Ухвала суду № 31111283, 23.04.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2013 р.Справа № 820/519/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Катунова В.В.

Суддів: Ральченка І.М. , Присяжнюк О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.03.2013р. по справі № 820/519/13-а

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - фізична особа - підприємець ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення №0008311702 від 28.09.2012р. на суму основного платежу з податку на додану вартість - 18680,0 грн. та фінансової санкції 9340,0 грн. (загальна сума 28020,0 грн.).

Обґрунтовуючи вимоги адміністративного позову позивач зазначив, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки є неправомірними, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для його скасування.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.03.2013 року адміністративний позов задоволено частково.

Скасовано податкове повідомлення-рішення №0008311702 від 28.09.2012 р. на суму основного платежу з податку на додану вартість - 18680,0 грн. (вісімнадцять тисяч шістсот вісімдесят гривень 00 копійок) та фінансової санкції 4670,0 грн. (чотири тисячі шістсот сімдесят гривень 00 копійок) (загальна сума 23350,0 грн. (двадцять три тисячі триста п'ятдесят гривень 00 копійок).

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (код СДРПОУ НОМЕР_1) сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 280.20 грн. (двісті вісімдесят гривень 20 копійок).

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, а саме, відповідач посилається на те, що відповідно до акту перевірки № 1853/17-207/НОМЕР_1 від 17.09.2012 р., встановлено порушення позивачем п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого завищено податковий кредит в податковій декларації за вересень 2011 року та грудень 2011 року на суму ПДВ 18680,0 грн. Апелянтом зазначалось, що висновки зроблені під час перевірки є обґрунтованими та законними, а тому відсутні підстави для визнання протиправними та скасування оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

Позивач подав до Харківського апеляційного адміністративного суду письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких вважає вимоги відповідача безпідставними, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню. Просить залишити постанову суду першої інстанції без змін, як таку, що прийнята відповідно до норм діючого законодавства.

У відповідності до положень ст. 197 КАС України, зазначена адміністративна справа розглянута в порядку письмового провадження.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на підставі наказу №1006 від 23.08.2012 року та п.п.20.1.6 п.20.1 ст.20, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №275 5-VI зі змінами та доповненнями було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 щодо документального підтвердження господарських відносин з ПП «Баварія Ф» (код ЄДРПОУ 31635757) за вересень 2011 року та з ТОВ «Валета» (код ЄДРПОУ 33056542) за грудень 2011 року, за результатами якої відповідачем складено акт № 1853/17-207/НОМЕР_1 від 17.09.2012 р.

У вказаному акті перевірки містяться висновки про порушення фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України №2755-УІ від 02.12.2010 р. зі змінами та доповненнями ФО-П ОСОБА_1 завищено податковий кредит в податковій декларації за вересень 2011 року та грудень 2011 року на суму ПДВ 18680,0 грн.

На підставі висновків акту перевірки №1853/17-207/НОМЕР_1, відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення №0008311702 від 28.09.2012р., яким Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 23350,0 грн., в т.ч. основний платіж у розмірі 18680,0 грн., штрафні санкції у розмірі 4670,0 грн.

Позивач скористався правом оскарження вказаних податкових повідомлень - рішень в процедурі адміністративного оскарження, направив скаргу № 05/10 від 05.10.2012 року до ДПА у Харківській області. Згідно Рішення за результатами розгляду скарги № 23З9/Д/10-2-17 від 30.11.2012 р. ДПА у Харківській області залишило скаргу позивача без задоволення, а спірні податкові повідомлення - рішення без змін.

Позивачем було направлено повторну скаргу до ДПА України. Згідно Рішення про результати розгляду повторної скарги №37/Д/10-2315 від 08.01.2013 р. ДНА України залишило скаргу позивача без задоволення, а спірні податкові повідомлення - рішення без змін.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов виходив з того, що за встановлених обставин та наданих сторонами доказів позивачем не були допущені встановлені податковим органом порушення за перевірений період формування податкового кредиту з податку на додану вартість та відсутнє завищення заявленої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень, грудень 2011 року. Висновки податкового органу є необґрунтованими та не відповідають закону.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що відповідно до п. 198.1 ст. 198. Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому за правилами п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 20 і цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.1 1 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.4. ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

З матеріалів справи встановлено, що перевірку фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 проведено щодо документального підтвердження господарських відносин з ПП «Баварія Ф»- (код ЄДРПОУ 31635757) за вересень 2011 року та з ТОВ «Валета» (код ЄДРПОУ 33056542) за грудень 2011 року.

Так, між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та ПП «Баварія Ф» укладено договір №09/11-1 від 01.09.2011 р., договір підписаний обома сторонами та завірений печатками, фактичне його виконання підтверджується: -рахунком №14/09 від 14.09.2011 р.; -випискою з банку;

-видатковою накладною №1909-05 від 19.09.2011 р.;

-податковою накладною №267 від 19.09.2011 р.

Також судовим розглядом встановлено, що між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та ТОВ «Валета» укладено договір №1212 від 01.12.2011 р., договір підписаний обома сторонами та завірений печатками, фактичне його виконання підтверджується наступними документами, а саме:

-податковою накладною №180 від 29.12.2011 р.;

-видатковою накладною №227 від 29.12.2011 р.;

-рахунком-фактурою №231203 від 23.12.201 1 р.

Одним із основних видів діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 є виробництво будівельних металевих конструкцій та виробів, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

У вказаних договорах зазначено, що поставка продукції здійснюється постачальниками. Відповідно до усних пояснень представника позивача, вказані поставки були здійсненні транспортом, який знаходиться у користуванні керівників вказаних вище підприємств і ніяких транспортних документів надано не було.

На підтвердження виконання господарських операцій позивачем надано Договір оренди обладнання від 01.06.2011 р., за умовами якого ФОП ОСОБА_1 орендує гильотину для рубки листового металу, зварювальний апарат, перфоратор, болгарку, фарбопульт, штамп для виготовлення металевої фільонки та Договір оренди частки приміщення від 01.06.201 1 р. для розміщення виробництва.

Використання придбаної сировини та матеріалів під час виготовлення продукції підтверджується актами списання матеріалів, сировини та комплектуючих від 30.09.2011 р. та від 31.01.2012 р. (а.с. 87-97).

Таким чином, ФОП ОСОБА_1 здійснював господарську діяльність, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції для досягнення економічних і соціальних результатів з метою одержання прибутку.

Судом першої інстанції дослідивши податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано спірний податковий кредит з податку на додану вартість, встановлено, що зазначені податкові накладні відповідають усім вимогам Податкового кодексу України, щодо належного оформлення податкових накладних. В акті перевірки також не наведено жодних даних, які б свідчили про порушення позивачем саме цих норм, оскільки не зазначено жодного зауваження стосовно змісту і відповідності закону податкових накладних, виданих позивачу контрагентами.

Витребувані судом першої інстанції та приєднані до справи документи, а саме: виписки з банку засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірними правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагенту спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату послуг визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, фактичною підставою для відображення в акті порушення позивачем норм податкового законодавства слугували висновки наступних актів:

-акт документальної позапланової невиїзної перевірки Державної податкової інспекції Орджонікідзевському районі м. Харкова від 22.12.2011 року № 2497/23-30/31635757 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання Приватного підприємства «Баварія Ф» (код ЄДРПОУ 31635757) підтвердження господарських відносин із платниками податків за вересень, жовтень 2011 року»;

- акт документальної позапланової невиїзної перевірки ДП1 у Оболонському районі м. Києва від 21.03.2012 р. №28/22-6/33056542 «Про результати позапланові невиїзної перевірки ТОВ «Валета» (код ЄДРПОУ 33056542) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.12.2011 року по 31.12.2011 року».

В силу приписів ПК України акт перевірки, складений органом державної податкової служби України відносно платника податків не є беззаперечним та безумовним доказом вчинення порушень контрагентами такого платника, за умови доведеності платником реальності вчинення господарської операції. При дослідженні факту здійснення господарської операцій оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. З урахуванням викладеного, суд наголошує, що з огляду на реальний характер операції, за наслідком виконання якої позивачем був сформований оспорюваний податковий кредит, порушення контрагентами правил здійснення податкової дисципліни та господарської діяльності (як-от відсутність за місцем реєстрації, несплата податків та зборів у необхідному розмірі тощо) не може бути підставою для позбавлення платника (позивача у справі) права на отримання податкової вигоди за умови відсутності доказів недобросовісності такого платника.

В силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, зазначений висновок узгоджується із правовою позицію, викладеною у постановах Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справах №21-42а 10 та 21-47а 10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, та практикою Європейського суду з прав людини (рішення від 22.01 2009 у справі "БУЛВЕС'АД проти Болгарії"), яку суди повинні застосовувати як джерело права відповідно до положень ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Згідно з п. 44.1. ст.41 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України, ст. 70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

У ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивач та його контрагенти належним чином оформили договірні правовідносини та на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи податкової та бухгалтерської звітності.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що право на формування податкового кредиту виникло у позивача у відповідний податковий період при отриманні податкових накладних, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), а тому позивачем дотримано вимоги встановлені законодавцем та сформовано податковий кредит за вересень 2011 року та грудень 2011 року відповідно до вимог встановлених законом.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч.І ст.195 КАС України апеляційний суд розглядає справу в межах апеляційної скарги.

Щодо відмови у задоволенні позовних вимог постанова суду від 14.03.2013р. сторонами по справі не оскаржується.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та правильно встановив обставини справи, дав їм належну правову оцінку та постановив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197 п.1 ч.1 ст. 198, 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.03.2013р. по справі № 820/519/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Катунов В.В.Судді Ральченко І.М. Присяжнюк О.В.