Постанова № 31091695, 07.05.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

07 травня 2013 року 11:11 справа №826/3426/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю “Акіла”

до

Державної податкової інспекції у Солом’янському районі міста Києва Державної податкової служби

про

скасування податкового повідомлення-рішення

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

15 березня 2013 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Товариство з обмеженою відповідальністю “Акіла” (далі по тексту – позивач, ТОВ “Акіла”) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі міста Києва Державної податкової служби (далі по тексту – відповідач, ДПІ у Солом’янському районі м. Києва), в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення від 27 лютого 2013 року №0001272208.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/3426/13-а, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 08 квітня 2013 року.

08 квітня 2013 року в судовому засіданні оголошено перерву з метою надання додаткових доказів до 23 квітня 2013 року.

В судовому засіданні 23 квітня 2013 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив; сторонами заявлено спільне клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи викладене, суд ухвалив здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення від 27 лютого 2013 року №0001272208, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України ТОВ “Акіла” збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на 149 488,00 грн., у тому числі за основним платежем на – 149 487,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 1,00 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі акта від 15 лютого 2013 року №562/22.8-17/36581984 “Про результати документальної позапланової перевірки ТОВ “Акіла” (код ЄДРПОУ 36581984) з питань правомірності дотримання податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП “Еверест” (код ЄДРПОУ 31480476) за березень 2011” (далі по тексту – Акт перевірки).

У висновку Акта перевірки встановлено порушення позивачем пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за березень 2011 року на суму 149 487,00 грн.

Зазначені порушення в Акті перевірки обґрунтовані тим, що за результатами перевірки контрагента – ПП “Еверест” встановлено порушення вимог податкового законодавства щодо формування ним податкових зобов’язань та податкового кредиту з податку на додану вартість по відносинам з підприємствами-постачальниками та покупцями.

Вказана інформація, на думку відповідача, свідчить про укладення між позивачем та ПП “Еверест” правочину, що не спрямований на настання реальних правових наслідків.

Позивач вважає протиправним збільшенням грошового зобов’язання з податку на додану вартість, виходячи з того, що позивач не може нести відповідальність за порушення податкової дисципліни по ланцюгу постачання; контрагент-постачальник на момент здійснення господарських операцій був зареєстрований як юридична особа та платник податку на додану вартість; господарські операції підтверджені належним чином оформленими первинними документами та податковими накладними; висновки акта перевірки про нікчемність правочинів не підтверджуються жодними доказами.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи даний спір, звертає увагу на наступне.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з’ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб’єктності учасників господарської операції та установлення зв’язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між ТОВ “Акіла” та ПП “Еверест”, обставини використання придбаних товарів/послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб’єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

Матеріали справи підтверджують, що між ТОВ “Акіла” (покупець) та ПП “Еверест” (постачальник) укладено договір №3/11, за умовами якого постачальник зобов’язується передати у власність покупцю товар (продукти харчування) за кількістю та по ціні, погодженій згідно рахунків-фактур, видаткових відповідно до умов даного договору.

Відповідно до видаткових накладних ПП “Еверест” протягом березня 2011 року поставило позивачу цукор-пісок об’ємом 107 тонн на загальну суму 896 922,00 грн.

ПП “Еверест” виписало позивачу податкові накладні на загальну суму 896 922,00 грн.,

у тому числі податок на додану вартість – 149 487,00 грн.

За виконані роботи позивач перерахував на рахунок ПП “Еверест” грошові кошти, що підтверджується відповідними виписками банку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит – це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв’язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв’язку з таким придбанням.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях податку на додану вартість за березень 2011 року відобразив, зокрема, суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ПП “Еверест”, у зв’язку з придбанням товарів.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов’язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ПП “Еверест” було зареєстровано як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мало право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Вирішуючи питання про реальність операцій з поставки товару та робіт й питання використання їх у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов’язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, що ТОВ “Акіла” здійснює діяльність у сфері електромонтажних робіт, будівництва споруд електропостачання та телекомунікацій, інших будівельно-монтажних робіт, інформація про що занесена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Матеріали справи підтверджують, що придбаний у ПП “Еверест” цукор-пісок позивач реалізував третім особам, зокрема ДП “Регіон-Маркет”, ДП “Гарантія-Маркет”, ДП “Мережа Трейд”, на підтвердження чого позивач надав копії відповідних рахунків-фактур та видаткових накладних.

Таким чином, суд приходить до висновку, що операції позивача з ПП “Еверест” здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Судом також враховано вимоги статті 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ПП “Еверест” та станом на день вирішення спору зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов’язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов’язань, відповідачем до суду не надано.

Крім того, суд звертає увагу, що порушення підприємством-постачальником вимог податкового законодавства не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач правомірно сформував податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП “Еверест”, а висновки Акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України та заниження податку на додану вартість є помилковими, відтак збільшення суми грошового зобов’язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій є протиправним.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Солом’янському районі м. Києва від 27 лютого 2013 року №0001272208 є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги ТОВ “Акіла” підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Солом’янському районі м. Києва не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ “Акіла” підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Акіла” задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом’янському районі міста Києва Державної податкової служби від 27 лютого 2013 року №0001272208.

4. Зобов’язати орган Державної казначейської служби України стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Акіла” понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 494,87 грн. (одна тисяча чотириста дев’яносто чотири гривні вісімдесят сім копійок) шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Солом’янському районі міста Києва Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко