Постанова № 31053084, 25.04.2013, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Черкаси

25 квітня 2013 року Справа № 823/1159/13-а

15 год. 40 хв. м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Гайдаш В.А.,

при секретарі - Журавель Т.В.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1 (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом фізичної особи ? підприємця ОСОБА_2 до Христинівської міжрайонної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

05 червня 2012 року фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Христинівської міжрайонної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0003001701 від 31.05.2012 року про донарахування податку з доходів осіб в сумі 97382,50 грн., в т. ч. основного платежу в сумі 77906 грн., штрафних санкцій в сумі 19476,50 грн., № 0002991701 від 31.05.2012 року про донарахування податку на додану вартість в сумі 129844,48 грн., в т. ч. основного платежу в сумі 103875,58 грн., штрафних санкцій в сумі 25968,90 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта документальної планової виїзної перевірки від 17.05.2012 року № 1/17-01/НОМЕР_3, яким встановлено заниження податку на додану вартість та податку з доходів осіб внаслідок безпідставного відображення у податковому обліку господарських операцій з ПП «СТАР-ГОУ» та ПП «Агрофірма-Сатіс». Позивач вважає висновки перевірки безпідставними, так як на момент укладення договорів ПП «СТАР-ГОУ»та ПП «Агрофірма-Сатіс» зареєстровані в установленому законом порядку та перебували на обліку як платники податків; на підтвердження господарських операцій позивач надав відповідачу договори виконання робіт, акти прийому - передачі, податкові накладні, на підставі яких сформовано податковий кредит та банківські документи про оплату товару; господарські операції підтверджуються належними первинними документами бухгалтерського обліку та проведенням оплати за отриманий товар та надані транспортні послуги.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 20.08.2012 р. у задоволенні адміністративного позову по даній справі відмовлено повністю. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2012 р. апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 20.08.2012 р. залишено без задоволення, а зазначену постанову без змін.

Не погоджуючись із вищезазначеними рішеннями судів, ФОП ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, яку ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.03.2013 р. задоволено частково. Скасовано ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2012 р. та постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 20.08.2012 р. по справі 2а/2370/1947/2012, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, додаткових поясненнях і просив позов задовольнити. Крім того, представник позивача просив врахувати порядок видачі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, обов'язковість товарно-транспортних накладних на перевезення вантажу, правовий статус контрагентів, практику судів, застосування практики Європейського суду та врахувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 05.03.2013 р.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, зазначених у письмових запереченнях, наданих до суду. Послався на обставини, які дають підстави вважати фіктивними правочини позивача з ПП «СТАР-ГОУ» та ПП «Агрофірма-Сатіс» з огляду на те, що не встановлено знаходження ПП «СТАР-ГОУ» за фактичною та юридичною адресою, директор та засновник ПП «Агрофірма-Сатіс» ОСОБА_3 дав пояснення, що підприємство він не реєстрував, нікому реєструвати його не доручав, ніяких первинних бухгалтерських документів, договорів, угод з контрагентами, інших документів, що стосуються фінансово-господарської діяльності ПП «Агрофірма-Сатіс», не оформляв та не підписував. Фактично реєстрацію підприємства та його фінансово - господарську діяльність здійснювала невідома особа. Проте зазначив, що відповідач не заперечує факт здійснення господарських операцій із зазначеними підприємствами, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами, але заперечує реальний характер здійснених господарських операцій, тому податкові повідомлення - рішення є законними, а позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення.

Заслухавши представників сторін, розглянувши подані сторонами докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа - підприємець Христинівською районною державною адміністрацією 03.02.2003 року та взятий на облік як платник податків в Христинівській МДПІ 03.02.2003 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_3.

Відповідачем проведена планова виїзна документальна перевірка дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 за період з 01.04.2010 року по 31.12.2011 року, про що складено акт від 17.05.2012 року № 1/17-01/НОМЕР_3.

Відповідно до висновку акту перевірки позивачем порушено:

1. П. п. 5.2.1 п. 5.2 та п. п. 5.3.9. п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств (далі - Закон України № 334/94) та п. 138.2 ст. 138, п. п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ, чим завищено віднесені валові витрати в сумі 553128 грн., з них витрати, сформовані від ПП «СТАР-ГОУ» у 2 кварталі 2011 року -130350 грн., витрати, сформовані від ПП «Агрофірма-Сатіс» - 422778 грн. у 4 кварталі 2010 року, та занижено податок з доходів фізичних осіб в сумі 82969 грн., з них у 2 кварталі 2011 року в сумі 19553 грн. та в 4 кварталі 2010 року в сумі 63416 грн. Також в декларації про доходи за 4 квартал 2011 року занижені витрати в сумі 33752 грн., чим завищено податок з доходів фізичних осіб у 4 кварталі 2011 року в сумі 5063 грн. Всього занижено податок на доходи фізичних осіб в сумі 77906 грн.

2. П. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97 -ВР (далі - Закон України № 168), Порядок заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997 року, ст.198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ, завищено податковий кредит на загальну суму 110625,58 грн., а саме: за червень 2011 року в сумі 26070 грн. та листопад 2010 року на суму 84555,58 грн. Занижено податковий кредит в сумі 6750 грн., в т. ч. за грудень 2011 року 6750 грн. Всього завищено податок на додану вартість в сумі 103875,58 грн. грн.

На підставі акту перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення

№ 0002991701 від 31.05.2012 року, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 129844 грн. 48 коп., з яких 103875 грн. 58 коп. за основним платежем та 25968 грн. 90 коп. штрафних (фінансових) санкцій (надалі за текстом - Повідомлення № 0002991701) та податкове повідомлення-рішення від 31.05.2012 року

№ 0003001701, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у сумі 97382 грн. 50 коп., з яких за основним платежем 77906 грн. та 19476 грн. 50 коп. штрафних (фінансових) санкцій (надалі за текстом - Повідомлення № 0003001701).

Судом встановлено, що 04 травня 2011 року ФОП ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу №89 з ПП «СТАР-ГОУ» на поставку товару відповідно до накладної.

Вказаний договір оформлений належним чином - підписаний обома сторонами, скріплений печатками юридичних осіб, має двосторонній зобов'язальний характер, умови договору, визначені на розсуд сторін та ними погоджені, не суперечать вимогам чинного законодавства і цілям господарської діяльності сторін.

Сторони виконали свої зобов'язання за вказаним договором, а саме: судом встановлено, що на виконання вказаного договору, ПП «СТАР-ГОУ» реалізувало позивачу мазут марки М100 в кількості 28,44 т. на суму 156420,00 грн. Документально проведення вказаної операції підтверджується наявними у матеріалах справи податковою накладною №46 від 06.06.2011 року, «Расходной накладной» №РН-46/06 від 06.06.2011 року, рахунком- фактурою №СФ-51/06 від 06.06.2011 року.

ФОП ОСОБА_2 провів розрахунки з ПП «СТАР-ГОУ» відповідно до виписаного рахунку-фактури, про що свідчить платіжне доручення №69 від 06.06.2011 року на суму 156420,00 грн.

На думку суду, дані документи підтверджують факт товарності операцій поставки мазуту марки М100 в кількості 28,44 т. на суму 156420,00 грн. між ПП «СТАР-ГОУ» та ФОП ОСОБА_2 та оплату товару продавцю в повному обсязі, в тому числі і ПДВ.

Відповідачем під час судового розгляду справи не заперечувалися факти сплати позивачем своєму контрагенту відповідної суми ПДВ у складі ціни придбаних товарів (робіт, послуг) за наслідками виконання у попередніх податкових періодах операцій, за якими сформовано податковий кредит.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що на момент здійснення господарських операцій контрагент позивача (ПП «СТАР-ГОУ) мав статус платника податку на додану вартість та дійсне свідоцтво платника ПДВ, відповідно, зазначений суб'єкт господарювання мав право і на нарахування податку та складання податкових накладних, адже таке право надано лише для осіб, що зареєстровані в якості платника податку на додану вартість.

Отже, всі податкові накладні по вищенаведених операціях виписані юридичною особою, яка мала статус платника податку на додану вартість станом на період виникнення спірних правовідносин, підприємство-контрагент під час здійснення господарських операцій перебувало на обліку в органах ДПІ, на час вчинення угоди знаходилося в ЄДРПОУ. В ході судового слухання обставин, які б спростовували вищенаведене, не встановлено. Позивач відніс суми ПДВ до складу податкового кредиту за той податковий період, в якому ним було отримано належним чином виписані податкові накладні від ПП «СТАР-ГОУ». Вказаний факт був підтверджений в судовому засіданні шляхом огляду декларацій ФОП ОСОБА_2 з податку на додану вартість з відповідними додатками та реєстрами отриманих та виданих податкових накладних.

Таким чином, сторонами належним чином було виконано свої обов'язки як ті, що передбачені відповідним договором, так і ті, що встановлені чинним податковим законодавством, тобто, вчинений правочин виконаний сторонами в повному обсязі.

Суд зазначає, що правочин вчинений з дотриманням усіх вимог, передбачених цивільним законодавством (статті 203 ЦК України), з додержанням обов'язкових умов дійсності правочину, з волевиявленням сторін, зміст цього правочину не суперечить актам цивільного законодавства, усі документи мають печатки підприємств та підписи сторін за договором, тому у будь-якому випадку такий правочин створює реальне настання правових наслідків, обумовлених ним.

З п. 3.3 договору вбачається, що продавець зобов'язаний поставити товар згідно графіку, затвердженого сторонами. П. 3.4 договору визначено, що покупець повинен надати довіреність на отриманий товар. Пункт 3.5 договору передбачає поставку за рахунок постачальника. При цьому, представник відповідача зазначив в судовому засіданні, що позивачем не надано доказів про наявність зазначеної довіреності.

Судом в судовому засіданні встановлено, що доручення на постачання мазуту повинно бути в постачальника, а не у покупця, крім того, якщо на накладній на придбання проставлено підпис посадової особи та печатка підприємства, наявність доручення не обов'язкова, що підтверджується Порядком видачі, заповнення та відповідальність за видачу довіреностей на одержання ТМЦ визначено Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 р. № 99, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України від 12.06.1996 р. за №293/1318 (надалі - Інструкція).

Відповідно до п. 2 Інструкції сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безпосередньо тільки за довіреністю одержувачів. Крім того, п. 1 Інструкції встановлено, що Інструкція поширюється на підприємства, установи та організації, їхні відділення, філії, інші відособлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності.

У листі Міністерства фінансів України від 31.10.2000 р. № 053-29151 «Про використання довіреностей приватними підприємцями» зазначено, що відпуск цінностей фізичній особі не вимагає подання довіреностей у разі якщо вона особисто одержує цінності від підприємства, організацій, установи за наявності у неї паспорта або іншого документа, що засвідчує особу та Свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, дані яких вказуються у документах, якими підприємство оформляє відпуск цінностей. Крім того, у вищезазначеному листі зазначено, що довіреність на отримання ТМЦ є необхідною лише в тому випадку, коли фізична особа - підприємець доручає одержати цінності іншій особі.

Таким чином, доводи відповідача щодо обов'язкової наявності довіреностей на одержання цінностей від ПП «Стар-Гоу» та ПП «Агрофірма-Сатіс» є необґрунтованими, з мотивів того, що всі товари за господарськими відносинами із зазначеними контрагентами були отримані позивачем самостійно.

Щодо посилань відповідача на відсутність підтверджуючих документів на перевезення товарів, зокрема на відсутність товарно-транспортних накладних, то такі доводи суд вважає необґрунтованими, оскільки чинне законодавство не передбачає для формування витрат (податкового кредиту) у платників податків обов'язкової наявності товарно-супровідних документів щодо перевезення товарів, тобто з метою податкового обліку така не застосовується.

Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 р. № 2344-111 визначено, що перевезення вантажів здійснюється на підставі цивільно-правових договорів, без застереження щодо обов'язкового застосування ТТН, які за своєю суттю можуть бути тільки однією з рекомендованих форм договору перевезення.

Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363 діють в частині, що не суперечить цьому Закону, а отже, відсутність ТТН не є порушенням Закону при формуванні валових витрат чи податкового кредиту.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Тобто платник має право віднести до складу валових витрат будь-які витрати, що він поніс в процесі здійснення господарської діяльності під час придбання товарів (робіт, послуг) при умові дотримання вимог, передбачених п. 5.3 - 5.7 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, не включаються до складу валових витрат.

Суд звертає увагу на те, що зазначена норма не містить чіткого та вичерпного переліку документів, які повинні оформлюватися при понесені витрат, а містить загальні положення, які дозволяють відносити до складу витрат будь-які витрати, що підтверджуються відповідними первинними документами.

П. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України зазначає, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом 2 Податкового кодексу.

Судом встановлено, що всі необхідні первинні документи, які підтверджують факти здійснення господарських операцій між позивачем і його контрагентом, та які, у розумінні абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» і ст. 138 Податкового кодексу України, є необхідними для формування валових витрат, були в наявності у позивача на період проведення податкової перевірки.

Так, факти, які засвідчують належне оформлення та виконання договірних зобов'язань між позивачем і його контрагентом встановлюються відповідно до: податкових накладних, видаткових накладних, актів виконаних робіт, платіжних доручень, довідок про вартість.

П. 5.11 ст. 5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» встановлює, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З вищезазначеного вбачається, що застережень у наведених нормах, як-то невчинення дій з нарахування зобов'язань по сплаті податку контрагентами платника ПДВ чи неотримання підтвердження від осіб, що вони виступають засновниками, учасниками або посадовими особами підприємств Податковий кодекс України не встановлює.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Враховуючи наявність у позивача усіх необхідних податкових накладних, а також беручи до уваги те, що результати робіт за укладеним договором використовувалися у його господарській діяльності, суд зазначає, що останній мав абсолютно всі необхідні правомочності для реалізації свого права на податковий кредит.

Суд зазначає, що посилання відповідача на неведення належним чином бухгалтерського обліку посадовими особами ПП «СТАР-ГОУ» не може бути доказом відсутності фактичного виконання договору, укладеного між позивачем та відповідними суб'єктами господарювання.

Відповідно до п. 2 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Тобто вся організація щодо належності ведення бухгалтерського обліку покладається саме на власника (уповноважену особу) підприємства.

Як відзначає Держкомпідприємництва у своєму листі від 18.12.2007 р. № 8688 «..Законом України «Про систему оподаткування» в редакції Закону від 18.02.97 р. № 77/97-ВР та Законом про ПДВ для платника податків не передбачено обов'язку й не надано права вимагати від іншого платника податків будь-яких відомостей, у тому числі щодо зарахування до бюджету іншими платниками податків сплаченого їм ПДВ у ціні поставлених товарів.».

Таким чином, суд зазначає, що чинне законодавство не передбачає механізмів впливу сторін відповідного правочину одна на одну з метою ведення кожним із контрагентів бухгалтерського обліку.

Згідно з вимогами чинного законодавства, обов'язок контролювати звітність контрагента на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, крім того, суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами.

Отже, якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Якщо ж контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. №742/11/13-11 з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з ПДВ судам належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, а саме статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з ПДВ. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ на момент вчинення відповідної господарської операції.

Чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Представник відповідача у своїх поясненнях посилався на те, що на запит відповідача начальником Сімферопольської МДПІ направлено довідку від 09.09.2011 року № 374/23-02/36647793. Згідно зазначеної довідки ПП «СТАР-ГОУ» за юридичною та фактичною адресою: АДРЕСА_1 не знаходиться. Станом на 19.07.2011 року стан платника 10 «запит на встановлення місцезнаходження».

Суд звертає увагу на те, що довідка складена 09.09.2011 року, а господарські операції з ФОП ОСОБА_2 здійснювались 06.06.2011 року. Свідоцтво платника ПДВ ПП «СТАР-ГОУ» анульовано 16.06.2011 року, тобто вже після здійснення господарських операцій з ФОП ОСОБА_2

Щодо реальності проведення господарських операцій суд бере до уваги те, що доказом реальності проведених господарських операцій та наявності ділової мети є те, що розрахунки здійснювались в грошовій формі через установу банку. Будь-яка заборгованість відсутня. Повністю сплативши вартість отриманого від ПП «СТАР-ГОУ» товару (мазуту М100) в сумі 156420 грн., ФОП ОСОБА_2 відповідно повністю сплатив суму ПДВ в розмірі 26070 грн., яка вказана в податковій накладній за №46 від 06.06.2011року. Вартість отриманих позивачем від контрагента товарно-матеріальних цінностей включено підприємством до складу валових витрат, податкові накладні включені в додаток до декларації (реєстр отриманих та виданих податкових накладних), а сума ПДВ відображена у складі податкового кредиту. Платіжні доручення засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірними правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. В судовому засіданні представник відповідача не заперечував вказаний факт та фактичну сплату позивачем податку на додану вартість з вищеназваних операцій.

На думку суду, позивач виконав вимоги податкового законодавства, сплативши податок на додану вартість у ціні товару, придбаного у безпосередніх постачальників, яким, у свою чергу, виконано вимоги п. 201.10 ст. 201 Кодексу - видано первинні документи покупцеві, яким є позивач, податкові та інші накладні за сплачені суми покупцем за договором на виконання умов правочину.

Крім того, на підтвердження проведення даної господарської операції, позивач надав до суду належним чином завірені копії документів, які підтверджують в подальшому реалізацію вказаного мазуту на філію «Гайворонський райавтодор», а саме: договір №12 від 15.06.2011 р., податкову накладну №1 від 15.06.2011 р., накладну №1 від 15.06.2011 р., акт приймання - передачі товару №1 за договором №12 від 15.06.2011 р., акт звірки взаємних розрахунків станом на 21.06.2012 р.

Вказані документи підтверджують намір останнього отримати економічний ефект у результаті господарської діяльності, що виключає факт вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави. Позивач надав суду пояснення, що транспортування мазуту для його подальшої реалізації на філію «Гайворонський райавтодор» здійснювалось транспортом постачальника - а саме ПП «СТАР-ГОУ», в період часу з 06.06.2011 року по 15.06.2011 року, мазут не розвантажувався, у зв'язку з відсутністю у позивача необхідних приміщень для його зберігання, а одразу транспортувався на вказане підприємство, і затримка у часі транспортування була пов'язана з ремонтом транспортного засобу, який перевозив мазут, а тому в ФОП ОСОБА_2 і були відсутні товарно-транспортні накладні. Реальність проведення операцій підтверджується договором №12 від 15.06.2011 р., податковою накладною №1 від 15.06.2011 р., накладною №1 від 15.06.2011 р., актом приймання - передачі товару №1 за договором №12 від 15.06.2011 р., актом звірки взаємних розрахунків станом на 21.06.2012 р. Вказана операція була відображена ФОП ОСОБА_2 в податковій звітності, яка була досліджена судом, і жодних зауважень та сумнівів щодо правильності її заповнення та подання до контролюючих органів у судів попередніх інстанцій не виникло.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15 травня 2003 року № 755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 20 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними. Тобто встановлення факту відсутності ПП «СТАР-ГОУ» за відповідною адресою вбачається можливим виключно при умові отримання інформації з ЄДР у вигляді витягу чи довідки з ЄДР, в яких такі відомості будуть вказаними на період здійснення відповідних операцій між позивачем та його контрагентом.

Що стосується порушень при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП «Агрофірма - Сатіс» суд зазначає, що позивачем надано до суду всі документи бухгалтерського та податкового обліку, що свідчать про фактичне здійснення господарських операцій з ПП «Агрофірма-Сатіс», а саме: податкова накладна №22 від 03.11.2010 року, акт №ОУ-0000004 здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкова накладна №24 від 04.11.2010 року, видаткова накладна №РН-0000020 від 04.11.10 року, податкова накладна №25 від 05.11.2010 року, видаткова накладна №РН-00000021 від 05.11.2010 року, податкова накладна №26 від 08.10.2010 року, видаткова накладна №РН-0000022 від 08.11.2010 року, податкова накладна №27 від 08.10.2010 року, видаткова накладна №РН-0000023 від 08.11.2010 року, меморіальний ордер №1 від 11.11.2010 року на суму 50000,00 грн., меморіальний ордер №3 від 11.11.2010 року на суму 50000,00 грн., платіжне доручення №1 від 11.11.2010 року на суму 80000,00 грн., платіжне доручення №1 від 11.11.2010 року на суму 25988,00 грн., платіжне доручення №1 від 11.11.2010 року на суму 70000,00 грн., платіжне доручення №2 від 11.11.2010 року на суму 20000,00 грн., платіжне доручення №2 від 11.11.2010 року на суму 70000,00 грн., платіжне доручення №1 від 17.11.2010 року на суму 330,35 грн., платіжне доручення №1 від 17.11.2010 року на суму 70000,00 грн., платіжне доручення №1 від 17.11.2010 року на суму 41025,88 грн., платіжне доручення №2 від 17.11.2010 року на суму 30000,00 грн., платіжне доручення №2 від 17.11.2010 року на суму 30000,00 грн.

Правильність заповнення та оформлення вказаних документів відповідачем в суді не оспорювалась.

В судовому засіданні встановлено, що отримані товарно-матеріальні цінності (відсів, щебінь, асфальт) ФОП ОСОБА_2 використав для реконструкції зернового току з асфальтно-бетонним покриттям та улаштування під'їздів агроцеху №4 с. Синиця, замовник ДП «Ілліч - Агро - Умань».

Позивач надав до суду для приєднання до матеріалів справи завірені належним чином копії наступних документів: «Договір №377 на надання послуг» від 08 червня 2010 року, платіжне доручення №3847 від 29.12.2010 року, платіжне доручення №3798 від 28.12.2010 року, платіжне доручення №3689 від 16.12.2010 року, платіжне доручення №1160 від 21.04.2011 року, податкова накладна №1 від 26.11.2010 року, довідка про вартість виконаних будівельних робіт від 26 листопада 2010 року, акт приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2010 року.

Вказані документи підтверджують, що операції між позивачем і ПП «Агрофірма - Сатіс» не були безтоварними, а відсів, щебінь, асфальт, одержані від ПП «Агрофірма - Сатіс», використані позивачем у власній господарській діяльності, а тому прослідковується намір останнього отримати економічний ефект у результаті господарської діяльності, що виключає факт вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави.

У відповідності до п.п. 7.2.6. п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна видається платнику податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Водночас п.п 7.4.5. п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Крім того, згідно з п.п. 1.6 та 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платнику податку у звітному (податковому) періоді, визначена згідно з Законом, а податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена цим законом.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпункт 7.4.1 п.7.4 ст. 7 вищевказаного Закону (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Закон України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту), а саме п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7, вказує єдину підставу, коли не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - коли ці суми не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить в залежність можливість включення до податкового кредиту сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), від їх фактичної сплати до бюджету продавцем товарів (робіт, послуг).

Що стосується визнання винним ОСОБА_4 у вчиненні злочину, суд зазначає, що воно не спростовує факт фінансово-господарської діяльності ФОП ОСОБА_2

В будь-якому випадку, зазначене не стосується ФОП ОСОБА_2, так як позивачем фактично здійснювались операції з придбання цінностей, оплата відбувалася через поточний рахунок, транспортування за рахунок постачальника.

Придбані будівельні матеріали були використані в господарській діяльності ФОП ОСОБА_2, що не заперечується в акті перевірки. На дату здійснення господарських операцій ПП «Агрофірма-Сатіс» перебувала на обліку в податковому органі як платник податку на додану вартість.

Реєстрацію платника ПДВ ПП «Агрофірма-Сатіс» згідно баз даних, розміщених на офіційному сайті ДПС України скасовано 14.02.2012 року, тобто через півтора року після здійснення господарських операцій.

Крім того суд зазначає, що відповідачу на час проведення перевірки було відомо, що відносно ОСОБА_4 13.04.2012 р. за матеріалами ВПМ Золотоніської ОДПІ слідчим СУ УМВС України в Черкаській області Падалкою Б.В. порушено кримінальну справу за ознаками складу злочину, передбаченого ч.2 ст. 205 КК України, а тому позивачем порушено норму п.86.9 ст. 86 ПК України, яка визначає, що у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи - підприємця, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається таким податковим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим податковим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку про передчасне прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішення.

Щодо фіктивності господарських відносин, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Посилання відповідача на відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг), які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем так і його контрагентом - під час розгляду справи не знайшли свого підтвердження, а тому є тільки припущенням.

Частиною 1 ст. 234 Цивільного кодексу України, зазначено, що фіктивним є правочин, який вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином. Частина 2 вказаної статті зазначає, що фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Крім того, вищезазначене підтверджується позицією Пленуму Верховного Суду України, що викладена у його постанові від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», а саме, у п. 24 Постанови визначається, що «Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний».

З пояснень представника відповідача та й з матеріалів справи вбачається, що на виконання укладених договорів позивач провів розрахунки з контрагентами шляхом проведення платежів на банківські рахунки, що підтверджується виписками з рахунків та платіжними дорученнями.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 9, 69-72, 86, 94, 97, 122, ст. ст. 158-163 КАС України, Черкаський окружний адміністративний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Христинівської МДПІ № 0003001701 форми «Р» від 31.05.2012 року про донарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 97 382 грн. 50 коп., в тому числі основного платежу в сумі 77 906 грн., штрафних санкцій в сумі 19 476 грн. 50 коп. та податкове повідомлення-рішення № 0002991701 форми «Р» від 31.05.2012 року про донарахування податку на додану вартість в сумі 129 844 грн. 48 коп., в тому числі основного платежу в сумі 103 875 грн. 58 коп. та штрафних санкцій в сумі 25 968 грн. 90 коп.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 сплачений судовий збір в сумі 2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. 30 коп., згідно квитанцій від 01.06.2012 року № ПН373626Р та від 02.06.2012 року № 2869.41.1.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд в порядку, передбаченому ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Гайдаш

Повний текст постанови виготовлений 29.04.2013 року