Постанова № 310595, 30.11.2006, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к. 321

ПОСТАНОВА

Іменем України

30.11.2006

Справа №2-17/1-2006А

За позовом Дочірнього підприємства Житлово-комунальної контори ВАТ “Кримбуд” (95001, м. Сімферополь, вул. Жидкова 76)

До відповідачів

1. Районне ВДВС Центрального РУЮ м. Сімферополя АРК (м. Сімферополь, вул. 60-ти річчя Октября 21)

2. Головне Управління державного казначейства України в АР Крим (м. Сімферополь, вул. Севастопольська 19)

Треті особи

1. Державна виконавча служба в Центрального району м. Сімферополь (м. Сімферополь, вул. 60-ти річчя Октября 21)

2. Сімферопольське міське Управління юстиції (м. Сімферополь, вул. Чернишевського 2)

3. Державна податкова адміністрація в АР Крим (м. Сімферополь, вул. Р. Люксембург 20)

Суддя В.І. Гайворонський

При помічнику судді

(секретарі судового засідання)

Сіваш Н.С

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – Гулевич І.В., предст., дов. № 1 від 31.12.2006 року

Від районного ВДВС Центрального РУЮ м. Сімферополя АРК – не з’явився

Від Головного Управління державного казначейства України в АР Крим – Медарь Н.В., гол. спец-т, дов. від 06.11.2006 року.

Від Державної виконавчої служби в Центрального району м. Сімферополь – Якубов Я.А., предст., дов. б/н від 12.10.2006 року

Від Сімферопольського міського Управління юстиції – Пономарева Ю.А., гол. спец-т, дов. від 30.11.2006 року № 01/1-23/1000

Від ДПА в АРК – Віннік М.Ю., предст., дов. № 2158/9/10 від 28.10.2005 року

Сутність спору:

Згідно позовної заяви та уточнення до неї позивач просить визнати протиправною постанову про арешт грошових коштів боржника від 02.02.2005 року, винесену Центральним відділом державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції в частині стягнення з ДП ЖКГ ВАТ “Кримбуд” виконавчого збору: по СВПВКГ – 20103,74 грн., по СНІЯЄ та П – 10111,80 грн., та просить зобов’язати Головне Управління державного казначейства України в АР Крим повернути надмірно стягнутий Центральним відділом Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції виконавчий збір по платіжним документам: № 687 від 20.04.2005 року на суму 20 103,74 грн.; № 1875 від 08.08.2005 року на суму 4448,37 грн.; № 2274 від 30.09.2005 року на суму 5663,43 грн., на загальну суму 15107,77 грн.

Вимоги обґрунтовуються тим, що 02.02.2005 року перший відповідач виніс постанову про арешт грошових коштів позивача, в якій указувались розміри виконавчого збору - СПВКГ – 20103,74 грн., та Севастопольського національного інституту ядерної енергетики та промисловості – 10 111,8 грн., що складає 10 % від суми заборгованості. На виконання указаної постанови з позивача стягнуто 30215,54 грн.

Позивач вказує, що раніше, постановами першого відповідача винесена постанова від 14.02.2003 року, та від 05.06.2003 року про відкриття виконавчих проваджень, згідно з якими виконавчий сбір про стягнення на користь указаних стягувачів складає 5 %. Позивач вважає, що стягненню підлягає виконавчий збір в розмірі 5 % згідно діючого в період винесення указаних постанов законодавства. Надмірно сплачена сума виконавчого збору по указаним стягненням складає суму позову.

Позивач також заявив, що відмовляється від відшкодування судових витрат.

Перший відповідач – Районний ВДВС Центрального РУЮ м. Сімферополя АРК відзив на позов не представив.

Другий відповідач - Головне Управління державного казначейства України в АР Крим у відзивах вважає, що законодавством не передбачено повернення позивачу грошових коштів у даному випадку, а також вважає, що вимоги не підтверджені доказами.

В засіданні суду представник другого відповідача Медарь Н.В. дав пояснення, згідно яких підтверджує надходження спірних сум до державного бюджету.

Треті особи – ДВС в Центральному районі міста Сімферополя АРК та Державна податкова адміністрація в АР Крим відзиву не представили. В засіданні суду представники указаних осіб заявили, що підтримують позицію другого відповідача.

Третя особа – Сімферопольське міське Управління юстиції відзиву не представила. Представник указаної особи в засіданні суду заявив, що думки щодо спору не має.

Згідно постанови про арешт грошових коштів боржника від 02.02.2005 року державного виконавця Центрального Відділу ДВС Сімферопольського міського Управління юстиції при примусовому виконанні звідного провадження про стягнення з позивача на користь СППВКГ суми в розмірі 7445,32 грн., виконавчого збору 20103,74 грн., на користь Севастопольського національного інституту ядерної енергетики та промисловості суми в розмірі 101 118 грн., виконавчого збору 10 111,8 грн. постановлено накласти арешт на грошові кошти з врахуванням виконавчого збору.

Згідно постанови про відкриття виконавчого провадження державного виконавця Відділу ДВС Центрального РУЮ від 14.02.2003 року про примусове виконання наказу № 2-17/10585-02 Господарського суду АР Крим про стягнення з ДП ЖКГ ВАТ “Кримбуд” на користь Севастопольського національного інституту ядерної енергетики та промисловості 100 000 грн. боргу, 1000 грн. державного мита, та 118 грн. постановлено відкрити виконавче провадження, а також вказується, що при невиконанні рішення добровільно у 7-денний строк з моменту одержання постанови виконати його в примусовому порядку, та за примусове виконання стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 5 %.

Згідно постанови про відкриття виконавчого провадження державного виконавця Відділу ДВС Центрального РУЮ від 05.06.2003 року про примусове виконання наказу № 2-17/7892 Господарського суду АР Крим про стягнення з ДП ЖСК ВАТ “Кримбуд” на користь ППВКГ суми 201037,43 грн. постановлено - відкрити виконавче провадження, а також вказується, що при невиконанні рішення у 7-денний строк з моменту одержання постанови виконати його в примусовому порядку, та за примусове виконання стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 5 %.

Згідно повідомлення начальника ДВС Центрального району м. Сімферополь від 26.07.2006 року вих.№ 6827/0122 виконавчий збір стягнутий з позивача згідно платіжних доручень № 1875 від 08.08.2005 року в сумі 4448,37 грн., № 687 від 20.04.05 в сумі 20103,74 грн., № 2274 від 30.09.2005 року в сумі 5663,43 грн., загальну суму 30215,54 грн. було перераховано до Державного бюджету згідно наказів Господарського суду АР Крим № 2-17/10585-02 та № 2-17/7892-01.

Згідно платіжного доручення № 1875 від 08 серпня 2005 року Управлінню державного казначейства в АР Крим перераховано 4448,37 грн. виконавчого збору з ДП ЖКГ ВАТ “Кримбуд”. Платником значиться ЦВДВС СМУЮ. На платіжному дорученні стоїть штамп казначейства про сплату.

Згідно платіжного доручення № 687 від 20 квітня 2005 року Управлінню державного казначейства в АР Крим перераховано 20 103,74 грн. виконавчого збору з ДП ЖКГ ВАТ “Кримбуд”. Платником значиться ЦВДВС СМУЮ. На платіжному дорученні стоїть штамп казначейства про сплату.

Згідно платіжного доручення № 2274 від 30 вересня 2005 року Управлінню державного казначейства в АР Крим перераховано 5 663,43 грн. виконавчого збору з ДП ЖКГ ВАТ “Кримбуд”. Платником значиться ЦВДВС СМУЮ. На платіжному дорученні стоїть штамп казначейства про сплату.

Згідно постанови Центрального ВДВС Сімферопольського міського Управління юстиції від 14.10.2005 року на підставі п. 8 ст. 37 ЗУ “Про виконавче провадження” постанова від 02.02.2005 року відмінена.

По справі проголошена вступна та резолютивна частини постанови.

Розглянувши матеріали справи, суд –

ВСТАНОВИВ:

Першим відповідачем у зв’язку з примусовим виконанням наказів № 2-17/10585-02 та № 2-17/7892-01 з позивача був стягнутий та перерахований до держбюджету виконавчий збір в сумі 30 215,54 грн., що підтверджується довідкою ДВС Центрального району м. Сімферополь, та платіжними дорученнями № 1875 від 08.08.2005 року в сумі 4448,37 грн., № 687 від 20.04.05 в сумі 20103,74 грн., № 2274 від 30.09.2005 року в сумі 5663,43 грн. зі штампом казначейства про сплату.

Другий відповідач також підтвердив надходження грошових коштів по указаним платіжним дорученням, а також представив їх копії.

Суд вважає, що позов підлягає задоволенню, при цьому виходить з наступних підстав:

Згідно статті 46 Закону України “Про виконавче провадження”, яка діяла в редакції на момент відкриття виконавчих проваджень щодо виконання наказів № 2-17/10585-02 та № 2-17/7892-01, у разі невиконання рішення у строк, встановлений для добровільного його виконання з боржника постановою державного виконавця стягується виконавчий збір у розмірі 5% від належної до стягнення суми. Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред’явленнях до виконання виконавчого документу державному виконавцеві виконавчий збір не стягується. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена до суду у 10-ти денний строк.

У встановленому Законом порядку постанови від 14.02.2003 року та від 05.06.2003 року не оскаржені, не визнані недійсними, нечинними, та не відмінені уповноваженим органом.

У всякому випадку зацікавленою стороною відповідні докази не представлені.

Оскільки відповідні докази не представлені до прийняття цієї постанови, немає підстав залучати їх до матеріалів справи після прийняття постанови.

Так, ст. 129 Конституції України передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед Законом та судом.

Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

Про необхідність дотримання принципу диспозитивності сторін також указується в постанові Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132. (справа № Д12/12), а в постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя” вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.

Таким чином, суд вправі розглядати спір по тим матеріалам, які надані зацікавленими сторонами.

Таким чином, розмір виконавчого збору встановлений постановами від 14.02.2003 року та від 05.06.2003 року, не приймати до уваги які у суду немає підстав.

При цьому також необхідно відмітити, що виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін, суд не вправі при розгляді цієї справи розглядати питання про невідповідність указаних постанов законодавству, про що також указується в Постанові Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132 по справі Д 12/12 по аналогічному питанню.

Згідно постанови від 14.02.2003 року загальна сума, яка підлягає стягненню складає 101118 грн. (100 000+1000+118), згідно постанови від 05.06.2003 року – 201 037,43 грн.

Таким чином, загальна сума, яка підлягає стягненню згідно указаних постанов складає 302 155,43 грн.

Відповідно, 5 % від указаної суми складає 15107,77 грн. Однак, згідно довідки ДВС Центрального району м. Сімферополь та платіжних доручень № 1875 від 08.08.2005 року в сумі 4448,37 грн., № 687 від 20.04.05 в сумі 20103,74 грн., № 2274 від 30.09.2005 року в сумі 5663,43 грн. з позивача було стягнуто 30 215,54 грн., тобто, 10% від сум, підлягаючих стягненню при відкритті виконавчих проваджень по указаним наказам.

Таким чином, з позивача надмірно стягнутий виконавчий збір в сумі 15107,77 грн. (30215,54-15107,77), тобто, стягнуто не 5% згідно ЗУ “Про виконавче провадження” в редакції на момент відкриття виконавчого провадження, а 10%, які визначені в діючій редакції даного Закону.

При цьому необхідно відмітити, що ч. 1 ст. 46 ЗУ “Про виконавче провадження” в діючій редакції не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки виконавчий збір підлягав стягненню ще у лютому та червні 2003 року. Згідно аналогії Закону (ст. 8 ЦК України) Закон зворотної сили не має. Частиною 7 статті 9 КАСУ передбачена аналогія Закону.

Крім цього, ст. 46 ЗУ “Про виконавче провадження” передбачено, що виконавчий збір підлягає сплаті від стягненої суми.

Однак, зацікавленою особою не представлено доказів того, що органом стягнення по указаним наказам стягнені з позивача суми, дозволяючи стягнення виконавчого збору вище, ніж 15 107,77 грн.

Оскільки відповідні докази не представлені до прийняття цієї постанови, немає підстав залучати їх до матеріалів справи після прийняття постанови.

Більш того, якщо керуватися статтею 46 Закону України “Про виконавче провадження” в діючий редакції, то, відповідно, виходячи із наданих зацікавленими особами доказів, позивач вправі заявити позовні вимоги в більшій сумі, оскільки надані докази про стягнення з позивача боргу не перевищують 151077,7 грн.

Крім цього, постанови від 14.02.2003 року та від 05.06.2003 року в частині розміру виконавчого збору першим відповідачем не відмінено у зв’язку зі зміною розміру виконавчого збору. У всякому випадку відповідних доказів зацікавленою особою не представлено.

Таким чином, приймати новий документ в частині регулювання спірних правовідносин необхідності не було.

Таким чином, існує декілька підстав, кожна із яких є самостійною підставою для того, щоб при розгляді спору враховувався виконавчий збір в розмірі 5% від присуджених до стягнення сум по указаним наказам.

Незважаючи на те, що спірна постанова від 02.02.2005 року першим відповідачем відмінена, вимога позивача про визнання його протиправним в частині указаних сум виконавчого збору підлягає задоволенню, оскільки постанова відмінена на підставі п. 8 ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження”, а не у зв’язку з тим, що вона не відповідає законодавству.

Як раніше указано в мотивувальній частині постанови по цій справі, підстав для винесення нової постанови про виконавчий збір не було.

Таким чином, в спірній постанові про арешт грошових коштів боржника питання про перегляд розміру виконавчого збору не повинно було розглядатися, і відповідно, розгляд цього питання в спірній постанові, і зміна розміру виконавчого збору є порушенням ч.1 ст.46 ЗУ “Про виконавче провадження”.

Згідно Порядку про повернення платником помилкового та /або надмірно сплачених податків, зборів (обов’язкових платежів), затвердженою Наказом Державного казначейства України від 10.12.2002 року № 226, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25.12.2002 року за № 1000/7288, повернення платником помилково та /або надмірно сплачених податків, зборів (обов’язкових платежів) здійснюється з відповідних рахунків, відкритих в органах Державного казначейства України, згідно з Планом рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Державного казначейства України від 28.11.2000 року за № 119 зі змінами і доповненнями, шляхом оформлення платіжних доручень на підставі відповідних документів, у тому числі виконавчих, податкових, митних і інших державних органів, якими відповідно до Закону надано право стягнення до бюджету податків, зборів (обов’язкових платежів) та інших надходжень (п. 1.2).

При цьому суд вважає необхідним відмітити, що якщо вбачати в указаній нормі спірність формулювань стосовно даного спору, то підлягає застосуванню ч. 7 ст.9 КАС України аналогія права (закону).

Необхідно також відмітити, що правовідносини регулюються не тільки Законами, но й підзаконними нормативними актами.

Таким чином, вимоги позивача обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Відповідачі, згідно ст. 81 ЦК України є юридичними особами публічного права. Відповідно, відношення, які виникають при реалізації ним своїх повноважень є публічно-правовими відносинами.

Позивач відмовився від відшкодування судових витрат та просить судові витрати не стягувати, що є правом позивача.

Виходячи із закріпленого ст. 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін суд не повинен розв’язувати питання, якщо зацікавлена сторона не бажає їх розглядання.

Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

Про необхідність дотримання принципу диспозитивності сторін також указується в постанові Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132. (справа № Д12/12), а в постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя” вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.

Згідно статті 137 КАС України, уточнення позовних вимог є правом позивача.

Таким чином, судом розглядаються позовні вимоги згідно останнього уточнення позивача від 16.11.2006 року, які підлягають повному задоволенню, тобто позов задовольняється повністю.

У свою чергу, вимоги позивача законні, обґрунтовані та підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, а також керуючись ст.ст. 94, 162,163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною постанову про арешт грошових коштів боржника від 02.02.2005 року, винесену Центральним відділом державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції в частині стягнення з ДП “Житлово-комунальної контори ВАТ “Кримбуд” (м. Сімферополь, вул. Жидкова 76, ЗКПО 01275650) виконавчого збору: по Сімферопольському ППВКГ – 20 103,74 грн., по СНІЯЄ та П – 10 111,80 грн.

Зобов’язати Головне Управління державного казначейства України в АР Крим (м. Сімферополь, вул. Севастопольська 19) повернути позивачу - ДП “Житлово-комунальної контори ВАТ “Кримбуд” (м. Сімферополь, вул. Жидкова 76, ЗКПО 01275650, р/р 26001301322628 в КЦО ПІБ м. Сімферополь, МФО 324430) надмірно стягнутий Центральним відділом Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції виконавчий збір по платіжним документам: № 687 від 20.04.2005 року на суму 20 103,74 грн.; № 1875 від 08.08.2005 року на суму 4448,37 грн.; № 2274 від 30.09.2005 року на суму 5663,43 грн., на загальну суму 15107,77 грн.

Ст. 254 КАС України передбачено, що постанова першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена у порядку і строки, передбачені ст. 186 КАСУ України у Севастопольський апеляційний господарський суд, якою встановлено, що:

про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Гайворонський В.І.