Ухвала суду № 31106274, 17.04.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2013 р.Справа № 2-а-3971/11/1470

Категорія: 8.1.1 Головуючий в 1 інстанції: Зіньковський О. А. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АТП-14827» на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2011 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТП-14827» до Державної податкової інспекції в Ленінському районі м.Миколаєва (правонаступник - ДПІ в Ленінському районі м.Миколаєва Миколаївської області ДПС) про скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

18.05.2011 року ТОВ «АТП-14827» звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду із позовом до ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва (правонаступник - ДПІ в Ленінському районі м.Миколаєва Миколаївської області ДПС), в якому, з урахуванням ухвали суду від 19.05.2011р. про відмову у відкритті провадження в частині інших позовних вимог, просило скасувати податкове повідомлення-рішення №0001212301 від 04.05.2011року, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 44 326,46 грн. (т.б. 35461,17 грн. - за основним платежем та 8865,29 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Свої позовні вимоги позивач обгрунтовував тим, що при проведенні спірної перевірки та при оформленні її результатів відповідач діяв не в порядку, та не у спосіб, передбачений законодавством України. До того ж, висновки, вказані в акті перевірки є необґрунтованими і не відповідають фактичним обставинам справи, а прийняте за цими висновками рішення, відповідно, є протиправним та таким, що порушує права та законні інтереси підприємства.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2011 року в задоволенні адміністративного позову ТОВ «АТП-14827» відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ТОВ «АТП-14827» 14.09.2011 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми процесуального та матеріального права та просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.08.2011 року, прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги товариства в повному обсязі.

Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю та /або неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, сповіщених належним чином про дату, час і місце судового розгляду.

Заслухавши суддю - доповідача, та перевіривши матеріали і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ТОВ «АТП-14827» зареєстроване виконавчим комітетом Миколаївської міської ради 04.06.2010р., взято на податковий облік в органах ДПС з 02.08.2007р. та на момент перевірки перебуває на п/обліку в ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва (а.с.14).

У квітні 2011 року співробітниками ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «АТП 14827» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо відображення правових відносин з ТОВ "Буд-сервіс 2010" та ТОВ "У-Транс" за грудень 2010р..

За результатами вказаної перевірки складено акт №1215/23-200/35320513 від 05.04.2011р., яким встановлено порушення позивачем пп.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України від 03.04.97р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» з урахуванням положень п.п.1, 2 ст.215, п.п.1, 5 ст.203, ст.216 ЦК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 35 461,17грн. за грудень 2010 року (а.с.15-36).

Так, даною перевіркою встановлено, що позивач в грудні 2010р. до складу свого податкового кредиту включив 35 461,17 грн. ПДВ на підставі податкової накладної №271201 від 27.12.2010р., виданої ТОВ "Буд сервіс-2010". Згідно акту ОУ-00391 від 27.12.2010р. підприємством нібито надані послуги з ремонту двигунів Asia L4-3шт., МАЗ ЯМ 3236-ішт., КАМАЗ - 4шт., встановлення автошин 508/280 РR.6 - 60шт.

Розрахунки між вказаними суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі (платіжне доручення від 21.12.10р. №0000001652 - 212767,01грн.).

Також в грудні 2010р. позивач уклав договір №145 від 16.12.2010р. із ТОВ "У-Транс" щодо придбання:

- вал вторинний КПП 239 - 2 шт., вал карданний заднього міста - 1 шт., поршнева група - 1 шт., поршнева група - 1 шт., блок циліндра 238 М-2 - 4 шт., двигун КАМАЗ - 4 шт., вал карданний рулевий євро 2 (КАМАЗ) - 4 шт. ТОВ "У-Транс" видано позивачу накладну РН-000000456 від 16.12.2010р., податкову накладну №456 від 16.12.2010р. на суму 531915,07 грн. (в т.ч. ПДВ 88 652,51 грн.).

Ці сми ПДВ по зазначених податкових накладних було включено до складу податкового кредиту відповідних періодів, відображено у реєстрах отриманих податкових накладних, які відповідають даним декларацій з податку на додану вартість за грудень 2010 року у сумі 88652,51грн.

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі.

Платіжне доручення від 17.12.10р. №0000001640 - 291 915,07грн.

Платіжне доручення від 17.12.10р. №0000001641-240 000 грн.

Крім того, згідно висновків акту перевірки, відповідно до декларацій з ПДВ з додатками ТОВ «АТП 14827» за грудень 2010 року підлягає коригуванню податковий кредит в сумі 88 652,51 грн.

В подальшому, на підставі даного акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001212301 від 04.05.2011р., яким підприємству позивача визначено податкове зобов'язання з ПДВ в сумі 35 461,17грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 8 865,29 грн. (а.с.12).

Не погоджуючись із вказаними діями та рішенням податкового органу, позивач оскаржив їх до суду.

Вирішуючи справу по суті та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржене рішення податкового органу є правомірним та заснованим на законі, а позовні вимоги, відповідно, необґрунтованими та недоведеними.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції і вважає їх обґрунтованими та заснованими на законі, виходячи з наступного.

Як зазначено в ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно приписів пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Так, судовою колегією з матеріалів справи встановлено, що у всіх контрагентів позивача , тобто -ТОВ "Буд-сервіс 2010" та ТОВ "У-Транс", перевіркою встановлено відсутність фінансово-господарської діяльності, а також фактів передачі та постачання товарів, а саме:

- неможливість фактичного здійснення господарських операцій, відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі - продажу;

- здійснення операцій із товаром, який не придбавався;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності;

- відсутність управлінського та технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, спеціального обладнання тощо.

Отже, враховуючи вищенаведене, на думку судів обох інстанцій, зазначені в акті перевірки правочини, здійснені ТОВ "Буд-сервіс 2010" та ТОВ "У-Транс" з контрагентами-постачальниками та з контрагентами-покупцями також не спрямовані на реальне настання правових наслідків, т.б. є безтоварними. Крім того, як видно з матеріалів справи, позивач ні під час перевірки, ні в судове засідання суду 1-ї інстанції не надав належних і достатніх доказів на підтвердження обставин фактичного отримання ним товару та реальності спірних господарських операцій (т.б. відсутні акти приймання-передачі товарів (послуг), видаткові накладні, товарно-транспортних накладні та інш.).

Водночас, статтею 1 Закону від 16.07.99р. №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до ст.1 «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» (затв. Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97р. №363 та зареєстрованих в Мінюсті України 20.02.98р. за №128/2568), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

А у відповідності до п.11.5 ст.11 цих Правил, товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше 4 (чотирьох) екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику (п.11.5 ст.11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні).

Також, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції звертає увагу ще й на ту обставину, що усі контрагенти позивача не декларували своїх зобов'язань, які виникли б за результатами здійснення вказаних операцій.

Таким чином, на думку судів обох інстанцій, відповідачем, при таких обставинах, було вірно зроблено висновок про безтоварність даних господарських операцій та їх спрямованість лише на отримання податкової вигоди шляхом декларування податкового кредиту та зменшення своїх зобов'язань перед Державним бюджетом.

При цьому, слід зазначити, що суд апеляційної інстанції погоджується з правовою позицією відповідача, який, в свою чергу, обґрунтовано посилається на відповідну судову практику, висловлену в довідці ВАС України від 15.04.2010р. «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України "Про податок на додану вартість" та в Листі ВАС України №742/11/13-11 від 02.06.11р.»

Окрім того, судова колегія вважає за необхідне зауважити на те, що, у разі коли порушення правил оподаткування ґрунтується на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (ч.1 ст.207 ГК України та ст.228 ЦК України), податковий орган має право визначити платнику податків податкове зобов'язання за результатами перевірки, вказавши на нікчемність правочину в акті перевірки із посиланням на ч.1 ст.207 ГК України та ст.228 ЦК України.

Відповідно до вимог п.2 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

А згідно зі ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, судова колегія, уважно дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначені в акті перевірки спірні правочини позивача були направлені виключно на отримання податкової вигоди, без мети настання реального господарського результату.

При чому, слід зазначити, що наслідки порушення податкового законодавства повинні застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Разом з тим, одночасно, суд 2-ї інстанції звертає увагу на те, що не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Апеляційний суд також бере до уваги і те, що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до ч.3 ст.2 КАС України.

Отже, з огляду на вищевказане та зазначену норму права, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

До того ж, судова колегія також звертає увагу і на те, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А у відповідності до вимог ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що, в свою чергу, і було зроблено відповідачем при розгляді даної справи в судах 1-ї і 2-ї інстанцій.

Таким чином, на думку судів обох інстанцій, відповідач, в даному випадку, належним чином довів суду правомірність прийнятого ним оскаржуваного рішення, яке було прийнято в межах повноважень (компетенції), обгрунтовано та у спосіб встановлений законодавством.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, суд апеляційної інстанції, діючи в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає апеляційну скаргу ДПІ без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,197,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АТП-14827» - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2011 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які брали участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко