Постанова № 31044040, 11.03.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2013 р. Справа № 804/1421/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. при секретарі судового засіданняШрамко Я.В.за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: ОСОБА_3 Овсяникова Л.О.розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська про скасування податкового повідомлення-рішення №0000980172 від 28.12.2012р., -

ВСТАНОВИВ:

25.01.2013р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_6 звернулася з позовом до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська та просить скасувати податкове повідомлення-рішення №0000980172 від 28.12.2012р.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що податковою інспекцією було проведено позапланову невиїзну перевірку дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість позивачем по взаємовідносинах з ТОВ НВП «Ізолітелектромашсервіс» за травень та липень 2011р. про що був складений акт від 06.12.2012р. за висновками якого було встановлено, що позивачем було занижено податок на додану вартість за травень та липень 2011р. в загальній сумі 44866,66 грн., який підлягає сплаті до бюджету. На підставі вказаного акту перевірки податковою інспекцією було прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.12.2012р. №0000980172 за яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 44866,66 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями - 22433,34 грн. Позивач вважає винесене податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки факт реальності господарських операцій з ТОВ «НВП «Ізолітелектромашсервіс» підтверджується дослідженими податковою інспекцією під час планової перевірки податковими накладними, яка оформлена актом перевірки від 10.08.2012р., зазначені податкові накладні відповідають вимогам Податкового кодексу України. Реальність господарської операції підтверджується укладеними договорами між позивачем та вищевказаним підприємством, наявністю рахунків, актами виконаних робіт, квитанціями на оплату товару та послуги, податковими накладними, банківськими виписками, товарними накладними, товарно-транспортними накладними, а також подорожніми листами, актами списання автозапчастин, що підтверджують факт використання придбаних товарів та наданих послуг. З огляду на викладене, позивач вважає, що висновки, викладені в акті посадовими особами відповідача є безпідставними, оскільки ґрунтуються на припущеннях і не містять достатніх фактичних даних на підтвердження висновків про відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємства-постачальника ТОВ НВП «Ізолітелектромашсервіс» за травень та липень 2011р. в розумінні ст. 185 Податкового кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні та у наданих письмових запереченнях на позов проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні в повному обсязі посилаючись на те, що позивачем для перевірки не були надані податкові накладні, які підтверджують придбання ТМЦ (робіт, послуг) у травні та липні 2011р. у ТОВ «Ізолітелектромашсервіс» та враховуючи інформацію, наведену в акті перевірки від 10.08.2012р. про те, що у ТОВ НВП «Ізолітелектромашсервіс» у травні та липні 2011р. були відсутні об'єкти оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток по операціях з продажу товарів (послуг) підприємствам-покупцям, в т.ч. і ФОП ОСОБА_6 в розумінні п.185.1 ст.185 ПКУ у зв'язку з чим зроблений висновок про те, що правочини, укладені між ТОВ НВП «Ізолітелектромашсервіс» та ФОП ОСОБА_6 за травень та липень 2011р. здійснені без мети настання реальних наслідків, а тому позивачем в порушення ст.201, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198 ПК України завищено податковий кредит за травень та липень 2011р. на загальну суму 44866,66 грн.

У ході судового розгляду справи та наданими документами судом встановлені наступні обставини.

Так, Фізична особа-підприємець ОСОБА_6 зареєстроване 27.02.2008р. виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради як фізична особа-підприємець, перебуває на обліку у ДПІ в АНД районі м. Дніпропетровська та є платником податку на додану вартість, що підтверджується даними акту перевірки від 06.12.2012р., копією свідоцтва про реєстрацію позивача платником податку на додану вартість за № 100133422 від 12.08.2008р.(а.с.8, 79).

З 26.11.2012р. по 30.11.2012р. ДПІ у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ФОП ОСОБА_6 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на доходи фізичних осіб від провадження господарської діяльності по взаємовідносинах з ТОВ НВП «Ізолітелектромашсервіс» за травень 2011 та липень 2011р.

За результатами вказаної перевірки ДПІ було складено акт від 06.12.2012р. №5068/172/НОМЕР_1 за висновками якого встановлені порушення ФОП ОСОБА_6 ст. 201, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198 ПК України. ФОП ОСОБА_6 безпідставно сформовано податковий кредит з ПДВ за травень 2011р. та липень 2011р. на суму 44866,66 грн. по контрагенту ТОВ НВП «Ізолітелектромашсервіс», а саме: за травень 2011р. на суму 22873,33 грн., за липень 2011р. на суму 21993,33 грн., що підлягає зменшенню до 0, в результаті чого підприємцем занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті в бюджет, за травень 2011р. на суму 22873,33 грн., за липень 2011р. на суму 21993,33 грн., всього - на 44866,66 грн. (а.с.8-16).

Вказані висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що як зазначено в акті перевірки позивач не надала для перевірки податкові накладні, які підтверджують придбання нею ТМЦ у травні та липні 2011р. у ТОВ НВП «Ізолітенергомашсервіс» та наявної інформації, наведеної у акті перевірки №89/22-6/30325632 від 10.08.2012р. щодо перевірки ТОВ НВП «Ізолітелектромашсервіс» за яким встановлено, що у травні та липні 2011р. у ТОВ НВП «Ізолітелектромашсервіс» були відсутні об'єкти оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток по операціях з продажу товарів (послуг) підприємствам - покупцям, в т.ч. ФОП ОСОБА_6 в розумінні п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України, що, на думку перевіряю чого свідчить про те, що правочини між ТОВ НВП «Ізолітелектромашсервіс» та ФОП ОСОБА_6 за травень та липень 2011р. здійснені без мети настання реальних наслідків (а.с.15).

28.12.2012р. податковим органом на підставі вищевказаного акту перевірки від 06.12.2012р. було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000980172 за якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 44866,66 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 22433,34 грн. (а.с. 18).

Позивач не погоджується з висновками, викладеними в акті перевірки щодо нереальності здійснення господарських операцій згідно укладених позивачем правочинів з контрагентом позивача - ТОВ НВП «Ізолітелектромашсервіс» з огляду на наявність усіх первинних бухгалтерських документів, які підтверджують реальність господарських операцій у зв'язку з чим вважає, що оспорюване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню, так як висновки податкового органу про нереальність господарських операцій ґрунтуються на припущеннях і не містять достатніх фактичних даних на підтвердження висновків про відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг у постачальника - ТОВ НВП «Ізолітелектромашсервіс» у травні та липні 2011р. Окрім того, позивач зазначає, що твердження в акті про ненадання позивачем податкових накладних не відповідає дійсності, оскільки вказані податкові накладні були надані відповідачу під час планової перевірки за період з 01.10.2009р. та 31.12.2011р. оформленого актом перевірки від 10.08.2012р. та зазначені податкові накладні відповідають вимогам Податкового кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача, які брали участь у судовому засіданні, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Нормами підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПКУ передбачено, що постачання товарів - це будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

У відповідності до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 ПКУ об'єктом оподаткування є операції платника податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій , зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг - п.198.1 ст. 198 ПКУ.

Пунктом 198.2 ст. 198 вказаного вище Кодексу, визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.4, 201.6 статті 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи ( на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Так, як вбачається із наданих суду документів, 01.04.2011р. між ТОВ НВП «Ізолітелектромашсервіс» та ФОП ОСОБА_6 був укладений договір постачання № 5 відповідно до умов якого ТОВ НВП «Ізолітелектромашсервіс» (Постачальник) зобов'язується передати ФОП ОСОБА_6 (Покупцю) товари (автозапчастини в асортименті,виробництва Україна, Росія), визначені в п.1.2 цього договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар. При цьому, передбачено, що постачальник відвантажує товар на адресу покупця окремими партіями (а.с.55-57).

Факт реальності здійснення господарської операції за вищевказаним договором у травні та липні 2011р. підтверджується копіями рахунку-фактури від 17.05.2011р., видаткової накладної від 17.05.2011р. та податкової накладної №43 від 17.05.2011р., які виписані ТОВ НВП «Ізолітелектромашсервіс» як продавцем покупцю - ФОП ОСОБА_6, а також копією товарно-транспортної накладної № 17/5, а також копіями квитанцій до прибуткового касового ордеру щодо оплати позивачем за отриманий товар від 17.05.2011р. № 38, від 18.05.2011р. № 39, від 19.05.2011р. № 40, від 20.05.2011р. № 41 від 21.05.2011р. № 42, від 22.05.2011р. № 43 (а.с.35-40).

Також, 01.04.2011р. між ФОП ОСОБА_6 та ТОВ НВП «Ізолітелектромашсервіс» був укладений договір №010364 від 01.04.2011р. за умовами якого ТОВ НВП «Ізолітелектромашсервіс» як виконавець приймає на себе послуги по експедуванню вантажів(а.с.54).

Факт реальності здійснення господарської операції за вказаним вище договором експедування у травні та липні 2011р. підтверджується копіями рахунків-фактури від 22.05.2011р., від 19.07.2011р., актами виконаних робіт від 22.05.2011р. та від 19.07.2011р., податковими накладними № 61 від 22.05.2011р., № 78 від 19.07.2011р., а також копіями квитанцій до прибуткового касового ордеру про сплату позивачем на користь ТОВ НВП «Ізолітелектромашсервіс» коштів за надані послуги (а.с.19-30).

01.06.2011р. між ТОВ НВП «Ізолітелектромашсервіс» та ФОП ОСОБА_6 був укладений договір № 230610 на постачання і відпуск ПММ за умовами якого ТОВ НВП «Ізолітелектромашсервіс» як продавець взяв на себе зобов'язання організувати безперебійну заправку паливом автотранспорту покупця (ФОП ОСОБА_6.) на АЗС, розташованій за адресою м. Дніпропетровськ,вул.Базова,4а, а позивач (покупець) зобов'язувалася своєчасно оплатити отримане паливо (а.с.53).

Факт реальності здійснення господарської операції за вказаним вище договором купівлі-продажу підтверджується наявними в матеріалах справи копіями рахунків-фактури та видаткових накладних від 27.05.2011р. від 15.07.2011р., податковими накладними від 27.05.2011р. № 87, від 15.07.2011р. №67, а також копіями квитанція до прибуткових касових ордерів, копією виписки банку про сплату позивачем на користь ТОВ НВП «Ізолітелектромашсервіс» коштів за придбаний у останнього товар (дизельне паливо) - (а.с.31-34, 41-52).

Як встановлено судом у судовому засіданні, станом на момент проведення господарської операції позивачем з ТОВ НВП «Ізолітелектромашсервіс» знаходилося в Єдиному реєстрі як юридична особа та був платником ПДВ, що не заперечувалося відповідачем у ході судового розгляду справи.

Також, факт реальності здійснення позивачем господарської операції за вищевказаними договорами підтверджується і наявність у позивача договірних відносин з ДП «Сантрейд» щодо перевезення і товарно-експедиційного обслуговування вантажів автомобільним транспортом № 3/11 від 01.02.2011р. на загальну суму 1 500 000,00 грн. за умовами якого замовник (ДП «Сантрейд») зобов'язувалося надати для перевезення вантажів і оплатити послуги по перевезенню і експедуванню вантажів, а позивач як експедитор зобов'язувалося надати транспортно-експедиційні послуги по транспортуванню вантажів за замовленням замовника (ДП «Сантрейд») в міських та внутрішньодержавних міжміських сполученнях (а.с. 118-119).

Факт виконання сторонами вказаного договору також підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а також копіями подорожніх листів, які містять марку автомобіля, його номер, прізвище водія та інші дані, які підтверджують факт перевезення вантажу у період з травня по липень 2011р. (а.с.80-136).

Крім того, із наданих суду документів вбачається, що позивачем придбаний у ТОВ НВП «Ізолітелектромашсервіс» товар використаний позивачем шляхом складання акту списання від 19.05.2011р., від 20.05.2011р., від 22.05.2011р. ( а.с.134-136).

Отже, вище досліджені судом первинні бухгалтерські документи свідчать про фактичне отримання позивачем товару та послуг у травні та липні 2011р. від контрагента - ТОВ НВП «Ізолітелектромашсервіс», що відображено було позивачем у первинних бухгалтерських документах, а саме: у рахунка-фактурах, видаткових та податкових накладних, товарно-транспортних накладних, позивачем здійснено за вказаними договорами оплату за отриманий товар та послуги на користь контрагента - ТОВ НВП «Ізолітелектромашсервіс» шляхом перерахування коштів на його рахунок. При цьому, як вбачається з дослідженої судом копії наданої виписки банку за спірний період видно, що позивачем у складі сплаченої суми вартості товару сплачено в тому числі і суму ПДВ в розмірі 20%.

Зазначені вище первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є належними доказами виконання господарської операції та не визивають у суду сумнівів щодо їх недостовірності.

Як зазначив представник відповідача в судовому засіданні, висновки податковим органом про те, що правочини між ТОВ НВП «Ізолітелектромашсервіс» та ФОП ОСОБА_6 за травень 2011р. та липень 2011р. здійснені без мети настання реальних наслідків з урахуванням не надання позивачем до перевірки податкових накладних, а також з урахуванням інформації, наведеної в акті перевірки від 10.08.2012р. про те, що у ТОВ НВП «Ізолітелектромашсервіс» у вказаний період відсутні об'єкти оподаткування податком на додану вартість по операціях з продажу товарів (послуг) підприємствам-покупцям, в т.ч. і ФОП ОСОБА_6 у розумінні п.185.1 ст. 185 Податкового кодексу України.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 20 Податкового кодексу України податковим органам надано право, зокрема, для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під час проведення перевірок вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою), які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та отримувати їх у платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України, вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано повноваження щодо встановлення висновків в актах перевірки про реальність чи нереальність правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Однак, податковою інспекцією, з перевищенням своїх повноважень, у акті перевірки від 06.12.2012р. зроблено висновок про те, що правочини укладені між позивачем та ТОВ НВП «Ізолітелектромашсервіс» здійснені без мети настання реальних наслідків з огляду на наявність договорів, укладених між сторонами, наявність первинних бухгалтерських документів, які підтверджують факт передачі товару(послуг) від продавця до покупця, факти сплати покупцем вартості товару, транспортування товару та які відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст.228 ЦК України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Отже, договори поставки, виконання робіт чи надання послуг не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Акт перевірки від 06.12.2012р. не тільки не містить посилань на вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу ФОП ОСОБА_6 на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті від 06.12.2012р. про нереальність правочинів, не міг керуватися лише припущеннями, його позиція про те, що ці правочини здійснені без мети настання реальності наслідків, не підкріплена належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх недійсними або вироком суду про визнання вини позивача у фіктивності (нереальності) вчинення господарських операцій.

Також, слід зазначити, що акт перевірки фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України. Зі змісту акту перевірки вбачається, що висновки про нереальність господарських операцій укладених між позивачем та ТОВ НВП «Ізолітелектромашсервіс» зроблені податковим органом виходячи з інформації, наведеної в акті перевірки від 10.08.2012р. відносно ТОВ НВП «Ізолітелектромашсервіс» щодо відсутності об'єктів оподаткування податком на додану вартість через наявність ознак фіктивності здійснення зазначеним підприємством господарської діяльності та в акті перевірки позивача переписано повністю акт перевірки зазначеного контрагента, що підтверджено і представником відповідача.

При цьому, судом не може бути прийнято твердження податкового органу про ненадання позивачем до перевірки податкових накладних за спірний період з огляду на те, що відповідачем не надано доказів того, що зазначені податкові накладні податковий інспектор витребовував у позивача та з урахуванням того, що вказані податкові накладні описані перевіряючим в акті перевірки від 06.12.2012р. та їм надана правова оцінка.

Окрім того, слід зазначити, що відповідно до норм Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Відповідно од статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту або відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний Суд України у своїх ухвалах від 09.11.2011р. № К-1837/10, від 15.09.2011р. № К-24505/10, від 08.11.2011р. № К-46076/09, від 26.11.2012р. № К/9991/54239/12, а також в постанові від 14.11.2012р. №К/9991/50772/12.

Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю»у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ»стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини»практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

З огляду на викладене, судом не приймаються доводи відповідача щодо покладення юридичної відповідальності на позивача за порушення, вчинені контрагентом позивача - ТОВ НВП «Ізолітелектромашсервіс», які викладені в акті перевірки від 06.12.2012р., оскільки у відповідності до ст. 61 Конституції України та вищенаведених норм чинного на той момент податкового законодавства позивач не може нести відповідальність за дії свого контрагента.

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідачем у ході судового розгляду справи не доведено правомірність та законність своїх висновків щодо відсутності об'єкта оподаткування та визнання правочинів, укладених позивачем такими, що здійснені без мети настання реальних наслідків, викладених в акті перевірки від 06.12.2012р. з урахуванням наданих відповідачу повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України, оскільки податкові органи правом на встановлення нікчемності (фіктивності) правочинів , а також визнання правочинів такими, що здійснені без мети реальних наслідків не наділені.

Також, відповідачем не надано доказів вини позивача або умислу на порушення публічного порядку, відсутній і причинний зв'язок між винними діями позивача та заподіяними державі збитками, оскільки вина позивача може бути доведена лише у кримінальному порядку, відповідного вироку суду ні відносно позивача, ні його контрагента, які б набрали законної сили, суду не надано. Також, суду не надано і доказів того, що станом на травень та липень 2011р. ТОВ НВП «Ізолітелектромашсервіс» не мало права на складання податкових накладних чи відносно нього було анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість, навпаки, матеріали справи свідчать про наявність усіх підстав здійснення господарської операції ТОВ НВП «Ізолітелектромашсервіс».

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно було сформовано податковий кредит по взаємовідносинах з ТОВ НВП «Ізолітелектромашсервіс» у травні та липні 2011р. на основі наявних договорів поставки, надання послуг та купівлі-продажу, які не визнані недійсними (нікчемними) у встановленому законодавством порядку та на основі наявних первинних бухгалтерських документів, які відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», досліджені судом та наявні у справі.

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтями 7, 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що принципами здійснення правосуддя в адміністративній справі є: верховенство права, законність, рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та Законів України.

За урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 06.12.2012р. щодо укладення правочинів без мети настання реальних наслідків є протиправними та такими, що прийняті за межами наданих відповідачу повноважень та не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Виходячи з норм ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи, що позивачем при поданні позову за квитанціями №15NQ43594 від 25.01.2013р. та №15NQ51123 від 06.02.2013р. сплачено судовий збір у розмірі 673грн.00коп.(а.с.2,63), то зазначені витрати підлягають стягненню з державного бюджету на користь позивача, оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 2 - 10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська про скасування податкового повідомлення-рішення №0000980172 від 28.12.2012р., - задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення №0000980172 від 28.12.2012р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 (АДРЕСА_1, інн НОМЕР_1, п/р 26003060147895 в ПАТ КБ «Приватбанк», МФО 305299) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 673 грн. 00 коп. ( шістсот сімдесят три грн. 00 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 18.03.2013р.

Суддя С.О. Конєва