Постанова № 31044633, 30.04.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2013 року № 810/246/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., при секретарі судового засідання Гололобові В.Ю., за участі представників сторін:

від позивача: Шох С.М.,

від відповідача : не з'явився,

від третьої особи: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі керуючого територіальним відокремленим безбалансовим відділенням № 10026/01 філії - Головного управління по м. Києву та Київській області Книги Тетяни Миколаївнидо третя особаміського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міського управління юстиції у Київський області, ОСОБА_3,провизнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,в с т а н о в и в:

17 січня 2013 року публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі керуючого територіальним відокремленим безбалансовим відділенням № 10026/01 філії - Головного управління по м. Києву та Київській області Книги Тетяни Миколаївни (надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міського управління юстиції у Київський області (надалі - відповідач) за участю третьої особи - ОСОБА_3, про визнання протиправними дій посадової особи відповідача щодо накладення арешту на транспортний засіб - автобус D YOUYI ZGT 6831 DH, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, заставодержателем якого є позивач; зобов`язання відповідача звільнити вказане майно з-під арешту та вилучити з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис від 09.08.2012 № 12851853.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.01.2013 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2013 апеляційну скаргу позивача задоволено, скасовано ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 18.01.2013 з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.04.2013 справу прийнято до провадження, відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що дії відповідача щодо накладення арешту на транспортний засіб - автобус D YOUYI ZGT 6831 DH є незаконними та такими, що порушують права позивача як заставодержателя, оскільки зазначений транспортний засіб є предметом договору застави рухомого майна від 22.12.2006 № 2474 і порівняно зі стягувачами за виконавчими документами по виконавчому провадженню ВП № 31211266 позивач є обтяжувачем з вищим пріоритетом, а тому має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження з урахуванням норм Закону України «Про заставу». Крім того, як зазначено позивачем, про таке обтяження він дізнався лише з витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 39748360 від 15.01.2013 року, у зв'язку з чим позивач просив суд зобов`язати відповідача звільнити вказане майно з-під арешту.

Представник позивача у судовому засіданні 30.04.2013 підтримав позов у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання 30.04.2011 не з'явився. Водночас, матеріали справи містять письмове клопотання представника відповідача про розгляд справи за його відсутності. Водночас, відповідачем повідомлено, що державний виконавець діяв у межах повноважень та у спосіб, передбачений законом, оскільки виконавчі дії вчинені ним відповідно до приписів чинного законодавства.

Третя особа - ОСОБА_3, у судове засідання 30.04.2013 не з'явився, причини неявки суду не відомі. Письмових заяв чи клопотань про розгляд справи без його участі або письмової заяви про відкладення судового засідання до суду не надходило.

Відповідно до приписів частини другої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або третьої особи, які прибули в судове засідання, або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи.

Відповідно до приписів частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Заслухавши думку представника позивача, беручи до уваги те, що про час, дату та місце розгляду справи відповідач та третя особа були повідомлені своєчасно та належним чином, однак своїм правом, встановленим приписами статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України, не скористалися, керуючись статтею 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив здійснити розгляд справи за відсутності представника відповідача та третьої особи та на підставі наявних у справі доказів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як то вбачається з матеріалів справи, 22.12.2006 між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3,було укладено кредитний договір № 196 на купівлю транспортного засобу, згідно якого ОСОБА_3 надано кредит у розмірі 225000,00 грн. (а.с.22).

Водночас, задля забезпечення зобов'язання за кредитним договором між сторонами було укладено договір застави від 22.12.2006 № 2474, № реєстрації 4226 (а.с.23-24). За умовами договору застави заставодавець (ОСОБА_3.) передав у заставу заставодержателю (позивач) транспортний засіб - автобус D YOUYI ZGT 6831 DH, реєстраційний номер НОМЕР_1, а заставодержатель прийняв в заставу предмет застави.

У відповідності до вимог Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2004 № 830, приватним нотаріусом до Державного реєстру обтяжень рухомого майна було внесено запис від 27.12.2006 № 4303102 про приватне обтяження транспортного засобу - автобусу D YOUYI ZGT 6831 DH, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с.25).

Позивачем зауважено, що ОСОБА_3 порушено умови кредитного договору щодо своєчасної сплати коштів за кредитом, у зв'язку з чим виникла заборгованість перед банківською установою, яка, станом на 17.01.2013, становить 42006,04 грн.

У ході вжиття заходів щодо примусового погашення заборгованості позивачем 15.01.2013 отримано витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, згідно якого встановлено, що на вищевказаний транспортний засіб, на підставі постанови про арешт майна боржника від 24.07.2012 ВП 31211266, накладено публічне обтяження - арешт на все рухоме майно (а.с.30-32).

Як то вбачається з матеріалів справи, 13.02.2012 державним виконавцем міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міського управління юстиції у Київський області відкрито виконавче провадження по виконанню виконавчого листа від 19.10.2011 № 2-91, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_3, як боржника, на користь ПАТ «Марфін-Банк» заборгованості у розмірі 210128,73 грн., про що прийнято постанову ВП № 31211266 від 13.02.2012.

У ході виконавчого провадження ВП № 31211266 відповідачем винесено постанову від 24.07.2012, якою, зокрема, накладено арешт на все майно ОСОБА_3

Не погоджуючись із зазначеними діями позивач оскаржив їх, звернувшись із позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, врегульовано Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV.

Приписами статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV (надалі - Закон України № 606-XIV) встановлено, що примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Відповідно статі 17 Закону України № 606-XIV, примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом, зокрема, виконавчих написів нотаріусів.

Водночас, загальні умови проведення процедури стягнення на майно боржника під час виконавчого провадження передбачені нормами глави 4 Закону України № 606-XIV.

Відповідно до статті 57 Закону України № 606-XIV, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

При цьому, відповідно до положень частини другої статті 57 Закону України № 606-XIV, арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а також проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Як то вбачається з наявного в матеріалах справи витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 27.12.2006 № 10750732, реєстратором до вказаного реєстру було внесено відповідні відомості щодо обтяження вищевказаного транспортного засобу. При цьому, підставою обтяження зазначено вищевказаний договір застави рухомого майна від 22.12.2006 № 4226 (зареєстровано в реєстрі від 27.12.2006 року за № 4303102).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про заставу» від 02.10.1992 № 2654-ХІІ (надалі - Закон України № 2654- ХІІ), застава - це спосіб забезпечення зобов'язань. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Згідно частини третьої статті 11 Закону України № 2654-ХІІ, заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно. При цьому, статтею 16 Закону України № 2654-ХІІ передбачено, що право застави виникає з моменту укладення договору застави.

Частиною другою статті 17 Закону України № 2654-ХІІ передбачено можливість відчуження заставленого майна тільки за згодою заставодержателя.

Умови припинення застави врегульовано статтею 28 Закону України № 2654-ХІІ, зокрема, в разі припинення забезпеченого заставою зобов'язання; в разі загибелі заставленого майна; в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно; в разі примусового продажу заставленого майна; при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави; в інших випадках припинення зобов'язань, установлених законом.

Доказів, які свідчать про те, що на момент вчинення виконавчих дій щодо арешту спірного рухомого майна, право застави на транспортний засіб - автобус D YOUYI ZGT 6831 DH, реєстраційний номер НОМЕР_1, припинено на визначених законом підставах та в установленому законодавством порядку, суду не надано.

Положеннями статті 572 Цивільного кодексу України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Водночас, правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна врегульовано положеннями Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18.11.2003 № 1255-ІV (надалі - Закон України № 1255- ІV).

Так, статтею 11 Закону № України 1255-ІV передбачено, що обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом. В той же час, частинами першою та другою статті 12 Закону України № 1255-ІV встановлено, що взаємні права та обов'язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.

У частині третій статті 12 Закону України № 1255-ІV зафіксовано, що на підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом. Задоволення прав чи вимог декількох обтяжувачів, на користь яких встановлено обтяження одного й того ж рухомого майна, здійснюється згідно з пріоритетом, який визначається в порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 14 Закону України № 1255-ІV визначено, що якщо інше не встановлено цим Законом, зареєстроване обтяження має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями. Пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом. Обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження.

Судом встановлено, що постава про відкриття виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа від 19.10.2011 № 2-91 датована 13.02.2012; в свою чергу, договір застави рухомого майна укладено 22.12.2006, обтяження за яким зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 27.12.2006 року за № 4303102.

Ураховуючи викладене, зважаючи на черговість виникнення зазначених вище обтяжень, а також беручи до уваги, що положеннями Закону України № 1255-ІV щодо вказаних видів обтяжень не встановлено особливого пріоритету, суд дійшов висновку, що позивач, як обтяжувач, володіє переважним пріоритетом щодо пріоритету стягувача у виконавчому провадженні № 31211266 на отримання задоволення своїх прав чи вимог щодо одного й того ж рухомого майна.

За приписами частини першої статті 52 Закону України № 606-XIV, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

При цьому, відповідно до частин першої та третьої статті 54 Закону України № 606-XIV, стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя. Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Приписами частини третьої статті 60 Закону України № 606-XIV встановлено, що з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом.

Водночас, відповідно до частини 5 статті 60 Закону України № 606-XIV, у всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

З наявних у матеріалах справи документів вбачається, що у спірних правовідносинах відсутні визначені частиною третьою статті 54 Закону України № 606-XIV умови, за яких на перебуваючий у заставі позивача транспортний засіб можливо було б звернути стягнення за виконавчим листом для задоволення вимог стягувача у виконавчому провадженні № 31211266.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що накладення арешту на транспортний засіб, що перебуває у заставі позивача, обмежує забезпечене заставою право позивача на задоволення його вимог за договором застави, у зв'язку з чим вимога позивача про зобов'язання відповідача зняти арешт з майна третьої особи, яке передано в заставу позивача, підлягає задоволенню.

Разом із тим, при вирішенні питання щодо наявності підстав для задоволення вимог позивача про визнання протиправними дій посадової особи відповідача щодо накладення арешту на транспортний засіб - автобус D YOUYI ZGT 6831 DH, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 та зобов'язання відповідача вилучити з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис від 09.08.2012 № 12851853, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Статтею 5 Закону України № 606-XIV на державного виконавця покладено обов'язок здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

На виконання покладеного законодавцем обов'язку щодо вжиття заходів примусового виконання рішення загального суду, встановлених цим Законом, державним виконавцем міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міського управління юстиції у Київський області постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження накладено арешт на все майно, що належить боржнику - ОСОБА_3

У той же час, частиною четвертою статті 54 Закону України № 606-XIV на державного виконавця покладається обов'язок щодо повідомлення заставодержателя про звернення стягнення на заставлене майно та роз'яснення права звернення до суду з позовом про зняття такого арешту. Відповідачем не надано суду доказів повідомлення позивача про накладення арешту на транспортний засіб, який перебуває у заставі у позивача, проте, на думку суду, це не може слугувати підставою для визнання неправомірними дій відповідача, оскільки такі дії не призвели до негативних наслідків для позивача.

При цьому, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (частина перша статті 60 Закону України № 606-XIV). У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду (частина п'ята статті 60 Закону України № 606-XIV).

Таким чином, суд вважає, що при винесенні постанови про накладення арешту на майно, яке перебуває у заставі у позивача, державний виконавець діяв у межах та у спосіб, передбачений нормами чинного законодавства, а тому підстав для визнання протиправними дій відповідача при винесенні спірної постанови не має.

Між тим суд зауважує, що у разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна, арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини (частина друга статті 60 Закону України № 606-XIV).

Відтак, вищевказаною нормою законодавства чітко врегульовано порядок та послідовність дій державного виконавця у разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна.

З аналізу вищевказаної норми права вбачається, що задоволення судом позовних вимог щодо зняття арешту з майна, означає, що відповідне рішення не створило жодних правових наслідків, а порушені права позивача є цілком відновленими.

З огляду на вказане та беручи до уваги той факт, що позивачем не обґрунтовано наявності у нього порушеного права, спосіб захисту якого, на його думку, полягає у зобов'язанні відповідача вилучити з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запис від 09.08.2012 № 12851853, яким накладено арешт на все майно боржника, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні даної частини позовних вимог.

Відтак, суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та, відповідно, його вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Статтею 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 181, 128, 159-164, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Зобов'язати міський відділ державної виконавчої служби Білоцерківського міського управління юстиції у Київський області вчинити дії щодо звільнення з-під арешту транспортного засобу - автобус D YOUYI ZGT 6831 DH, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, накладеного постановою міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міського управління юстиції у Київській області від 24.07.2012 ВП № 31211266.

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі керуючого територіальним відокремленим безбалансовим відділенням № 10026/01 філії - Головного управління по м. Києву та Київській області Книги Тетяни Миколаївни (код 09322277) сплачений судовий збір у розмірі 11 (гривень) грн. 47 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 30 квітня 2013 р.