Рішення № 31039490, 22.04.2013, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

22.04.2013 Єдиний унікальний номер 422/11403/12

№ 2-205/1066/2013

№ 422/11403/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2013 року м. Дніпропетровськ

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Приходченко О.С.

при секретарі Король Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 міської ради, виконавчого комітету ОСОБА_3 міської ради, виконавчого комітету Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Дніпропетровської області, треті особи комунальне підприємство «ОСОБА_3 міжміське бюро технічної інвентаризації» ОСОБА_3 обласної ради та приватний нотаріус ОСОБА_3 міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання права власності на частину домоволодіння, самочинно збудовані сараї та зміну частки власників домоволодіння,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 3 грудня 2012 року звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 міськради, виконкому ОСОБА_3 міськради, виконкому Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради та Інспекції ДАБК Дніпропетровської області, треті особи КП «ДМБТІ» ОСОБА_3 обласної ради, приватний нотаріус ОСОБА_3 міського нотаріального округу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання права власності на частину домоволодіння, самочинно збудовані сараї та зміну частки власників домоволодіння.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 7 грудня 2012 року позов було залишено без руху, а позивачу запропоновано протягом пяти днів з дня отримання копії ухвали усунути недоліки, з метою усунення яких 24 грудня 2012 року позивачем було подано виправлений позов.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2013 року ОСОБА_5 було виключено з числа третіх осіб, які не заявляють позовних вимог щодо предмета спору, у звязку з її смертю.

Позивач у своєму позові, а у ході судового засідання позивач та його представник, посилалися на те, що на підставі договору дарування від 14 березня 1995 року ОСОБА_2 належить ? частину домоволодіння № 21 на вул. Мисливська у м. Дніпропетровську. Відповідно до договору дарування від 15 жовтня 2004 року ОСОБА_5 подарувала, а позивач прийняв у дар домоволодіння № 21 на вул. Мисливська у м. Дніпропетровську в цілому. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2010 року, яке ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2010 року було залишено без змін, договір дарування від 15 жовтня 2004 року в частині дарування ? частини домоволодіння було визнано недійсним, а право власності позивача на цю частку було припинено. З метою поліпшення умов проживання позивачем було здійснено ремонт житлового будинку та побудовано сараї. У звязку з цим змінилися ідеальні частки у праві власності на домоволодіння. Позивач у своєму позові, а у ході судового засідання позивач та його представник, просили суд визнати за позивачем право власності на частину домоволодіння № 21 на вул. Мисливська у м. Дніпропетровську, що складає 99,97 % або 9997/10000 частин домоволодіння на всі зміни, ремонт, переобладнання з 15 жовтня 2004 року по жовтень 2008 року, у тому числі на житловий будинок, літ. А-1 та на самочинно збудовані сараї, літ. К та М, та змінити частки власників спірного домоволодіння з ? частини ОСОБА_2 на 0,03 % або 3/10000, а у ОСОБА_1 на 99,97 % або 9997/10000.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник у ході судового засідання позовні вимоги не визнали, посилаючись на те, що їй та позивачу належить по ? частині спірного домоволодіння. Позивач самовільно без узгодження з відповідачем виконав у житловому будинку перебудови. Сараї, літ. К, М, всупереч посилань позивача, були побудовані їх батьком, а не позивачем. Усі перебудови позивачем були виконані без згоди відповідача. Крім того, позивачем чиняться перешкоди в користуванні належною відповідачу частиною домоволодіння у звязку з чим, 3 липня 2012 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська було ухвалено рішення, яке ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2013 року було залишено без змін, про усунення відповідачу перешкод в користуванні належною їй частиною домоволодіння, а позивача і ОСОБА_6 зобовязано не чинити перешкоди в користуванні цією частиною домоволодіння. З урахуванням того, що позивачем здійснено самочинне будівництво, він не набув на нього право власності, тому таке будівництво не може впливати на розмір часток співвласників в цьому домоволодінні. З урахуванням зазначених обставин, просили у задоволенні позову позивачу відмовити у повному обсязі.

Представник відповідача виконкому Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради у ході судового засідання позовні вимоги не визнала, посилаючись на те, що узаконення самовільного будівництва не відноситься до компетенції виконкому райради, тому спору між позивачем та виконкомом Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради немає. Крім того, на самочинне будівництво право власності виникає з моменту введення його в експлуатацію. У позивача відсутнє право власності або користування земельною ділянкою, немає декларації про готовність обєкта до експлуатації, тому за ним не може бути визнано судом право власності на домоволодіння. Що стосується вимог про перерозподіл часток співвласників, то наявні самочинні будівлі та споруди не входять до складу права власності, тому не можуть збільшувати долю в нерухомому майні. З урахуванням зазначених обставин, представник відповідача просила у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити у повному обсязі.

Представники відповідачів ОСОБА_3 міської ради, виконкому ОСОБА_3 міської ради та Інспекції ДАБК у Дніпропетровській області у судове засідання не зявилися, про час та місце слухання відповідачі повідомлялися належним чином, про причини неявки свого представника суд не повідомили.

Представник третьої особи КП «ДМБТІ» ОСОБА_3 обласної ради у судове засідання не зявився, про час та місце слухання третя особа повідомлялася належним чином, про причини неявки свого представника суд не повідомила.

Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_3 міського нотаріального округу ОСОБА_4 у судове засідання не зявилася, про час та місце слухання повідомлялася належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомила.

Вислухавши думку осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, оцінивши добуті та представлені докази, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 22 серпня 1960 року ОСОБА_7, який був чоловіком ОСОБА_5 і батьком ОСОБА_1 та ОСОБА_2, належав незакінчений будівництвом житловий будинок № 21 на вул. Мисливська у м. Дніпропетровську, рішенням виконкому Ленінської районної ради народних депутатів № 50 від 15 січня 1982 року було затверджено акт прийомки житлового будинку , рішенням виконкому № 366/11 від 2 грудня 1994 року було узаконено сарай И, літню кухню В, веранду а і приміщення 1-2, площею 17,9 м, як кухню за житловим будинком (а.с. 15, 15 зворот). Зазначені обставини були встановлені рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2010 року, тому згідно вимог ч. 3 ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягають.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 4 листопада 1994 року за ОСОБА_5 було визнано право власності на ? частину домоволодіння № 21 на вул. Мисливська у м. Дніпропетровську (а.с. 10).

На підставі договору дарування від 14 березня 1995 року ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла у дар ? частину домоволодіння на вул. Мисливська у м. Дніпропетровську (а.с. 11).

15 лютого 2002 року ОСОБА_7 помер. На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 4 жовтня 2002 року ОСОБА_5 успадкувала і набула право власності на ? частину спірного домоволодіння (а.с. 15 зворот). ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовилися від спадщини після смерті батька на користь матері.

Відповідно до договору дарування від 15 жовтня 2004 року ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_1 прийняв у дар ? частину домоволодіння на вул. Мисливська у м. Дніпропетровську (а.с. 12). Право власності у встановленому порядку було зареєстровано в КП «ДМБТІ» 11 січня 2005 року (а.с. 13).

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2010 року, яке ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2010 року було залишено без змін, договір дарування від 15 жовтня 2004 року в частині дарування ? частини спірного домоволодіння було визнано недійсним, а право власності ОСОБА_1 на ? частину домоволодіння припинено (а.с. 14-17, 18-19).

Таким чином, на теперішній час ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належить по ? частині домоволодіння № 21 на вул. Мисливська у м. Дніпропетровську.

На підставі ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1, абз. 1 ч. 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Задля більш ефективного використання домоволодіння позивач здійснив на його території ремонт та перебудови. Разом з тим, хоча ОСОБА_1 у своєму позові та у ході судового засідання стверджував, що сараї, літ. К, М, були ним побудовані після набуття ним права власності на домоволодіння на підставі договору дарування від 15 жовтня 2004 року, але суд не може прийняти до уваги ці твердження позивача, оскільки згідно відомостей, зазначених у техпаспорті на домоволодіння, ці сараї було побудовано ще у 1994 році (а.с. 28), коли власником домоволодіння був ОСОБА_7, тобто вони були побудовані саме ОСОБА_7, а не позивачем.

Станом на 4 травня 2012 року КП «ДМБТІ» було виготовлено технічний паспорт на спірне домоволодіння, в якому зазначені дані про самовільне будівництво, яке підлягає введенню в експлуатацію та узаконенню: побудовано сараї, літ. К, М, які було побудовано у 1994 році, та проведено переобладнання в житловому будинку, літ. А-1 (а.с. 25-28).

Позовні вимоги про визнання права власності на самочинно збудовані обєкти нерухомого майна не підлягають захисту, оскільки відповідно до абз. 1, 2 ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

На підставі ст. 301 Закону України «Про планування і забудову територій» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється на підставі сертифіката відповідності, який видається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю з урахуванням частини четвертої цієї статті.

Порядок, вимоги, механізм та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом обєктів та визнання на них права власності регулювався Положенням про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом обєктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 449 від 5 серпня 1992 року, згодом Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом обєктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1243 від 22 вересня 2004 року, і Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом обєктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 923 від 8 жовтня 2008 року.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

На підставі ч. 5 ст. 376 ЦПК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Статтею 376 ЦК України визначені певні правила, за якими можливе визнання за особою права власності на самочинно збутове нерухоме майно.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про основи містобудування» спори з питань містобудування вирішуються радами у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Пунктом 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» № 6 від 30 березня 2012 року встановлено, що розташовані на земельній ділянці поряд із житловим будинком господарсько-побутові будівлі й споруди: сараї, гаражі, літні кухні тощо відповідно до положень статей 186, 381 ЦК України є приналежністю головної речі (будинку). У зв'язку із цим положення частини п'ятої статті 376 ЦК України не є підставою для визнання за власником такого житлового будинку самостійного права власності на самочинно побудовані господарсько-побутові будівлі й споруди, що були зведені після набуття ним права власності на будинок чи садибу.

Таким чином, з урахуванням положень п. 27 постанови Пленуму № 6 від 30 березня 2012 року сараї, літ. К, М є господарсько-побутовими будівлями та спорудами, розташованими на земельній ділянці поряд із житловим будинком, а тому положення ч. 5 ст. 376 ЦК України не можуть бути застосовані при визнанні права власності на ці споруди, оскільки прийняття таких обєктів нерухомості здійснюється Інспекцією ДАБК у встановленому законом порядку.

Що стосується позовних вимог про визнання права власності на житловий будинок, літ. А-1, то звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво повинно мати місце при наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право. ОСОБА_1 не було надано суду доказів про його звернення до компетентного державного органу з метою узаконення самочинного будівництва. Крім того, як випливає з матеріалів справи, в порушення вимог ч. 5 ст. 376 ЦК України у позивача відсутнє право власності чи право користування земельною ділянкою, на якій розташоване самочинне будівництво.

Враховуючи те, що позивачем та його батьком було здійснено самочинне будівництво, право власності на яке у ОСОБА_1 відсутнє, суд позбавлений можливості задовольнити позовні вимоги про зміну часток співвласників спірного домоволодіння, оскільки зміна ідеальних часток можлива лише за наявності права власності на нерухоме майно, розташоване у межах домоволодіння.

З урахуванням зазначених обставин суд приходить до висновку, що на теперішній час предмет спору відсутній, а тому у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 317, ч. 1, абз. 1 ч. 2 ст. 319, ч. 1 ст. 321, ст. 328, абз. 1, 2 ч. 2 ст. 331, ч. ч. 1, 2, 5 ст. 376 ЦК України, ст. 301 Закону України «Про планування і забудову територій», ст. 26 Закону України «Про основи містобудування», ст. ст. 10, 11, ч. 3 ст. 61, ст. ст. 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2, ОСОБА_3 міської ради, виконавчого комітету ОСОБА_3 міської ради, виконавчого комітету Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Дніпропетровської області, треті особи комунальне підприємство «ОСОБА_3 міжміське бюро технічної інвентаризації» ОСОБА_3 обласної ради та приватний нотаріус ОСОБА_3 міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання права власності на частину домоволодіння, самочинно збудовані сараї та зміну частки власників домоволодіння відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя