Постанова № 31043375, 18.04.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 квітня 2013 р. Справа №801/2106/13-а

(16:12) м.Сімферополь

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Трещової О.Р., при секретарі Веретенніковій Ю.В., за участю

представників позивача - Вакулич Т.В., Курлищук А.О.,

представника відповідача - Васильєвої Н.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя" в особі Феодосійської філії Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя" до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення рішення.

Суть справи: Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з вищевказаним адміністративним позовом до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби та просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0002751502 від 30.11.2012, відповідно до якого до позивача застосована штрафна (фінансова) санкція (штраф) в сумі 96210,20 грн. за затримку сплати грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 669 календарних днів на підставі ст. 126 Податкового кодексу України.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 11.11.2011 головним державним податковим інспектором Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим була проведена камеральна перевірка своєчасності сплати податкового зобов'язання з податку на додану вартість за період з 21.12.2009 по 26.10.2011, за результатами якої було складено акт перевірки № 2298/15-2/03348086. На підставі наведеного акту перевірки відповідачем було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0002751502 від 30.11.2012 про застосування до позивача штрафу за порушення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 96210,20 грн. Також позивач зауважує, що ним сплачувалися поточні платежі з податку на додану вартість за 2011 рік, а не заборгованість з цього податку за минулий період з 21.12.2009 по 26.10.2011, на підтвердження чого посилається на платіжні доручення, додані до його адміністративного позову, в яких вказане призначення платежів за липень, серпень, вересень 2011 року. На думку позивача протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення полягає у тому, що відповідач всупереч призначенню платежу, зазначеному у наведених платіжних дорученнях, зараховував поточні платежі за липень, серпень, вересень 2011 року в рахунок погашення боргу, який виник раніше. За твердженням позивача таке зарахування поточних платежів з податку на додану вартість в рахунок погашення боргу минулого періоду не відповідає ст. 177, 317,393 Цивільного кодексу України, ст. 43 Господарського кодексу України, ст. ст. 3,8 Закону України "Про платіжні системи і переведення коштів в Україні", ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ст. ст. 5,7,15,17,18 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Ухвалою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.03.2013 відкрито провадження по справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.03.2013 закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивача підтримав адміністративний позов, з підстав, зазначених у ньому, пояснив, що нарахування штрафних санкцій здійснювалося в автоматичному режимі, податковим органом не прийнято до уваги призначення платежів, вказаних позивачем при здійсненні оплати поточних зобов'язань.

У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, пояснивши, що Податковим кодексом України органи податкової служби наділені повноваженнми стосовно зарахування поточних платежів на погашення податкового борг, що виник раніше.

Вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п.п. 41.1.1 п .41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Отже, органи державної податкової служби у відносинах з суб'єктами господарювання, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є суб'єктами владних повноважень.

Отже, Феодосійська об'єднана державна податкова інспекція Автономної Республіки Крим Державної податкової служби є суб'єктом владних повноважень, яка у правовідносинах з фізичними та юридичними особами реалізує надані владні управлінські функції, а тому спори за участю відповідача є публічно-правовими і відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.

Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо скасування податкових повідомлень-рішень, суд зобов'язаний перевірити, чи являлися правомірними дії відповідача у зв'язку прийняттям таких повідомлень -рішень, чи дотримані порядок, строки та підстави проведення перевірки.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Згідно з п. 1 частини 2 статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку визнаються суб'єктами господарювання.

Згідно з розпорядженням Ради Міністрів Автономної Республіки Крим від 28.02.2012 № 95-р встановлено, що кримські республіканські підприємства водопровідно-каналізаційного господарства, зокрема, Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Феодосії" реорганізуються шляхом їх приєднання до Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя".

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 21.03.2013 здійснено державну реєстрацію припинення Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Феодосія" внаслідок його приєднання до Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя".

Відповідно до підпункту 98.2.2 пункту 98.2 статті 98 Податкового кодексу України визначено зокрема, що у разі якщо власник платника податків або уповноважений ним орган приймає рішення про реорганізацію такого платника податків, або цілісний майновий комплекс державного чи комунального підприємства передається в оренду чи концесію грошові зобов'язання чи податковий борг підлягає врегулюванню в такому порядку: якщо реорганізація здійснюється шляхом об'єднання двох або більше платників податків в одного платника податків з ліквідацією платників податків, що об'єдналися, об'єднаний платник податків набуває усіх прав і обов'язків щодо погашення грошових зобов'язань чи податкового боргу всіх платників податків, що об'єдналися.

Таким чином, Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя", як об'єднаний платник податків відповідно до вказаної норми Податкового кодексу України набуло, зокрема, всі обов'язки Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Феодосії" щодо погашення податкового боргу та податкових зобов'язань останнього.

Отже, Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя" в особі Феодосійської філії Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя" є належним позивачем по справі, як правонаступник Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Феодосія".

Судом встановлено, що 19.08.2009 року Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Феодосія" подало до ДПІ в м. Феодосія податкову декларацію з податку на додану вартість за липень 2009 року, якою визначило податкове зобов'язання в розмірі 315329,00 грн.

Згідно листа ДПІ в м. Феодосія від 25.08,2009 року № 6849/10/15-2 ДПІ повідомило, що Декларація з ПДВ за липень 2009 року від 19.08.2009 року «прийнята до відома», оскільки в декларації відсутній підпис директора.

Суд зазначає, що при вивченні вказаної декларації від 19.08.2009 року повністю підтверджений факт, що вона не підписана керівником ОСОБА_4

Зазначений лист про відмову в прийнятті декларації позивач отримав 28.08.2009 року, що підтверджується підписом бухгалтера.

У зв'язку з недоліками в декларації Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Феодосія" повторно 21.12.2009 року подало до ДПІ в м. Феодосія податкову декларацію з податку на додану вартість за липень 2009 року, якою визначило податкове зобов'язання в розмірі 315329,00 грн.

Вказана декларація прийнята відповідачем та зареєстрована під номером 62744.

Крім того, 21.12.2009 Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Феодосія" подало до ДПІ в м. Феодосія податкову декларацію з податку на додану вартість за листопад 2009 року, якою визначило суму податку на додану вартість, що підлягала сплаті до бюджету в розмірі 165722,00 грн.

Вказана декларація прийнята відповідачем та зареєстрована під номером 62734.

11.11.2011 головним державним податковим інспектором Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим було проведено камеральну перевірку своєчасності сплати податкового зобов'язання з податку на додану вартість Кримським республіканським підприємством "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Феодосії".

За результатами наведеної перевірки був складений акт № 2298/15-2/03348086 від 11.11.2011 (а.с. 14-15), відповідно до якого податковий інспектор відповідача встановив порушення Кримським республіканським підприємством "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Феодосії" п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, а саме: порушення граничних строків сплати узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 481051,00 грн. за податковими деклараціями № 62744 від 21.12.2009 та № 62734 від 21.12.2009.

На підставі вищевказаного акту камеральної перевірки (а.с. 14-15) та ст. 126 Податкового кодексу України відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0002751502 від 30.11.2011 (а.с.11) про застосування до Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Феодосії" штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у розмірі 20 (двадцять) процентів від суми погашеного податкового боргу в розмірі 96210,20 грн.

Перевіряючи правомірність застосування до позивача фінансових санкцій в розмірі 96210,20 грн на підставі податкового повідомлення-рішення № 0002751502 від 30.11.2011 року, суд зазначає наступне.

Порядок погашення податкового боргу з податку на додану вартість до 01.01.2011 року визначався Законом України «Про податок на додану вартість» та Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181-III від 21.12.2000 (надалі - Закон № 2181-III), а з 01.01.2011 року - Податковим Кодексом України.

Пунктами 2,3 частини 1 статті 9 Закону України "Про систему оподаткування" від 25.06.1991 № 1251-XII, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів); сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни.

В свою чергу підпунктом 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181-III від 21.12.2000 (надалі - Закон № 2181-III) в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин закріплено, що платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також пунктом 4.3 цієї статті.

При цьому за загальним правилом, визначеним підпунктом 7.8.1 пункту 7.8 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР податковим періодом є один календарний місяць.

Підпунктом "а" підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону № 2181-III закріплено, що податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює: календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації (підпункт 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону № 2181-III).

Відповідно до пункту 5.1, підпункту 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону № 2181-III податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.

Таким чином, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити визначене ним податкове зобов'язання у строки, встановлені статтями 4,5 Закону України № 2181.

Суд зауважує, що податковий орган до 01.01.2011 року не має права самостійно змінювати призначення платежу, визначеного платником податків при здійсненні розрахунків зі сплати податків, зокрема, з метою погашення податкового боргу змінювати період, за який сплачується податкове зобов'язання.

Обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов'язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Виходячи із змісту п.п. 4.1.1. п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин) платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, та зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації.

Таким чином, позивач, самостійно визначивши та перерахувавши суму податку, вважається таким, що виконав своє зобов'язання з його сплати за визначеними ним періодами, що, у випадку своєчасної сплати узгодженого податкового зобов'язання, виключає застосування до нього штрафних санкцій та нарахування пені.

Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин), який був спеціальним законом з питань оподаткування і який встановлював порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу і серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

У разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу, передбаченого п.п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин), податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначеного платником податків.

Таким чином, суд приходить до висновку, якщо податкове зобов'язання виникло у платника податків до 01.01.2011 року та платник податків до 01.01.2011 року сплатив суму податку, зазначивши в призначенні платежу певний податковий період, то органи податкової служби не мають право без узгодження з платником податків змінювати призначення платежу за податковим зобов'язанням та зараховувати такі суми на погашення податкового боргу в порядку календарної черговості.

У той же час з 01.01.2011 року, коли набрав чинності Податковий кодекс України вказані правовідносини врегульовані іншим чином.

Відповідно до пункту 87.9 статті 87 ПК України (в редакції, яка діяла на момент здійснення платежів про сплату ПДВ згідно вищевказаних платіжних доручень) у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Відтак, суд приходить до висновку, що якщо платник податків має податковий борг, у тому числі і той, що виник до 01.01.2011 року, але погашення його здійснюється після 01.01.2011 року, органи державної податкової служби мають право зараховувати такі кошти в рахунок погашення попереднього податкового боргу, незалежно від призначення платежу, що визначений платником податків.

Але таке право виникло у податкових органів лише з 01.01.2011 року.

Перевіряючи своєчасність погашення позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість за липень 2009 року, судом встановлено наступне.

В судовому засіданні представники позивача надали суду п'ять платіжних доручень про сплату податку на додану вартість на загальну суму 135200 гривень, в яких визначено призначення платежу - «ПДВ за липень місяць 2009 року», у тому числі:

- Платіжне доручення № 1305 від 09.09.2009 року на суму 48300 гривень;

- Платіжне доручення № 1338 від 11.09.2009 року на суму 40000 гривень;

- Платіжне доручення № 1367 від 15.09.2009 року на суму 20000 гривень;

- Платіжне доручення № 1424 від 22.09.2009 року на суму 18900 гривень;

- Платіжне доручення № 1438 від 24.09.2009 року на суму 8000 гривень.

Але судом встановлено, що на момент сплати позивачем в вересні 2009 року податку на додану вартість з таким призначенням платежу, самим позивачем взагалі ще не було визначено податкове зобов'язання з ПДВ за липень 2009 року, оскільки належним чином оформлена декларація, була надана до ДПІ м. Феодосії лише 21.12.2009 року (як вже зазначалося судом, раніше подана декларація від 19.08.2009 року не була підписана керівником, а тому не була оформлена належним чином).

З урахуванням викладеного, оскільки відповідач не мав можливості зарахувати платежі за платіжними дорученнями № 1305, 1338, 1367, 1424, 1438 згідно визначеного в них призначення платежу - «ПДВ за липень місяць 2009 року», оскільки таке зобов'язання на той час ще не було визначено самим платником податку, то відповідач мав право на підставі ст.. 7.7. Закону України № 2181 направити ці суму на погашення податкового боргу, що існував у позивача станом на 01.09.2009 року.

А згідно особового рахунку позивача, що досліджувався в судовому засіданні, у позивача був непогашений податковий борг з податку на додану вартість на 01.09.2009 року.

Судом встановлено, що після визначення позивачем 21.12.2009 року податкового зобов'язання з ПДВ за липень 2009 року згідно декларації № 62744, позивачем взагалі самостійно зазначене зобов'язання не погашалося.

Судом встановлено, що КРП "ВПВКГ м. Феодосія" проводилася оплата податку на додану вартість з призначенням платежу "за серпень місяць 2011 р." згідно платіжним дорученням № 1994 від 27.09.2011 на суму 18000,00 грн., № 2007 від 28.09.2011 на суму 70000,00 грн., № 2024 від 29.08.2011 на суму 50000,00 грн., № 2039 від 30.09.2011 на суму 40000,00 грн., № 2055 від 30.09.2011 на суму 62000,00 грн., № 2118 від 11.10.2011 на суму 20000,00 грн., № 2137 від 12.10.2011 на суму 20000,00 грн., № 2180 від 14.10.2011 на суму 30000,00 грн., № 2232 від 21.10.2011 на суму 30000,00 грн.

Судом встановлено, що частково зазначені платежі в сумі 315329 гривень були направлені відповідачем на погашення податкового боргу з податку на додану вартість за липень 2009 року, який самостійно позивачем не погашався.

Відтак, враховуючи той факт, що позивач здійснював платежі з оплати ПДВ відповідно до вищенаведених платіжних доручень в вересні - жовтні 2011 року, тобто в період чинності пункту 87.9 ст. 87 ПК України, то відповідач правомірно зарахував вказані поточні платежі в рахунок боргу позивача з ПДВ за липень 2009 року незалежно від призначення платежу, визначеного позивачем.

Суд зауважує, що відповідно до п.п.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин) у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Крім цього, слід зазначити, що аналогічні положення щодо обов'язку платника податків подати декларації з ПДВ за звітний період, що дорівнює, календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця, а також обов'язок сплатити узгоджену суму податкового зобов'язання встановлений пунктами 49.1, 49.2, підпунктом 49.18.1 пункту 49.18 ст. 49, пунктом 57.1 статті 57 ПК України.

Водночас ст. 126 ПК України закріплено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Таким чином, положення ст. 126 ПК України щодо застосування до платника податків штрафів при затримці граничних строків сплати узгоджених податкових зобов'язань встановлює податкове правопорушення, тотожне податковому правопорушенню, передбаченому підпунктом 17.1.7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181-III від 21.12.2000.

В свою чергу 06.08.2011 набрав чинності Закон України від 07.07.2011 № 3609-VI, яким, зокрема було доповнено підрозділ 10 "Інші перехідні положення" розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України пунктом 11, відповідно до якого штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням норм пункту 7 цього підрозділу).

При цьому, як зазначено вище, податкове правопорушення у вигляді затримки оплати узгодженого зобов'язання з ПДВ понад 30 днів було виявлене відповідачем лише 11.11.2011, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийняте податковим органом 30.11.2011, тобто в період чинності Податкового кодексу України.

За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідачем правомірно застосовано 30.11.2011 до позивача штрафні санкції на суму 63065,80 гривень в розмірі 20% від несвоєчасно сплаченого податкового зобов'язання з ПДВ за липень 2009 року на підставі ст. 126 Податкового кодексу України (315329 х 20%).

Перевіряючи своєчасність погашення позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість за листопад 2009 року, судом встановлено наступне.

В судовому засіданні представники позивача надали суду два платіжних доручення про сплату податку на додану вартість на загальну суму 23000 гривень, в яких визначено призначення платежу - «ПДВ за листопад місяць 2009 року», у тому числі:

- Платіжне доручення № 150 від 25.12.2009 року на суму 15000 гривень;

- Платіжне доручення № 173 від 29.12.2009 року на суму 8000 гривень;

Таким чином, позивачем своєчасно погашено податкове зобов'язання з ПДВ за листопад 2009 року в розмірі 23000 гривень, оскільки граничний строк погашення податкового зобов'язання - 30.12.2009 року.

Судом встановлено, що в іншій частині на суму 142722 гривень (165722 - 23000) позивачем податкове зобов'язання з ПДВ за листопад 2009 року згідно декларації № 62734, самостійно не погашалося.

Судом встановлено, що КРП "ВПВКГ м. Феодосія" проводилася оплата податку на додану вартість з призначенням платежу «за серпень 2009 року» - № 2232 від 21.10.2011 на суму 30000,00 грн. та з призначенням платежу "за вереснь місяць 2011 р" відповідно до платіжних доручень № 2237 від 24.10.2011 на суму 50000,00 грн., № 2258 від 25.10.2011 на суму 50000,00 грн., № 2264 від 26.10.2011 на суму 60000,00 грн.

Судом встановлено, що зазначені платежі в сумі 165722 гривень були направлені відповідачем на погашення податкового боргу з податку на додану вартість за листопад 2009 року.

Відтак, враховуючи той факт, що позивач здійснював платежі з оплати ПДВ відповідно до вищенаведених платіжних доручень в вересні - жовтні 2011 року, тобто в період чинності пункту 87.9 ст. 87 ПК України, то відповідач мав право зараховувати вказані поточні платежі в рахунок боргу позивача з ПДВ за листопад 2009 року незалежно від призначення платежу, визначеного позивачем.

Але відповідач не врахував, що частково, податкове зобов'язання за листопад 2009 року позивачем самостійно та своєчасно погашено в сумі 23000 гривень платіжними дорученнями № 150 та № 173.

Суд зазначає, що фактично вказані суми відповідачем в грудні 2009 року були направлені на погашення попереднього податкового боргу.

Але як вже зазначалося, такі дії податкового органу щодо зміни призначення платежу, визначеного платником податків, що вчинені ним до 01.01.2011 року, не ґрунтуються на положеннях Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000р. №2181-III, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, та саме яким мав керуватися податковий орган, у зв'язку з тим, що заборгованість, на погашення якої податковим органом направлялися платежі за вищевказаними платіжними дорученнями, виникла в листопаді 2009 року, зазначені платіжні доручення датуються груднем 2009 року.

Таким чином, сума податкового боргу з ПДВ за листопад 2009 року станом на 11.11.2011 року складала лише 142722 гривень (165722 - 23000).

Отже відповідач, в листопаді 2011 року мав право зараховувати поточні платежі (за серпень, вересень 2011 року) в рахунок боргу позивача з ПДВ за листопад 2009 року лише в сумі 142722 гривень, незалежно від призначення платежу, визначеного позивачем.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем правомірно застосовано 30.11.2011 до позивача штрафні санкції на суму 28544,40 гривень в розмірі 20% від несвоєчасно сплаченого податкового зобов'язання з ПДВ за листопад 2009 року на підставі ст. 126 Податкового кодексу України (142722 х 20%).

Відповідно, Феодосійською ДПІ безпідставно податковим повідомленням-рішенням № 0002751502 від 30.11.2012 застосовані до позивача фінансові санкції в сумі 4600 гривень за своєчасно сплачене податкове зобов'язання за листопад 2009 року в сумі 23000 гривень (23000 х 20%).

Отже, податкове повідомлення-рішення № 0002751502 від 30.11.2012 є протиправним та підлягає скасуванню в частині застосування до позивача фінансових санкцій в сумі 4600 гривень.

Суд не погоджується з доводами позивача, що викладені в його адміністративному позові щодо необґрунтованості зарахування відповідачем поточних платежів за 2011 рік в рахунок боргу, який утворився раніше, як такі що суперечать припису пункту 87.9 ст. 87 ПК України.

Також суд вважає необґрунтованим посилання позивача у адміністративному позові на ст. ст. 177, 317, 393 Цивільного кодексу України, оскільки в силу прямої вказівки ч. 2 ст. 1 цього Кодексу до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Більш того, ст. 393 Цивільного кодексу України в контексті ч. 2 ст. 1 даного Кодексу встановлює цивільно-правовий спосіб захисту права власності у вигляді можливості скасування правового акту органу державної влади за позовом власника у приватних правовідносинах, в яких власник не підпорядковується органу, який видав правовий акт.

Відносини ж, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

До того ж згідно з підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Платники податків повинні виконувати свої податкові обов'язки, визначені ст. 16 ПК України, зокрема, щодо сплати податків та зборів в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Таким чином, правовідносини, що виникають між органом державної податкової служби та платником податку є публічно-правовими, в яких податковий орган наділений владними управлінськими функціями щодо податкового контролю (є суб'єктом владних повноважень), зокрема, уповноважений приймати у випадках встановлених законом податкові повідомлення-рішення про донарахування грошових зобов'язань платнику податків, а платник податків повинен виконувати публічно-правові обов'язки щодо ведення податкового обліку, своєчасної та повної сплати податків, дотримуючись імперативних норм ПК України.

Також і відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, виходячи з аналізу вищевказаних положень, податкові спори виходять за межі сфери цивільних прав та обов'язків, незважаючи на матеріальні наслідки, які вони обов'язково створюють для платника податків.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу у цій справі окремо, а також їх достатність і взаємний зв'язок, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Оскільки судом частково задоволені позовні вимоги, то на користь позивача підлягають стягненню суми сплаченого судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам в розмірі 45,99 гривень (962,10 х 4,78%).

Так як судом задоволено частково позовні вимоги позивача, а відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, звільнений від сплати судових витрат, витрати на сплату судового збору підлягають стягненню із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - відповідача, як зазначено Вищим адміністративним судом України у листі від 21.11.2011 року №2135/11/13-11 "Щодо стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ".

У зв'язку зі складністю справи судом 18.04.2013 року оголошена вступна та резолютивна частина постанови, а 23.04.2013 року постанова складена у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовни вимоги задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим № 0002751502 від 30.11.2012 в частині визначення штрафу в сумі 4600 гривень.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути на користь Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя" в особі Феодосійської філії Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя" (ідентифікаційний код 20671506) суму сплаченого судового збору в розмірі 45,99 гривень шляхом їх безспірного списання із рахунку Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Трещова О.Р.