даних податкового обліку платника податку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Господарською операцією, згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Також, вказана вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов'язкова ознака господарської операції, кореспондує і з нормами Податкового кодексу України. При цьому, сама собою відсутність окремих документів (ліцензій, дозволів і т.п.), а так само помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

В даному випадку, як вбачається із матеріалів справи позивачем в якості підтвердження здійснення господарських операцій з ПП «Кремнафтогазпостач» до перевірки були надані всі необхідні первинні документи, а саме: податкові накладні, видаткові накладні, товаро-транспортні накладні, платіжні доручення, договори, акти виконаних робіт по додатковим послугам, рахунки-фактури, реєстри виданих податкових накладних, відомості по рахунках 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» за перевіряємий період, відомості по рахунку 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями» за перевіряємий період, податкові декларації з податку на прибуток, податкові декларації з ПДВ.

Перевіркою також було встановлено, що отримані ТМЦ були реалізовані кінцевим покупцям.

Підставою для висновку податкового органу про те, що операції між ТОВ «Діоніс» та ПП «Кремнафтогазпостач» не мають реального товарного характеру став акт від 09.12.2011 року №2342/23-209/35779014 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Кремнафтогазпостач» щодо підтвердження відомостей за період вересень 2011 року», яким зазначено, що підприємством не надано до перевірки будь-яких бухгалтерських та податкових документів в підтвердження взаємовідносин з контрагентами - покупцями та контрагентами - постачальниками та акт від 18.09.2012 року №3648/22-209/35779014 про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Кремнафтогазпостач» по питанню правильності нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП «Дніпрокомплект» за період з 01.06.2011 року по 30.06.2011 року.

Суд не погоджується з висновками відповідача стосовно того, що акт «Про неможливість проведення зустрічної звірки» є доказом безтоварності операцій та нікчемності правочинів, оскільки окрім інформації щодо відсутності ПП «Кремнафтогазпостач» за юридичною адресою, а відповідно і ненадання документів з зазначеної причини, цей акт не містить. Відсутність ПП «Кремнафтогазпостач» за юридичною адресою не може бути безумовним доказом відсутності реального здійснення господарської діяльності з зазначеним підприємством.

Не може бути, на думку суду, безумовним доказом нікчемності правочинів акт перевірки від 18.09.2012 року, оскільки перевірці підлягала діяльність ПП «Кремнафтогазпостач» і його контрагента ПП «Дніпрокомплект» а не діяльність безпосередньо ТОВ «Діоніс», реальність укладених правочинів якого, підлягає встановленню передусім на підставі наявних у нього первинних документів.

В свою чергу в судовому засіданні були досліджені копії первинних документів щодо зазначених правочинів з ПП «Кремнафтогазпостач», а саме: договір №06/11-12 від 01 червня 2011 року, видаткові накладні, податкові накладні, товаро-транспортні накладні, сертифікати якості, змінні звіти, витяги з журналів обліку надходження нафтопродуктів, звіти касових апаратів, платіжні доручення.

З огляду на встановлені обставини, які підтверджують рух активів в процесі здійснення господарської операції, зв'язок між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю позивача та досліджені докази, суд вважає, помилковим висновок податкового органу, що позивачем укладено нікчемні правочини з зазначеним контрагентом.

Щодо посилання податкового органу в акті перевірки на неповноту документів первинного бухгалтерського обліку, а саме відсутність актів приймання нафтопродуктів за формою №5-НП, накладних, дорожних відомостей, квитанцій про прийняття вантажу, суд зазначає наступне.

На період виникнення та існування господарських відносин між позивачем та ПП «Кремнафтогазпостач», які підлягали перевірці, відносини у сфері відпуску, перевезення, прийому та зберігання нафтопродуктів регулюється Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженою спільним наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзвязку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України від 20.05.2008 року №281/171/578/155, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02 вересня 2008 року за №805/15496.

Пункт 10 зазначеної Інструкції визначає зокрема порядок приймання нафтопродуктів на автозаправних станціях, у якому встановлено, що у разі відсутності розходження між фактично прийнятою кількістю нафтопродукту і кількістю зазначеною у ТТН, оператор проставляє час надходження автоцистерни та АЗС і власним підписом в накладній засвідчує її приймання. Один примірник ТТН залишається на АЗС, а два - повертаються водієві, який поставляв нафтопродукт.

Зазначена інструкція не містить вимог щодо оформлення актів за формою №5-НП, накладних, дорожних відомостей, квитанцій про приймання вантажу, у разі доставки ТМЦ автомобільним транспортом. Факт транспортування нафтопродуктів автомобільним транспортом встановлений при перевірці, зазначений в акті перевірки та підтверджується наданими в судове засідання товаро-транспортними накладними, які також надавались та зазначені в акті перевірки.

Окрім того, податковий орган посилається на норми «Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Держнафтогазпрому, Міністерства економіки, Міністерства транспорту, Держстандарту, Держкомстату України від 02 квітня 1998 року №81/38/101/235/122, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 1999 року за №685/3978, яка скасована спільним наказом Міністерства палива та енергетики, Міністерства економіки, Міністерства транспорту та зв'язку, Дердстандарту, Держкомстандарту України від 17.07.2008 року №382/291/891/235/244, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 02 вересня 2008 року за №804/15495, які регулюють порядок перевезення вантажів залізницею.

З огляду на наведене, на переконання суду, господарські операції з купівлі товарно-матеріальних цінностей у ПП «Кремнафтогазпостач» є реальними, направленими на настання правових наслідків, які обумовлені ними та підтверджені належним чином складеними первинними документами. Тобто, ТОВ «Діоніс» має право на відображення цих господарських операцій у податковому обліку зокрема при визначені об'єкту оподаткування податком на додану вартість.

Суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Під час розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірним правочином, відповідачем не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подано доказів відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції, доказів відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірних правочинів, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином.

У ході розгляду справи відповідачем не доведений факт несумісності предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності ТОВ «Діоніс». Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагент є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірними правочинами, вчинені правочини об'єктивно не були потрібні для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірними правочинами були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів, відповідач до суду не подав.

Таким чином, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби не відповідають ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в зв'язку з чим адміністративний позов ТОВ «Діоніс» підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Отже, на користь позивача з Державного бюджету України мають бути стягнуті судові витрати у розмірі 2 294 грн.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діоніс» до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0000132210 від 11 січня 2013 року про сплату податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 465 017,79 грн. ( чотириста шістдесят п'ять тисяч сімнадцять грн. 79 коп.).

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0000142210 від 11 січня 2013 року про сплату податку на додану вартість у розмірі 183 801,51 грн. (сто вісімдесят три тисячі вісімсот одна грн.. 51 коп.) та штрафних санкцій у розмірі (25%) 45 951,38 грн. (сорок п'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят одна грн. 38 коп.).

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Доніс» судовий збір у розмірі 2294 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири грн.).

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 30.04.2013 року.

Суддя С.І. Озерянська