Ухвала суду № 3105486, 16.09.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

  ВИЩИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД  УКРАЇНИ

справа № к-30260/06

У Х В А Л А

  І М Е Н Е М   У К Р  А Ї Н И

16 вересня 2008 року                                                                                                 м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Суддів -                         Бутенка В.І.

                                       Горбатюка С.А.

                                       Лиски Т.О.

                                       Штульмана І.В.

                                       Мироненка  О.В. (суддя – доповідач)

розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу начальника ДПІ у Київському районі м. Харкова на постанову Господарського суду Харківської області від 24 травня 2006 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 11 серпня 2006 року за позовом ТОВ «Шанс» до ДПІ у Київському районі м. Харкова про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення, - 

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2006 року ТОВ «Шанс» звернулося в суд з позовом до ДПІ у Київському районі м. Харкова про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення.

Постановою Господарського суду Харківської області від 24 травня 2006 року позов   задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся зі скаргою до суду апеляційної інстанції щодо скасування зазначеного вище рішення.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 11 серпня 2006 року апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Зі справи вбачається та вірно встановлено судом, що на підставі висновку акту № 2352/23-3/30292377 від 20 жовтня 2005 року, відповідачем було прийнято податкове повідомлення – рішення від 31 січня 2006 року №0001802320/0 про донарахування ПДВ в сумі 3481 грн. та сплату штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 6920,50 грн., оскільки позивачем порушено пп.7.4.5 п.7.4, п.п. 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та безпідставне безпідставне віднесення до складу податкового кредиту ПДВ в сумі 13481 грн. за березень 2003 року. З довідки 10 23-304/3115 від 15 липня 2003 року про результати перевірки правильності визначення суми податку на додану вартість, яка задекларована до відшкодування з бюджету позивачем за період з 01 травня 2003 року по 31 травня 2003 року вбачається, що у зв’язку з переходом зі скороченої форми звітності на повну по рядку «8» податкової декларації за травень 2003 року відображена сума коригування на основі попередніх звітних періодів у розмірі (-19457 грн.). Відображена сума коригування (-19457 грн.) складається із суми реалізації, не відображеної в податковій декларації за квітень 2003 року, у розмірі 270 грн. в т. ч. податок на додану вартість 45 грн., та сум податку на додану вартість за придбаний та реалізований товар з лютого 2002 року по травень 2003 року.

Відповідно до п.п.7.4.1 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно пп. 7.4.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) – актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Відповідно до п.7.2.1. п.7.2 ст.7 зазначеного вище закону платник податку зобов’язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об’єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що гають сплаті з урахуванням податку.

Згідно матеріалів справи, надана до перевірки податкова накладна № 157 від 03 березня 2003 року, виписана Товариством з обмеженою відповідальністю «А.Б.Т.» (код ЄДРПОУ 25286351), містить неповний індивідуальний податковий номер покупця.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що недотримання позивачем порядку, встановленого пп.. 7.2.6 ст. 7 Закону „Про податок на додану вартість , не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених позивачем витрат до податкового кредиту, а може бути  підставою для висновку про можливість ідентифікації контрагентів позивача про достовірність підтвердження фактичності здійснення господарських операцій, сплати ПДВ та його сум.

Розглядаючи справу суд в межах позовних вимог правильно застосував норми процесуального закону, дав вірну правову оцінку обставинам та вирішив питання про достовірність доказів у справі.

З огляду на викладене, постановлене по справі судове рішення відповідає обставинам справи, наданим доказам та нормам матеріального і процесуального закону, а доводи касаційної скарги його  не спростовують.

За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін.

Керуючись статтями 210, 220№, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу начальника ДПІ у Київському районі м. Харкова залишити без задоволення, постанову Господарського суду Харківської області від 24 травня 2006 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 11 серпня 2006 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст.237 КАС України.

Судді:                                                                                                              Бутенко В.І.

                                                                                                                         Горбатюк С.А.

                                                                                                                         Лиска Т.О.

                                                                                                                         Штульман І.В.

                                                                                                                         Мироненко  О.В.