Рішення № 31090498, 29.04.2013, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/3716/13-К

пр. № 2/201/1397/2013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2013 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

У складі:

Головуючого судді Галічого В.М.

При секретарі Баштаненко І.О.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про відшкодування шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2013 року позивач звернувся до суду із вищезазначеним позовом. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 18 лютого 2005 року він уклав з банком депозитний договір № SAMDN00100001609728 на виконання якого надав до установи банку через касу грошові кошти у сумі 430 000, 00 грн. На вказані кошти нараховувались відсотки за вкладом та надходили на платіжну картку. Однак по закінченню терміну дії договору відповідач ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовив позивачу у повернені вкладу, посилаючись на факт заволодіння цими коштами колишнім співробітником банку ОСОБА_2 На підставі викладеного позивач просив суд стягнути з відповідача у якості відшкодування юридичною особою ПАТ КБ «ПриватБанк» шкоди завданої її працівником під час виконання ним службових обовязків грошові кошти у розмірі 430 000 грн., суму боргу з урахуванням інфляції у сумі 914 1820 грн., 3% річних у розмірі 103 200 грн., збитки у сумі 647 979 грн., 0,1% пені від суми простроченого платежу 42500 грн., компенсацію моральної шкоди у розмірі 1 000 000 грн., а також покласти на відповідача судові витрати у справі.

Позивач у судовому засіданні заявлені вимоги підтримав у повному обсязі, на їх задоволенні наполягав.

Представники відповідача у судовому засіданні проти позову заперечували та просили суд у його задоволенні відмовити повністю, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість.

Заслухавши пояснення осіб, що приймають участь у справі, а також дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, при цьому суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 вніс до каси ПАТ КБ «ПриватБанк» 430 000 грн. за квитанціями від 18.02.2005 року, 24.02.2005 року, 16.03.2005 року, 28.03.2005 року, 11.04.2005 року, 22.04.2005 року, 25.04.2005 року, 26.04.2005 року, 12.05.2005 року та меморіальним ордером від 16.05.2005 року, з метою зарахування їх на депозитний рахунок за договором банківського вкладу, укладеного між позивачем та від імені відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк» - заступником відділення банку ОСОБА_2 (а.с. 5-11).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2008 року у справі №2-110/2008 за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ЗАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним, що набрало законної сили, депозитний договір № SAMDN00100001609728 від 18 лютого 2005 року, на виконання якого позивач вносив грошові кошти до каси банку, визнано нікчемним з мотивів, окрім іншого, відсутності у ОСОБА_2 повноважень на укладення такого договору та факту зарахування вказаних коштів не на рахунок саме депозитного вкладу (а.с. 8-11).

24 травня 2005 року Управлінням СБУ у Дніпропетровській області порушено кримінальну справу №131 за фактом заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах грошовими коштами ЗАТ КБ «ПриватБанк», шляхом зловживання службовими особами Правобережного відділення ДРУ ЗАТ КБ «ПриватБанк» своїм службовим становищем, за ознаками складу злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України. 27 вересня 2005 року у зазначений кримінальній справі винесено постанову про притягнення ОСОБА_3 у якості обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.191, ч.2 ст.15 і ч.5 ст.191, ч.2 ст.366 КК України (а.с. 25).

Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.

Мотивуючи свої позовні вимоги ОСОБА_1, керуючись положеннями ч.1 ст.1172 ЦК України, просив суд стягнути грошові кошти на його користь в рахунок відшкодування юридичною особою збитків, що були завдані її працівником при виконанні своїх службових обовязків.

Частиною першою ст.1172 ЦК України визначено право позивача на відшкодування на його користь шкоди юридичною особою, в даному випадку ПАТ КБ «ПриватБанк», що завдана її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Виходячи з диспозиції вказаної статті ЦК України, таке право позивача виникає за наявності сукупності певних умов.

Зокрема такими умовами, окрім самого факту наявності трудових відносин між відповідачем та працівником ОСОБА_2, яким було підписано спірний договір, є й факт завдання працівником шкоди саме під час виконання ним роботи зумовленої його посадовою інструкцією.

Відповідно до положень ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вже зазначалось, рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2008 року по справі №2-110/2008, що набрало законної сили, було визнано нікчемним депозитний договір, на виконання якого позивач вносив грошові кошти до каси банку. Визнаючи вищезазначений договір нікчемним суд виходив, окрім іншого, з відсутності у працівника відповідача ОСОБА_2 повноважень на його укладення договорів депозитних вкладів.

Отже ОСОБА_2, як працівник відповідача, здійснюючи дії спрямовані на скоєння інкримінуємого йому злочину, фактично не мав повноважень як на укладання нікчемного договору так і на роботу з рахунком відкритим на імя позивача ОСОБА_1

Таким чином судом встановлено, що шкоду працівником відповідача було завдано поза виконанням роботи зумовленої його посадовою інструкцією та покладеними на нього повноваженнями.

Приймаючи до уваги викладене, суд вважає, що за наведених обставин, зважаючи на відсутність у матеріалах справи будь-яких належних доказів на спростування таких висновків, при вирішенні спірного питання не може бути застосована норма ч.1 ст.1172 ЦК України, на яку посилається позивач, у звязку з чим у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити, оскільки останні не засновані на законі.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд зазначає, що в даному випадку наявні зобовязання, що виникають із завдання шкоди майну ОСОБА_1 внаслідок вчинення злочину. Таким чином у випадку встановлення особи, що скоїла злочин, яким позивачу було завдано майнової шкоди, та визнання її винною, ОСОБА_1 має законні підстави предявити позов саме до цієї особи, або керуючись положеннями ст.1177 ЦК України, у випадку не встановлення особи чи її не платоспроможності до держави.

У звязку з прийняттям рішення про відмову у задоволенні позову питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1172, 1177 ЦК України, ст.ст. 8, 10, 11, 57-60, 61, 64, 79, 88, 131, 197, 208, 209, 212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає чинності після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: В.М. Галічий