Рішення № 31134435, 25.04.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Справа 22ц-775-2446-13 Суддя 1 інстанції: Рогожина А.В.

Категорія 19 Доповідач: Новосядла В.М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2013 року м. Донецьк

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого: судді Новосядлої В.М.,

суддів: Алексєєва А.В., Кішкіної І.В.,

при секретарі Мишко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 29 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування, упущеної вигоди та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

5 жовтня 2012 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування, упущеної вигоди та моральної шкоди.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що 26 листопада 2011 року о 15 годині мала місце дорожньо-транспортна пригода, у результаті якої був пошкоджений його автомобіль марки ВАЗ-2110, державний номерний знак НОМЕР_1.

Відповідно до постанови Костянтинівського міськрайонного суду від 20 грудня 2011 року ОСОБА_1 був визнаний винним у скоєнні ДТП.

Відповідач застрахував свою цивільно-правову відповідальність у приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Статус», яка виплатила позивачу страхове відшкодування у розмірі 10 484 гривні.

Однак вказана сума не покрила повністю витрат позивача на відновлювальний ремонт, який складає 23 201 гривню, а тому, із посиланням на статтю 1194 ЦК України, позивач просив стягнути з відповідача різницю між сумою страхового відшкодування виплаченого страховою компанією і вартістю ремонту, яка складає 12 717 гривень (23 201 - 10 484 = 12 717).

Крім того позивач зазначає, що вказаний автомобіль використовувався ним для зайняття підприємницькою діяльністю. А оскільки автомобіль був пошкоджений, то за час не використання автомобілю, упущена вигода, згідно із розрахунком позивача, складає 10 010 гривень, виходячи із того, що 110 гривень сума недоотриманого доходу за три дні листопада, а 9 900 гривень - сума недоотриманого доходу за 9 місяців (1 100 х 9 = 9 900).

Позивач зазначає, що протиправними діями відповідача йому була завдана моральна шкода, яка виразилась у негативному впливі на психологічний стан після аварії, знаходження автомобіля у непридатному для використання стані та інш., яку він оцінює у 5 000 гривень.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області позов був задоволений частково, а саме:

- з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача було стягнуто 12 717 гривень 48 копійок, упущену вигоду у розмірі 3 000 гривень, у відшкодування моральної шкоди 2 000 гривень, та судові витрати у розмірі 277 гривень 27 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач приніс апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки судом першої інстанції був неправильно застосований матеріальний і порушений процесуальний закони, а саме:

- стягуючи із відповідача на користь позивача 12 717 гривень 48 копійок, суд першої інстанції не встановив вартість відновлювального ремонту автомобіля,

- встановлюючи розмір упущеної вигоди у розмірі 3 000 гривень, суд не врахував, що шкода не є дійсною шкодою, завданою у результаті ДТП, а тому відповідач не повинен нести за це відповідальність. Крім того, посилання суду на те, що відповідач визнав позовні вимоги в цій частині в розмірі 3 000 гривень, не відповідають дійсності,

- позивачем не було доведено, у відповідності до вимог статті 60 ЦПК України, спричинення йому моральної шкоди.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, відповідача і його представника, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з наступних підстав.

Із матеріалів цивільної справи вбачається наступне.

26 листопада 2011 року о 15 годині мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля ВАЗ-2101, державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням відповідача ОСОБА_1 і автомобіля марки ВАЗ-2110, державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням позивача.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди був пошкоджений автомобіль позивача.

Вартість відновлювального ремонту автомобіля складає 23 201 гривню.

Відповідно до постанови Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 20 грудня 2011 року ОСОБА_1 був визнаний винним у скоєнні ДТП.

Відповідно до договору страхування №АА /5002072-59-09809-11 відповідач ОСОБА_3 застрахував свою цивільно-правову відповідальність у приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Статус».

Вказаним договором страхування цивільно-правової відповідальності володільця наземних транспортних засобів був встановлений ліміт відповідальності за шкоду завдану майну у розмірі 51 000 гривень, життю та здоров'ю третіх осіб - 100 000 гривень і франшиза у розмірі 1 000 гривень.

Вказана страхова компанія виплатила позивачу страхове відшкодування у розмірі 10 484 гривні (а.с. 22).

Однак, вказана сума не покрила повністю витрат позивача на відновлювальний ремонт, який складає 23 201 гривню, а тому, із посиланням на статтю 1194 ЦК України, позивач просив стягнути з відповідача різницю між сумою страхового відшкодування виплаченого страховою компанію і вартістю ремонту, яка складає 12 717 гривень (23 201 - 10 484 = 12 717).

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача 12 717 гривень, суд першої інстанції виходив із вимог статті 1194 ЦК України, відповідно до якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Однак з таким висновком суду першої інстанції в повній мірі погодитись неможливо з наступних підстав.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» відповідальність за шкоду, заподіяну відповідачем, повинен нести, у визначених законом межах, страховик.

Відповідно до ст. 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи, суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно із пунктом 17 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» №4 від 1 березня 2013 року необхідною умовою виникнення обов'язку страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності осіб, які на відповідній правовій підставі володіють транспортними засобами, є настання страхового випадку (події, внаслідок якої завдано шкоди третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована за договором).

Пунктом 16 цієї ж Постанови передбачено, що при пред'явленні позовних вимог про відшкодування шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди безпосередньо до особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, суд має право виключно в порядку, передбаченому статтею 33 ЦПК України, залучити до участі у справі страхову організацію (страховика), яка застрахувала цивільну відповідальність володільця транспортного засобу. Не пред'явлення вимог до страховика, за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика, є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі.

Оскільки відповідно до статті 3 Закону №1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється як з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, так і захисту майнових інтересів страхувальників, враховуючи положення статті 1194 ЦК, питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування та виконання чи невиконання нею передбаченого статтею 33 Закону №1961-IV обов'язку щодо письмового надання страховику, з яким укладено відповідний договір (у передбачених випадках Моторному (транспортному) страховому бюро України, далі - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка. У разі відсутності такої згоди завдана потерпілому шкода підлягає відшкодуванню страховиком у межах передбаченого договором страхування страхового відшкодування. Наявність такої згоди у вигляді відповідної заяви цієї особи та виконання нею передбаченого статтею 33 Закону №1961-IV обов'язку з'ясовується судом першої інстанції, у зв'язку з чим до участі у справі може бути залучений страховик.

При відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Виходячи із вимог статей 3, 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статті 1194 ЦПК України апеляційний суд приходить до висновку, що ОСОБА_4 повинен нести відповідальність у розмірі різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Страховою компанією за договором майнового страхування було виплачено ОСОБА_2 страхове відшкодування у сумі 10 484 гривні.

Ліміт відповідальності за шкоду майну встановлений страховою компанією - 51 000 гривень. Розмір франшизи за цим договором складає 1 000 гривень.

Таким чином, відповідач, як особа винна у дорожньо-транспортній пригоді, яка застрахувала свою цивільну відповідальність перед третіми особами, повинен нести відповідальність у розмірі 1 000 гривень, тобто у розмірі франшизи, оскільки ліміт відповідальності у розмірі 51 000 гривень покриває витрати позивача на відновлювальний ремонт, який складає 23 717 гривень.

Стягнення з відповідача на користь позивача страхового відшкодування у розмірі 12 717 гривень свідчить про неповне з*ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, через що був неправильно застосований матеріальний закон.

Згідно із пунктами 1 і 4 частини 1 статті 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неповне з*ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи і неправильне застосування норм матеріального права.

Виходячи із встановлених обставин, наданих сторонами доказів та вимог закону, суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про задоволення позову у повному обсязі, а тому рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача матеріальної шкоди підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову в цій частині і стягнення з ОСОБА_4 на користь позивача згідно із статтею 1194 ЦК України різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою у розмірі 1 000 гривень.

Перевіряючи законність рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача упущеної вигоди, апеляційний суд виходить із наступного.

Стягуючи з відповідача на користь позивача упущену вигоду у розмірі 3 000 гривень, яку останній би отримав у результаті здійснення ним підприємницької діяльності - надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів, суд першої інстанції вважав, як встановлений факт те, що позивач міг би реально одержати, за звичайних обставин ведення господарської діяльності, кошти за здійснення цієї діяльності.

При цьому позивач послався на пункт 2 частини 1 статті 22 ЦК України згідно із якою особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування доходів, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до частини 3 статті 10 і статті 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підтвердження цих обставин позивачем були надані документи: свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, довідку про взяття на облік як платника податків, свідоцтво платника єдиного податку, ліцензію, ліцензійну картку на транспортний засіб, договір про надання транспортних послуг з пасажирських перевезень.

Однак, із змісту договору про надання транспортних послуг з пасажирських перевезень працівників підприємства від 1 вересня 2011 року, укладеного між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Конекс», не вбачається, що вказаний договір був укладений на автомобіль, який був пошкоджений у результаті дорожньо-транспортної пригоди.

Таким чином, надані позивачем докази з цього приводу не є переконливими доказами недоотримання позивачем доходів.

Виходячи із встановлених фактів, наданих сторонами доказів та вимог закону, суд першої інстанції необґрунтовано прийшов до висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача упущеної вигоди, оскільки ці позовні вимоги не були доведені позивачем.

Вказані обставини свідчать про те, що позивачем не були доведені обставини, які мають значення для справи і які суд першої інстанції вважав встановленими, що відповідно до пункту 2 частини 1 статті 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Виходячи із встановлених фактів, наданих сторонами доказів та вимог закону, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача упущеної вигоди у розмірі 3 000 гривень підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з вище приведених обставин.

Що стосується рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 2 000 гривень, то апеляційний суд виходить із наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Оскільки у результаті дорожньо-транспортної пригоди позивач був позбавлений можливості деякий час користуватись своїм пошкодженим автомобілем, через що відчував сильний нервовий струс, було порушено його звичайний спосіб життя, то суд першої станції правильно прийшов до висновку про відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 000 гривень.

Керуючись статтями 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 29 січня 2013 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 страхового відшкодування і упущеної вигоди скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування у розмірі 1 000 гривень (франшиза).

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування та упущеної вигоди відмовити.

Рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральної шкоди залишити без змін.

Рішення суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: