Рішення № 31068883, 25.04.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/4316/13 25.04.13

За позовом Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія

«Украгролізинг»

До 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС» (далі - відповідач-1);

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» (далі - відповідач-2)

Про стягнення 2 400 271,66 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Гребелюк Л.М. - представник за довіреністю

Від відповідачів: 1. Цимбровська Ю.О. - представник за довіреністю

2. не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС», Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» про стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованості за Договором фінансового лізингу № 10-11-82стз-фл/377 від 15.06.11. в розмірі 2 400 271,66 грн., а саме:

- сума основого боргу - 2 350 575,08 грн.;

- пеня - 41 413,81 грн.;

- 3% річних - 8 282,77 грн.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідачем-1 порушено умови Договору фінансового лізингу № 10-11-82 стз-фл/377 від 15.06.11. в частині сплати лізингових платежів, що призвело до виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС» заборгованості. При цьому, в силу умов укладеного між позивачем і відповідачем-2 Договору поруки № 450 від 22.07.11., відповідачі відповідають перед позивачем-2 за невиконання умов Договору фінансового лізингу № 10-11-82 стз-фл/377 від 15.06.11. як солідарні боржники.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.13. порушено провадження у справі № 910/4316/13; розгляд справи призначено на 09.04.13. о 11-20.

09.04.13. відповідача-1 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва на підставі п. 6 ч. 1 ст. 83 ГПК України подав заяву про розстрочку виконання рішення.

Представник позивача в судовому засіданні 09.04.13. подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.13. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 25.04.13. о 11-00.

Представник позивача в судовому засіданні 25.04.13. підтримав свої позовні вимоги в повному обсязі та просив суд стягнути солідарно існуючу заборгованість з відповідачів на свою користь.

Представник відповідача-1 письмового відзиву на позовну заяву не надав, але в усній формі визнав суму боргу та правомірно нараховані штрафні санкції, крім того, просив суд задовольнити заяву про розстрочку виконання рішення суду, яка була подана ним в попередньому судовому засіданні.

Представник відповідача-2 в повторно судове засідання 25.04.13. не з'явився, вимоги попередніх ухвал Господарського суду міста Києва у справі № 910/4316/13 не виконав, письмового відзиву на позов не надав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, оскільки підтверджені витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 23-07/806-4 від 21.03.13.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача-2 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення по справі № 910/4316/13.

Розглянувши подані матеріали справи, та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.06.11. між позивачем (далі - лізингодавець) та відповідачем-1 (Лізингоодержувач) укладено Договір фінансового лізингу № 10-11-82 стз-фл/377 (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1 Договору), лізингодавець передає Лізингоодержувачу у користування на визначений Договором строк предмет лізингу та визначений у додатку до Договору, а останній сплачує за це лізингові платежі на умовах Договору.

Додатками № 1, № 3, № 5 до Договору (в редакції Додаткового Договору № 1 від 29.07.11.) сторонами погоджено найменування, кількість, ціну та вартість предмету лізингу.

Відповідно до п. 4.1 Договору, за користування предметом лізингу Лізингоодержувач сплачує Лізингодавця лізингові платежі, що включають: попередній лізинговий платіж в частині відшкодування вартості предмета лізингу в розмірі 10 (десяти) відсотків його вартості (включаючи ПДВ), на який не нараховується лізинговий платіж в частині комісії за організацію поставки предмета лізингу; комісію за організацію поставки Предмета лізингу в розмірі 7% (без ПДВ) від невідшкодованої попереднім лізинговим платежем вартості предмету лізингу, відповідно до законодавства України щодо оподаткування податком на додану вартість; відшкодування вартості предмета лізингу рівними частками за весь термін лізингу від суми невідшкодованої попереднім платежем вартості предмета лізингу; комісію за супроводження договору в розмірі 7 (семи) відсотків річних (без ПДВ) від невідшкодованої попереднім лізинговим платежем та черговими платежами вартості предмета лізингу, відповідно до законодавства України щодо оподаткування податком на додану вартість;

Згідно з п. 4.2 Договору (в редакції Додаткового Договору № 1 від 29.07.11.), Лізингоодержувач після укладення Договору, на підставі виставленого Лізингодавцем рахунку, який діє протягом трьох днів, перераховує на рахунки Лізингодавця: попередній лізинговий платіж в розмірі, визначеному пунктом 4.1. даного Договору; Датою сплати попереднього платежу є дата надходження коштів на рахунок Лізингодавця.

З моменту підписання Акту Лізингоодержувач за користування предметом лізингу сплачує Лізингодавцю чергові лізингові платежі, що включають: відшкодування вартості предмета лізингу рівними частками за весь термін лізингу від суми невідшкодованої попереднім платежем вартості предмета лізингу; комісію за супроводження договору в розмірі, визначеному пунктом 4.1. даного Договору; комісію за організацію поставки предмета лізингу в розмірі, визначеного п. 4.1 Договору. Черговість сплати лізингових платежів в частині відшкодування вартості предмета лізингу та сплати комісії за супроводження договору кратна трьом місяцям. Термін сплати кожного лізингового платежу встановлюється числом дати підписання Акту. Перший лізинговий платіж сплачується через три місяці з дати підписання Акту, подальші платежі - через кожні три місяці. Комісія за організацію поставки предмета лізингу сплачується у відповідності до додатків до Договору « Графік сплати лізингових платежів (п. 4.3 Договору в редакції Додаткового Договору № 1 від 29.07.11.).

Додатками № 2.1, 4.1, 6.1 до Договору сторонами погоджено графік сплати лізингових платежів.

Приписами п. 4.4 Договору погоджено, що розмір лізингових платежів, їх складових частин встановлюється додатком до Договору «Графік сплати лізингових платежів».

Пунктом 5.1 Договору (в редакції Додаткового Договору № 1 від 29.07.11.) встановлено, що предмет лізингу передається Лізингоодержувачу за актом за умови перерахування попереднього лізингового платежу у розмірі та порядку, визначеному п. 4.2 Договору.

На виконання умов Договору, згідно з актом приймання-передачі № 1 від 04.08.11., що наявний в матеріалах справи, позивачем передано, а відповідачем-1 отримано предмет лізингу.

Відповідно до п. 8.1 Договору, він набуває чинності від дати надходження попереднього лізингового платежу, визначеного та сплаченого згідно п. 4.2 Договору, і діє до закінчення строку лізингу, зазначеного в додатку до Договору «Найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу», та виконання сторонами всіх зобов'язань за цим Договором.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги Державне публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» вказує на те, що відповідачем-1 порушено умови Договору фінансового лізингу № 10-11-82 стз-фл/377 від 15.06.11. в частині сплати лізингових платежів, що призвело до виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС» заборгованості.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг) на певний строк і за встановлену плату ( лізингові платежі).

Згідно з ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Частина 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Як визначено абз. 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що Лізингоодержувач не виконав умов Договору та не сплатив на користь позивача 2 350 575,08 грн., чим порушив свої зобов'язання за Договором.

22.07.11. між відповідачем-2 (далі - Поручитель) та позивачем-2 (далі - Кредитор) укладено Договір поруки № 450, згідно з умовами якого (п. 2.2) у випадку несплати відповідачем-1 (далі - Боржник) лізингових платежів в строки, передбачені Основним Договором (Договір фінансового лізингу № 10-11-82 стз-фл/377 від 15.06.11.) і на його умовах, у Поручителя виникає обов'язок Боржника і Поручитель відповідає солідарно з Боржником перед Кредитором в обсязі невиконаних Боржником зобов'язань своїм майном та грошовими коштами, на які може бути накладене стягнення згідно з чинним законодавством України.

Приписами п. 4.1 Договору поруки № 450 від 22.07.11. визначено, що останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення їх печатками та діє до моменту припинення зобов'язань по основному договору.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, абз. 2 ч. 2 ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Таким чином, Державне публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» звернулось з даним позовом до суду про стягнення заборгованості з відповідачів солідарно, посилаючись на укладений Договір поруки № 450 від 22.07.11.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Позивач-2 звертався до відповідача з письмовою вимогою № 14/3012 від 18.12.12. про погашення наявної заборгованості.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів повної оплати заборгованості, про яку заявлено в позовній заяві, відповідачами до матеріалів справи не надано.

При цьому, судом враховано, що відповідачем-1 позовні вимоги визнано в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» в частині стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС», Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» основної заборгованості в розмірі 2 350 575,08 грн. слід визнати обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем на підставі п. 7.1 Договору, просить суд стягнути 41 413,81 грн. - пені.

Судом встановлено, що відповідач-1 у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому його дії є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Відповідно п. 7.1 Договору, сторонами погоджено, що за порушення строків сплати лізингових платежів Лізингоодержувач за кожний календарний день прострочення від несплаченої суми сплачує Лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Таким чином, судом здійснено перерахунок пені та встановлено, що з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню солідарно 41 413,81 грн. - пені, що відповідає обґрунтованому розрахунку, наявному в матеріалах справи.

Крім того, позивач в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідачів на користь позивача солідарно 8 282,77 грн. - 3% річних.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Суд відзначає, що прострочене грошове зобов'язання визначено у гривні, а тому нарахування 3% річних є правомірним.

За перерахунком суду, розмір 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 8 282,77 грн., та вбачається з обґрунтованого розрахунку позивача, внаслідок чого позовні вимоги в частині стягнення 8 282,77 грн. - 3% річних є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що позивачем доведено обґрунтованість позовних вимог, господарський суд дійшов висновку, що позов нормативно та документально доведений, та підлягає задоволенню.

09.04.13. відповідачем-1 на підставі п. 6 ст. 83 ГПК України було подана заява, в якій відповідач просить суд розстрочити виконання рішення, відповідно графіку який зазначений в заяві про розстрочку виконання рішення.

Пунктом 6 ст. 83 ГПК України, суду при прийнятті рішення надано право відстрочити або розстрочити його виконання. При цьому слід ураховувати приписи ст. 121 ГПК України про те, що за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення. Натомість суду не надано право, ухвалюючи рішення, змінювати спосіб і порядок його виконання. Також відповідно до вимог ст. 84 ГПК у резолютивній частині рішення вказуються строк сплати грошових сум у разі відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Таким чином, ухвала про розстрочку виконання судового рішення може бути винесена судом лише у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його виконання неможливим.

При цьому, такі виняткові обставини визначаються судом з огляду на матеріали справи, у тому числі подані стороною докази на обґрунтування такої заяви.

Згідно з вказівками, що містяться в постанові пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.12. № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Вищезазначені норми визначають процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. Проте, нормами чинного законодавства, зокрема Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому, суд оцінює докази, які підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України і лише за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право відстрочити виконання рішення чи постанови.

Заявник зазначає, що згідно Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС» основними видами діяльності відповідача-1 є допоміжна діяльність у рослинництві, надання в оренду сільськогосподарських машин та устаткування.

Основними контрагентами відповідача-1 є сільськогосподарські товаровиробники, прибуток яких залежить від якості та кількості зібраного врожаю.

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС» зазначає, що господарська діяльність підприємства характеризується сезонним процесом виробництва і циклічністю грошових надходжень. Основна маса надходження грошових коштів від господарської діяльності припадає на літній та осінній період - період масового збору врожаю зернових на території України.

Заявник зазначає, що підприємство, з метою підтримки сільськогосподарського товаровиробника, розуміючи важливість вчасності зібраного врожаю працює на умовах після сплати. Тобто спочатку надані послуги по збиранню врожаю, а потім, після реалізації зібраного врожаю - оплата наданих послуг.

Також, відповідач-1 просить суд врахувати наступне, що одначасне стягнення з підприємства усієї суми заборгованості може спричинити припинення господарської діяльності останнього.

Товариством з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС» на даний час ведеться активна робота по поверненню дебіторської заборгованості перед заявником. Накладання арешту на кошти та майна боржника призведе до неможливості збирання врожаю, виконанню взятих на себе зобов'язань по укладеним контрактам, що призведе до збільшення кредиторської заборгованості та до банкрутства товариства.

Представник позивача попередньо ознайомився з заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС» про розстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва та не заперечував проти її задоволення.

Розглянувши мотиви поданої заяви, врахувавши матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини боржника у виникненні спору, дослідивши наявні докази, суд дійшов висновку про задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС» про розстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва відповідно до викладеного в заяві графіку.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідачів.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75 ст. ст. 82 - 85, ст. 121 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» задовольнити повністю.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 1; ідентифікаційний код 37702357) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» (04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 12; ідентифікаційний код 33307354) на користь Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» (01601, м. Київ, вул. Мечникова, буд. 16А; ідентифікаційний код 30401456) 2 350 575 (два мільйони триста п'ятдесят тисяч п'ятсот сімдесят п'ять ) грн. 08 коп. - основного боргу, 41 413 (сорок одна тисяча чотириста тринадцять) грн. 81 коп. - пені, 8 282 (вісім тисяч двісті вісімдесят дві) грн. 77 коп. - 3% річних, розстрочити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.13. у справі № 910/4316/13, наступним чином:

- до 05.07.13. - 100 011,32 грн.

- до 05.08.13. - 100 011,32 грн.

- до 05.09.13. - 100 011,32 грн.

- до 05.10.13. - 100 011,32 грн.

- до 05.11.13. - 100 011,32 грн.

- до 05.12.13. - 100 011,32 грн.

- до 05.01.14. - 100 011,32 грн.

- до 05.02.14. - 100 011,32 грн.

- до 05.03.14. - 100 011,32 грн.

- до 05.04.14. - 100 011,32 грн.

- до 05.05.14. - 100 011,32 грн.

- до 05.06.14. - 100 011,32 грн.

- до 05.07.14. - 100 011,32 грн.

- до 05.08.14. - 100 011,32 грн.

- до 05.09.14. - 100 011,32 грн.

- до 05.10.14. - 100 011,32 грн.

- до 05.11.14. - 100 011,32 грн.

- до 05.12.14. - 100 011,32 грн.

- до 05.01.15. - 100 011,32 грн.

- до 05.02.15. - 100 011,32 грн.

- до 05.03.15. - 100 011,32 грн.

- до 05.04.15. - 100 011,32 грн.

- до 05.05.15. - 100 011,32 грн.

- до 05.06.15. - 100 011,30 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, б. 1; ідентифікаційний код 37702357) на користь Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» (01601, м. Київ, вул. Мечникова, буд. 16А; ідентифікаційний код 30401456) 24 002 (двадцять чотири тисячі дві) грн. 72 коп. - витрат по сплаті судового збору.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Інвестбуд» (04050, м. Київ, вул. Мельникова, б. 12; ідентифікаційний код 33307354) на користь Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» (01601, м. Київ, вул. Мечникова, буд. 16А; ідентифікаційний код 30401456) 24 002 (двадцять чотири тисячі дві) грн. 72 коп. - витрат по сплаті судового збору.

5. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 30.04.13.

Суддя Т.М. Ващенко