Рішення № 31134799, 30.04.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30.04.2013р. Справа № 905/1724/13-г

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Гречух В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовною заявою: Приватного підприємства „Наукове промислово-комерційне об’єднання „Тата” м.Запоріжжя

До відповідача: Державного підприємства „Шахта ім. Д.С. Коротченко” м.Селідове

про: стягнення 3% річних у розмірі 4069грн.30коп. та інфляційних втрат у розмірі 1521грн.76коп.

за участю представників сторін:

Від позивача: не з’явився,

Від відповідача: не з’явився,

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява Приватного підприємства „Наукове промислово-комерційне об’єднання „Тата” м.Запоріжжя (далі – позивач) до Державного підприємства „Шахта ім. Д.С. Коротченко” м.Селідове (далі – відповідач) про стягнення 3% річних у розмірі 4069грн.30коп. та інфляційні втрати у розмірі 1521грн.76коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач надав суду рішення господарського суду Донецької області №38/51 від 14.03.2002р.; наказ №38/51 від 25.03.2002р.; наказ Міністерства вугільної промисловості України №384 від 25.09.2007р., рішення господарського суду Донецької області №7/404 від 19.12.2011р.; наказ №7/404 від 30.12.2011р.

У зв’язку з неявкою відповідача та з метою надання йому права на захист, справа слуханням відкладалась, але відповідач у судові засідання не з’явився, витребуваних документів не надав, своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судових засідань. Ухвали суду направлялися відповідачу за адресою, зазначеною позивачем в позовній заяві – 85400, Донецька область, м. Селидове, вул. Миру, будинок 1.

Факт обізнаності відповідача про розгляд справи підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленнями про отримання ухвал суду відповідачем, що унеможливлює порушення його процесуальних прав сторони по справі в цій частині.

У судове засідання 02.04.2013р. та 30.04.2013р. представники сторін не з’явилися, причин неявки суду не повідомили. Явка представників сторін у судове засідання 30.04.2013р. не визнана судом обов’язковою.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного суд визнав за можливе розглянути справу у відсутність представників сторін.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

Рішеннями господарського суду Донецької області №38/51 від 14.03.2002р., №7/404 від 19.12.2011р. та згідно ухвали господарського суду Донецької області №38/51 від 27.08.2008р. про заміну боржника (заявленого в рамках цієї справи) на його правонаступника – ДП „Шахта ім. Д.С. Коротченко”, які набрали чинності, за неналежне виконання перед ПП „Наукове промислово-комерційне об’єднання „Тата”, з ДП „Шахта ім. Д.С. Коротченко” стягнуті грошові кошти.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Частинами 1, 3 ст. 202 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов’язання припиняється, між іншим, виконанням, проведеним належним чином.

До відносин щодо припинення господарських зобов’язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов’язання передбачені ст.ст. 202-205 ГК України, ст.ст. 599-601, 604-609 ЦК України, зокрема за ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов’язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов’язки сторін зобов’язання.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Відповідно до приписів ст.ст. 598-609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення грошової суми не є підставою для припинення зобов’язання.

На підставі вищевикладеного, посилаючись на наявність у відповідача протягом періоду з 01.10.2011р. по 01.02.2013р. невиконаного грошового зобов’язання, позивач просить стягнути 3% річних в сумі 4069грн.30коп. за період з 01.10.2011р. по 01.02.2013р. та інфляційні в сумі 1521грн.76коп. за період з листопада 2011р. по березень 2012р., вересень 2012р., грудень-січень 2013р.

Під час розгляду даних вимог суд виходить з наступного.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов’язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України.

Тобто вищевказані приписи застосовуються у разі наявності прострочення грошового зобов’язання боржника перед кредитором за невиконання (неналежне виконання) умов відповідного договору.

Таким чином, приписи вищевказаних норм права не заперечують можливість звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов’язання, суми, на яку заборгованість за грошовими зобов’язаннями підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за виконання грошового зобов’язання, і зокрема за період, що утворився після прийняття судом відповідного рішення.

Також в постановах Верховного Суду України від 12.09.2011 у справі № 6/433-42/183 та від 04.07.2011 у справі № 13/210/10, прийнятих за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст.ст. 509, 625 ЦК України викладена позиція, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Згідно ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Індекс інфляції за своїми ознаками є збільшенням суми основного боргу у зв’язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних - є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов’язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов’язань.

У зв'язку з тим, що в країні відбулися інфляційні процеси, то позивач має право на збереження реальної величини грошей, строк оплати яких наступив, але не сплачених.

Відповідно до представленого позивачем розрахунку інфляційних витрат, позивачем нараховано та відповідно заявлено до стягнення суму інфляційних витрат за листопад 2011р., грудень 2011р., січень 2012р., лютий 2012р., березень 2012р., вересень 2012р., грудень 2012р., січень 2013р. При цьому суд позбавлений можливості змінювати період нарахування інфляційних втрат, визначених позивачем у розрахунку позовних вимог.

З огляду на прострочення виконання грошового зобов’язання з оплати вартості поставленого товару, перевіривши розрахунок інфляційних, суд дійшов висновку, що заявлені вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Суд перевіривши арифметичний розрахунок позивача в частині стягнення 3% річних, за обраний позивачем період (з 01.10.2011р. по 01.02.2013р.) за формулою: Сума санкції = С х 3 х Д : 365 : 100, де С – сума заборгованості, Д – кількість днів прострочення, встановив, що розрахунок є обґрунтованим, у зв’язку з чим задовольняє вимоги позивача в цій частині у сумі 4069грн.30коп.

Законом України „Про судовий збір” від 20.11.2012р. №3674-VI встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Із позовних заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, справляється ставка судового збору – 2 відсотки ціни позову, але не менше 1720грн.50коп. та не більше 68820грн.00коп. Ціна позову складає 5591грн.06коп. Платіжним дорученням №43 від 06.03.2013р. позивачем сплачений судовий збір у розмірі 1827грн.00коп., тобто в більшому розмірі, ніж передбачено законодавством, у зв’язку з чим поверненню підлягає зайво сплачена сума судового збору в розмірі 106грн. 50коп.

За приписами ч.1 п.1 ст.7 Закону України „Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно рекомендацій Вищого господарського суду України, викладених у ч. 4 інформаційного листа від 21.11.2011р. №01-06/1625/2011 „Про деякі питання практики застосування Закону України Про судовий збір", зміст пов’язаної з цим ухвали може бути наведено в резолютивній частині судового рішення, прийнятого по суті справи.

Судові витрати у розмірі, передбаченому діючим законодавством, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

На підставі ст.ст. 11, 509, 526, 527, 551, 598-609, 625, Цивільного кодексу України, ст.ст. 67, 193 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 4-6, 33, 34, 35, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р I Ш И В :

Позовні вимоги Приватного підприємства „Наукове промислово-комерційне об’єднання „Тата” м.Запоріжжя до Державного підприємства „Шахта ім. Д.С. Коротченко” м.Селідове про стягнення 3% річних у розмірі 4069грн.30коп. та інфляційних втрат у розмірі 1521грн.76коп. – задовольнити повністю.

Стягнути з Державного підприємства „Шахта ім. Д.С. Коротченко” (85400, Донецька обл.., м.Селидове, вул.Миру, 1, ЄДРПОУ 35527931) на користь Приватного підприємства „Наукове промислово-комерційне об’єднання „Тата” (юр.адреса: 69118, м.Запоріжжя, вул.Новокузнецька, 4, пошт.адреса: 69032, м.Запоріжжя, вул.Макаренка, 13, ЄДРПОУ 19264196, р/р 26009584403 в АТ „Мета банк”, МФО 313582) 3% річних в сумі 4069грн.30коп., інфляційні втрати в сумі 1521грн.76коп., судові витрати у сумі 1720грн.50коп.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Повернути з Державного бюджету України Приватному підприємству „Наукове промислово-комерційне об’єднання „Тата” (юр.адреса: 69118, м.Запоріжжя, вул.Новокузнецька, 4, пошт.адреса: 69032, м.Запоріжжя, вул.Макаренка, 13, ЄДРПОУ 19264196) зайво сплачений платіжним дорученням №43 від 06.03.2013р. судовий збір у розмірі 106грн.50коп.

Дане рішення є підставою для повернення судового збору із Державного бюджету судового збору.

У судовому засіданні 30.04.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 07.05.2013р.

Суддя Ю.В. Макарова