Рішення № 31108099, 23.04.2013, Київський районний суд м. Одеси

_____________________

Справа № 1512/11344/2012

Провадження № 2/520/1067/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.04.2013 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого - судді Коваленко О.Б.,

за участю - секретаря Маценко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення борг у розмірі 59947,50 гривень, та з ОСОБА_3 про стягнення борг у розмірі 59947,50 гривень, а також судовий збір у розмірі 1199,60 гривень

Позивачка посилається на те, що 10 серпня 2008 року був укладений договір позики, згідно якого позивачка ОСОБА_1 передала відповідачу ОСОБА_2 у власність грошові кошти у розмірі 30000 доларів США, що еквівалентно 119895 гривень, а відповідач ОСОБА_2, прийняв та зобов'язався повернути дані грошові кошти строком на три роки. Сума позики надавалася для придбання машиномісця, розташованого в підземному паркінгу за адресою:АДРЕСА_1. В договорі було обумовлено, що в разі, якщо позичальник не виконає своїх зобов'язань щодо повернення грошових коштів він зобов'язується, в рахунок погашення боргу, передати позикодавцю машино-місце в підземному паркінгу АДРЕСА_1. 10 серпня 2011 року ОСОБА_2 частково повернув суму боргу розмірі 15000,00 доларів США та за його проханням строк остаточного погашення було продовжено до 01 березня 2012 року. В період укладення договору ОСОБА_2 перебував у шлюбі з ОСОБА_3, тому позивачка вважає, що кожен з відповідачів повинен нести боргову відповідальність у рівних частках. Однак в зазначений термін відповідачі гроші не повернули, тому позивачка змушена звернутися з зазначеним позовом до суду.

Відповідач ОСОБА_2 визнав позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_3 позовні вимоги не визнала та пояснила суду, що, обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилається на договір позики від 10.08.2008 року, згідно якого позивачкою передано ОСОБА_2 у борг 30000 доларів США строком на три роки. Відповідачка ОСОБА_3 стверджує, що їй не було відомо про зазначений договір позики. ОСОБА_2 ніколи не повідомляв їй про те, що він уклав договір позики на таку значну суму - 30000,00 доларів США. Своєї згоди ні в усній, ні в письмовій формі на укладання цього договору не надавала. Про існування цього договору відповідачці стало відомо несподівано, лише у зв'язку з відкриттям провадження у цій справі та викликом до Київського районного суду м. Одеси. Відповідачка вважає, що за відсутністю її письмової згоди на укладання ОСОБА_2 договору з позивачкою обов'язок по погашенню боргу у неї не виникає. Позивачка посилається на те, що сума позики надавалася для придбання ОСОБА_2 машино-місця, розташованого в підземному паркінгу за адресою: АДРЕСА_1, що передбачено договором позики. Тобто передані в позику грошові кошти нібито використані в інтересах сім'ї, тому в неї, як дружини боржника, виникло зобов'язання по поверненню непогашеної частини боргу, з чим погодитись неможливо, оскільки машино-місце придбано на підставі договору про інвестування №66/ВП від 08.09.2008 р. , укладеному між ТОВ «Завод залізобетонних виробів - 3» та ОСОБА_2 Згідно п. 3.1. договору підприємство зобов'язується передати у власність об'єкт інвестування (машино місце), а інвестор зобов'язується прийняти об'єкт інвестування і сплатити за нього підприємству інвестицію. Згідно п. 4.2. термін передачі об'єкту інвестування - III квартал 2008 року. Ціна договору (п.5.1.) дорівнює 121250 грн., що складає еквівалент 25000 доларів США, за курсом НБУ станом на дату договору 08.09.2008р. (485,08 грн. за 100 доларів США). Відповідно до п. 5.3. сплата інвестицій повинна бути здійсненою інвестором підприємству до 28.09.2008 року. Пунктом 5.4. передбачена зміна розміру інвестиції при настанні умов, прямо передбачених договором або за згодою сторін. Згідно п. 5.5. інвестор зобов'язався своєчасно сплатити інвестицію в порядку, передбаченому договором. Згідно п. 6.1. після внесення інвестором 100% інвестиції, в III кварталі 2008 року, підприємство зобов'язалось передати інвестору об'єкт інвестування, а інвестор прийняти його по акту прийому - передачі. Сплата інвестиції на придбання машиномісця здійснювалась спільно відповідачкою та ОСОБА_2 за власні кошти, частками протягом півроку з грудня 2008 року по червень 2009 року. Так, згідно розписок підприємства, 12.12.2008р. передано 10000 доларів США, 06.02.2009р. - 6000 доларів США, 27.02.2009р. - 4000 доларів США, 21.04.2009р. - 5000 доларів США, 04.06.2009р. - 5000 доларів США. Всього - 30000 доларів США. За несвоєчасну оплату за договором передбачена відповідальність інвестора (п. 7.4., п. 8.9.) Згідно акту прийому передачі об'єкта інвестування, машино місце передано 15.06.2009р., 22.06.2009р. - виготовлено технічний паспорт на машино місце, 06.07.2009р. - видано свідоцтво про право власності. Відповідачка ОСОБА_3 зауважила, що якщо ОСОБА_2 10.08.2008 р. за договором позики з ОСОБА_1 одноразово отримано 30000 доларів США для придбання машино місця, то кошти були використані не за призначенням та не в інтересах сім'ї, оскільки договором інвестування передбачено термін оплати - до 28.09.2008р., та відповідальність за невиконання договору. Більше того, вартість машиномісця, зазначена в договорі від 08.09.2008р. (еквівалент 25000 доларів США) не обумовлює позику в розмірі 30000 доларів США. В судовому засіданні 20.03.2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підтвердили передання 10.08.2008р. коштів у розмірі 30000 доларів США в повному обсязі одноразово. Очевидно, що з метою уникнення відповідальності та можливих негативних наслідків, інтерес сім'ї полягав в повній оплаті машино місця згідно умов договору інвестування (до 28.09.2008р.), тобто в цільовому використанні отриманих позичкових коштів, а не сплаті зобов'язання частками протягом півроку. Більше того, перша оплата за договором інвестування у розмірі 10000 доларів США була здійснена 12.12.2008 р., після спливу 4 місяців з дня отримання позики, що також свідчить про нецільове використання позики, якщо вона дійсно була отримана. Тому відповідачка вважає, що договір позики між позивачкою та ОСОБА_2 не створює обов'язків для неї. Згідно умов договору позики від 10.08.2008 року, у випадку не повернення боргу ОСОБА_2 (боржник) зобов'язався, в рахунок погашення боргу передати займодавцю машиномісце в паркінгу, з чим погодилась ОСОБА_1, підписавши договір. Тобто після несплати боргу в установлені договором строки, у ОСОБА_2 виникло зобов'язання передати машино місце. З викладеного вбачається, що договір позики між позивачкою та ОСОБА_2 не створює обов'язків для відповідачки. Викладені обставини в своїй сукупності взагалі свідчать про сумнівність реального укладання договору та передання ОСОБА_1 грошових коштів ОСОБА_2

Вислухавши пояснення позивачки, відповідачів, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково.

У судовому засіданні встановлено, що 10 серпня 2008 року був укладений договір позики, згідно якого позивачка ОСОБА_1 передала відповідачу ОСОБА_2 у власність грошові кошти у розмірі 30000 доларів США, що еквівалентно 119895 гривень, а відповідач ОСОБА_2, прийняв та зобов'язався повернути грошові кошти строком на три роки.

Відповідно розписки від 10 серпня 2011 року ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 15000 доларів США, строк остаточного погашення було продовжено до 01 березня 2012 року.

На підставі свідоцтва про право власності на машиномісце №НОМЕР_1 від 06 липня 2009 року, ОСОБА_2 належить на праві приватної власності об'єкт, який розташований за адресою:АДРЕСА_1.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі з 15 вересня 2007 року, шлюб зареєстрований міським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського обласного управління юстиції, актовий запис №1492.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 3. ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Стосовно оціночної категорії «цінне майно» норми діючого законодавства не дають її визначення. Але суд, виходячи із засади розумності, вважає грошові кошти у сумі 119895 гривень цінним майном. Будь-який договір стосовно цінного майна - зазначених грошових коштів, укладений одним із подружжя, потребує письмової згоди іншого з подружжя. Письмова згода ОСОБА_3 щодо укладення договору позики її чоловіком на дану суму не була отримана позикодавцем.

Відповідно до с. 4. ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. У ході судового розгляду не було доведено, що отримані за договором позики від 10 серпня 2008 року грошові кошти у розмірі 119895 гривень використані саме із зазначеною відповідачем ОСОБА_2 метою в інтересах сім'ї. Також не було доведено, що ОСОБА_3 взагалі було відомо про наявність договору позики.

Таким чином, суд приходить до обґрунтованого висновку, що позовна вимога щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми боргу за договором позики у розмірі 59 947,50 гривень підлягає задоволенню. У задоволенні позовної вимоги щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суми боргу за договором позики у розмірі 59 947,50 гривень слід відмовити.

Також ОСОБА_2 повинен повернути ОСОБА_1 витрати на судовий збір у розмірі 599,80 гривень

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209 ч. 3, 212-215 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, про стягнення боргу за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у розмірі 59 947,50 гривень (п'ятдесят дев'ять дев'ятсот сорок сім гривень 50 коп.)

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму судового збору в розмірі 599,80 гривень (п'ятсот дев'яносто дев'ять гривень 80 коп).

У задоволенні позовної вимоги щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суми боргу за договором позики у розмірі 59 947,50 гривень (п'ятдесят дев'ять дев'ятсот сорок сім гривень 50 коп) - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Одеської області шляхом подання апеляційної скарги до Київського районного суду м. Одеси протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Коваленко О. Б.