Рішення № 31015442, 27.11.2012, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим (м. Феодосія)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

___________

Справа №: 22-ц/0191/1720/2012Головуючий суду першої інстанції:Морозова Л.М. Доповідач суду апеляційної інстанції:Самойлова О. В. "27" листопада 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:

Головуючого суддіСамойлової О.В., СуддівМоісеєнко Т.І., Редько Г.В., При секретаріБогданович О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Судацького міського суду АР Крим від 08 лютого 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2011 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, мотивуючи вимоги тим, що 20 січня 2006 року між позивачем та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № SISUGK00000019, відповідно до якого їй було надано кредит у розмірі 126000,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % на рік на суму залишку за кредитом з кінцевим терміном повернення 20.01.2026 року. У забезпечення виконання умов кредитного договору 20.01.2006 року було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1. Відповідачка умови кредитного договору належним чином не виконує, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 133049,29 грн. В рахунок погашення заборгованості позивач просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем та виселити всіх мешканців квартири АДРЕСА_1.

Заочним рішенням Судацького міського суду АР Крим від 08 лютого 2012 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк».

Не погодившись із рішенням суду, ПАТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення, посилаючись на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку стосовно того, що пред'являючи вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, банк не ставив питання про дострокове розірвання кредитного договору та договору іпотеки та не надав доказів про спричинення збитків неналежним виконанням відповідачкою своїх обов'язків, оскільки кредитор для задоволення грошових вимог має право звернути стягнення на предмет іпотеки у будь-який час і спосіб при існуванні невиконання умов кредитного договору. Апелянтом не оскаржується рішення Судацького міського суду АР Крим від 08 лютого 2012 року у частині щодо відмови у задоволенні вимог про виселення відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі, що є предметом іпотеки.

Рішенням Апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії від 24 квітня 2012 року апеляційна скарга ПАТ «ПриватБанк» задоволена частково. Рішення Судацького міського суду АР Крим від 08 лютого 2012 року скасовано в частині відмови у зверненні стягнення на предмет іпотеки та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову.

Ухвалою Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року рішення Апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії від 24 квітня 2012 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом апеляційної інстанції справа розглянута за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 20.01.2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачкою ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № SISUGK00000019, відповідно до якого відповідачка отримала кредит у розмірі 126000,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% на рік на суму залишку за кредитом з кінцевим терміном повернення 20 січня 2026 року (а.с. 8-10).

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 20 січня 2006 року між банком та ОСОБА_6 було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 вартістю 126000,00 грн. (а.с. 11-13).

Відповідно до ст.ст. 1049,1050,1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення пове6рнення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом першої інстанції, у зв'язку з несвоєчасним поверненням кредитних коштів відповідно до умов кредитного договору станом на 15.09.2011 року відповідачка мала заборгованість у розмірі 133049,29 грн. (а.с. 5, 6). 14.09.2011 року за вих. № 201 ОСОБА_6 було направлене повідомлення про неналежне виконання зобов'язань та наявність заборгованості з вимогою дострокового повернення кредиту до 10.10.2011 року у розмірі 136175,79 грн., а в разі невиконання цієї вимоги повідомлення містить намір банку звернути стягнення на предмет іпотеки (а.с. 14).

Відповідно до п. 18 договору іпотеки у випадку невиконання іпотекодавцем зобов'язань за цим або кредитним договором, а також при настанні випадків, передбачених п. 35 цього договору, іпотеко держатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки та реалізувати його відповідно до діючого законодавства.

Правильно встановивши обставини справи, але відмовляючи банку у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції виходив з того, що банком не надано доказів про спричинення йому збитків чи зміну обсягу його прав порушенням відповідачкою строків виконання основного зобов'язання, передбаченого графіком погашення кредиту, також відповідачка має можливість належним чином виконати умови кредитного договору та погасити заборгованість до 20.01.2026 року, а позивач не ставив питання про дострокове припинення кредитного договору та договору іпотеки, тому позов про звернення стягнення на предмет іпотеки є передчасним.

Погодитися з такими висновками суду не можна оскільки вони не відповідають як обставинам справи, так і чинному законодавству, яким регулюються дані правовідносини.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умова, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Аналіз зазначених норм вказує на те, що позикодавець в разі порушення боржником обов'язків з повернення грошових коштів не зобов'язаний ставити питання про припинення кредитного договору, оскільки сам по собі факт ухвалення судом рішення про стягнення боргу не є фактичним виконанням боргових зобов'язань.

Крім того законом не встановлено, як вирішальну умову, що при зверненні до суду банку слід доказати наявність спричинених збитків.

За таких обставин при наявності порушень відповідачкою виконання обов'язків з повернення кредитних коштів у строки та на умовах договору, банк вправі пред'являти до неї вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодежатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Частиною 3 цієї статті передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України «Про іпотеку», якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотеко держателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотеко держателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотеко держатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотеко держатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Колегія суддів погоджується з доводами, викладеними ПАТ КБ «ПриватБанк» в апеляційній скарзі стосовно того, що рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд може встановити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом надання іпотеко держателю права на його продаж будь-якій особі-покупцеві, оскільки вони обґрунтовані і відповідають нормам ст.ст. 38,39 Закону України «Про іпотеку».

Також ч. 5,6,10 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що дії щодо продажу предмета іпотеки та укладення договору купівлі-продажу здійснюються іпотеко держателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотеко держателя, що передбачає право іпотеко держателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотеко держателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Договір купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до цієї статті, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що було предметом іпотеки.

Згідно п.4 ч.2 ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається наряду з іншим, спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону.

Крім того, колегією суддів при розгляду справи в апеляційному порядку встановлено, що вартість іпотечного майна - квартири, яка за згодою сторін визначена у п. 6 іпотечного договору (а.с. 11) та дорівнює 126000,00 грн. є спів мірною із сумою заборгованості ОСОБА_6 за договором кредиту, що складає 133049, 29 грн.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає позовні вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки такими, що підлягають задоволенню.

Як слідує зі змісту ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, у рішенні суду зазначається: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

З роз'яснень, які містяться у п. 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» слідує, що резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Враховуючи те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення в частині відмови у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки були неправильно застосовані норми матеріального права, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, у цій частині рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог у цій частині.

На підставі ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягають стягненню судові витрати, понесені позивачем, а саме: сплачений судовий збір у розмірі 1330,49 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120,00 грн. (а.с. 7).

Керуючись статтями 303, 304, 307, 309, 313, 316, 319 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.

Заочне рішення Судацького міського суду АР Крим від 08 лютого 2012 року в частині відмови у зверненні стягнення на предмет іпотеки скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнити.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 20.01.2006 року № SISUGK00000019 в сумі 133049 (сто тридцять три тисячі сорок дев'ять) грн. 29 коп., яка складається з: основної заборгованості у розмірі 118179,56 грн., заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 12489,38 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 1386,00 грн., пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором у розмірі 994,35 грн., на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» ( м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЕДРПОУ 14360570, МФО 305299) звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 20.01.2006 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_6, посвідченим приватним нотаріусом Судацького міського нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстровим номером 166/2, на квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_6 на праві власності, застосувавши процедуру продажу предмета іпотеки шляхом надання Публічному акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк» права на продаж вищезазначеної квартири будь-якій особі-покупцеві з укладенням договору купівлі-продажу в порядку та на умовах, передбачених ст. 38 Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час укладення договору купівлі-продажу, із наданням Публічному акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк» права на отримання витягу з Державного реєстру прав власності, на отримання дублікатів правовстановлюючих документів на квартиру АДРЕСА_1, на здійснення всіх, передбачених законодавством дій, необхідних для продажу предмета іпотеки.

Стягнути з ОСОБА_6 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЕДРПОУ 14360570, МФО 305299) судові витрати у розмірі 1458,99 грн.

В решті заочне рішення Судацького міського суду АР Крим від 08 лютого 2012 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді:

Самойлова О.В. Т.І. Моісеєнко Г.В.Редько