Рішення № 31020309, 29.04.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2013 р.Справа № 922/1523/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Попович І.М.

при секретарі судового засідання Цірук О.М.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод промислових технологій", м. Харків до Державного підприємства "Південна залізниця", м. Харків про стягнення коштів за участю сторін:

Представник позивача - Яризько О.В. (дов. № 91 від 23.04.2013р.); Зуб С. Ю. (дов. № 91 від 23.04.2013р.); Юрцук Г.Г. (дов. № 91 від 23.04.2013р.).

Представник відповідача - Щербаков О.В. (дов. № 371 від 26.04.2013р.).

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківський завод промислових технологій" звернулось до господарського суду із позовом до Статутного територіально - галузевого об'єднання "Південна залізниця", в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість у сумі 1 231 480,03 грн., пеню в сумі 10 117,86 грн., 3%річних в сумі 4047,14 грн., посилаючись на укладення між сторонами договору поставки №П/НХ-121843/НЮ від 19.11.2012 року, відповідно до якого позивач поставив відповідачеві товар по видатковим накладним № 681 від 14.12.2012 року на суму 334 500,00 грн., №692 від 25.12.2012 року на суму 447479,95 грн., №696 від 29.12.2012 року на суму 449 500,00 грн., про те відповідач свої зобов'язання щодо оплати товару не здійснив, в зв*язку з чим, вищевказані обставини стали причиною звернення позивача до суду з відповідним позовом до суду.

Ухвалою господарського суду від 11.04.2013 року порушено провадження у справі №922/1523/13, розгляд справи призначено на 24.04.2013 року.

Ухвалою господарського суду від 24.04.2013 року визначено вважати вірною назву відповідача: Державне підприємство "Південна залізниця" (61052, м. Харків, вул. Червоноарміська, 7, код ЄДРПОУ 01072609), та відкладено розгляд справи, з метою ознайомлення представника відповідача з матеріалами справи. Розгляд справи відкладено до 29.04.2013 року.

Представник позивача в судовому засіданні 29.04.2013 року підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі, через канцелярію господарського суду 29.04.2013р. надав документи для долучення до матеріалів справи, зокрема надав копії рахунків на оплату за договором, виданих позивачем на виконання умов договору поставки №П/НХ-121843/НЮ від 19.11.2012 року.

Представник відповідача в судовому засіданні 29.04.2013 року відзиву на позовну заяву не надав, в судовому засіданні усно наголосив на визнанні останнім заявленої до стягнення основної заборгованості за договором поставки №П/НХ-121843/НЮ від 19.11.2012 року на суму 1 231 480,03 грн.. Позовні вимоги в частині стягнення пені та 3% річних усно не визнавав, проте на вимогу суду, ні обгрунтованих заперечень, ні будь-яких інших доказів в підтвердження вищевикладеного не надав.

Крім того, представник відповідача за вх.№16540 від 29.04.2013 року в порядку ст. 38 ГПК України, з посиланням на приписи ст. 233 ГК України надав заяву, в якій просив суд витребувати від позивача відомості про розмір збитків, які ним були понесені внаслідок порушення відповідачем грошового зобов'язання а також, просив зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) укладено договір поставки №П/НХ-121843/НЮ від 19.11.2012 року.

Відповідно до умов п.1.1 даного договору, сторонами передбачено, що у відповідності з цим договором постачальник зобов'язується поставити і передати у зумовлені строки у власність покупцю певну продукцію, надалі товар, відповідно до Специфікації №1, яка є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та вчасно здійснити його оплату відповідно до умов даного договору.

Відповідно до розділу 3 договору покупець оплачує поставлений позивачем товар за ціною вказаною в Специфікації № 1. Ціни в рахунках-фактурах вказуються в національній валюті України. Ціна цього договору становить 1 231 480,03 грн. з урахуванням ПДВ 20%.

Пунктом 4.2. договору встановлено, що покупець оплачує постачальнику кожну партію товару не пізніше 45 банківських днів з дати поставки товару покупцю, при умові своєчасного надання постачальником рахунку - фактури, податкової накладної, документів якості на поставлений товар.

Відповідно до п.5.1.4. договору сторонами передбачено, що датою поставки товару вважається день підписання покупцем або його уповноваженим представником акту прийому - передачі товару, який готується постачальником та надається разом із товаром покупцю.

В п.10.1. договору сторони визначили, що даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2012 року, а в частині розрахунків до повного виконання.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 1 231 480,03 грн., на підставі видаткових накладних №681 від 14.12.2012 року на суму 334 500,00 грн., №692 від 25.12.2012 року на суму 447 479,95 грн., №696 від 29.12.2012 року на суму 449 500,08 грн., відповідач товар прийняв через своїх представників, що діяли за довіреностями №703 від 14.12.2012 року,№740 від 25.12.2012 року, №763 від 29.12.2012 року, отримання товару працівниками відповідача підтверджується також актами здачі - прийняття товарів, товарно - транспортними накладними, які додані позивачем до матеріалів справи, про те відповідач свої зобов'язання щодо оплати товару не здійснив, вказані обставини стали причиною звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не передбачено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з вимогами ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Підставою виникнення у покупця грошового зобов'язання за загальним правилом є передача продавцем майна.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону, інших правових актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Разом з цим, відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з п. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Станом на момент розгляду справи відповідач заборгованості в розмірі 1 231 480,03 грн. за отриманий за договором поставки товар не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу чи підтверджували б оплату заборгованості, в зв'язку з чим, визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару на загальну суму 1 231 480,03 грн.

З огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами договору поставки, виконання належним чином зобов'язань позивачем щодо поставки товару та не проведення при цьому всіх належних розрахунків відповідачем за отриманий товар, позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 10 117,86 грн.

Відповідно до п.7.3. договору сторонами передбачено, що за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми неоплаченої вартості товару.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Такої ж позиції дотримується Верховний суд України в постановах № 25/187 від 24.10.2011 р., № 5002-2/5109-2010 від 07.11.2011 р.

Враховуючи викладені обставини, господарським судом перевірено розрахунок нарахованої пені та встановлено, що даний розрахунок здійснено відповідно до вимог діючого законодавства, зокрема Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", у зв'язку із чим, позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 10 117,86 грн. визнані судом обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 4047,14 грн.

Господарський суд констатує, що належним виконанням зобов'язання є виконання прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарський суд вважає за необхідне зазначити, що оскільки наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді нарахування позивачем на суму боргу 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, то такі кошти нараховуються незалежно від вини боржника та входять до складу грошового зобов'язання.

На підставі викладеного, враховуючи, що відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості або обґрунтованих заперечень проти позову, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3%річних в сумі 4047,14 грн. обґрунтовані, перевірені судом, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Щодо заяви відповідача про витребування від позивача відомостей про розмір збитків, які ним були понесені внаслідок порушення відповідачем грошового зобов'язання та про зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, заявленого останнім в порядку норм ст. 38 ГПК України та з посиланням на приписи ст. 233 ГК України, господарський суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні вищевказаної заяви відповідача щодо витребування відповідних відомостей, оскільки позивачем при зверненні до суду з відповідним позовом взагалі не заявлялись до стягнення з відповідача суми збитків за невиконання останнім умов договору поставки та відповідно не були предметом розгляду даної справи.

При цьому, господарський суд, також, вважає за необхідне зазначити, що ч. 1 ст. 233 ГК України, на яку посилався відповідач, як на право суду з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, може застосовуватися лише у випадках, коли кредитором одночасно заявлено вимоги і про стягнення штрафних санкцій, і про відшкодування збитків та беручи до уваги, що позивачем по даній справі не заявлені до стягнення з відповідача збитки, в зв*язку з чим, суд не може входити в оцінку розмірності збитків і штрафних санкцій з тим, щоб зменшити останні, а тому відповідне клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій не відповідає приписам ст. 233 ГК України та як наслідок не підлягає задоволенню.

Крім того, господарський суд зазначає, що за приписами ст..83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, а також відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Суд констатує, що наведена норма процесуального закону надає господарському суду право на зменшення розміру штрафних санкцій лише у виняткових випадках.

Винятковість обставин, на які особа посилається як на підставу для зменшення розміру штрафних санкцій, за приписами ст..4-3, 32, 33 ГПК України, має бути доведена суду належними та допустимими доказами.

Заявлена позивачем до стягнення з відповідача пеня є відповідальністю за порушення грошового зобов'язання.

Заявляючи клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, відповідач ставить питання про звільнення його від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Відповідно до ст.617 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Розглядаючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, суд виходить з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків тощо.

Суд зазначає, що приналежність відповідача до однієї із основних організаційних ланок на залізничному транспорті не є винятковим випадком у розумінні ст..83 ГПК України, як підстави для зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст..43 ГК України).

Суд враховує, що зобов'язання з оплати за договором поставки №П/НХ-121843/НЮ від 19.11.2012 року взагалі не було виконано відповідачем; порушення існувало протягом значного строку; відсутність доказів на підтвердження поважності причин невиконання зобов'язання; його невиконання й під час розгляду даної справи; співрозмірність розміру пені - 10 117,86 грн. розміру невиконаного зобов'язання - 1 231 480,03 грн., з огляду на наведене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заяви відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій в порядку норм ст..83 ГПК України.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ст.318 ЦК України, усі суб'єкти права власності є рівними перед законом, а тому посилання відповідача на його належність до підприємства державного сектору економіки, як на підставу для зменшення розміру штрафних санкцій, є юридично неспроможними.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 11, 509, 692, 712 ЦК України, 173, 174, 181, 233, 265 ГК України, 33, 43, 44, 49, 78, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Державного підприємства "Південна залізниця" (61052, Харківська область, місто Харків, Ленінський район, вулиця Червоноармійська, буд. 7, код 01072609) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод промислових технологій" (62490, Харківська область, Харківський район, село Комунар, вулиця Озерна, буд.5, код 32866025, р/р 260013015733 у АКБ "Золоті ворота", МФО 351931) - 1 231 480,03 грн. основного боргу, пеню в сумі 10 117,86 грн., 3% річних в сумі 4047,14 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 24 912,90 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 30.04.2013 р.

Суддя Попович І.М.