Постанова № 31083252, 23.04.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-3426/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Шевченко А.В.

Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 квітня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «БРСМ-НАФТА» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2012 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «БРСМ-НАФТА» до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «БРСМ-НАФТА» (далі - Позивач, ТОВ «БРСМ-НАФТА») звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі - Відповідач, Броварська ОДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення №00004041501 від 07.07.2012 року (справи №2а-3426/12/1070).

Крім того, у липні 2012 року ТОВ «БРСМ-НАФТА» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовами до Броварської ОДПІ про скасування податкового повідомлення-рішення №00004061501 від 07.07.2012 року (справа №2а-3432/12/1070), а також про скасування податкового повідомлення-рішення №00004031501 від 07.07.2012 року (справа №2а-3430/12/1070).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.08.2012 року вищевказані справи об'єднано в одне провадження та присвоєно номер 2а-3426/12/1070.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 15.08.2012 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивач, будучи лише фактичним користувачем земельної ділянки, безпідставно обрав для себе такий вид плати за землю як податок на землю, оскільки обов'язок сплати орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у фактичному користування, покладається з моменту виникнення у користувача такого права, а тому висновки податкового органу про нарахування ТОВ «БРСМ-НАФТА» грошового зобов'язання з орендної плати за землю є обґрунтованими.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на тому, що судом не було взято до уваги відсутність у Позивача підстав для сплати орендної плати, оскільки договір оренди земельної ділянки укладено не було.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце апеляційного розгляду справи в судове засідання не з'явилися, а тому справа розглядалася за наявними у ній матеріалами у відповідності до ст. 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а постанову суду першої скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати її та прийняти нову постанову суду.

У ході розгляду справи суд першої інстанції встановив, що у червні 2012 року працівниками Броварської ОДПІ було проведено камеральну перевірку ТОВ «БРСМ-НАФТА» з питань виявлення помилок у податковій звітності. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: п.п. 287.6, 287.7 ст. 287 ПК України та ст. 120 ЗК України. Результати перевірки зафіксовані в актах від 20.06.2012 року №211/1501/32054607, №213/1501/32054607, №214/1501/32054607. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 07.07.2012 року №0004041501, №0004061501, №0004031501, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: «оренда землі з юридичних осіб» на суму 24 480,56 грн., 97 922,26 грн., 39 024,90 грн. відповідно.

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли, Київський окружний адміністративний суд встановив, що на підставі договору купівлі-продажу від 17.07.2009 року Позивач набув у власність майновий комплекс, який розташований на земельній ділянці, яка була надана продавцю у користування на підставі договору оренди від 28.11.2008 року, укладеного останнім з Броварською міською радою Київської області.

Рішенням Броварської міської ради Київської області від 15.10.2009 року №1260-71-05 право користування зазначеною земельною ділянкою припинено, в той час як рішенням Броварської міськради від 17.09.2009 року №1240-69-05 Позивачу надано дозвіл на складання технічної документації із землеустрою по оформленню права користування земельних ділянок, на яких розміщено нерухоме майно - майновий комплекс. Рішенням Броварської міської ради Київської області від 09.12.2010 року №56-03-06 продовжено термін дії дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою по оформленню права користування земельною ділянкою до 09.01.2011 року. При цьому суд першої інстанції зауважив, що на момент розгляду справи договір оренди укладено не було.

Крім того, суд зазначив, що Позивач надавав податкові декларації з плати за землю (земельний податок за 2009 рік, 2010 та 2012 роки), відповідно до графи 5 яких ТОВ «БРСМ-НАФТА» самостійно нараховував земельний податок за користування земельною ділянкою за адресою: Київська обл., м. Бровари, вул. Чкалова, 17.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, проаналізувавши положення Закону України «Про плату за землю», Земельного кодексу України, Податкового кодексу України, прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог.

З такими висновками Київського окружного адміністративного суду колегія суддів не може повністю погодитися з огляду на наступне.

Розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку у період 2009 - 2010 років визначалися Законом України «Про плату за землю» (далі - Закон).

Відповідно до ст. 1 Закону податком є обов'язковий платіж, що справляється з юридичних і фізичних осіб за користування земельними ділянками; а орендною - засноване на договорі строкове платне володіння, користування земельною ділянкою.

Згідно ст. 2 Закону України «Про плату за землю» використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Приписи ст. 13 Закону визначають, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Зі змісту вищенаведених норм вбачається, що Закон встановлює 2 види плати за землю - земельний податок та орендну плату. При цьому суб'єктами сплати земельного податку Закон визначає власників земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачів, а орендної плати - орендарів, які володіють та користуються земельними ділянками державної або комунальної форми власності на підставі договору оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 вказаного Закону власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно ст. 125 Земельного кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Приписи ст. 126 ЗК України визначають, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; б) свідоцтвом про право на спадщину. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Отже, Позивач набуде права оренди земельної ділянки у розумінні приписів ЗК України виключно після реєстрації договору оренди.

Питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюється положеннями ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України, згідно яких до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

Зі вищенаведеного випливає, що норми ст. ст. 125, 126 ЗК України, які регулюють випадки набуття права власності чи права користування на земельну ділянку, як окремий об'єкт, щодо спірних правовідносин є загальними. У той же час перевагу мають спеціальні норми, що регулюють випадки набуття права власності на землю чи права користування нею внаслідок придбання споруди, розміщеної на земельній ділянці, тобто ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 24.12.2010 року у справі №21-59а10 та від 24.12.2010 року у справі №21-54а10 рішення якого, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, в силу ч. 1 ст. 244-2 КАС України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, а також той факт, що ТОВ «БРСМ-НАФТА» у період 2009-2010 років було виключно користувачем земельної ділянки, а не орендарем останньої, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість позиції суду першої інстанції щодо необхідності сплати Позивачем орендної плати, а не земельного податку за вказаний період.

Щодо правомірності нарахування податковим органом Позивачу орендної плати за землю, а не земельного податку, у 2012 році, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити наступне.

Відповідно до пп. 269.1.1, 269.1.2 п. 269.1 ст. 269 ПК України, який регулював відносини з приводу плати за землю у 2012 році, платниками земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Згідно пп. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Разом з тим, відповідно до п. 288.1 ст. 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний орган державної податкової служби про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Пунктом 288.2 ст. 288 Податкового кодексу визначено, що платником орендної плати є орендар земельної ділянки, а об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду (п. 288.3 ст. 288 ПК України).

З наведеного випливає, що Податковий кодекс України, визначаючи суб'єктний склад платників плати за землю, визначив, що платниками земельного податку є, зокрема, власники та користувачі землі, водночас платниками орендної плати за землю є орендарі земельних ділянок, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди останньої.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції не було визначено суб'єктний склад вказаних правовідносин, а також невірно застосовано загальні та спеціальні норми ПК України, що мало наслідком прийняття неправильного рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, та порушено норми матеріального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду - скасувати.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Приписи ч. 6 ст. 94 КАС України визначають, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ «БРСМ-НАФТА» 804,14 грн. судових витрат.

Керуючись ст.ст. 94, 160, 167, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «БРСМ-НАФТА» - задовольнити повністю.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2012 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «БРСМ-НАФТА» до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 07.07.2012 року № 00004041501, №00004061501, №00004031501, винесені Броварською об'єднаною державною податковою інспекцією Київської області Державної податкової служби.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «БРСМ-НАФТА» (ЄДРПОУ 32054607) 804 (вісімсот чотири) гривні 14 коп. витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.