Рішення № 31023769, 29.04.2013, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29.04.2013 Справа № 901/1123/13за позовом Приватного акціонерного товариства «Полімерагро», с.Циркуни, Харківький район, Україна

до відповідача Фізичної особи-підприємця Макарова Павла Васильовича, м.Білогірськ, АР Крим

про стягнення 97830,00 грн.

Суддя Мокрушин В.І.

Представники:

від позивача - Білоус О.В. - представник, дов. № б/н від 08.01.2013

від відповідача - не з'явився

Суть спору: позивач - Приватне акціонерне товариство «Полімерагро» звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до відповідача Фізичної особи-підприємця Макарова Павла Васильовича про стягнення 97830,00 грн. - сума основного боргу та просить стягнути суму судового збору.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити. Надав суду витяг з ЄДРПОУ на позивача станом на 02.04.2013, копію довідки статистики на позивача та копію статуту позивача для залучення до матеріалів справи.

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив. Про причини неприбуття суд не повідомив. Відзиву на позовну заяву не представив.

Відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо не з'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно ст.77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 19.10.2011 по справі № 5023/4165/11.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

22.06.2012 між Приватним акціонерним товариством «Полімерагро» (Постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Макаровим Павлом Васильовичем (Покупець) укладено договір поставки №80 (а.с.8-10).

Відповідно до п.1.1 договору Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупцеві, а Покупець зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити господарчі товари із пластмас та ПВХ (Товар) на умовах, визначених цим договором.

Згідно п.1.2. договору найменування, асортимент, кількість і ціна Товару визначаються Сторонами при формуванні замовлення на кожну партію Товару і вказується у рахунках-фактурах Постачальника або специфікаціях до цього договору, складаються на підставі замовлень Покупця. Рахунки-фактури, а також підписані представниками сторін накладні прирівнюються до специфікацій, які є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п.2.3. загальна сума цього договору визначається Сторонами при підписанні видаткових накладних на поставку товару шляхом її збільшення на суму подальшої узгодженої Сторонами партії товару. Партією товару ввадажється кількість товару, поставленого за однією накладною.

Пунктом 3.1. договору встановлено, що в рамках цього договору Покупець здійснює оплату товару на підставі виставлених йому Постачальником документів (рахунок-фактура, видаткова накладна).

Відповідно до п.3.2. договору умови оплати: розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом 21 календарного дня з моменту поставки товару.

Згідно п.3.3. Покупець зобов'язаний сплатити всі поставлені (передані) йому Постачальником товари.

Оскільки відповідач неналежним чином виконував взяті на себе зобов'язання щодо оплати за поставлений товар, позивач звернуся до місцевого господарського суду про стягнення відповідної заборгованості у примусовому порядку.

Дослідивши обставини справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши наявні докази у їх сукупності в порядку ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає позов обґрунтованим і підлягаючим задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України, зобов'язання виникає з угод, що не суперечать закону, а також внаслідок вчинення господарських дій на користь другої сторони.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.525, 526 Цивільного кодексу України та положень ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З матеріалів справ суд вбачає, що відповідно до видаткової накладної №1437, підписаної сторонами, від 27.06.2012 позивачем здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 97830,00 грн. (а.с.11).

Так, позивачем виконані свої обов'язки за договором щодо поставки товару, проте відповідач свої обов'язки щодо сплати за отриманий товар не виконав, у зв'язку із чим склалась заборгованість перед позивачем на суму 97830,00 грн.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що відповідачем документального підтвердження обставин, які б спростували докази позивача суду не представлено, у зв'язку чим суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Згідно ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте доказів, які б спростовували доводи позивача відповідачем суду не надано. Відповідачем також не оспорена сума розрахунку заборгованості позивача, що відповідно до положень статті 33,34 Господарського процесуального кодексу України є його обов'язком.

Судові витрати по сплаті судового збору судом покладаються у повному обсязі на відповідача в порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України, оскільки звернення до суду із даним позовом пов'язане саме з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повне рішення складено 30.04.2013 р.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.33-34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

· Позов задовольнити у повному обсязі.

· Стягнути з Фізичної особи-підприємця Макарова Павла Васильовича на користь Приватного акціонерного товариства «Полімерагро» заборгованість у сумі 97830,00 грн.

· Стягнути з Фізичної особи-підприємця Макарова Павла Васильовича на користь Приватного акціонерного товариства «Полімерагро» судовий збір у сумі 1956,60 грн.

· Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя В.І. Мокрушин