Рішення № 31077871, 29.04.2013, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"29" квітня 2013 р.Справа № 916/769/13

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „МЕТАЛ-ЛАЙН"

До відповідача: Підприємства „ТИРАС" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю

про стягнення 310753,73грн.

Суддя Погребна К.Ф.

В судових засіданнях приймали участь представники:

Від позивача: Стетюра А.І. - довіреність;

Від відповідача: Буяклу Н.Я. - довіреність;

В судовому засіданні 29.04.2013р. приймали участь представники:

Від позивача: Стетюра А.І. - довіреність;

Від відповідача: Буяклу Н.Я. - довіреність;

Суть спору: Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „МЕТАЛ-ЛАЙН" звернулось до суду з позовною заявою до відповідача, Підприємства „ТИРАС" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення заборгованості в сумі 310793,73грн., яка складається з основного боргу в сумі 236599,98грн., 3% річних в розмірі 14823,50грн., та індексу інфляції в сумі 59370,25грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.03.2013р. було порушено провадження по справі №916/769/13.

В судовому засіданні 24.04.2013р. в порядку ст. 77 ГПК України, проголошувалась перерва до 29.04.2013р.

В судовому засідання 29.04.2013р. під час розгляду справи судом двічі проголошувалась перерва на 10 хв.

Відповідач в судове засідання з'явився, надав заперечення на позов, відповідно яких вважає що позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та такими що не відповідають вимогам законодавства а тому просить суд в їх задоволені відмовити.

Справа розглядається в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 29.04.2013р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду в порядку статті 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив.

Як стверджує позивача, в листопаді 2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „МЕТАЛ-ЛАЙН" та Підприємством „ТИРАС" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю на підставі усної домовленості було досягнуто згоди про придбання Позивачем асфальтобетону.

Відповідно цієї домовленості, Відповідач зобов'язався передати Позивачу асфальтобетон, а Позивач сплатити за нього грошові кошти.

Відповідачем 24.11.2010р. був виставлений Позивачу рахунок-фактура №161 на оплату вартості асфальтобетону на суму 207349,98грн.

На виконання своїх зобов'язань за усною домовленістю, Позивачем в період з 29.11.2010р. по 16.06.2011р., на підставі виставленого рахунку-фактури було перераховано на розрахунковий рахунок Відповідача 236599,98грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Втім, Відповідач свої зобов'язання щодо поставки асфальтобетону не виконав, асфальтобетон не поставив.

20.02.2013р. товариством з обмеженою відповідальністю „МЕТАЛ-ЛАЙН" на адресу Підприємства „ТИРАС" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю була направлена претензія по поверненню боргу №1 від 25.01.2013р., відповідно якої Позивач просить Відповідача повернути кошти які були перераховані на підставі рахунку-фактури №161 від 24.11.2010р. в якості оплати вартості асфальтобетону, який не був поставлений.

Проте, Відповідачем зазначена претензія була залишена без відповіді та задоволення.

Посилаючись на порушення Відповідачем зобов'язання щодо своєчасної поставки товару товариство з обмеженою відповідальністю „МЕТАЛ-ЛАЙН" змушено було звернулося до господарського суду Одеської області з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.

Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, що регулюють спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 2 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ч. 1,2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст.173 господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у томі числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530цього кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 3 ст. 612 ЦК України передбачено, що якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Судом встановлено, що Позивачем була направлена на адресу Відповідача, претензія щодо повернення боргу в сумі 236599,98грн. , яку відповідач отримав 26.02.2013р. та проігнорував.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості яка виникла на підставі рахунку-фактурі №161 від 24.11.2010р. є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню, проте суд не погоджується з сумою боргу, оскільки на підставі виставленого рахунку-фактури Позивач повинен був перерахувати Відповідачу 207349,98грн. а не 236599,98 грн. яку він фактично перерахував.

Отже, враховуючи той факт що підставою позову є саме рахунок-фактура №161 від 24.11.2010р. той задоволенню підлягає сума яка визначена у вищезазначеному рахунку-фактурі а саме 207349,98грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем в порядку ст. 652 ЦК України за період з листопада 2010р. по травень 2013р. було нараховано три відсотки річних в розмірі 14823,50грн. та індекс інфляції в сумі 59370,25грн.

Проте, перевіривши надані позивачем розрахунки індексу інфляції та трьох відсотків річних, судом встановлено що надані розрахунки не відповідають вимогам чинного законодавства щодо періоду нарахування та суми боргу з якої нараховувались штрафні санкції, в зв'язку з чим судом самостійно здійснено перерахунок трьох відсотків річних та індексу інфляції.

Так, здійснивши перерахунок штрафних санкцій з суми боргу 207349,98грн. за період з 06.03.2013р. по 24.03.2013р., судом встановлено, що сума трьох відсотків річних яка підлягає задоволенню становить 323,81грн., що ж стосується індексу інфляції то з розрахунку суду вбачається що за вказаний період інфляція була відсутня, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення індексу інфляції.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Заперечення відповідача до уваги судом не приймаються, оскільки спростовується наявними в матеріалах справи доказами.

За при приписами ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно зі ст.ст. 44,49 ГПК України, пропорційно розмірі задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Підприємства „ТИРАС" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (67668, Одеська область, Біляївський район, село Великий Дальник, вул. Маяцька, 2; код 22457496) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „МЕТАЛ-ЛАЙН" (65037, Одеська область, Овідіопольський район, село Мізікевича, Ж/М Совіньон, провулок Південносанаторний, 18; код 37066774) 207349 (двісті сім тисяч триста сорок дев'ять)грн. 98коп. - основного боргу, 323(триста двадцять три) грн. 81коп. - 3% річних та 4153 (чотири тисячі сто п'ятдесят три) грн. 48 коп. - судового збору.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 07.05.2013р.

Суддя Погребна К.Ф.