Рішення № 31036966, 27.07.2012, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим (м. Феодосія)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

___________

Справа №: 22-ц/0191/624/2012Головуючий суду першої інстанції:Сич М.Ю. Доповідач суду апеляційної інстанції:Полянська В. О. "27" липня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:

Головуючого суддіПолянської В.О., СуддівПриходченко А.П..,Кустової І.В., При секретаріРемез Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Територіального медичного об'єднання Судацької міської ради АР Крим, третя особа - ОСОБА_7 про визнання незаконними та скасування наказів про відсторонення від роботи та звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи та вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_8, який діє в інтересах ОСОБА_6 на рішення Судацького міського суду АР Крим від 20 лютого 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2011 року ОСОБА_6 звернувся до відповідача, в якому просив: визнати незаконними та скасувати наказ ТМО Судацької міської ради АР Крим № 391 від 20 вересня 2011 року про відсторонення від роботи та наказ ТМО Судацької міської ради АР Крим № 570 від 10 жовтня 2011 року про звільнення з роботи за п.7 ст. 40 КЗпП України; поновити на посаді лікаря-анестезіолога ТМО Судацької міської ради АР Крим; стягнути з відповідача середній заробіток за час відсторонення від роботи від роботи за період з 19.09.2011р. по 10.10.2011р. та вимушеного прогулу за період з 10.10.2011р. по день винесення рішення у справі; стягнути з посадової особи ТМО Судацької міської ради АР Крим - виконуючого обов'язки головного лікаря ОСОБА_7 в рахунок відшкодування моральної шкоди 25 000 грн.

Позов мотивований тим, що з 02 січня 2007 року позивач працював на посаді лікаря- анестезіолога у ТМО Судацької міської ради АР Крим. Наказом № 391 від 20 вересня 2011 року виконуючого обов'язки головного лікаря ТМО Судацької міської ради АР Крим - ОСОБА_7 позивач був відсторонений від роботи до прийняття адміністрацією лікарні рішення про знаходження його на вказаній посаді. Наказом № 570 від 10 жовтня 2011 року виконуючого обов'язки головного лікаря ТМО Судацької міської ради АР Крим позивача звільнено з посади лікаря-анестезіолога за п.7 ст. 40 КЗпП України (поява на роботі у стані наркотичного сп'яніння). Позивач вважає своє право порушеним, вищевказані накази незаконними, прийнятими с порушенням вимог трудового законодавства.

Моральна шкода, спричинена позивачу, полягає у моральних стражданнях за неможливість утримувати сім'ю, розповсюдження слухів щодо його наркозалежності, вимушене проходження обслідування в Кримському республіканському закладі «наркологічний диспансер», у потрібності додаткових зусиль для організації свого життя.

Рішенням Судацького міського суду АР Крим від 20 лютого 2012 року позов ОСОБА_6 задоволений частково. Стягнуто з територіального медичного об'єднання Судацької міської ради АР Крим на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час відсторонення від роботи з 19 вересня 2011 року по 29 вересня 2011 року в розмірі 1149 грн. 97 коп. В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_8, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення Судацького міського суду АР Крим від 20 лютого 2012 року та ухвалити нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги ОСОБА_6

Апелянт вказує на те, що суд, посилаючись на акт від 19.19.2011 року про знаходження позивача на робочому місті в стані наркотичного сп'яніння, не звернув уваги на його нікчемність, оскільки у вказаному акті не вказані признаки які підтверджують такий стан, відсутні дані щодо ознайомлення позивача з актом та щодо його відмови від ознайомлення та підписання.

Судом першої інстанції не враховано та не надано правової оцінки акту медичного огляду позивача № 62 від 19.19.2011р., складання якого, згідно Наказу МВС України, МОЗ України №400/666 від 09.09.2009р., застосовується лише під час медичного огляду з метою виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Апелянт вказує на те, що суд не взяв до уваги пояснення лікаря-нарколога, що речовина яка виявлена в біосфері позивача при медичному огляді може бути наслідком застосування лікарських засобів, які ОСОБА_6 приймав при хворобі.

Також, суд не взяв до уваги, що з консультативного висновку спеціаліста - нарколога ТМО Судацької міської ради АР Крим вбачається, що позивач не перебував у стані сп'яніння.

Не надано судом правильної оцінки поясненням свідків, які є заінтересованими особами - гол. лікар ОСОБА_9, лікарі: ОСОБА_10, ОСОБА_11

Поза увагою суду залишилися пояснення свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 про те, що вони не бачили позивача в стані наркотичного сп'яніння.

Судом не надана оцінка випискам з медичних карток, виданих КРЗ «Наркологічний диспансер» щодо відсутності у ОСОБА_6 ознак наркотичної патології та ознак психічної залежності від наркотичних речовин.

Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення осіб, що з'явилися у судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову в частині визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив з безпідставності позовних вимог та їх недоведеності. При цьому визнав встановленим, що розірвання трудового договору і звільнення позивача за п.7 ст. 40 КЗпП України було проведено без порушення норм трудового законодавства.

Проте повністю погодитися із такім висновком суду колегія суддів не може з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні вказаній частині позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що факт перебування ОСОБА_6 на роботі у стані наркотичного сп'яніння підтверджується матеріалами справі, з чим погоджується колегія суддів.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 наказом ТМО Судацької міської ради № 391 від 20 вересня 2011 року (а.с.19) було відсторонено від роботи, у зв'язку із знаходженням на роботі в стані наркотичного сп'яніння, а наказом ТМО № 570 від 10 жовтня 2011 року звільнено з роботи за п.7 ст. 40 КЗпП України.

Факт знаходження позивача на роботі у стані наркотичного сп'яніння зафіксований двома актами (б/н та №62), складеними працівниками ТМО Судацької міської ради 19 вересня 2011 року о 01 годин 20 хвилин (а.с.22,23).

З акту (б/н) 19 вересня 2011 року головним лікарем ОСОБА_9 та лікарями ТМО Судацької міської ради ОСОБА_10, ОСОБА_14, ОСОБА_11 (а.с.23), вбачається, що під час перебування на нічному чергуванні у лікарні ОСОБА_6 знаходився в стані наркотичного сп'яніння (а.с.23).

В акті №62, складеному тими ж особами, описані візуальні ознаки наркотичного сп'яніння у ОСОБА_6(а.с.22)

Допитані у судовому засіданні суду першої інстанції свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 пояснили, що 19 вересня 2011 року у ОСОБА_6 був виявлений стан наркотичного сп'яніння, який виражався в невнятній, минлявій, змазаній мові, у зниженій реакції на оточуючих, у звужених полувідчинених очах, порушеній артикуляції, хиткій ходьбі, невпевненому виконанні рухів.

Крім того, перебування позивача на робочому місті у стані наркотичного сп'яніння підтвердили допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 - працівники лікарні.

Статтею 4 КЗпП України, встановлено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до роз'яснень в пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9, нетверезий стан працівника або наркотичне чи токсичне сп'яніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими видами доказів, яким суд має дати відповідну оцінку.

Згідно з ч.2 ст. 12 ЗУ «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними», факт незаконного вживання наркотичних засобів або психотропних речовин встановлюється на підставі показань свідків, наявності ознак наркотичного сп'яніння, результатів медичного огляду, а також тестів на вміст наркотичного засобу або психотропної речовини в організмі особи.

Таким чином, визнаючи встановленим факт знаходження ОСОБА_6 на робочому місті у стані наркотичного сп'яніння, суд першої інстанції діяв відповідно до вищевказаних норм закону.

Доводи апелянта щодо нікчемності акту (б/н) від 19.19.2011р. за відсутності в ньому ознак наркотичного сп'яніння ОСОБА_6, відсутності даних щодо ознайомлення позивача з актом та щодо його відмови від ознайомлення та підписання, колегія судів вважає неспроможними.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач відмовився при виявлені в нього візуальних ознак наркотичного сп'яніння, здати біосферу для медичного дослідження, а також надав пояснення лише, щодо відсутності на робочому місці (а.с.23, 95).

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_9 є некомпетентними особами щодо складання актів про знаходження в стані наркотичного сп'яніння та є заінтересованими особами є також неспроможними, оскільки доказів на підтвердження цього апелянтом та позивачем суду не надано.

Натомість, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що встановлюючи факт наркотичного сп'яніння ОСОБА_6, лікарі ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_9 діяли в межах наказу № 70 від 01 лютого 2011 року «Про проведення в ТМО Судацької міської ради експертизи стану сп'яніння психоактивними речовинами» та є особами, які пройшли інструктаж та допущені до проведення медичного огляду для встановлення факту вживання особами психоактивних речовин, вони мають можливість кваліфіковано і правильно оцінити стан людини.

Так, згідно вказаного наказу ТМО, який є локальним нормативним актом (а.с.254), на лікарів вказаного ТМО покладений обов'язок освідчення громадян, які перебувають в стані сп'яніння, в перелік лікарів, затверджений додатком №1 (а.с.255), входять вищевказані.

Пунктом 2 цього наказу встановлено, що освідчення на стан сп'яніння громадян в період з 17 години до 08 години здійснюється черговим лікарем лікарні.

Пунктом 3.3. наказу передбачено, що у випадку освідчення співробітників ТМО на предмет сп'яніння психотропними речовинами процедура освідчення може бути спрощена: направлення не оформлюється, висновок не оформлюється, акт заповнюється в одному екземплярі.

Відповідно до ч.3 ст. 12 ЗУ «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними», встановлення наявності стану наркотичного сп'яніння внаслідок незаконного вживання наркотичних засобів або психотропних речовин є компетенцією лише лікаря, на якого покладено обов'язки щодо проведення медичного огляду (обстеження), а діагноз "наркоманія" встановлюється лікарсько-консультаційною комісією.

Як вбачається з матеріалів справи, будь-який діагноз на підставі, складених 19 вересня 2011 року актів, ОСОБА_6 встановлено не було.

Тому доводи апелянта про те, що факт знаходження позивача в стані наркотичного сп'яніння на роботі 19 вересня 2011 року спростовуються виписками з медичних карток, виданих КРЗ «Наркологічний диспансер» щодо відсутності у ОСОБА_6 ознак наркотичної патології та ознак психічної залежності від наркотичних речовин не спростовують висновків суду.

Не можна погодитися з доводами апелянта про спростування знаходження позивача 19 вересня 2011 року на робочому місті в стані наркотичного сп'яніння висновком нарколога від 19.09.2011р. №32 про те, що ознак наркотичного сп'яніння у ОСОБА_6 не виявлено (а.с.167- 169).

Так, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказане обстеження було проведено більше ніж через шість годин з часу виявлення факту перебування ОСОБА_6 на робочому місті в стані наркотичного сп'яніння, за які могло відбутися зменшення інтоксикації та концентрації наркотичних та психотропних речовин в біосфері позивача .

Крім того з аналізу № 1329 від 23 вересня 2011 року вбачається, що в біосфері ОСОБА_6, яка була здана ним 19 вересня 2011 року о 8 годині 00 хвилин знайдено ефендронутримуючі речовини ( 6 - мультитест негативний) (а.с.98), наявність яких позивач пояснив вживанням сиропу «Бронхолітин» у зв'язку з хворобою.

Однак, доказів які б підтверджували, що вживання вказаного лікарського засобу позивачу прописано лікарями матеріали справи не містять.

Доводи апелянта про те, що акт медичного огляду позивача № 62 від 19.19.2011р., складання якого, згідно Наказу МВС України, МОЗ України №400/666 від 09.09.2009р., застосовується лише під час медичного огляду з метою виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, який визнаний постановою Окружного Адміністративного суду АР Крим від 22.03.2012р. визнаний протиправним та скасований, не може бути доказом знаходження позивача в стані наркотичного сп'яніння, колегія суддів не приймає до уваги.

Вказаний акт визнаний недійсним та скасований з тих підстав, що такий акт складається лише відносно водіїв та що відповідно до Інструкції №400/666 визначена процедура проведення огляду водіїв транспортних засобів, яким не був на час огляду ОСОБА_6

Проте, вказаним актом зафіксований факт знаходження позивача на робочому місті в стані наркотичного сп'яніння, тому відповідно до положень ст.ст. 57-59 ЦПК України та п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9 він є одним з належних та допустимих доказів.

Неспроможними є й доводи апеляційної скарги про те, що свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 не бачили ОСОБА_6 в стані наркотичного сп'яніння, оскільки вказані свідки у суді першої інстанції підтвердили, що бачили позивача в неадекватному стані під час чергування, але не були присутні під час складання акту.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду, що факт знаходження ОСОБА_6 на робочому місті 19 вересня 2011 року в стані наркотичного сп'яніння мав місце та наявні належні підстави для відсторонення позивача від роботи та розірвання трудового договору за ст.ст. 46, 40 ч.1п.7КЗпП України.

Правильним є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди з третьої особи - ОСОБА_7, оскільки стягнення можливе лише з відповідача.

Проте, оскільки стягнення моральної шкоди з трудових спорів передбачено ст. 237-1 КЗпП України посилання суду першої інстанції на застосування положень ст.ст. 23, 1167 ЦК України та судження суду щодо безпідставності вимог про стягнення моральної шкоди з ТМО Судацької міської ради АР Крим в мотивувальній частині рішення підлягають виключенню.

Відповідно до п. 7 ч.1 ст. 40 КЗпП України, роботодавець має право розірвати трудовий договір з працівником у разі появи його на роботі у стані наркотичного сп'яніння. Таке звільнення можливе, лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

З матеріалів справи вбачається, що 20 вересня 2011 року, на адресу профспілкового комітету ТМО Судацької міської ради, було направлено прохання про надання згоди на звільнення ОСОБА_6 (а.с.108), однак розгляд вказаного питання не відбувся.

10 жовтня 2011 року був виданий наказ про звільнення ОСОБА_6 за п.7 ч.1 ст. 40 КЗпП України, з яким він був ознайомлений в той же день (а.с.20), отримав трудову книжку та розрахунок по заробітній платі.

Відповідно з ч.9 ст. 43 КЗпП України, судом було отримано згоду виборного органу первинної профспілкової організації на звільнення ОСОБА_6 (а.с.178-181).

Посилання апелянта, на ту обставину, що рішення профспілкового комітету на звільнення ОСОБА_6 прийнято представниками ТМО Судацької міської ради, які заінтересовані у його звільнення не ґрунтуються на доказах які мають значення для справи, та є лише припущеннями.

Проте, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про поновлення на роботі, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач є членом виборного органу первинної профспілкової організації ТМО Судацької міської ради, яка зареєстрована 30.03.2000р. Згідно протоколу №1 звітно-виборчої конференції профспілки робітників ТМО Судацької міської ради від 7.04.2010р. позивач обраний членом профкому строком на ….

Статтею 252 КЗпП України встановлені додаткові, крім передбачених ст. 43 цього Кодексу, гарантії при звільненні з ініціативи роботодавця для працівників підприємств, установ, організацій, обраних до профспілкових органів.

Згідно ч. 3 ст. 252 КЗпП України, ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об'єднання професійних спілок).

У п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.

У випадку, коли згода на звільнення повинна бути отримана попередньо, але до звільнення вона не була отримана, суд констатує її відсутність. Із змісту п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» випливає, що в цьому випадку представник повинний бути поновлений на роботі. Ця думка Верховного Суду України вважається такою, що відповідає вимогам правових норм, які регулюють порядок одержання згоди на звільнення. Передбачаючи одержання попередньої згоди відповідного органу на звільнення працівника з ініціативи власника, закон не дає суду право на робити запит про згоду. Законодавство виходить з того, що відсутність згоди в таких випадках не може бути компенсована згодою після звільнення.

Згідно довідки від 26.07.2012 р. вищестоящою профспілковою організацією первинної профспілкової організації ТМО Судацької міської ради є Кримська республіканська організація профспілки робітників охорони здоров'я України.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось сторонами у суді апеляційної інстанції на час прийняття наказу про розірвання трудового договору з ОСОБА_6 з підстав п.7 ч.1 ст. 40 КЗпП України ТМО Судацької міської ради за отриманням згоди на звільнення позивача до Кримської республіканської організації профспілки робітників охорони здоров'я України не зверталось.

Таким чином, дійшовши обґрунтованого висновку про підтвердження факту знаходження позивача в стані наркотичного сп'яніння на робочому місті 19 вересня 2011 року, суд першої інстанції не звернув уваги на порушення відповідачем процедури звільнення, передбаченої ст. 252 КЗпП України, яка є обов'язковою під час розірвання трудового договору з членом виборного профспілкового органу, відсутність такої згоди є підставою для задоволення позову про поновлення на роботі.

За таких обставин, відповідно з вимогами ч.3 ст.303, 309 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Судацького міського суду АР Крим від 20 лютого 2012 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про поновлення ОСОБА_6 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - скасуванню та ухваленню у цій частині нового рішення про часткове задоволення позову з інших підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до вимог ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше як за один рік. Згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням працівника визначається з огляду на виплати за останні два повні календарні місяці роботи, що передували звільненню. Визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів ураховує заробітну плату, яку позивач отримав у липні та серпні 2011 року. Згідно довідці, наданої відповідачем, заробітна плата позивача складала у липні 2011 року 3785 грн. 36 коп., у серпні 2011 року 5310 грн. 76 коп., а тому середньомісячна зарплата складає 4548 грн. 06 коп. (а.с. 211). Термін вимушеного прогулу за період з 10.09.2011 року по 27.07.2012р. становить 205 днів. Середньоденна зарплата ОСОБА_6 становить 211 грн. 53 коп. (4548 грн. 06 коп. : 21,5 днів). Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 43365 грн. 22 коп.(211 грн. 53 коп. х 205 днів) без урахування податків та обов'язкових платежів..

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню у дохід держави судовий збір у сумі 433 грн. 65 коп. від яких було звільнено позивача при зверненні до суду.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.2, 309п.п.1,3 ч.1, 313, 314,316, 317 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії,

В И Р І Ш И Л А

Апеляційну скаргу ОСОБА_8, який діє в інтересах ОСОБА_6 - задовольнити частково.

Рішення Судацького міського суду АР Крим від 20 лютого 2012 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про поновлення ОСОБА_6 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про часткове задоволення позову.

Визнати незаконним та скасувати наказ Територіального медичного об'єднання Судацької міської ради АР Крим № 570 від 10 жовтня 2011 року про звільнення ОСОБА_6 з посади лікаря-анестезіолога за п.7 ст. 40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_6 на посаді лікаря-анестезіолога Територіального медичного об'єднання Судацької міської ради АР Крим.

Стягнути з Територіального медичного об'єднання Судацької міської ради АР Крим на користь ОСОБА_6 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 10 жовтня 2011року по 27 липня 2012року у розмірі 43365 грн. 22коп. (Сорок три тисячі триста шістдесят п'ять грн. 22 коп.). Вказана сума визначена без врахування податків і обов'язкових платежів.

Стягнути з Територіального медичного об'єднання Судацької міської ради АР Крим в дохід держави судовий збір у розмірі 433 грн. 65 коп. на рахунок №31214206780024, код бюджетної класифікації - 22030001, найменування рахунку - судовій збір (Державна судова адміністрація, 050), отримувач - Державний бюджет, м. Феодосія, банк отримувача - ГУ ДКСУ в АР Крим, м. Сімферополь, МФО 824026, ЄДРПОУ - 37986011, призначення платежу - судовій збір код ЄДРПОУ 0538307.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_6 на роботі допустити до негайного виконання.

Рішення Судацького міського суду АР Крим від 20 лютого 2012 року в частині задоволення позову ОСОБА_6 про стягнення з ТМО Судацької міської ради АР Крим середнього заробітку за час відсторонення від роботи, про відмову у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди з виконуючого обов'язки головного лікаря ОСОБА_7 та про стягнення судового збору в розмірі 11 грн. 49 коп. залишити без змін.

Виключити з мотивувальної частини рішення Судацького міського суду АР Крим від 20 лютого 2012 року посилання на застосування положень ст.ст. 23, 1167 ЦК України та судження суду щодо безпідставності вимог про стягнення моральної шкоди з ТМО Судацької міської ради АР Крим.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді:

В.О.Полянська А.П.Приходченко І.В.Кустова