Постанова № 31073810, 26.04.2013, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2013 року Справа № 811/1177/13-а

Кіровоградський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого -судді - Чубари Н.В.

секретар судового засідання - Черна О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кіровограді справу за адміністративним позовом Фермерського господарства «Олена» до Гайворонської МДПІ Кіровоградської області ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство «Олена» (далі - позивач, ФГ «Олена») звернулося до суду з адміністративним позовом до Гайворонської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби (далі - відповідач, МДПІ) з наступними позовними вимогами:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001082200 від 21.11.2012 року;

- визнати протиправним та скасувати рішення про виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру спеціального режиму оподаткування за №б/н від 28.12.2012 року;

- зобов'язати відповідача поновити з дати виключення (з 01.09.2009 року) ФГ «Олена» в реєстрі суб'єктів спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість та у встановленому законом порядку вирішити питання щодо видачі ФГ «Олена» свідоцтва про реєстрацію сільськогосподарського підприємства, як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем на підставі висновку акта перевірки про порушення позивачем пп.8-1.2,8-1.6,8-1.11 ст.8-1, п.4.1 ст.4, п.7.2,пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.201.1 ст.201, п.198.6 ст.198, п.185.1 ст.185, ст. 209 Податкового кодексу України.

Позивач стверджує, що він мав право на використання спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, тому що підприємство займається наданням послуг у рослинництві (по обмолоту, оранці, культивації і т.д.), які в розумінні спеціального режиму оподаткування податку на додану вартість (ст.8-1 Закону №168) віднесені до діяльності у сфері сільського господарства.

При цьому твердження податкового органу, що ФГ «Олена» у своїй господарській діяльності використовувало земельні ділянки, договори оренди яких не пройшли державної реєстрації, через що втратило право на застосування спеціального режиму не відповідають дійсним обставинам, оскільки такий висновок ґрунтується лише на підставі листа відділу Держкомзему в Гайворонському районі від 25.09.2012 року №826/10-13.

Таким чином, позивач вважає, що дії відповідача є неправомірними, а податкові повідомлення - рішення та рішення про виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру спеціального режиму оподаткування винесені з порушенням вимог чинного законодавства, тому підлягають скасуванню.

Відповідачем до суду надано письмове заперечення, відповідно до якого позов ним не визнається в повному обсязі з наступних підстав.

Так, відповідачем зазначено, що проведеною перевіркою ФГ «Олена» встановлено порушення пп.8-1.2,8-1.6,8-1.11 ст.8-1, п.4.1 ст.4, п.7.2,пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.201.1 ст.201, п.198.6 ст.198, п.185.1 ст.185, ст. 209 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 2202384,00 грн.

Крім того, податковим органом встановлено, що відповідач не відповідає критеріям п.8-1.11 ст. 8 Закону України «Про податок на додану вартість», в зв'язку з чим було прийнято рішення про виключення ФГ «Олена» з реєстру суб'єктів спеціального оподаткування.

Тому, винесені за результатами перевірки рішення, прийняті згідно із нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а відтак адміністративний позов не підлягає задоволенню.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 26.04.2013 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено до 30 квітня 2013 р., про що сторонам оголошено в судовому засіданні після проголошення вступної та резолютивної частини постанови з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.

Заслухавши представників сторін, дослідивши у судовому засіданні надані сторонами докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Фермерське господарство «Олена» зареєстровано Гайворонською районною державною адміністрацією 26.04.2000 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №588019 (а.с. 48) та здійснює свою діяльність на підставі статуту (а.с.42-47).

Види діяльності за КВЕД : вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів; розведення іншої великої рогатої худоби та буйволів; розведення свиней; допоміжна діяльність у рослинництві; оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням та кормами для тварин (а.с. 49).

Відповідно копії свідоцтва про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість № 100196619 НБ № 046275 23.05.2005 року позивач зареєстрований платником податку на додану вартість, а 01.01.2009 року суб'єктом спеціального режиму оподаткування. Дата початку дії свідоцтва 10.02.2009 року (а.с.51)

Відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ФГ «Олена» (код ЄДРПОУ - 20657357) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 року по 31.06.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 31.06.2012 року, за результатами якої складено акт № 71/2200/20657357 від 08.11.2012 року (а.с. 8-34).

В акті перевірки № 71/2200/20657357 від 08.11.2012 року податковим органом зроблено висновок про те, що позивачем під час здійснення господарської діяльності було допущено наступні порушення пп.8-1.2,8-1.6,8-1.11 ст.8-1, п.4.1 ст.4, п.7.2,пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.201.1 ст.201, п.198.6 ст.198, п.185.1 ст.185, ст. 209 Податкового кодексу України.

На підставі висновків викладених в акті перевірки податковим органом прийнято:

- податкове повідомлення - рішення № 0001082200 від 21.11.2012 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість на загальну суму 2 516 034,00 грн. (а.с.37);

- рішення про виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування №б/н від 29.12.2012р. (а.с.40-41).

Дані рішення були оскаржені до ДПС у Кіровоградській області, а згодом до ДПС України.

За результатами повторного оскарження рішенням ДПС України податкові повідомлення-рішення Гайворонської МДПІ та рішення ДПС в Кіровоградській області залишено без змін, а скарга без задоволення (а. с. 52-58).

Суд не погоджується з висновками податкового органу з огляду на наступні обставини.

Відповідно до п.п.21.1.1 п.21.1 ст.21 ПК України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами. Так, відповідно до п.8-1.2 ст.8-1 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) та п. 209.2 ст. 209 ПК України, згідно із спеціальним режимом оподаткування сума ПДВ, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Для визначення об'єкта оподаткування під сільськогосподарськими товарами положення пункту 8-1.7 статті 8-1 вищевказаного Закону та п. 209.7 ст. 209 ПК України розуміють товари, зазначені у групах 1-24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються) безпосередньо платником податку-суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку-їх виробником. Так само, до сільськогосподарської продукції (товарів) для цілей визначення платника фіксованого сільськогосподарського податку за правилами глави 2 розділу XIV ПК України відповідно пп. 14.1.234 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу віднесені продукти обробки та переробки зазначених вище товарів (продукції), якщо вони були придбані або вироблені на власних або орендованих потужностях (площах) для продажу, переробки або внутрішньогосподарського споживання.

З акту перевірки вбачається, що спірна сільськогосподарська продукція є продукцією власного виробництва позивача, і відсутні факти придбання позивачем сільськогосподарської продукції у інших юридичних або фізичних осіб. Водночас за визначенням ч. 6 ст. 139 Господарського кодексу України товарами у складі майна суб'єктів господарювання визнаються вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги.

В судовому засіданні представниками відповідача визначено, що у інших юридичних або фізичних осіб позивач сільськогосподарську продукцію не придбавав.

Суд у вирішенні цього спору, виходить з того, що відповідно до ст.4 ПК України податкове законодавство ґрунтується на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відповідно до п. 209.6 ст. 209 ПК України сільськогосподарським товаровиробником вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно. Водночас для визнання платником фіксованого сільськогосподарського податку за пп. 14.1.262 п. 14.1 ст. 14 і п. 301.1 ст. 301 ПК України належить встановити таку ж частку у 75 відсотків від сільськогосподарського товаровиробництва, що визначається з доходу, отриманого від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, у загальній сумі його доходу суб'єкта господарювання.

За правилами п. 307.2 ст. 307 ПК України податок на додану вартість підлягає сплаті за загальними правилами цього Кодексу, через що різниця в об'єкті оподаткування податком на додану вартість за ст. 185 ПК України та фіксованого сільськогосподарського податку за ст. 302 ПК України полягає в тому, що площа сільськогосподарських угідь, належних платнику податку на відповідній правовій підставі, юридичного значення для застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість не має.

У з'ясованих обставинах сумніви відповідача у відсутності достатніх правових підстав у позивача для користування окремими земельними ділянками не спростовують факту обробки позивачем цих земельних ділянок з вирощуванням і збиранням на них врожаю, що складає виробництво позивачем сільськогосподарської продукції з використанням власних основних фондів.

До основних фондів виробничого і невиробничого призначення у сфері господарювання сільськогосподарського товаровиробника згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 139 ГК України в залежності від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, відносяться: будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів. Форми господарської діяльності, що здійснюється сільськогосподарським товаровиробником як платником податків, наведені у пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України, серед яких: виробництво; розведення, вирощування та вилов риби у внутрішніх водоймах; переробка на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах; постачання.

Оскільки об'єктом податку на додану вартість визнається здійснення конкретної господарської операції, то для зміни в структурі активів та зобов'язань, у власному капіталі сільськогосподарського підприємства має значення господарська діяльність з використанням основних фондів для культивації, посіву, обробки, вирощування, збирання та зберігання врожаю та продуктів його переробки, що допускає фактичне користування позивачем земельними ділянками, які можуть не відноситися до його власних основних фондів і можуть не відображатися на собівартості сільськогосподарських товарів.

Позивачем до позовної заяви долучено довідку відділу статистики у Гайворонському районі від 18.04.2013 року №01-40/94, відповідно до якої зазначено, що за 2009-2012 рік площа с/г угідь заданими ф№4-сг «Посівні площі сільськогосподарських культур» по ФГ «Олена складала: 2009 рік - 1646 га (в тому числі взято в оренду - 1606 га), 2010 рік - 1647 (в тому числі взято в оренду - 1607), 2011 рік - 1600 га (в тому числі взято в оренду - 1560 га), 2012 рік - 1500 га ( в тому числі взято в оренду - 1460 га) (а.с. 111). Крім того позивачем надано копії відомостей земельних ділянок пайщиків ФГ «Олена» (а.с.112-114).

В судовому засіданні встановлено, що на підставі вказаних вище документів позивач сплачував оренду плату щодо усіх земельних ділянок, незалежно від наявності державної реєстрації договорів оренди. Зібраний позивачем врожай визнається згідно зі ст. 189 ЦК України продукцією та плодами, які виробляються і добуваються з земельної ділянки та приносяться посівами (насадженнями). З огляду на дозвіл власників земельних ділянок на їх обробку позивачем власними основними фондами позивач набуває у власність врожай після його збирання відповідно до правил ч. 2 ст. 189 і ст.ст. 331, 333 ЦК України.

Суд звертає увагу на те, що підприємство здійснює увесь цикл виробництва сільськогосподарської продукції із застосуванням власних та орендованих виробничих потужностей, а тому є сільськогосподарським виробником.

Податковим органом не доведено та не надано суду доказів того, що ФГ «Олена» реалізовує продукцію не власного виробництва.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Позивач відповідним чином відобразив зміни в структурі своїх активів у зв'язку з вирощеним ним врожаєм з посівів на цих ділянках та поставками товарів з такого врожаю іншим особам, обліковуючи вартість (собівартість) такої сільськогосподарської продукції, що вбачається з акту перевірки і не заперечувалося представником відповідача в судовому засіданні.

У зв'язку зі з'ясованими обставинами суд приходить до висновку, що вартість та обсяги поставки позивачем сільськогосподарських товарів власного виробництва перевищували 75 %, що підтверджується долученими до матеріалів справи підсумками збору врожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду (а.с. 122-137), на підставі чого позивач мав право сплачувати податок на додану вартість за спеціальним режимом оподаткування.

Саме тому, в перевіряємий період за результатами господарської діяльності позивач правомірно подавав до Гайворонської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області ДПС податкові декларації з податку на додану вартість (а.с. 138-197).

Доводи відповідача щодо порушень у податковому обліку позивача з визначення його податкових зобов'язань з податку на додану вартість суд відхиляє через відсутність доказів та посилань в акті перевірки на первинні документи бухгалтерського обліку, що давали б підстави для застосування п. 209.11 ст. 209 ПК України.

Так, відповідно до п. 209.11 ст. 209 ПК України якщо суб'єкт спеціального режиму оподаткування поставляє протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно несільськогосподарські товари/послуги, питома вага яких перевищує 25% вартості всіх поставлених товарів/послуг, то:

а) на таке підприємство не поширюється спеціальний режим оподаткування, встановлений цією статтею. Таке підприємство зобов'язане визначити податкове зобов'язання з цього податку за підсумками звітного податкового періоду, в якому було допущено таке перевищення, і сплатити податок до бюджету в загальному порядку;

б) орган державної податкової служби виключає таке підприємство з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування та може повторно включити його до такого реєстру після закінчення наступних 12 послідовних звітних податкових періодів за наявності підстав, визначених цією статтею;

в) таке підприємство вважається платником зазначеного податку на загальних підставах з першого числа місяця, в якому було допущено таке перевищення.

Отже, податкове законодавство пов'язує виникнення прав та обов'язків платників податку на додану вартість не з фактом укладання договорів оренди землі (оскільки сам по собі факт укладання договору не є об'єктом оподаткування), а з фактом здійснення господарської операції щодо вироблення та постачання сільськогосподарських товарів.

Таким чином, для здійснення донарахування податкових зобов'язань в зв'язку з порушенням питомої ваги відповідач мав би під час перевірки встановити, що позивач поставляв несільськогосподарські товари або сільськогосподарські товари не власного виробництва, питома вага вартості яких перевищувала б 25%, тоді як акт обмежується посиланнями на площу сільськогосподарських угідь, які використовуються позивачем на відповідній правовій підставі.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі вважається укладеним з моменту державної реєстрації, що надає орендареві право строкового володіння і користування земельною ділянкою з отриманням плодів і доходів.

Згідно зі ст.. 20 ЗУ «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Таким чином, для цілей регулювання земельних відносин виникнення права оренди земельної ділянки пов'язане із фактом державної реєстрації відповідного договору.

Водночас податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.

Враховуючи пріоритетність застосування норм Податкового кодексу України перед нормами інших галузей права у регулюванні податкових правовідносин, суд зазначає, що недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок не може бути перешкодою для кваліфікації сільськогосподарських угідь як таких, що знаходяться у користуванні товаровиробника для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку. Розглядувані угіддя будуть знаходитися у користуванні платника сільськогосподарського податку. При цьому, виникнення орендних відносин відповідно до вимог земельного законодавства не є обов'язковою умовою для визнання сільськогосподарських угідь такими, що знаходяться в користуванні платника фіксованого сільськогосподарського податку. Зазначене пояснюється тим, що оренда є лише одним із видів права користування землею.

У свою чергу, Податковий кодекс України не зводить користування сільськогосподарськими угіддями лише до виникнення права оренди на відповідні земельні ділянки. Відповідно, зареєстрований належним чином договір оренди не може вважатися єдиним обов'язковим документом, що підтверджує правомірність перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку. Відтак, дефекти оформлення відповідного договору не можуть впливати на правильність врахування доходів від реалізації продукції рослинництва при розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва.

За таких обставин продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку в юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарською продукцією в розумінні глави 2 розділу XIV Податкового кодексу України незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, відповідач фактично підмінює поняття частки валового доходу на поняття частки вартості вироблених сільськогосподарських товарів. Внаслідок цього відповідач збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, застосував штрафні (фінансові) санкції без врахування всіх обставин, що мають істотне значення, внаслідок чого таке повідомлення-рішення не відповідає п. 3 ч. 3 ст. 2 КАС України.

З цих мотивів суд визнає права позивача порушеними, на підставі чого позовні вимоги ФГ «Олена» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.11.2012 року №0001082200 підлягають задоволенню в повному обсязі, що узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду, викладеної в ухвалі від 26 липня 2012 року по справі № К/9991/37252/12.

Щодо позовної вимоги про скасування рішення №б/н від 29.12.2012 року вих. № 2509/10/2200 «Про виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування ПДВ», суд приходить до наступних висновків.

З даного рішення вбачається, що анулювання свідоцтва вмотивоване тим, що вироблена позивачем продукція рослинництва не визнається сільськогосподарською, а тому питома вага несільськогосподарських товарів за попередні 12 податкових періодів перевищує 25%.

Відповідно до п. 27.4 Наказу ДПА України від 01.03.2000 «Про затвердження Положення про реєстрацію платників ПДВ» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) орган державної податкової служби за результатами розгляду заяви про реєстрацію видає свідоцтво про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість або письмову відмову у видачі такого свідоцтва у випадках подання недостовірних даних, або у випадках, визначених пунктом 28 цього Положення.

Пунктом 28 цього Положення передбачено, що орган державної податкової служби відмовляє сільськогосподарському підприємству у реєстрації його як суб'єкта спеціального режиму оподаткування, якщо такий платник податків:

- вказує у заяві про реєстрацію види діяльності, які не входять до визначеного та оприлюдненого Кабінетом Міністрів України повного переліку видів діяльності, що підпадають під дію статті 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість»;

- перебуває на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності за єдиним податком за ставкою 10 відсотків;

- був виключений із реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування та від дати такого виключення до дати подання заяви про повторну реєстрацію суб'єктом спеціального режиму оподаткування не сплило дванадцяти послідовних звітних податкових періодів;

- поставляє протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно несільськогосподарські товари (послуги), питома вага яких перевищує 25 відсотків вартості всіх поставлених товарів (послуг) або не відповідає іншим критеріям, встановленим пунктом 8-1.6 статті 8-1 вищезазначеного Закону (підпункт 26.1 пункту 26 цього Положення);

- не підпадає під визначення сільськогосподарського підприємства, є особою, яка не може бути зареєстрована як суб'єкт спеціального режиму оподаткування чи на яку не поширюються норми статті 8-1 вищезазначеного Закону;

- має ознаки чи обставини, які є підставою для анулювання реєстрації та визначені пунктом 25 цього Положення або при яких підлягає анулюванню Спеціальне свідоцтво згідно з пунктами 8-1.11, 8-1.12 статті 8-1 Закону (пункти 29, 33 цього Положення);

- подав заяву з порушенням строків, визначених підпунктом «в» пункту 9.6 статті 9 Закону та підпунктом 27.1 пункту 27 цього Положення.

Відповідачем було прийнято рішення про видачу ФГ «Олена» свідоцтва про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість і як зазначено у п. 27.4 вищезазначеного Положення це могло бути зроблено лише за результатами розгляду заяви позивача.

Свідоцтво про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість ФГ «Олена» діє з 10 лютого 2009 року. Тобто відповідачем під час проведення позапланової перевірки ФГ «Олена» не було встановлено за період з 01.07.2009 по 30.06.2012 порушень у частині використання пільгового режиму при використанні земельних ділянок, договори оренди яких не мали державної реєстрації. Змін у законодавстві, що регулюють зазначене питання не було.

Таким чином, це рішення є також протиправним і підлягає скасуванню, а порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов'язання відповідача поновити з дати виключення (з 01 вересня 2009 року) позивача в реєстрі суб'єктів спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість та видання позивачу свідоцтва про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість.

Щодо розподілу судових витрат, то ч. 1 ст.94 КАС України передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Гайворонської МДПІ № 0001082200 від 21 листопада 2012 року.

Визнати протиправним та скасувати рішення Гайворонської МДПІ про виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування за № б/н від 28.12.2012 року.

Зобов'язати Гайворонську МДПІ Кіровоградської області ДПС поновити з дати виключення фермерське господарство «Олена» в реєстрі суб'єктів спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість та у встановленому законом порядку вирішити питання щодо видачі ФГ «Олена» свідоцтва про реєстрацію сільськогосподарського підприємства, як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість.

Присудити ФГ «Олена» судові витрати з Державного бюджету в розмірі 2294,00 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя (підпис) Н.В. Чубара

З оригіналом згідно:

Суддя: Н.В. Чубара