Постанова № 31044610, 26.04.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2013 року № 810/1291/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., при секретарі судового засідання Гололобові В.Ю., за участю представників сторін

від позивача: Златкін Є.М., Овсієнко Р.М.,

від відповідача: Бухаленков Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом відкритого акціонерного товариства «Березанський комбікормовий завод»доБаришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської областіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Березанський комбікормовий завод»» (надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області (надалі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 12.11.2012 № 0000282332, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 103560,18 грн. (за основним платежем 82848,15 грн. та за штрафними санкціями - 20712,03 грн.).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів сформовано валові витрати, проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладеної між позивачем та його контрагентом угоди і неправомірно нарахував грошове зобов'язання по податку на прибуток. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Відповідачем позов не визнано, заперечення надано суду у письмовій формі. За поясненнями відповідача правочин, укладений між позивачем та ТОВ «Інтайм Сервіс», є нікчемним, оскільки спрямований на порушення публічного порядку, а контрагент позивача здійснював поставку послуг без мети реального настання правових наслідків, що призвело до безпідставного формування позивачем валових витрат. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством України.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як то вбачається з наявних матеріалів справи, посадовими особами Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ «Інтайм сервіс» за лютий 2012 року та при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ «Березанський переробний завод» за квітень, травень 2012 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 30.10.2012 № 753/22/04529944 (надалі - Акт перевірки).

У ході перевірки перевіряючими встановлено, зокрема, порушення позивачем положень підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, що виявилось у заниженні суми податку на прибуток у розмірі 82848,15 грн.

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочин, укладений між позивачем та ТОВ «Інтайм Сервіс», є нікчемним і в силу статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу господарських операцій позивача матеріалів перевірки його контрагента, а саме акту ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 06.07.2012 № 1074/22-60/37588027 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Інтайм Сервіс» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.02.2012 по 31.05.2012, а також службової інформації, наданої ГВПМ ДПІ у Святошинському районі м. Києва.

Так, як вбачається зі змісту акту перевірки позивача, у ході відпрацювання ТОВ «Інатйм Сервіс» за січень 2012 року від ГВПМ ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС було отримано висновок щодо наявності ознак «фіктивності» та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Інтайм Сервіс».

Водночас, перевіряючими у ході перевірки позивача взято до уваги пояснення керівника та засновника ТОВ «Інтайм-Сервіс» - ОСОБА_4, який повідомив, що зареєстрував вказане підприємство без мети здійснення фінансово-господарської діяльності, не складав статутні документи, не здійснював керівництво господарською діяльністю підприємства та не подавав податкову звітність до податкових органів.

Відтак, податковим органом встановлено відсутність ТОВ «Інтайм-Сервіс» за юридичною адресою, ненадання документів до перевірки та відсутність волевиявлення у посадових осіб контрагента на укладання правочину. З наведених підстав перевіряючі дійшли висновку, що ТОВ «Інтайм Сервіс» здійснювало діяльність, спрямовану на надання податкової вигоди третім особам, шляхом проведення безтоварних операцій та конвертації коштів, а отже усі операції купівлі-продажу не спричиняють реального настання правових наслідків і є нікчемними.

З огляду на вказане, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договором, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем валових витрат.

За результатами акту перевірки, відповідачем прийнято, зокрема, податкове повідомлення-рішення відповідача від 12.11.2012 № 0000282332, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 103560,18 грн. (за основним платежем 82848,15 грн. та за штрафними санкціями - 20712,03 грн.).

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач у порядку, визначеному статтею 56 Податкового кодексу України, звернувся до Державної податкової адміністрації у Київській області та Державної податкової служби України із відповідними скаргами. Проте, за наслідками адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення, а рішення відповідача - без змін, про що прийнято відповідні рішення про результати розгляду скарги.

В той же час, позивач вважає податкове повідомлення-рішення щодо визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток таким, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив вказане рішення, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Судом встановлено, що 16.06.2011 між позивачем ТОВ «Інтайм Сервіс» було укладено договір підряду від 16.06.2011 № 1606-РР (а.с.63-66).

За умовами договору, підрядник (ТОВ «Інтайм Сервіс») зобов'язується виконати за дорученням замовника (ВАТ «Березанський комбікормовий завод») роботи з ремонту зерносушильного комплексу ДСП-50, що розташований за адресою: м. Березань, вул.. Маяковського, 12.

Орієнтовна сума договору визначається згідно додатку 1, та становить 473418,00 грн. (у тому числі ПДВ - 78903,00 грн.) (пункт 2.1 договору від 16.06.2011 № 1606-РР).

Факт завершення та отримання робіт засвідчується актами виконаних робіт (пункт 3.3 договору від 16.06.2011 № 1606-РР).

Позивачем надано до матеріалів справи локальний кошторис № 2-1-1 на ремонт обладнання зерносушильного комплексу ДСП-50 (а.с.69-73).

Також, на підтвердження факту виконання робіт між позивачем та ТОВ «Інтайм Сервіс» підписано акт форми № КБ-2в "Акт приймання виконаних будівельних робіт" за лютий 2012 року (а.с.77-80) та довідку форми № КБ-3 "Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати" за лютий 2012 року (а.с.74-76).

Поряд із цим, ТОВ «Інтайм Сервіс» виписано на адресу позивача належним чином оформлену податкову накладну від 29.02.2012 № 119 на загальну суму 473418,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 78903,00 грн.) (а.с.81)

Як то встановлено судом, розрахунки між суб'єктами господарювання не проводились. За позивачем рахується кредиторська заборгованість перед ТОВ «Інтайм Сервіс» у розмірі 473418,00 грн. На час розгляду справи щодо позивача порушено справу про банкрутство № 911/142/13-г, а ТОВ «Інтайм Сервіс» надано заяву про визнання його кредитором у справі про банкрутство.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас, суд звертає увагу на таке. Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Крім того, поняття правочину, що порушує публічний порядок, розкрито у постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Пункт 18 даної Постанови передбачає перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦКУ: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або законне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що, відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Інтайм Сервіс» - недійсним у судовому порядку.

Окрім того, як то вбачається з акту перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ «Інтайм Сервіс», пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.

Поряд із цим, з огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій, здійснених між позивачем та ТОВ «Інтайм Сервіс», судом досліджено питання щодо реальності отримання позивачем послуг з метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності та встановлено таке.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

За даними матеріалів справи, одним із основних видів діяльності позивача за КВЕД є, зокрема, виробництво готових кормів для тварин та оптова торгівля зерном.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат із господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик придбаних послуг, які б однозначно свідчили про призначення їх для використання в господарській діяльності платника податків та відповідали б змісту цієї діяльності.

У судовому засіданні представником позивача надано пояснення, що роботи, виконані ТОВ «Інтайм Сервіс» по договору від 16.06.2011 № 1606-РР, а саме послуги з ремонту зерносушильного комплексу ДСП-50, що розташований за адресою: м. Березань, вул. Маяковського, 12, замовлялись позивачем з метою утримання у належному стані зерносушильного комплексу, що є основним обладнанням позивача, за рахунок якого здійснюється господарська діяльність.

Позивачем наголошено, що фактично ТОВ «Інтайм Сервіс» виконувались роботи з ремонту наявного обладнання, а такі роботи не відносяться до будівельних робіт, які потребують відповідної ліценції.

На підтвердження зазначеного позивачем надано довідку про нарахування амортизаційних відрахувань на основні фонди, зокрема, зерносушильного комплексу ДСП-50, акти приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, а також паспорт зерносушильного комплексу ДСП-50 та накази про прийняття на баланс і введення в експлуатацію об'єктів основних фондів.

Вказане не заперечувалось представником відповідача. Поряд із цим, позивачем надано дозвільну документацію щодо наявності права на здійснення сушки зерна з використанням природного газу.

Водночас, позивач наголошує, що після завершення ремонтних робіт підприємством отримано висновок державної санітарно-епідеміологічної служби від 06.08.2012 № 05.03.02-04/78680 (а.с.198). Також, ПАТ «Київоблгаз» проведено перевірку стану обліку природного газу на обладнанні зерносушильного комплексу ДСП-50, що підтверджується актом від 28.09.2012 (а.с.199).

Як то встановлено судом, факти надання позивачеві послуг підтверджується документально, господарська операція належним чином відображена у бухгалтерському і податковому обліку та в податковій звітності позивача.

Таким чином, враховуючи правочин, предметом якого є ремонтні роботи на об'єкті: зерносушильного комплексу ДСП-50, що розташований за адресою: м. Березань, вул. Маяковського, 12, беручи до уваги вид діяльності позивача у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ «Інтайм Сервіс» підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище послуги були використані позивачем у власній господарській діяльності.

Між тим, висновки податкового органу про нікчемність укладеного правочину ґрунтуються виключно на матеріалах перевірки контрагента позивача, якими встановлено незнаходження товариства за юридичною адресою, ненадання документів до перевірки, з цього приводу суд звертає увагу на таке.

Щодо незнаходження ТОВ «Інтайм Сервіс», за юридичною адресою, суд зазначає таке.

Пунктом 45.2 статті 45 Податкового кодексу України визначено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до частини 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Положенням частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відтак, ураховуючи положення статей 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними та допустимими доказами при встановленні факту відсутності керівних органів - юридичної особи за її місцезнаходженням є саме відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Наявний у матеріалах справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців не містить запису про відсутність за юридичною адресою ТОВ «Інтайм Сервіс» (а.с.184-185).

Відтак, факт наявності інформації в автоматизованих базах даних та службових документах податкового органу про відсутність контрагента позивача за юридичною адресою не може бути підставою для невіднесення позивачем відповідних сум до валових витрат.

З приводу пояснень засновника та директора ТОВ «Інтайм-Сервіс» - ОСОБА_4, який пояснив, що не має відношення до діяльності підприємства, зареєстрував вказане підприємство за винагороду, наміру на ведення фінансово-господарської діяльності не мав, документів фінансово-господарської діяльності підприємств не підписував, суд зазначає, що дані свідчення до уваги не беруться з підстав того, що, з однієї сторони, вони не стосуються предмету доказування - здійснення господарської операції, а з іншої сторони - є недопустимим доказом, оскільки відповідно до частини першої статті 217 Цивільного кодексу України, рішення суду щодо недійсності правочину не може ґрунтуватися на показах свідків.

Поряд із цим представник позивача зазначив, що перед укладенням договору ним вчинено низку дій щодо перевірки правосуб'єктності та добросовісності ТОВ «Інтайм Сервіс», перевірено наявність державної реєстрації та стан юридичної особи контрагента в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; наявності державної реєстрації як платника податку на додану вартість. Отримана інформація стверджує про правоздатність ТОВ «Інтайм Сервіс» на ведення господарської діяльності та право уповноваженої особи на складання та підписання фінансово-господарських документів.

Суд також звертає увагу на інший аспект даної справи: правовідносини з приводу укладення та виконання договорів про надання послуг та придбання товарів, які позивач вважає нікчемними, виникли між двома юридичними особами, а фізичні особи, які проставляли підписи на договорах та інших ділових паперах, діяли як представники цих юридичних осіб.

В силу частини четвертої статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Як установлено під час судового розгляду, на момент укладення правочину, які відповідач вважає нікчемним, та на день судового розгляду справи сторони правочину є правоздатними і перебувають в якості зареєстрованих юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відтак, на час укладення і виконання правочину контрагент позивача був зареєстрований юридичною особою та платникам податку на додану вартість. Крім того, в акті перевірки та в запереченнях відповідача немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Інтайм Сервіс» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладення чи виконання правочину.

На підтвердження своєї позиції відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими.

Оскільки зобов'язання за договором підряду, укладеного між позивачем та ТОВ «Інтайм Сервіс» мали реальний характер (послуги були виконані), то укладення правочину відповідало волі сторін договору (юридичних осіб).

Так, дії фізичних осіб - представників, які учиняли підписи на договорі та інших ділових паперах, у контексті правової оцінки правочину, що вчинений між двома юридичними особами, слід оцінювати з точки зору наявності у цих фізичних осіб відповідних повноважень на укладення правочину від імені юридичної особи.

Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Суд зазначає, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і загальноприйнятим стандартом у світовій практиці.

Відповідачем, в ході розгляду справи, не було доведено своїх тверджень про те, що позивач був обізнаним у дефекті правового статусу його контрагента, а саме у визнанні його податковим органом «фіктивним», та навмисно скористався його послугами з метою штучного створення податкової вигоди.

Між тим, в силу частини другої статті 1158 Цивільного кодексу України особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.

Таким чином, сам лише факт того, що певна фізична особа вчинила правочин (певні дії, що мають юридичне значення) в інтересах юридичної особи без її доручення або з перевищенням повноважень не має наслідком нікчемності такого правочину, адже такого наслідку законом не передбачено.

Водночас, позивачем надано до матеріалів справи нотаріально завірену копію заяви директора ТОВ «Інтайм-Сервіс» - ОСОБА_4 від 07.11.2012. Так, ОСОБА_4 зазначено, що він є директором ТОВ «Інтайм-Сервіс» і здійснював господарську діяльність особисто. Щодо наданих ним пояснень співробітнику податкової міліції, то ОСОБА_4 вказано, що дані пояснення були відібрані у нього у стані алкогольного сп'яніння і він не усвідомлював їх значення.

У той же час, відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Окрім того, судом витребувано у відповідача докази на підтвердження висновків щодо відсутності трудових та матеріальних ресурсів ТОВ «Інтайм-Сервіс», які необхідні для вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції. Однак, доказів, витребуваних судом, а саме: довідки форми 1 ДФ та декларації з податку на прибуток ТОВ «Інтайм-Сервіс», за період взаємовідносин із позивачем, - податковим органом суду не надано.

Втім, суд зауважує, що відсутність трудових та матеріальних ресурсів у контрагента не може слугувати підставою для висновків щодо фактичного нездійснення господарської операції та, як наслідок, завищення валових витрат, оскільки, по-перше, з договірних відносин вбачається можливість залучення контрагентом до виконання взятих на себе зобов'язань інших суб'єктів господарювання, по-друге, в законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати валові витрати лише за їх наявності.

Більш того, в акті перевірки позивача відсутні посилання на ухилення контрагентів позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, порушення кримінальних справ та винесення вироків посадовим особам підприємств або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення правочинів з метою, що порушує публічний порядок.

Системний аналіз вищевказаних норм призводить до висновку, що правочином є лише ті зобов'язання сторін, які витікають із цивільно-правового (господарського) договору

Правовідносини між платником і державою з приводу оподаткування результатів господарських операцій (правочинів) є адміністративними, публічно-правовими, а тому мета особи на несплату податків, не може були підставою для висновку про нікчемність договору як такого, що порушує публічний порядок, за умови фактичного виконання цивільно-правових зобов'язань та реальності вчинених господарських операцій.

За наведених обставин твердження податкового органу про порушення позивачем вимог частини п'ятої статті 203, частини першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України, що виявилось в недодержанні вимог зазначених норм в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними.

Відтак, оскільки належними та допустимими доказами відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок щдоведення правомірності прийнятого ним рішення, не доведено обґрунтованості висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочин, укладений позивачем з ТОВ «Інтайм Сервіс», відповідає нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаним підприємством, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Щодо заниження позивачем податку на прибуток, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що за спірними операціями позивачем віднесено до валових витрат суму у розмірі 394515,00 грн. за І квартал 2012 року, що, на думку відповідача, є безпідставним та призвело до заниження суми податку на прибуток у розмірі 82848,15 грн.

Спірні правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами Конституції України, Податкового кодексу України, законами України та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 14.1.27 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2. статті 138 Податкового кодексу України).

Згідно положень підпункту 139.1.9 пункту 139. 1 статті 139 Податкового Кодексу України, не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України вбачається висновок, що право на формування та валових витрат виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Судом, на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт надання послуг позивачеві з боку ТОВ «Інтайм Сервіс» документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту поставки послуг у судовому засіданні не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарської операції.

Між тим, факт вчинення певних господарських операцій та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку повинні підтверджуватися первинними документами платника податків, які містять відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV.

Відповідно до положень статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, тобто документами, які містять відомості про господарську операцію і підтверджують її здійснення (фіксують факт здійснення господарської операції) та складаються під час її здійснення, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення). Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати.

В ході судового розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання первинних документів, а саме: судом досліджені договір, податкова накладна, акти здачі-приймання робіт, що засвідчують існування об'єкту, що потребував проведення ремонтних робіт з боку контрагента позивача, а також факт прийняття такого об'єкту санітарною службою.

Наявні в матеріалах справи бухгалтерські документи, в силу Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні. Відтак, віднесення позивачем до складу валових витрат сум, сплачених в ціні за ремонтні роботи, відповідає вимогам Податкового кодексу України.

Це означає, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток, є безпідставними.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування валових витрат поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження показників податкового обліку, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Такий висновок також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що «платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем безпідставно та підлягає скасуванню.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

Податковим органом не доведено, що спірна господарська операція є фіктивною або безтоварною, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується виключно на висновках акту перевірки господарських операцій контрагента позивача, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Жодних заяв з приводу відшкодування судових витрат позивачем суду не заявлено, у зв'язку з чим судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області від 12.11.2012 № 0000282332, за яким відкритому акціонерному товариству «Березанський комбікормовий завод» нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 103560,18 грн. (за основним платежем 82848,15 грн. та за штрафними санкціями - 20712,03 грн.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 30 квітня 2013 р.