Постанова № 31119015, 08.05.2013, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2013 року Справа № 823/1259/13-а

11 год. 15 хв. м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Гаращенка В.В.,

при секретарі - Савости С.В.,

за участю:

представника позивача: Старченка А.В. - за довіреністю;

представника відповідача: Павленко М.В. - за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Партнер Україна» до державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Партнер Україна» звернулося до суду з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення-рішення державної податкової інспекції у місті Черкасах Черкаської області Державної податкової служби від 07.08.2012 року №0003802301.

В позові зазначається, що ДПІ у м. Черкасах проведена документальна позапланова виїзна перевірка, результати якої зафіксовані в акті від 24.07.2012 року №136/22-14/30598882 та на підставі викладених висновків прийняте податкове повідомлення-рішення про збільшення сум грошового зобов'язання приватному підприємству «Партнер Україна» з податку на додану вартість на загальну суму 107808 грн. Вважаючи винесене податкове рішення неправомірним та таким, що підлягає скасуванню, позивач оскаржив його до суду.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі, в обґрунтування заявлених вимог зауважив, що висновки акту перевірки необґрунтовані та направлені на безпідставне нарахування податкових зобов'язань, оскільки господарські операції, які ставляться під сумнів відповідачем, дійсно мали місце та підтверджуються належним чином оформленими документами та іншими доказами.

Під час вибору контрагента для перевезення товарів ПП «Партнер Україна» здійснено перевірку фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на предмет можливості виконання роботи, крім того негативної інформації щодо вказаного контрагента не виявлено, у зв'язку з чим позивачем прийнято рішення про співпрацю з ним.

На думку представника позивача, викладені в акті перевірки висновки є хибними в результаті неврахування всіх об'єктивних даних і первинних документів як доказів здійснення належної господарської діяльності позивачем та такими, що не можуть бути достатньою підставою для засвідчення відсутності між господарюючими суб'єктами фактичних відносин.

На основі викладеного оскаржені рішення є неправомірними та такими, що підлягають скасуванню.

В свою чергу, представник відповідача в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю, зазначивши при цьому, що в ході проведення перевірки правомірно встановлено порушення, оскільки до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого у зв'язку з придбанням товарів чи послуг, не підтверджених належними первинними документами та фактичним вчиненням господарської операції.

Підприємством надані документи по взаємовідносинах з його контрагентом, частина яких оформлена з порушенням, товарно-транспортні накладні через відсутність в них таких даних як: відмітки фактичного часу прибуття та відправлення автомобіля з пункту завантаження та розвантаження, порядкові номери, серії та не зазначені точні повні адреси місць навантаження та розвантаження.

Також представником відповідача зауважено, що решта документів, які підтверджують здійснення операцій як наявність спецтранспорту та кваліфікованих водіїв на перевірку не надані, в результаті чого не підтверджено реальність здійснення господарських операцій. На підставі викладеного податкове рішення щодо позивача винесені правомірно, а тому скасуванню не підлягає.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши подані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, судом встановлено наступне.

Приватне підприємство «Партнер Україна», ідентифікаційний код 30598882, зареєстроване як суб'єкт господарювання - юридична особа 29.09.1999 року та перебуває на обліку в державній податковій інспекції у м. Черкасах як платник загальнообов'язкових податків та зборів, в т.ч. податку на додану вартість згідно свідоцтва № 100095886 від 05.02.2008 року.

Податковою інспекцією проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП «Партнер Україна» з питань господарських взаємовідносин з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 у квітні 2012 року, за результатами якої складено акт перевірки від 24.07.2012 №136/22-14/30598882.

За висновками вказаного акту ПП «Партнер Україна» порушено вимоги п. 198.1 п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 71872 грн.

07 серпня 2012 року на підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення за №0003802301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 107808 грн., у тому числі за основним платежем - 71872 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 35939 грн.

В ході дослідження доказів по справі судом встановлено, що фактичною підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугували відображені в акті перевірки висновки про відсутність вчинення господарських операцій між ПП «Партнер Україна» та його контрагентом - фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3, оскільки податковою інспекцією встановлено неналежне оформлення первинних документів по наданню транспортних послуг, що підтверджує безпідставність сум ПДВ віднесених позивачем до податкового кредиту у квітні 2012 року.

Оцінюючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаного висновку відповідача і, відповідно, винесених на його підставі спірних рішень на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.

Необхідність транспортування такої сировини як мінеральні добрива, на предмет чого укладалися договори між приватним підприємством «Партнер Україна» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3, обумовлена господарською діяльністю позивача, до якої відноситься й оптова торгівля хімічними продуктами.

В матеріалах справи позивачем надані первинні документи на підтвердження реальності здійснених господарських операцій по отриманню транспортних послуг, фактичне вчинення яких ставиться під сумнів відповідачем.

Стосовно правовідносин з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 в акті перевірки зроблено висновок про те, що позивачем не надані належні докази реального вчинення вказаним контрагентом позивача транспортних послуг.

Як вбачається з договорів про надання вантажні перевезення від 28.03.2012, 09.04.2012, 10.04.2012, 18.04.2012, 19.04.2012, 20.04.2012, 23.04.2012, 25.04.2012, 28.04.2012 та актів здачі-прийомки робіт фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 виконувалися для позивача послуги перевезення мінеральних добрив.

Даний факт підтверджується також відповідними товарно-транспортними накладними, доданими до матеріалів справи, згідно яких добрива поставлені до покупців.

За укладеними договорами про надання вантажні перевезення фізична особа - підприємець ОСОБА_3 доставив довірений йому вантаж з місця відправлення до пункту призначення, а ПП «Партнер Україна» - оплатило перевезення вантажу, сума послуг перевезення визначена згідно рахунків-фактури фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, який в результаті здійснення вказаних операцій надав ПП «Партнер Україна» податкові накладні на суми ПДВ у розмірі 4495 грн. згідно податкової накладної №1 від 04.04.2012, 7008 грн. 33 коп. згідно податкової накладної №4 від 09.04.2012, 3100 грн. згідно податкової накладної №16 від 09.04.2012, 927 грн. 83 коп. згідно податкової накладної №5 від 10.04.2012, 5866 грн. 67 коп. згідно податкової накладної №6 від 13.04.2012, 5745 грн. 28 коп. згідно податкової накладної №8 від 18.04.2012 року, 4575 грн. згідно податкової накладної №9 від 19.04.2012, 9007 грн. 50 коп. згідно податкової накладної №10 від 20.04.2012, 7440 грн. 25 коп. згідно податкової накладної №11 від 23.04.2012, 9522 грн. 85 коп. згідно податкової накладної №12 від 24.04.2012, 4912 грн. 25 коп. згідно податкової накладної №13 від 25.04.2012, 9269 грн. 67 коп. згідно податкової накладної №14 від 28.04.2012.

В свою чергу, відповідач посилається на порушення порядку складання первинних документів, оскільки ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинні та зведені облікові документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідач вважає, що вказані первинні документи не є належними доказами правомірності формування податкового кредиту з огляду на те, що останні оформлені неналежним чином, щодо вказаного відповідачем недоліку оформлення документів, зокрема актів здачі-прийомки робіт, суд не вбачає в даному випадку вини позивача та можливості застосування до нього у зв'язку з цим негативних наслідків по неврахуванню визначених сум ПДВ до податкового кредиту.

Відповідач вказує на неналежне оформлення товарно-транспортних накладних, наданих для перевірки, оскільки в них відсутні відмітки фактичного часу прибуття та відправлення автомобіля з пункту завантаження та розвантаження, відсутні порядкові номери, серії та не зазначені точні та повні адреси місць навантаження та розвантаження.

З цього приводу суд зазначає, що вказані відповідачем недоліки заповнення товарно-транспортних накладних не мають принципового значення в розрізі питання ідентифікації господарської операції та сторін, які брали участь у її здійсненні, адже в підтвердження здійснення такої операції в накладних наявні основні необхідні відомості як то сторони здійснюваної операції з перевезення міндобрив, обсяг та назва сировини, яка перевозиться тощо.

Крім того, позивач не може нести відповідальність за порядок оформлення такого роду документації його контрагентом, що узгоджується з положенням, викладеним в листі Державної адміністрації автомобільного транспорту від 10.08.2010 року №3845-01/09/19-10 «Щодо використання товарно-транспортної накладної», де зазначено, що відповідальність за відповідність марки автомобіля, зазначеної у реєстраційному документі (технічному паспорті) і записаної у дорожньому листі, а також за достовірність нормоутворюючих експлуатаційних факторів (пробіг автомобіля, транспортна робота, умови руху тощо) несе безпосередньо власник транспортного засобу (керівник підприємства, посадові особи, відповідальні за експлуатацію транспортних засобів).

В акті перевірки по спірних правовідносинах зроблено висновок про те, що ПП «Партнер Україна» не підтверджується факт придбання транспортних послуг з посилань на довідку ДПІ у м. Черкасах про результати проведення зустрічної звірки фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 щодо документального підтвердження господарських відносин з платниками податків - контрагентами, їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.04.2012 по 30.04.2012. За висновками вказаної довідки в зв'язку з наданням фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 неналежно оформлених документів, то звіркою не підтверджено господарських операцій по наданню транспортних послуг контрагентам - замовникам у квітні 2012 року.

Крім того, відповідач зазначає, що фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 не надано на перевірки документів про наявність у останнього спецтранспорту для перевезення мінеральних добрив та водіїв, які мають право перевозити небезпечні вантажі.

На думку суду, порядок та спосіб виконання контрагентом ПП «Партнер Україна» своїх договірних зобов'язань, ким та за рахунок яких ресурсів вони виконані, а також належне чи неналежне виконання контрагентом обов'язків, покладених на нього законом як на суб'єкта підприємницької діяльності, не впливає на дійсність та значимість господарської операції для самого позивача, постільки така операція фактично мала місце і направлена на досягнення конкретної економічної та господарської мети.

Порушення порядку здійснення господарської діяльності контрагента тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки, у відповідності до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, останній не може нести відповідальність.

Операції, обов'язок виконання яких покладений на контрагента позивача, ними фактично виконані і зауважень щодо якості та вчасності їх здійснення з боку позивача відсутні.

Надані документи засвідчують, що укладені з контрагентом договори на виконання вантажних перевезень направлені на досягнення позивачем конкретної економічної мети в його господарській діяльності.

В пункті 201.8 Податкового кодексу України зазначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Так, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник даного податку у передбаченому законом порядку.

В період існування у позивача господарських відносин з його контрагентом і отримання податкових накладних останній мав чинний статус платників податку на додану вартість, що ніяк не спростовано відповідачем, і позивач, як покупець послуг, зареєстрований як платник ПДВ, мав право на включення до податкового кредиту відповідних витрат.

Безпосередньо факт виконання транспортних послуг для ПП «Партнер Україна» нічим не спростовано, а тому твердження відповідача про відсутність реального здійснення вантажних перевезень - безпідставне.

Транспортування придбаних у ПП «Партнер Україна» мінеральних добрив здійснено його контрагентом, що підтверджується оформленими податковими накладними, товарно-транспортними накладними, зі змісту яких випливає який саме вантаж перевозився, а також можливо визначити покупців мінеральних добрив та отримання ними придбаного товару.

Документальним підтвердженням обліку і транспортування вантажу є транспортна накладна, поняття якої визначене Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (далі по тексту - Правила).

Так, згідно Правил товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку та шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно пункту 13.1 Правил перевізник здає вантажі у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною.

Сторони виконали свої зобов'язання за договорами, що свідчить про необ'єктивність твердження відповідача стосовно того, що укладені правочини не направлені на реальне настання правових наслідків. Їх належне виконання підтверджується відповідними документами, в тому числі й указаними вище податковими накладними.

Порушень законодавства при здійсненні описаних господарських операцій згідно договорів не встановлено, що свідчить про їх наповненість належним юридичним змістом і тягне за собою настання передбачених законом правових наслідків, зокрема, в частині оподаткування податком на додану вартість.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів в Україні, вичерпний перелік таких податків і зборів та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - Кодекс).

Пунктом 44.1 ст. 44 Кодексу визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 133.1.1 п. 133.1 ст. 133 Кодексу визначено, що платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

В свою чергу, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 р. визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Сама ж господарська операція викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Реальні зміни майнового стану платника податків як ознака фактичного вчинення господарської операції передбачена і нормами Кодексу, зокрема, згідно з п. 138.2 ст. 138 Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому в силу пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Кодексу податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Відповідно до приписів п. 198.1 ст. 198 Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає в тому числі і в разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 ст. 198 Кодексу визначає, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В силу п. 198.3 ст. 198 Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно ч. 2 п. 198.3 ст. 198 Кодексу право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За нормами п. 198.6 ст. 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Первинні документи позивача оформлені згідно вимог вище зазначених норм законодавства, а тому являються підставою для включення відповідних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та валових витрат виробництва.

Отже, всі податкові накладні по вищенаведених операціях виписані особою, яка являлась платниками податку на додану вартість станом на момент спірних правовідносин, контрагент під час здійснення господарських операцій перебував на обліку в органах ДПІ, на час вчинення угод знаходилися в ЄДРПОУ. Доказів зворотного в акті не надано, даний факт нічим не спростовано.

Крім того, відповідачем не надано рішень, що набрали законної сили, які б свідчили про притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які неправомірно діяли від імені контрагента позивача за ухилення від сплати податків (ст.212 КК України), проведення фіктивного підприємництва (ст.205 КК України), службове підроблення (ст.366 КК України) чи підроблення документів, печаток, штампів та бланків підприємства (ст.358 Кримінального кодексу України), що свідчить про необґрунтованість доводів відповідача щодо протиправної діяльності контрагента позивача, направленої на безпідставне формування податкових зобов'язань чи несплату податків.

Суд зазначає, що зміст договорів, укладених між позивачем та його контрагентом не суперечить актам цивільного законодавства, фактів, які свідчили б про те, що предмет договорів не відповідає дійсним намірам сторін, і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеного договору, судом не встановлено, вказаних доказів у відповідності до положень статті 71 КАС України відповідачем не надано.

Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, в розумінні статей 69, 70 КАС України, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди.

Отже, наявність у платника податку (позивача у справі) виданої йому податкової накладної є достатніми підставами для формування податкового кредиту, з урахуванням підтвердження реального здійснення господарської операції.

Таким чином, суд вважає наявними підстави для правомірного формування податкового кредиту з ПДВ за період, що перевірявся, адже таке формування здійснене на підставі належним чином оформлених первинних документів.

В акті перевірки, як в документі, на підставі якого визначаються податкові зобов'язання особи, щодо якої така перевірка здійснюється, не допускається відображення необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень, які не мають підтверджених доказів.

В даному випадку контролюючий орган не довів та не встановив на підставі належних доказів, що відомості, які містяться в наданих позивачем первинних документах, неповні, недостовірні або суперечливі і є наслідком укладення нікчемних правочинів або, що такі відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Судом встановлено, що суб'єкт владних повноважень, не довів обґрунтованості складених висновків і відповідно прийняття спірного рішення, а тому, зважаючи на обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, докази щодо їх підтвердження, керуючись актами законодавства щодо цих правовідносин, суд дійшов висновку, що заявлені в адміністративному позові вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 70, 71, 86, 94, 159, 162, 163, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Податкове повідомлення - рішення державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби №0003802301 від 07.08.2012 року - скасувати.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Партнер Україна» 1078 (одну тисячу сімдесят вісім) грн. 08 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови, а в разі проголошення судом вступної та резолютивної частини постанови апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 08 травня 2013 року.

Суддя В.В. Гаращенко