Рішення № 31035219, 18.04.2013, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" квітня 2013 р.Справа № 921/153/13-г

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Шумського І.П.

Розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська торгова компанія" вул. Оболоня, 4 м. Тернопіль 46000

до відповідача №1 Виконавчого комітету Тернопільської міської ради вул. Листопадова, 5 м. Тернопіль 46000

до відповідача №2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Міське бюро технічної інвентаризації" бульвар Т. Шевченка, 1 м. Тернопіль 46000

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору №1 Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 АДРЕСА_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору №2 Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Тернопільського міського управління юстиції вул. Київська, 3а м. Тернопіль 46000

про визнання недійсними рішень виконавчого комітету Тернопільської міської ради, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та інше

За участю представників сторін:

Позивача - Помазанська С.І.

Відповідача №1 - Михальчук О.Ю.

Відповідача №2 - не з'явився

Третьої особи №1 - ОСОБА_1

Третьої особи №2 - не з'явився

Суть справи:

ТОВ "Українська торгова компанія" звернулось в господарський суд Тернопільської області з позовом до відповідачів - Тернопільської міської ради, ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" про визнання недійсними:

- рішень виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 18.07.2012 року №1151, від 05.09.2012 року №1448;

- свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 20.09.2012 року САЕ 631322;

- запису про реєстрацію права власності на нерухоме майно за 20.09.2012 року.

Розгляд справи, призначений вперше на 28.02.2013 року відкладався, востаннє на 18.04.2013 року.

Ухвалою суду від 11 лютого 2013 року до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору №1 залучено - суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1; №2 - Реєстраційну службу Головного управління юстиції у Тернопільській області.

Ухвалою суду від 04.04.2013 року проведено заміну відповідача №1 з Тернопільської міської ради на її виконавчий комітет та розгляд справи розпочато заново.

Представники відповідача №2 та третьої особи №2, участь яких не визнавалась обов'язковою в засідання не з'явились, хоча про час і місце слухання справи повідомлялись належним чином.

Свої вимоги, підтримані в засіданні його представником, позивач мотивував незаконністю прийнятих актів.

Відповідачі відзивів на позов не подали.

У своїх усних поясненнях представник відповідача №1 проти позовних вимог заперечив, посилаючись на їх безпідставність.

В засіданні учасникам процесу роз'яснено належні їм права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20,22,27,81-1 ГПК України.

За відсутності відповідного клопотання фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювалась.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача відповідача №1 і третьої особи №1, суд встановив наступне:

- відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ОСОБА_1 (третя особа №1) зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності

- рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 18.07.2012 року №1151 за ОСОБА_1 оформлено право власності на споруду магазину непродовольчих товарів загальною площею 63,8 кв.м по АДРЕСА_2.

Дане рішення відповідача №1, яке оспоюється заявником, прийнято на підставі :

- відповідної заяви ОСОБА_1;

- договору оренди земельної ділянки від 20.04.2012 року, укладеного між Тернопільською міською радою (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендарем);

- декларації про готовність до експлуатації магазину непродовольчих товарів загальною площею 63,8 кв.м. по АДРЕСА_3, зареєстрованої інспекцією ДАБК в Тернопільській області;

- розпорядження начальника управління містобудування, архітектури та кадастру Тернопільської міської ради №74 від 31.05.2012 року про присвоєння магазину непродовольчих товарів загальною площею 63,8 кв.м. адресного номера - АДРЕСА_2;

- інвентарної справи і паспорта на приміщення згаданого магазина.

Іншим рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради №148 від 05.09.2012 року (яке також оскаржується) внесено зміни в пункт №1 рішення виконкому від 18.07.2012 року №1151 та викладено його в такій редакції - оформити право власності на будівлю магазину непродовольчих товарів загальною площею 63,8 кв.м по АДРЕСА_2.

На виконання перелічених рішень, ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності від 20.09.2012 року на нежитлову будівлю магазину непродовольчих товарів загальною площею 63,8 кв.м по АДРЕСА_2 та проведено державну реєстрацію цього права (Витяг про державну реєстрацію прав від 20.09.2012).

Свої вимоги про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, згаданих свідоцтва та державної реєстрації позивач мотивує:

- постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.11.2012 року у справі №4/30/5022-308/2012, якою скасовано рішення господарського суду Тернопільської області від 25.07.2012 року та визнано недійсним в т.ч. вищезгаданий договір оренди землі від 20.04.2012 року, укладений між Тернопільською міською радою та ОСОБА_1.

- рішенням господарського суду Тернопільської області від 28.04.2011 року у справі №17/7/5022-217/2011, яке набрало законної сили і яким задоволено позов Тернопільської міської ради та зобов'язано СПД ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку по АДРЕСА_2, шляхом демонтажу самочинно спорудженої будівлі.

З'ясовано, що станом 18.04.2013 року стягувачем до виконання не пред'являвся наказ у справі №17/7/5022-217/2011 про зобов'язання СПД ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку по АДРЕСА_2, шляхом демонтажу самочинно спорудженої будівлі.

Згідно з ст. 124 Конституції України, Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст.12 ГПК України, п.п.3.1,3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 24.10.2011р., судової практики, що склалась, даний спір підвідомчий господарським судам.

З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи і заперечення сторін, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Відповідно до змісту пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України, ст.ст.4-3, 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

У відповідності до змісту ст.22 ГПК України, право визначати підстави і предмет позову належить виключно позивачу. Змінити їх заявник може лише до початку розгляду справи по суті, шляхом подання відповідної письмової заяви.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (п.3.12 пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18).

Однак, заявлені позивачем вимоги, з наведених ним підстав не підлягає задоволенню.

Так, обґрунтованість своїх вимог позивач мотивує недотриманням відповідачами п.8.1. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року N 7/5 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 р. за N 157/6445 (чинного на час виникнення спірних правовідносин).

У відповідності до цього пункту, органами місцевого самоврядування здійснювалось оформлення права власності на нерухоме майно з видачею відповідного свідоцтва, зокрема : фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності документа, що посвідчує право на земельну ділянку, та документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Як зазначалось вище, за рішенням суду у справі №17/7/5022-217/2011, яке залишається невиконаним, було зобов'язано СПД ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку по АДРЕСА_2 шляхом демонтажу самочинно спорудженої будівлі.

Проте, для отримання спірних рішень ОСОБА_1 було подано до органу місцевого самоврядування Декларацію про готовність до експлуатації магазину непродовольчих товарів загальною площею 63,8 кв.м. по АДРЕСА_3, зареєстровану 23.03.2012 року інспекцією ДАБК в Тернопільській області.

Одержання такої декларації передбачалось пунктом 9 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та, діючим до 30.01.2013 року Порядком прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків I та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11 липня 2011 р. за N 830/19568 (далі - Порядок).

Названий Порядок встановлював процедуру та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків I та II категорій складності (далі - об'єкти), збудованих до 31.12.2009 без дозволу на виконання будівельних робіт, заяви про прийняття в експлуатацію яких подано до 31.12.2012, а також механізм проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж.

Прийняття в експлуатацію таких об'єктів здійснювалось безоплатно територіальними органами Державної архітектурно-будівельної інспекції України (за результатами технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж та за наявності документа, що посвідчує право власності або користування земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, шляхом реєстрації поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації - п.3.1 Порядку.

Законність отримання ОСОБА_1 Декларації про готовність до експлуатації магазину непродовольчих товарів загальною площею 63,8 кв.м. по АДРЕСА_3 (зареєстрованої 23.03.2012 року інспекцією ДАБК в Тернопільській області) ніким не оспорена.

Щодо посилань позивача на відсутність в ОСОБА_1 права користування земельною ділянкою по АДРЕСА_3, через визнання судом недійсним відповідного договору оренди землі від 20.04.2012 року, слід зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на час прийняття відповідачами оскаржуваних актів (липень - вересень 2012 року) ще не існувало судового рішення, яке б набрало законної сили, про визнання договору оренди землі недійсним. Постанову про це, винесено Львівським апеляційним господарським судом у справі №4/30/5022-308/2012 лише 29.11.2012 року. Перед нею, рішенням господарського суду Тернопільської області від 25.07.2012 року у справі №4/30/5022-308/2012 в задоволенні вимоги про визнання договору оренди землі недійсним було відмовлено. На даний час, постанову ЛАГСу від 29.11.2012 року оскаржено в касаційному порядку і остаточне рішення щодо її законності не прийнято.

Окрім того, за загальним правилом, встановленим ч.1 ст.236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Посилання на недійсність договору оренди землі від 20.04.2012 року, з моменту його укладення, в постанові Львівського апеляційного господарського суду від 29.11.2012 року у справі №4/30/5022-308/2012 відсутнє.

В той же час, відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин (в т.ч. щодо оренди), регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.3 ст.207 ГК України, у разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

У відповідності до змісту правових позицій, викладених в постанові пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року №6, звернуто увагу господарських судів на те, що договір оренди земельної ділянки може бути припинений, визнаний недійсним лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути вже здійснене за ним користування ділянкою.

Суд визнає незаконним (недійсним) та скасовує правовий акт індивідуальної дії, якщо він суперечить законодавству і порушує цивільні права або інтереси (ст.21 ЦК України, ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

З огляду на усе наведене, у відповідачів по справі, на момент прийняття ними оскаржуваних актів, були відсутні підстави для відмови в задоволенні звернення ОСОБА_1 про оформлення (реєстрацію) права власності на будівлю магазину непродовольчих товарів, з посиланням на п.8.1. Тимчасового положення.

У зв'язку з цим, в задоволенні позову, із вказаних у ньому мотивів, слід відмовити.

Згідно з ст.ст. 44,49 ГПК України, судові витрати покладаються на позивача у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1,2,4-3,12,22,33,34,35,43,44,49,82-85 ГПК України,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони і треті особи у справі мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення, через місцевий господарський суд.

Рішення підписано: 07.05.2013 року.

Суддя І.П. Шумський