Рішення № 31056965, 30.04.2013, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30 квітня 2013 рокуСправа № 912/334/13-г Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Тимошевської В.В. розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 912/334/13-г

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Технік Енерджі", м. Київ

до відповідача: мале приватне підприємство "Вибір", смт. Петрове Петрівського району Кіровоградської області

про стягнення 236 477,66 грн.

Представники сторін:

від позивача - участі не брали;

від відповідача - участі не брали.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Технік Енерджі" звернулось до господарського суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з малого приватного підприємства "Вибір" - 30 % річних у розмірі 153 877,50 грн., індекс інфляції у розмірі 5 006,77 грн., пеню в розмірі 78 152,80 грн., а всього 237 037,07 грн. та адвокатські витрати у розмірі 7 200,00 грн.

В обґрунтування позову позивач послався на несвоєчасне та неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо проведення повного розрахунку за товар, отриманий згідно договору № КГ/9-00032 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 24.03.2010р., та вказав про невиконання відповідачем рішення господарського суду Кіровоградської області від 06.06.2011р. у справі №5013/671/11, за яким з відповідача стягнуто борг з вартості отриманого товару.

Клопотанням від 26.03.2013 р. вих. №26/03 позивач зменшив розмір позовних вимог в частині стягнення інфляційних та просить стягнути з відповідача: 30 % річних у розмірі 153 877,50 грн., індекс інфляції у розмірі 4 447,36 грн., пеню в розмірі 78 152,80 грн., а всього 236 477,66 грн. та адвокатські витрати у розмірі 7 200,00 грн. (а.с. 68).

Відповідачем позов заперечено, про що надано письмовий відзив, оскільки відповідач вважає, що: сторони в договорі можуть визначити початок нарахування пені інакше, ніж від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, але в межах одного року від цього дня; позивачем при розрахунку інфляційних не враховано рекомендації листа Верховного Суду України №62-97р від 03.04.97 в частині періоду нарахування суми, на яку збільшився борг; позивач відмовився від виконання рішення господарського суду від 06.06.2011р. у справі №5013/671/11 та сторони уклали новий договір купівлі-продажу, де позивач зобов'язався у зв'язку з добровільним врегулюванням спору відмовитися від примусового виконання вказаного рішення суду, а отже зобов'язання припинилось (а.с. 38-41).

Позивач явки повноважного представника в судові засідання по даній справі не забезпечив. Однак, в матеріалах справи містяться клопотання позивача про розгляд справи за відсутності його представника.

Представник відповідача, який приймав участь в судовому засіданні 16.04.2013 р. позовні вимоги заперечив згідно поданого відзиву на позов. В судове засідання 30.04.2013 р. представник відповідача не з'явився.

Враховуючи, що явка в судове засідання є процесуальним правом сторін, а не обов'язком, господарський суд розглядає справу за відсутності представників сторін та за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши наявні у справі матеріали та оцінивши подані докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 06.06.2011 р. у справі №5013/671/11 задоволено позов ТОВ "Технік Енерджі" до малого приватного підприємства "Вибір" про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 24.03.2010 р. №КГ/9-00032 (а.с. 17-19).

За умовами вказаного договору ТОВ "Технік Енерджі" (Продавець) зобов'язався передати малому приватного підприємству "Вибір" (Покупець) у власність товар (засоби захисту рослин та/або мікродобрив, та/або міндобрив, та/або насіння) на умовах відстрочення платежу (а.с. 14-16).

Сторонами погоджено, що оплата товару згідно вказаного договору проводиться наступним чином (п. 5.5. договору):

20% від вартості товару оплачується Покупцем в строк до 15 квітня 2010 р.;

15% від - в строк до 15 вересня 2010 р.;

10% від - в строк до 15 листопада 2010 р.;

28% від - в строк до 20 грудня 2010 р.;

27% від - в строк до 25 грудня 2010 р.

Як встановлено рішенням господарського суду від 06.06.2011 р. у справі №5013/671/11, позивач на виконання умов договору від 24.03.2010 р. №КГ/9-00032 поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1 036 470,24 грн. Однак, відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, за отриманий товар розрахувався частково в сумі 756 623,28 грн. Станом на 11.04.2011 р. заборгованість Покупця за договором становила 279 846,96 грн.

На підставі встановлених обставин, згідно названого рішення з малого приватного підприємства "Вибір" стягнуто на користь ТОВ "Технік Енерджі" 289 081,91 грн. суми основного боргу, з урахуванням індексу інфляції, а також 12 715,79 грн. пені та 24 611,20 грн. річних, нарахованих за період з 26.12.2010 р. по 11.04.2011 р., та 79 709,07 грн. штрафу, а також судові витрати в загальному розмірі 4 298,00 грн.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржено не було та є таким, що набрало законної сили.

Як унормовано частиною другою статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Рішенням господарського суду від 06.06.2011 р. у справі №5013/671/11 встановлено порушення відповідачем зобов'язання за договором від 24.03.2010 р. №КГ/9-00032 з оплати вартості отриманого товару.

В силу частини другої статті 193, статей 216, 218 Господарського кодексу України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Одним із видів господарських санкцій згідно статті 230 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф, пеню і неустойку.

Відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, сторони законодавчо наділені правом встановлювати в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій за порушення стороною договору свого зобов'язання.

Сторонами в пункті 8.2. договору купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 24.03.2010 р. №КГ/9-00032 встановлено відповідальність Покупця товару, яким є відповідач, за прострочення виконання зобов'язання у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Вказані умови договору і передбачена ними відповідальність - пеня за порушення грошового зобов'язання та її розмір, відповідають, зокрема, положенням частини шостої статті 231 Господарського кодексу України, частини третьої статті 549 Цивільного кодексу України та статтям 1, 2 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Крім того, за умовами укладеного договору сторони домовились, що строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання здійснюється протягом п'яти років з моменту підписання договору, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій становить п'ять років з моменту підписання договору (пункт 8.3. договору).

Згідно пункту 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення пені застосовується скорочена позовна давність тривалістю в один рік.

Між тим, стаття 259 Цивільного кодексу України передбачає, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Таким чином, оскільки сторонами в пунктах 8.2., 8.3. договору від 24.03.2010 р. №КГ/9-00032 передбачено більш тривалий ніж визначений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, та збільшено строк позовної давності, то застосуванню підлягають саме строки, встановлені договором.

Правовими наслідками прострочення виконання грошового зобов'язання є також нарахування процентів річних від простроченої суми та інфляційних втрат, що передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до наведеної норми боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вимагати сплату суму боргу з врахуванням індексу інфляції та процентів річних є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. При цьому, положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачають право сторін встановити в договорі розмір процентів річних, який може бути стягнуто у разі прострочення виконання грошового зобов'язання. Річні та інфляційні можуть бути нараховані та стягнуті за весь час прострочення.

Як вбачається з умов укладеного між сторонами договору від 24.03.2010 р. №КГ/9-00032, пунктом 8.6. договору сторони згідно п. 2 ст. 625 ЦК України дійшли згоди, що Покупець у випадку прострочення оплати Товару за користування коштами Продавця сплачує на користь останнього 30% річних.

Отже, сторонами в договорі встановлено розмір процентів річних, що підлягає стягненню відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України у разі прострочення виконання зобов'язання в розмірі 30% річних.

В силу статей 11, 509, 525, 629 Цивільного кодексу України та статей 174, 193 Господарського кодексу України, договір є підставою для виникнення зобов'язань, які повинні виконуватись належним чином і в установлений законом строк. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Підстави припинення зобов'язання передбачені статтями 202-205 Господарського кодексу України, статтями 599-601, 604-609 Цивільного кодексу України, серед яких, зокрема, виконання, проведене належним чином .

За змістом наведених норм, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Тобто, наявність судового рішення, яким вирішено питання про стягнення суми основного боргу, як і відмова стягувача від примусового виконання такого рішення, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору доки борг не буде сплачено та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання і не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі №10/25 від 20.01.2011).

Як повідомляє позивач, після прийняття рішення суду у справі №5013/671/11 відповідач стягнуту суму основного боргу в розмірі 279 846,96 грн. не сплатив.

Відповідач у поданому відзиві на позов обставин невиконання рішення суду від 06.06.2011 р. у справі №5013/671/11 не заперечив та доказів повної чи часткової оплати суми основного боргу (вартості неоплаченого Товару), що була стягнута за судовим рішенням в розмірі 279 846,96 грн., до суду не надав.

З огляду на викладене, враховуючи наведені вище вимоги законодавства і умови договору купівлі-продажу товару від 24.03.2010 р. №КГ/9-00032 та невиконання відповідачем грошового зобов'язання зі сплати суми основного боргу, у тому числі і після вирішення судом питання про його стягнення, господарський суд вважає правомірним нарахування позивачем після прийняття рішення у справі №5013/671/11 пені, інфляційних і 30% річних від простроченої суми за період прострочення.

Однак, як слідує з наданих позивачем розрахунків (а.с. 5), при розрахунку пені і 30% річних позивач не врахував фактичну кількість календарних днів в 2012р., яка становила 366 к.дн.

Таким чином, виходячи з розрахунку позивача (а.с. 5) та зазначених вище обставин, з відповідача підлягає стягненню:

пеня, нарахована за період з 12.04.2011 р. по 08.02.2013 р. включно на суму боргу 279 846,96 грн., що становить 78 149,28 грн.;

30% річних за період з 12.04.2011 р. по 08.02.2013 р. включно на суму боргу 279 846,96 грн., що становить 153 647,48 грн.

Також позивачем при розрахунку інфляційних (а.с. 32) не враховано вимоги законодавства щодо порядку нарахування інфляційних, що слідує з наступного.

За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох відсотків річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримані компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Тобто метою такого майнового захисту є компенсація втрат за увесь період користування чужими грошовими коштами, оскільки саме такий період прямо передбачений нормами ст. 625 Цивільного кодексу України.

Отже, якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується. При цьому, господарський суд не позбавлений права здійснити такий розрахунок самостійно.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 18.02.2013 року у справі №5013/1365/12.

Натомість, позивач 30% річних розрахував на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України за весь період прострочення з 12.04.2011 р. по 08.02.2013 р., тоді як нарахування інфляційних обмежив періодом прострочення з 12.04.2011 р. по 30.05.2012 р. (а.с. 32), що суперечить наведеним вище положенням законодавства.

Таким чином, сума інфляційних втрат згідно наданого позивачем розрахунку повинна розраховуватись за весь період прострочення, тобто з урахуванням як інфляційних так і дефляційних процесів, що мали місце в період такого прострочення, а саме: з квітня 2011 р. по січень 2013 р. включно на суму боргу 279 846,96 грн., що становить 3 307,92 грн. інфляційних.

Таким чином, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню та з відповідача підлягає стягненню: 78 149,28 грн. пеня, 153 647,48 грн. 30% річних і 3 307,92 грн. інфляційних, а всього: 235 104,68 грн. У задоволенні позовних вимог в іншій частині господарський суд відмовляє.

Заперечення відповідача стосовно можливості нарахування пені лише в межах річного строку та наявності підстав для припинення зобов'язання, спростовуються наведеними вище положеннями законодавства і умовами договору.

У відповідності з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в розмірі, визначеному Законом України "Про судовий збір", покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та стягується з відповідача в розмірі 4 702,09 грн.

Надмірно сплачена позивачем сума судового збору, у т.ч. внаслідок зменшення розміру позовних вимог згідно клопотання від 26.03.2013 р., підлягає поверненню з державного бюджету на підставі ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" в розмірі 20,44 грн., про що суд виносить відповідну ухвалу.

Позивач також просить стягнути з відповідача витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 7 200,00 грн.

Стаття 44 Господарського процесуального кодексу України відносить до складу судових витрат оплату послуг адвоката.

Як вбачається з матеріалів справи, надання позивачеві адвокатських послуг в рамках даної справи, підтверджується договором №24/2013 про надання адвокатських (правових) послуг від 08.02.2013р., який укладено між позивачем та адвокатом Бонтлаб В.В.; актом здачі-приймання виконаних робіт за договором та свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю Бонтлаб В.В. (а.с. 20-26). Зазначена особа також підписувала позовну заяву, направляла витребувані судом документи та пояснення. Факт понесення позивачем витрат з оплати послуг адвоката підтверджується платіжним дорученням №889 від 08.02.2013 р. на суму 7 200,00 грн. (а.с. 27).

Однак, у відповідності до вимог частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на часткове задоволення позову, вказані витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, розмір оплати адвокатських послуг, які стягуються з відповідача, становить 7 158,20 грн.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з малого приватного підприємства "Вибір" (28300, Кіровоградська область, Петрівський район, смт. Петрове, вул. Літвінова, буд. 8, кв. 30, код ЄДРПОУ 31552566) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Технік Енерджі" (03038, м. Київ, вул. Ямська, 28А, ідентифікаційний код 35076670, п/р 26004010307331 в Міжнародний Інвестиційний банк в м. Київ, МФО 380582) заборгованість в сумі 235 104,68 грн., з якої: 78 149,28 грн. пені, 153 647,48 грн. 30% річних і 3 307,92 грн. інфляційних, а всього: 235 104,67 грн., а також 7 158,20 грн. адвокатських витрат та 4 702,09 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.

Згідно частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дане рішення може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.

Примірник рішення направити позивачеві на адресу: м. Київ, вул. Ямська, 28А; відповідачеві на адресу: Кіровоградська область, Петрівський район, смт. Петрове, вул. Літвінова, буд. 8, кв. 30.

Суддя В.В.Тимошевська