Рішення № 31042075, 30.04.2013, Євпаторійський міський суд Автономної Республіки Крим

Справа № 106/4877/2012

Провадження № 2/106/534/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2013 року Євпаторійський міський суд АР Крим в складі:

Головуючого - судді Вільхового І.М

при секретарі - Каніній Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Євпаторії цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення суми за невиконання договору, стягнення незаконно отриманих коштів та відсотків за їх користування,

за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про припинення правовідносин, визнання права на неповернення грошових коштів, стягнення збитків, суд-

В С Т А Н О В И В

До суду звернулась ОСОБА_1 з позовною заявою до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення з відповідачів солідарно на її користь суму авансу у розмірі 399 285 грн. та відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 13 225 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що між сторонами 21.12.2010 року укладений договір, відповідно до умов якого, відповідачі зобов'язалися продати на її користь належні їм земельні ділянки та дачний будинок у строк до 01.04.2011 року, а вона - придбати вказану нерухомість. В підтвердження своїх намірів, позивач передала на користь відповідачів 50 тисяч доларів США, які входять у вартість об'єктів нерухомості. Вважає, що обумовлений правочин купівлі-продажу не укладений з вини відповідачів, а тому, є підстави для стягнення зазначених сум.

До початку розгляду справи по суті, позивач змінила предмет позову і просила суд у відповідності до п. 5.1. укладеного договору, за невиконання його умов, стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 грошову суму, що передавалася у підтвердження намірів ОСОБА_1, у потрійному розмірі, а саме: 150 тисяч доларів США та відсотки за користування грошовими коштами, усього на суму 1 571 700 грн.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3, не погоджуючись із первісним позовом, звернулись до суду із зустрічною позовною заявою, у якій просили припинити правовідносини, визначені договором від 21.12.2010 року, укладеним між сторонами, визнати за ними право на неповернення грошових коштів у розмірі 399 625 грн, які передавались ОСОБА_1 відповідно до договору, та стягнути з ОСОБА_1 збитки у розмірі 34 484,35 грн.

Зустрічний позов позивачі мотивують тим, що ОСОБА_1 безпідставно односторонньо відмовилася від придбання нерухомості на погоджених договором умовах, внаслідок чого сума, яка передавалася нею у підтвердження намірів, не підлягає поверненню. До того ж, позивачі за зустрічним позовом вказують на те, що під час проживання у дачному будинку ОСОБА_1, внаслідок проведеного нею неякісного ремонту та погіршення стану нерухомого майна, завдала збитків, які, на їх думку, полягають у понесених для відновлення належного стану нерухомості витратах.

Рішенням Євпаторійського міського суду АР Крим від 20.07.2012 року первісні позовні вимоги задоволені частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 солідарно на користь ОСОБА_1 аванс у розмірі 399 285 грн. та відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 18 147,50 грн., а всього 417 432,50 грн.

В іншій частині первісних позовних вимог відмовлено.

У задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17.09.2012 року апеляційна скарга ОСОБА_3 відхилена, рішення Євпаторійського міського суду АР Крим від 20.07.2012 року залишено без змін.

Однак, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.12.2012 року, частково задоволена касаційна скарга ОСОБА_2, рішення Євпаторійського міського суду АР Крим від 20.07.2012 року та ухвала Апеляційного суду АР Крим від 17.09.2012 року скасовані, справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції.

Після повернення справи до Євпаторійського міського суду АР Крим ОСОБА_1 неодноразово змінювала предмет позову та відповідно до останньої заяви від 23.04.2013 року просила суд згідно з укладеним 21.12.2010 року договором повернути незаконно отриману відповідачами у вартість об'єкту нерухомості, що відчужується, суму 50 тисяч доларів США, що еквівалентно 399 650 грн., а також відсотки за користування грошима у розмірі 14 978,76 грн., а усього 414 628,66 грн.

У судовому засіданні позивач за первісним позовом та її представник позовні вимоги підтримали, проти задоволення зустрічного позову заперечували.

Представник відповідача за первісним позовом - ОСОБА_2, заперечував проти задоволення первісних вимог, зустрічний позов підтримав у повному обсязі.

ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду невідомі.

Заслухавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає первісні позовні вимоги про стягнення незаконно отриманої суми та відсотків за користування грошовими коштами та зустрічні вимоги про припинення правовідносин, визнання права на неповернення суми, стягнення збитків такими, що задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.

Між сторонами 21.12.2010 року укладений договір, відповідно до умов якого ОСОБА_2 і ОСОБА_3 мають намір здійснити у строк до 01.04.2011 року у встановленому законом порядку правочин з відчуження на користь ОСОБА_1 належного ним нерухомого майна, а саме: двоповерхового дачного будинку з підвалом, загальною площею 331,6 кв. м. та земельних ділянок сільськогосподарського призначення, площею 0,06 га та 0,0574 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2.

Судом встановлено, що відповідно до пункту 5.5 договору, сторони не вважають укладений договір попереднім.

При цьому, пункт 4 статті 634 Цивільного кодексу України встановлює, що договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Однак, стаття 627 ЦК України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статті 628, 629 ЦК України передбачають, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Стаття 638 ЦК України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Зі змісту укладеного між сторонами договору від 21.12.2010 року судом вбачається, що окрім обов'язку сторін здійснити у майбутньому правочин купівлі-продажу нерухомого майна, ним встановлені також умови користування зазначеною нерухомістю до її відчуження, зобов'язання сторін з підготовки документів для здійснення правочину, відповідальність сторін та інші взаємні права та обов'язки.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що укладений між сторонами договір містить ознаки змішаного правочину, який хоча і не є попереднім, безумовно обов'язковий для виконання сторонами.

До того ж, належність виконання встановлених договором обов'язків його сторонами є важливим питанням для правильного вирішення спору, адже саме з невиконанням умов договору протилежною стороною, і первісний позивач, і позивач за зустрічним позовом пов'язують свої позовні вимоги.

Так, направляючи справу на новий розгляд, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив, що при розгляді даного спору суду слід встановити причину не укладення договору купівлі-продажу, чи мало місце необґрунтоване ухилення однієї сторони від укладення договору, а також з'ясувати умови відповідальності, які встановлені договором.

Згідно з положеннями ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як встановлено судом, за змістом договору, що укладений між сторонами 21.12.2010 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, зокрема, взяли на себе обов'язок підготувати усі необхідні для відчуження нерухомості документи до 01.04.2011 року, а ОСОБА_1 зобов'язалася придбати у власність зазначену нерухомість.

З матеріалів справи судом вбачається, що відповідачами за первісним позовом вчасно підготовлені як правовстановлюючі документи - державні акти на право власності на земельні ділянки та зареєстроване судове рішення про визнання права власності на дачний будинок, так і необхідні довідки та витяги - щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, щодо їх належності ОСОБА_2 та ОСОБА_3, відсутності мораторію їх відчуження, а також, листи, що свідчать про відмову Уютненської сільської ради від переважного права на придбання земельних ділянок.

Тобто, свої зобов'язання за договором ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виконували належним чином, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що вини зазначених осіб у тому, що правочин купівлі-продажу не був укладений, немає.

Між тим, позивач за первісним позовом стверджує, що невиконання нею своїх зобов'язань за договором в частині придбання об'єктів нерухомості спричинено тим, що чинне законодавство України забороняє громадянам Російської Федерації набувати у власність землі сільськогосподарського призначення.

Проте, укладаючи договір, ОСОБА_1 погодилась з його умовою про застосування до договірних правовідносин законодавства України, чим підтвердила свою обізнаність з відповідними його положеннями.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на зазначене, суд вважає неправомірним доводи ОСОБА_1 про звільнення її від відповідальності за невиконання договору внаслідок того, що в момент його укладання вона не була знайома з положеннями та вимогами законодавства, яке регулює правовідносини за цим договором.

Крім того, суд не вбачає будь-яких перешкод для придбання позивачем за первісним позовом будівлі дачного будинку, обумовлену спірним договором. При цьому, в силу статей 377 Цивільного кодексу України та 120 Земельного кодексу України, в такому випадку, право на землю (в розмірах та межах, встановлених чинним законодавством), на якій нерухомість розташована, автоматично перейшло б до ОСОБА_1

Однак, з матеріалів справи судом вбачається, що позивач за первісним позовом під різними приводами ухилялася від укладення договору купівлі-продажу аж до моменту звернення до суду із позовною заявою.

Зокрема, пропонувала оформити продаж об'єктів нерухомості на громадянку України - ОСОБА_5; оформити за самою ОСОБА_1 право користування землею на умовах емфітезису тощо.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що правочин купівлі-продажу на умовах та у строки, встановлені договором від 21.12.2010 року, не укладений через порушення позивачем за первісним позовом умов зазначеного договору.

При цьому, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 05.12.2012 року передбачена необхідність при вирішенні даної справи дослідити умови відповідальності сторін договору та вирішити, завдатком чи авансом є сума, що передавалась ОСОБА_1 у підтвердження своїх намірів за договором від 21.12.2010 року.

Між тим, частиною 4 статті 338 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Так, розділом 4 договору передбачений обов'язок ОСОБА_1 з метою підтвердження своїх намірів придбати нерухомість, передати на користь ОСОБА_3 грошову суму у розмірі 50 тисяч доларів США, яка входить у вартість об'єктів нерухомості.

Розділ 5 договору встановлює відповідальність його сторін, а саме: у разі порушення ОСОБА_3 та ОСОБА_3 зобов'язань за договором,отримані ними грошові кошти повертаються ОСОБА_1 у потрійному розмірі (п. 5.1 договору); у випадку порушення зобов'язань ОСОБА_1 - передані нею кошти не повертаються (п. 5.2 договору).

Відповідно до частини 1 статті 570 Цивільного кодексу України, грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання є завдатком.

Частина 1 статті 571 Цивільного кодексу України встановлює, якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.

Частина 2 статті 570 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Таким чином, виходячи з аналізу зазначених норм матеріального права у їх співвідношенні з умовами договору, судом встановлено, що сума, яка передавалась позивачем за первісним позовом на підставі Розділу 4 спірного договору, є за своєю сутністю завдатком, який надавався відповідачам в рахунок майбутніх платежів, та яким забезпечувалось належне виконання ОСОБА_1 зобов'язань за договором від 21.12.2010 року.

Крім того, наявна в матеріалах справи мирова угода, що укладена між сторонами 27.05.2011 року, додатково свідчить про те, що сума, яка передавалась ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є саме завдатком, про що прямо зазначено у тексті цієї угоди.

А отже, з огляду на те, що порушення зобов'язання сталося з вини позивача за первісним позовом, відповідачі правомірно, на підставі вищезазначених умов договору та вимог закону, відмовилися повернути завдаток.

Проте, відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом.

Чинне законодавство не містить такого способу захисту, як визнання права на неповернення завдатку.

Таким чином, з огляду на те, що право залишити завдаток у відповідачів за первісним позовом виник на підставі договору та закону і не потребує додаткового визнання, а також, з урахуванням невірно обраного способу захисту порушеного права, суд не вбачає правових підстав для задоволення зустрічного позову в цій частині.

Одночасно, приймаючи до уваги правомірність дій ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо неповернення завдатку на користь ОСОБА_1, через невиконання останньою своїх зобов'язань за договором, суд також приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення первісних позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення суми завдатку з відсотками за користування грошовими коштами.

Окрім того, частиною 1 статті 11 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Тобто, суд позбавлений права виходити за межі заявлених позовних вимог, і резолютивна частина рішення повинна відповідати вимозі, що міститься у прохальній частині позову.

Звертаючись до суду, позивач за первісним позовом, з урахуванням заяв про зміну предмету позову, остаточно просила суд стягнути з відповідачів суму, що передавалася в рахунок вартості об'єкту нерухомості, отриману останніми незаконно.

Тому, при вирішенні спору, у відповідності до процесуального закону, у суду виникає обов'язок дослідити питання законності отримання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суми коштів, що передавалася ОСОБА_1

Незаконність, як правова категорія, за приписами чинного законодавства означає суперечність рішень, дій чи бездіяльності відповідних осіб певним нормам матеріального права.

В даному ж випадку, як встановлено судом, сума коштів передавалася ОСОБА_1 та приймалася ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на виконання умов укладеного між сторонами договору у якості завдатку, згідно з вимогами статей 526, 570 Цивільного кодексу України.

Про законність передачі грошей на підставі договору також свідчить розписка, що виконана особисто ОСОБА_1 на останній сторінці договору від 21.12.2010 року.

Тим більш, сама позовна вимога містить посилання на договір від 21.12.2010 року, який за приписами статей 626, 627 Цивільного кодексу України і є домовленістю сторін, що виключає будь-які застереження та спростовує доводи позивача про незаконність передачі грошей.

Тобто, суд приходить до висновку, що незаконність у діях відповідачів за первісним позовом при отриманні суми, яку вимагає стягнути позивач, відсутня.

А відтак, суд зазначає, що окрім неможливості задоволення первісних позовних вимог, виходячи з положень норм матеріального права, у суду відсутні процесуальні підстави для стягнення з відповідачів незаконно отриманої суми, оскільки незаконність такого отримання не доведена позивачем і спростовується матеріалами справи.

Таким чином, суд приходить до висновку про невірність обраного позивачем за первісним позовом способу захисту порушеного права чи інтересу.

Стосовно зустрічних позовних вимог щодо припинення правовідносин, обумовлених договором, суд зазначає, що строк дії договору визначений пунктами 5.4 та 2.1 договору і спливає 01.04.2011 року. Відповідно, з урахуванням вимог частини 1 статті 604 Цивільного кодексу України, оскільки сторони домовилися про припинення зобов'язань за договором з зазначеної дати, правовідносини є припиненими. А отже, відсутні підстави для задоволення зазначеної вимоги.

Суд також відмовляє ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у задоволенні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 збитків у розмірі 34 484,35 грн. з огляду на наступне.

Стаття 60 Цивільного процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частина 2 статті 59 ЦПК України передбачає, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В порушення зазначених норм процесуального закону, позивачами за зустрічним позовом не доведено належними доказами наявність збитків та їх спричинення саме з вини ОСОБА_1, а платіжні документи на придбання будівельних матеріалів і устаткування не можуть вважатись підтвердженням витрат на відновлення належного стану нерухомого майна, оскільки з цих документів не вбачається, ким зазначені матеріали придбані та де використовувалися.

За таких обставин, суд вважає зустрічні позовні вимоги у зазначеній частині безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні первісних і зустрічних позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до частини 6 статті 154 Цивільного процесуального кодексу України, якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.

За таких обставин, суд вважає за необхідне одночасно з ухваленням судового рішення скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Євпаторійського міського суду АР Крим від 19.07.2012 року.

Керуючись ст.ст. 10,11,57-60, 88, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення суми за невиконання договору, стягнення незаконно отриманих коштів та відсотків за їх користування відмовити в повному обсязі.

В задоволені зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про припинення правовідносин, визнання права на неповернення грошових коштів, стягнення збитків відмовити в повному обсязі.

Судові витрати сплачені сторонами по справі залишити на користь держави.

Стягнути з ОСОБА_2 ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_3, ідентифікаційний код НОМЕР_2, у солідарному порядку недоплачений судовий збір на користь держави в розмірі 222 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_3 на користь держави судовий збір в розмірі 3441 гривня.

Скасувати заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на домоволодіння АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2; земельну ділянку, площею 0,06 га, кадастровий номер 012438770005, що розташована по АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_2; земельну ділянку, площею 0,0574 га, кадастровий номер 0124387700050010179, що розташована по АДРЕСА_2 і належить ОСОБА_3, застосовані на підставі ухвали Євпаторійського міського суду АР Крим від 19.07.2012 року .

Рішення може бути оскаржене в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим через Євпаторійський міський суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10 денний строк із дня проголошення рішення.

Відповідно до ст.209 ЦПК України повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Суддя І.М. Вільховий