Рішення № 31063652, 30.04.2013, Феодосійський міський суд Автономної Республіки Крим

Справа № 119/1512/13-ц

2/119/1042/13

РІШЕННЯ

Іменем України

30 квітня 2013 року Феодосійський міський суд Автономної Республіки Крим в складі: головуючого судді Блейз І.Г.

за участю секретаря Копосової Н.І.

позивача ОСОБА_1

представників ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Феодосія цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Феодосіякурорт-плюс», Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві» м. Феодосія про встановлення факту, стягнення матеріальної та моральної шкоди, зобовязання вчинити певні дії, -

встановив:

Позивач звернулася із відповідним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 22 серпня 2011 року під час виконання трудових обовязків стався нещасний випадок на виробництві, у звязку із чим вона стала інвалідом першої групи. Працюючи на посаді екскурсоводу у літній період 2009 року, літній період 2010 року, з травня 2011 року по 22 серпня 2011 року у ТОВ «Феодосіякурорт-плюс», її не було офіційно працевлаштовано. Фактично позивача було допущено до роботи, та вона виконувала свої обовязки, підкорялася внутрішньому трудовому розпорядку підприємства. Зараз з вини відповідача товариства позивач опинилася у скрутній життєвій ситуації, оскільки Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві відмовляється сплатити єдино разову допомогу та щомісячні платежі, оскільки вона не може надати довідку про середньомісячну заробітну плату. Позивач неодноразово зверталася до керівництва товариства з проханням надати довідку про середньомісячну заробітну плату та внести записи у трудову книжку, однак їй у цьому було відмовлено. Після ДТП позивач довгий час перебувала у лікарні, знаходилася у комі, понесла значних матеріальних витрат на лікування, перенесла 15 операцій на трахеї. Крім того, позивач зазнала дуже великих моральних страждань, що є у фізичному болі та тривалих фізичних стражданнях. Моральну шкоду позивач не обґрунтовує злочином, оскільки у наступний час вирок відсутній. Роботодавцем протягом 1,5 років з дня аварії створюються перепони у офіційному працевлаштуванні та отриманні допомоги від фонду. Позивач опинилася соціально незахищеною, не може далі працювати, вести активне суспільне життя. Вказані вище обставини стали підставою для звернення із вимогами про встановлення факту перебування у трудових відносинах , зобовязання ТОВ «Феодосіякурорт-плюс» внести запис про працевлаштування позивача, зобовязання надати відомості про середній заробіток за літній період 2009 року, літній період 2010 року, з травня 2011 року по 22 серпня 2011 року, зобовязання товариства нарахувати заробітну плату у розмірі 5 000 грн на місяць з перерахуванням страхових внесків на користь Фонду, стягнення з товариства моральної шкоди у розмірі 51 000 грн, зобовязання Фонду страхування від нещасних випадків на виробництві зробити певні виплати допомоги.

28.03.2013 року позивачем уточнено позовні вимоги. Позивачем заявлено клопотання про поновлення строку звернення до суду, заявлено вона просить встановити факт трудових відносин з 01 червня 2009 року по 01.11.2009 року, з 01.06.2010 року по 01.10.2010 року, з 01.05.2011 року по 01.11.2011 року на посаді екскурсоводу. Також позивач просить зобовязати внести записи про працю у вказані періоди у трудову книжку, зобовязати надати відомості про середню заробітну плату, нарахувати середню заробітну плату у розмірі 5400 грн, стягнути з ТОВ «Феодосіякурот-плюс» матеріальну шкоду у розмірі 141 729 грн, моральну шкоду у розмірі 51 000 грн, та зобовязати Фонд соціального страхування від нещасних випадків здійснити виплати допомоги.

Позивач та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві. Додатково позивачем заявлено, що вона фактично була допущена до роботи екскурсоводом, у документах з приводу екскурсій написано, що її посада є екскурсовод. Позивач пояснила, що десь у березні-квітні усіх екскурсоводів, що працювали із товариством, збирали разом, знайомили, уточнювали умови праці. Екскурсоводи заповнювали анкети, де вказували екскурсії, на які вони мають їздити. Екскурсії дійсно були нерегулярні у травні та вересні-жовтні, однак у липні-серпні, у самий розпал сезону, позивач їздила на екскурсію кожен день. У штатному розписі товариства було пять екскурсоводів, однак тільки одна була оформлена офіційно. Ніхто з тих екскурсоводів, які працювали разом із позивачем, не було офіційно працевлаштовані. Про те, що позивач працює у товаристві, знали реалізатори. Позивач пояснила, що вона не вимагали її офіційного працевлаштування, оскільки із нею перестали б працювати, а вона отримує маленьку пенсію та мала бажання заробити. Позивач пояснила, що трудова угода із нею укладалася на сезон та звільненою вона була за угодою сторін. Трудову книжку позивач намагалася надати для внесення відповідних записів, однак записів не було внесено та її трудова книжка знаходилася у неї. Доказами того, що вона працювала, позивач вважає списки туристів, де вказано день праці, хто екскурсовод та суми, що вона отримувала. Позивач пояснювала, що вона кожен вечір чекала на дзвінок з підприємства, де їй вкажуть, буде чи ні екскурсія, де їй потрібно бути. Позивач пояснила, що просить стягнути матеріальну шкоду, що є витратами на лікування, з товариства.

Представники Товариства з обмеженою відповідальністю «Феодосіякурорт плюс» проти задоволення позову заперечували з тих підстав, що із позивачем товариство співпрацювало на підставі цивільно-правових угод. Оскільки позивачка відмовилася від письмового оформлення такої угоди, співпраця відбувалася на підставі усних угод. Усі екскурсоводи, що працювали із товариством, здійснювали діяльність на підставі разових заявок. Дійсно, перед співпрацею проводиться анкетування екскурсоводів, однак це робиться для того, щоб знати, на яку екскурсію та кого викликати. Жодних умов, що придатні трудовому договору, немає. Із позивачем не обговорювався графік праці, заробітна плата, трудове місце. Від позивача не вимагалося підкорятися трудовій дисципліні підприємства, не застосовувалося дисциплінарних стягнення за невихід на роботу, не обговорювався чітко період роботи. Підприємство не несло жодних обовязків з приводу виклику позивача на екскурсію. Товариство могло не подзвонити позивачу та викликати на цю екскурсію іншого екскурсовода. З приводу списків туристів, представниками зазначено, що ці списки складалися позивачем та грошові кошти, що у них вказані, це ті суми, які позивач збирала та залишала собі як заробіток та ці гроші були більш той суми, яку вказано у квітках та яка є прибутком товариства. Що стосується ОСОБА_6 Н1, Н5 та припису, представниками відповідача зазначено, що дані документи підписано та не оспорено у звязку із правовою необізнаністю.

Представник Фонду страхування від нещасних випадків на виробництві позовні вимоги не визнав та пояснив, що Фонд є державною установою та повинен чітко дотримуватися вимог закону. У разі надання усіх документів, що визначено законом та про надання яких розяснено позивачу, усі виплати буде здійснено.

Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступного.

Судом встановлено, що 22 серпня 2011 року о 06.45 біля кінотеатру «Україна» проводилася посадка пасажирів на автобус «Мерседес-Бенц», водій ОСОБА_7 по маршруту «Южнобережное ожерелье». Екскурсоводом на даному маршруті була позивач. Приблизно о 14 годині 30 хвилин на автодорозі «Ялта-Севастополь» 26 км відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю водія ОСОБА_8, водія ОСОБА_7, водія ОСОБА_6 Водій ОСОБА_8 та пасажири його авто загинули. Позивачка у результаті даної дорожньо-транспортної пригоди отримала тяжкі тілесні пошкодження. Відповідно до постанови про закриття кримінальної справи ДТП сталося за вини ОСОБА_8 На момент нещасного випадку позивач не була офіційно працевлаштована на підприємстві Товариство з обмеженою відповідальністю «Феодосіякурорт плюс» (а.с.9-17)

Позивач звернулася до суду із вимогами про встановлення факту трудових відносин у звязку із необхідністю отримання допомоги від Фонду страхування віл нещасних випадків на виробництві.

Відповідно до ст. 256 ЦК України визначено перелік фактів, які встановлюються судом. Частиною другою зазначеної норми передбачено, що в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Підтвердження перебування у трудових відносинах здійснюється на підставі трудового договору та інших документів, що свідчать про стійки трудові відносини між сторонами. Тільки за наявності даних документів можливо настання певних наслідків. Таким чином, встановлення факту перебування у трудових відносинах не передбачено законом і не створює правових наслідків, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про встановлення факту перебування у трудових відносинах.

На підтвердження факту перебування у трудових відносинах позивач посилається на наявні у матеріалах справи списки туристів та на свідчення свідків.

Відповідно до положень ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Статтями 10, 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачем не заперечувалося, що офіційно її трудові правовідносини не були оформлені. З 2009 року вона не зверталася за захистом своїх порушених прав у звязку із тим, що вона мала бажання працювати, а у разі наявності скарг, її б залишили без роботи. У 2011 році вона не звернулася вчасно у звязку із складним лікуванням та тяжкою травмою.

Згідно змісту ст. 24 КЗпП України трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли працівника фактично допущено до роботи.

Позивач наполягала на тому, що її фактично було допущено до роботи.

Заперечуючи проти позову, представники товариства посилалися на ті обставини, що між сторонами існували цивільно-правові відносини, а не трудові. Так, позивачка не підкорялася внутрішньому трудовому розпорядку підприємства, не обговорювалася її заробітна плата. Її прибуток складав гроші, що було сплачено туристами їй поверх ціни, що вказано у квітку.

Дослідивши докази, що надано позивачем, суд не знаходить підстав вважати наявність трудових відносин між позивачем та товариство у періоди, вказані позивачем, до 22 серпня 2011 року, виходячи з наступного.

Перебування у трудових відносинах передбачає наявність усіх істотних умов трудового договору, передбачених КЗпП України, навіть у разі відсутності наказу про прийняття на роботу та письмового трудового договору.

Однією з таких умов є визначення розміру заробітної плати. З пояснень представників відповідачів вбачається, що позивачка отримувала гроші поверх тих, що мало отримати підприємство відповідно до ціни квитків, а тому фактично розмір прибутків позивача товариству невідомий. Суд приймає до уваги дані твердження, враховуючи також ту обставину, що позивачка взагалі сама не могла згадати та точно вказати у судовому засіданні на питання суду, яку конкретно заробітку плату вона отримала у червні 2009 року та інших місяцях та вказувала приблизні суми. Крім того, у первісному позові вказувала середню заробітну плату 5000 грн, у уточнено позові 5400 грн. Жодного документу на підтвердження того, що між сторонами була домовленість про отримання конкретної заробітної плати позивачем, останньою не надано. Суд не приймає до уваги посилення на списки туристів (а.с.18-54, 87-120), де вказано суми, оскільки дані документи заповнено особисто позивачем, а не підприємством, що не заперечувалося позивачем, а тому дані докази не є допустимими відповідно до положень ст. 59 ЦПК України. Крім того, дані документи не є документами строгої звітності. Позивач особисто зазначала, що не була зобовязана зберігати дані документи та взагалі могла їх викинути. Також слід зазначити, що сам по собі факт наявності списків туристів не свідчить про наявність між сторонами трудових відносин, оскільки суттєве значення, для встановлення таких обставин, має підстава їх видачі, проте з їх змісту дійти висновку про те, що підставою їх видачі сталі саме трудові відносини, не можна.

Не містить відомості про заробітку плати довідка пенсійного фонду. Позивач, знаючи, що вона не оформлена офіційно та за неї ніхто не сплачує обовязкові внески, не зверталася до пенсійного фонду з цього приводу та не вказувала про наявність в неї прибутків (а.с.73-74). Не було повідомлено позивачем про отримані прибутки податкову інспекцію (а.с.161)

Не має підстав вважати, що між сторонами була домовленість про почасову, здельну заробітну плату, оскільки позивачем не надано певних доказів цього. Протягом судового засідання позивач пояснювала, що отримала 15-20 грн за кожного туриста, однак дані пояснення не підтверджено жодним доказом. Позивач також зазначила, що вона брала кошти, що їй належать, а решту віддавала підприємству. Тобто фактично не отримувала заробітну плату, а брала належний їй прибуток. Про це свідчить також та обставина, що позивачка отримувала грошові кошти тільки після проведення екскурсії, заробітна плата не нараховувалася двічі на місяць, та не сплачувалася двічі на місяць відповідно до положень КЗпП України.. У той час, коли на позивача не викликали, грошові кошти вона не отримувала.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10 пояснили, що розміром заробітної плати інших екскурсоводів не цікавилися, порядок оплати послуг також. Пояснили, що з приводу працевлаштування ОСОБА_11 нічого пояснити не можуть, самі є працівниками підприємство, працювали за разовими заявками. Оплату отримували за конкретно виконану роботу.

Свідок ОСОБА_12 також не надала жодних пояснень з приводу того, яким чином будувалися правовідносини між позивачем та ТОВ «Феодосіякурот-плюс».

Також судом не встановлено обовязок позивача дотримуватися внутрішнього трудового розпорядку підприємства, оскільки з пояснень позивача вбачалося, що вона виходила тільки на маршрут та на місце збору туристів. У разі відсутності екскурсій вона не була зобовязана знаходитися на підприємстві, приходити к певній годині та залишати робоче місце тільки у встановлений час.

Судом не встановлено також графіку роботи, якого повинна була дотримуватися позивач. Позивачем не надано доказів того, що вона мала певну кількість екскурсій на місяць, приблизний графік даних екскурсій. Перелік екскурсій, що надано позивачем, є фактично ілюстрацією обсягом послуг, що надає підприємство.

Судом не встановлено, що із позивачем як працівником підприємства, обговорювалися суттєві умови праці особисто. Позивач зазначала, що збирали усіх екскурсоводів та розповідали про те, як та хто працює. Однак, з пояснень позивача, судом встановлено, що фактично мова йшлася про порядок праці саме підприємства, а не кожного екскурсоводу окремо, та доводилося до відома, як буде працювати товариство з метою того, щоб кожний екскурсовод мав скоректувати свій час.

Кодексом законів про працю не встановлено укладення масового трудового договору та прийняття на роботу колективно, оскільки укладення трудового договору є індивідуальна дія та умови трудового договору є індивідуальними для кожного працівника.

Суд також приймає до уваги, що позивач навіть не може згадати, яким чином із нею проводилася бесіда з приводу прийняття на роботу та ким з керівництва. Вона памятає тільки загальні збори екскурсоводів.

Судом з пояснень позивача також не встановлено, який період праці обговорювався позивачем із роботодавцем. У первісному позові позивач вказує, що період праці було обговорено саме на літній період, але ж не вказано, який період вважається «літнім», тоді як у уточненнях позивач вказує вже періоди до 01.11.2009 року, 01.10.2010 року. Тобто вказуються місяці вже не літнього періоду. На підставі чого завершення роботи мало відбуватися саме у ці місяці і чому періоди роботи закінчуються у різні дати, якщо за заявою позивача кожен раз обговорювалися однакові умови, не є зрозумілим.

Також суду не надано доказів домовленості з приводу порядку звільнення. Позивач у вільній розповіді вказувала, що її брали на роботу тільки на певний строк, тобто звільнення мало відбуватися за закінченням строку трудового договору, та на дану обставину позивач вказувала у уточненій позовній заяві. Однак, даючи пояснення у подальшому, позивач просила вважати її звільненою за угодою сторін.

Таким чином, доказів, які б безперечно свідчили про те, що в період з 01.06.2009 року по 01.11.2009 року, з 01.06.2010 року по 01.10.2010 року, з 01.05.2011 року по 21.08.2011 року позивач працювала у відповідача на підставі трудового договору, як то передбачено нормами КЗпП України, суду не надано, факту постійних трудових відносин, на умовах трудового договору, не встановлено. Фактичних даних на підставі яких можливо було б встановити факт укладення між сторонами трудового договору позивачкою суду не надано.

Аналіз наявних у матеріалах справи доказів, зокрема з позиції достатності і взаємного зв'язку у їх сукупності, не свідчить про наявність між сторонами трудових відносин, зокрема, про дотримання позивачем правил внутрішнього трудового розпорядку, постійного характеру роботи позивача як найманого працівника та виконання трудових обовязків саме екскурсовода підприємства ТОВ «Феодосіякурорт плюс». На підтвердження позовних вимог позивач не надав суду належних та допустимих доказів щодо домовленостей з відповідачем про виконання ним конкретної роботи та умов її оплати.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про охорону праці" роботодавець зобов'язаний організовувати розслідування нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням із всеукраїнськими об'єднаннями профспілок.

Пунктом 13 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року N 1112, передбачено, що встановлення та дослідження обставин пов'язаних з нещасним випадком на виробництві віднесено до компетенції утвореної роботодавцем комісії з розслідування нещасного випадку. У судовому порядку факт нещасного випадку встановлюється лише у разі ліквідації підприємства-роботодавця (ч. 2 п. 26 Порядку).

Крім того, відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 22 зазначеного Закону, у разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого з його змістом питання вирішуються посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці, рішення якої є обов'язковим для роботодавця. Рішення посадової особи органу державного нагляду за охороною праці може бути оскаржене у судовому порядку.

Судом встановлено, що у матеріалах справи наявні ОСОБА_10 Н1 та Н5 (а.с.9-17)., вказані акти підписано представником «Феодосіякурорт плюс», тобто відповідачем визнано факт перебування із позивачем у трудових відносинах на момент дорожньо-транспортної пригоди.

Суд не приймає до уваги твердження представників товариства, що акти підписано та не оскаржено ані акти, ані приписи у звязку із правовою необізнаністю, оскільки це не має правового значення та не є поважною причиною не оскарження, враховуючи те, що підприємство мало можливість отримати усі необхідні юридичні консультації.

Однак наявність актів не свідчить про перебування у трудових відносинах із підприємство увесь період, що вказано позивачем. Дослідженням даних актів встановлено, що у них вказано, що позивач має загальний стаж роботи 32 роки 9 місяців, посада екскурсовод, стажу праці за професією немає, стаж праці на підприємстві відсутній (а.с.13).

Таким чином, суд дійшов висновку, що дані акти підтверджують перебування позивача у трудових відносинах із відповідачем ТОВ саме на момент дорожньо-транспортної пригоди, а тому вимоги позивача про внесення записів у трудову книжку підлягають задоволенню частково та є підстави для зобовязання внесення запису про прийняття на роботу з 22.08.2011 року.

Дані вимоги заявлено поза межами строку, вказаного у статті 233 КЗпП України, однак враховуючи, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди позивачем отримано тяжкі травми та вона перебувала у тяжкому стані, суд вважає пропуск строку з приводу вимог про внесення запису у трудову книжку про працевлаштування 22.08.2011 року пропущеним з поважних причин та вважає що є підстави для його поновлення.

Суд не вбачає правових підстав для задоволення вимог про внесення запису про звільнення 01.11.2011 року, оскільки на цей момент позивачка перебувала у лікарні, не надавала заяв про звільнення, судом не встановлено факту, що трудові відносини, що виникли між сторонами з 22.08.2011 року носять строковий характер та строк їх закінчення 01 листопада 2011 року.

Заявляючи вимоги про видачу довідки про середню заробітку плату, позивач та її представник наполягали на тому, щоб розмір заробітної плати у довідці був вказаний саме 5 400 грн. Суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог у даній частині, оскільки суду не надано доказів того, що розмір середньої заробітної плати повинен бути саме 5400 грн, на чому наполягав позивач.

Суд також не знаходить підстав для задоволення вимог про стягнення з ТОВ «Феодосіякурорт-плюс» матеріальної шкоди враховуючи те, що позивач визначає дану шкоду витратами, які вона зазнала у звязку із проходженням лікування та шкодою, що завдано її здоровю дорожньо-транспортною пригодою. Позивачем зазначено, що матеріальна шкода спричинена гострою необхідністю придбання за власний рахунок ліків, що повязано із лікування травм, що отримано внаслідок ДТП.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України, особа, винна у спричиненні шкоди, повинна її відшкодувати.

ТОВ «Феодосіякурорт-плюс» не є особою, що винна у дорожньо-транспортній пригоді, а тому відсутні підстави для стягнення матеріальної шкоди з цього приводу.

Інших підстав для стягнення матеріальної шкоди позивачем не зазначено. Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає заяву у межах заявлених позовних вимог та не вправі змінювати підстави позову.

Оскільки судом встановлено факт порушення прав позивача тільки з приводу невнесення запису у трудову книжку запису про працевлаштування 22.08.2011, суд вирішує питання про наявність моральної шкоди саме цими діями.

Суду не надано доказів того, що позивач зазнала моральної шкоди з приводу невнесення запису у трудову книжку, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.

Оскільки судом не встановлено порушення інших трудових прав позивача, про які заявлено вимоги, суд не вбачає підстав для стягнення моральної шкоди у звязку із цим.

Суд також не знаходить підстав для зобовязання вимог до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, оскільки суду не надано доказів порушення Фондом норм закону та безпідставної відмови у сплаті допомоги.

Вказані вище обставини свідчать про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, суд здійснює розподіл судових витрат.

Повний текст рішення складено 07 травня 2013 року.

Керуючись ст.ст. 213-215 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Зобовязати Товариство з обмеженою відповідальністю «Феодосіякурорт-плюс» (м. Феодосія, вул. Галерейна, 14, ЄРДПОУ 35365072) внести запис у трудову книжку ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, про прийняття на роботу на підприємство Товариство з обмеженою відповідальністю «Феодосіякурорт-плюс» на посаду екскурсовода 22 серпня 2011 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Феодосіякурорт-плюс» (м. Феодосія, вул. Галерейна, 14, ЄРДПОУ 35365072) на користь держави судовий збір у розмірі 114, 70 грн (реквізити для перерахування: отримувач коштів державний бюджет м. Феодосія, 22030001, код одержувача (код за ЄДРПОУ) 37986011, банк одержувача: Головне управління Державної казначейської служби України в АРК, м. Сімферополь, код банку одержувача (МФО) 824026, рахунок отримувача 31216206700024, Феодосійський міський суд, код ЄДРПОУ суду 02897135)

Рішення може бути оскаржене в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим через Феодосійський міський суд АРК шляхом подання протягом десяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя(підпис)І.Г.Блейз

З оригіналом згідно: суддя секретар