Рішення № 31013348, 25.04.2013, Софіївський районний суд Дніпропетровської області

ЄУН193/188/13-ц

Провадження №2/193/118/13

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Р І Ш Е Н Н Я

25 квітня 2013 року сел.Софіївка

Софіївський районний суд Дніпропетровської області в складі:

судді Джерелейко О.Є.

при секретарі Палій Л.Г.

особи, які беруть участь у справі :

позивач ОСОБА_1

представник позивача ОСОБА_2

відповідач ОСОБА_3

представник відповідача ОСОБА_4

третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору- Демидова С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в сел. Софіївка позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики,

зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання боргової розписки недійсною,

позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання боргової розписки недійсною,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, мотивуючи позовні вимоги тим, що 22 жовтня 2009 року він передав відповідачу в якості позики 100 000 доларів США, що станом на 08.02.2013 року становить 799300 гривень. Відповідно до досягнутої домовленості відповідач зобов"язувався повернути позивачу першу частину позики у розмірі 20000 доларів США до 01 січня 2010 року. а протягом 2010 року залишок зазначеної суми- 80000 доларів США. Факт передачі коштів підтверджується розпискою. Відповідачем позику не повернуто.

У звязку з цим, ОСОБА_1 просить суд стягнути на користь позивача з відповідача ОСОБА_3 грошові кошти згідно договору позики, а саме суму основного боргу- 799300 гривень 00 копійок; суму інфляційних витрат -36767грн.80коп.; три відсотки річних від простроченої суми заборгованості у розмірі 50585 гривень 84 копійки, та судовий збір в розмірі 3441 гривня.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог ОСОБА_1та пояснив, що отримував кошти у позику у ОСОБА_1 в 2008 році в сумі 150 тисяч гривень та 15 тисяч доларів США, про що розписку не писав, частину боргу повернув та залишився борг в сумі близько 15000 доларів США. До суду пред»явив зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про визнання боргової розписки від 22 жовтня 2009 року на суму 100000 доларів США недійсною, мотивуючи позовні вимоги тим, що він має заборгованість перед ОСОБА_1, однак сума є значно меншою, а заборгованість виникла не 22 жовтня 2009 року. Кошти в борг отримував у 2008 році, про що розписку не складав. Кошти віддавав 04.04.2009 року в сумі 5000 євро, що дорівнює 6695 доларів США, 11.11.2009 року- 14000 доларів США, 26.01.2010 року 500 доларів США, та в рахунок погашення боргу було виконано роботи на суму 14985 гривень, 2600 гривень, 5000 гривень, 1650 гривень, 3000 гривень. Останню суму 300 доларів США було повернуто 04.02.2013року. ОСОБА_1 відмовився від підрахунку залишку боргу. Вважає , що розписка має бути визнана недійсною, оскільки вона була написана 22.10.2009 року на суму, яка не відповідала реальним сумам заборгованості, під диктовку ОСОБА_1, який дав зрозуміти, що дружина та діти ОСОБА_3 можуть постраждати. Вказана в розписці особа ОСОБА_6 не був присутнім під час її написання, та не отримано згоду дружини на укладення угоди, що виходить за межі побутової. Під час написання розписки було відсутнє його волевиявлення як особи, яка її писала та мало місце насильство, він знаходився під впливом погрози, обману. У ОСОБА_1 на час складання розписки перебували правовстановлюючі документи на квартиру, які він погодився віддати після написання розписки на суму 100000 доларів США. Із вказаних підстав просив суд згідно із уточненими позовними вимогами (а.с.150-155) визнати надану ОСОБА_3 розписку від 22 жовтня 2009 року на суму 100000 доларів США ОСОБА_1 недійсною.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 підтримали вимоги за зустрічним позовом, посилаючись на обставини, викладені в уточненій зустрічній позовній заяві.

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. ОСОБА_5 звернулась із позовною заявою до ОСОБА_1 та ОСОБА_7 про визнання боргової розписки недійсною. Обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що її чоловік ОСОБА_7 має заборгованість перед ОСОБА_1, але в меншому розмірі, яка виникла не 22.10.2009 року, а у 2008 році, про що розписку не складав. Кошти ОСОБА_3 віддавав 04.04.2009 року в сумі 5000 євро, що дорівнює 6695 доларів США, 11.11.2009 року- 14000 доларів США, 26.01.2010 року 500 доларів США, та в рахунок погашення боргу було виконано роботи на суму 14985 гривень, 2600 гривень, 5000 гривень, 1650 гривень, 3000 гривень. Останню суму 300 доларів США було повернуто 04.02.2013року. ОСОБА_1 відмовився від підрахунку залишку боргу. Вважає , що розписка має бути визнана недійсною, оскільки вона була написана 22.10.2009 року на суму, яка не відповідала реальним сумам заборгованості, під диктовку ОСОБА_1, який дав зрозуміти, що вона та її діти можуть постраждати. Вказана в розписці особа ОСОБА_6 не був присутнім під час її написання, та не отримано її згоди як дружини на укладення угоди, що виходить за межі побутової. Не погоджується з формою розписки. У ОСОБА_1 на час складання розписки перебували правовстановлюючі документи на квартиру, які він погодився віддати після написання розписки на суму 100000 доларів США. Із вказаних підстав просила суд згідно із уточненими позовними вимогами (а.с.161-166) визнати надану ОСОБА_3 розписку від 22 жовтня 2009 року на суму 100000 доларів США ОСОБА_1 недійсною.

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору , ОСОБА_5 підтримала в судовому засіданні позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені в уточненій позовній заяві.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 проти задоволення позовних вимог за зустрічною позовною заявою та позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, заперечували у повному обсязі, оскільки надані ними докази не можуть бути визнані допустимими, застосування фізичного чи психологічного тиску не знайшло підтвердження доказами, спливла позовна давність за вимогами про визнання боргової розписки недійсною.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що в жовтні 2009 року прийшли діти (Демидови) і сказали, що в них є борг, вона віддала документи під заставу квартири, кому їх передали- не знає, від продажу квартири в м.Кривий Ріг по вул. Коротченка допомогла віддати їм борг в сумі 14 тисяч доларів США.

Розглянувши матеріали справи в судовому засіданні, заслухавши пояснення учасників процесу, свідка, суд вважає, що наявні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково, а у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_5 слід відмовити із таких підстав.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 у позику 100000 (Сто тисяч) доларів США, які зобов»язувався віддати протягом 2010 року, із отриманої суми 20000 доларів зобов»язувався віддати до 1 січня 2010 року, про що написав розписку 22 жовтня 2009 року.(а.с.194). Відповідно до повідомлення НБУ станом на 08.02.2013 року (дата звернення до суду із позовною заявою) курс гривні до долара США склав 799,3 (а.с.224). Із отриманої суми ОСОБА_3 віддав ОСОБА_1 04.02.2013 року 300 доларів США , що підтверджує надана ним копія письмової розписки на а.с.134, окрім цього обставина повернення 300 доларів США визнавалась у судовому засіданні як ОСОБА_3, так і ОСОБА_1 Заборгованість за договором позики склала на час звернення до суду 796902,1 гривень, виходячи із наступного розрахунку: 100000 х 7,993=799300 гривень було отримано, 300 х 7,993=2397,90 гривень було віддано, 99700 - 2397,9=796902,1 гривень, які мають бути стягнені з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 , оскільки взяті на себе зобов»язання відповідач ОСОБА_3 не виконав у повному обсязі.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок трьох процентів річних від простроченої суми є наступним.

Період з 01.01.2011 по 04.02.2013 року становить 766 днів. Заборгованість станом на 04.02.2013 року складає 799300 гривень.

799300 х 3 х 766/365/100=50323,05 грн.

Після сплати 04.02.2013 року 300 доларів США заборгованість склала 796902.1, кількість днів прострочення за період з 04.02.2013 року по 08.02.2013 року 4 дні.

796902.1х3х4/365/100=262 грн.

Всього : 50323,05+262=50585,05 грн., які мають бути стягнені з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1

Позивач ОСОБА_1 також просить стягнути інфляційні витрати на підставі ст.625 ЦК України в сумі 36767,80грн. В цій частині позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки індекс інфляції - це покажчик характеристики динаміки загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлені в національній валюті гривні, норма ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленої інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначено договором у гривні.

На підтвердження своїх позовних вимог відповідач ОСОБА_3 та третя особа ОСОБА_5 надали суду копії договорів купівлі-продажу квартир на а.с.75,83,88-89,113,120,121-122, наряди-замовлення на установку техніки(а.с.84,86,87,92,123,125,127,129,), договір на виконання робіт по встановленню вікон (а.с.85,91,126,128), записи про погашення боргу (а.с.94-95,132-133), розрахункову квитанцію на а.с.160,171 носій для зберігання /фіксування звукозапису (а.с.73,109) з розшифруванням (текстовим набором мовою оригіналу) окремих звукозаписів з оригіналу носія інформації звукозаписуючого пристрою (диктофону)- а.с.69-72, 105,108, 156-159, 167-170, гарантійну картку на а.с.223, а також забезпечили прослуховування в судовому засіданні звукозаписів із звукозаписуючого пристрою, які суд не може взяти до уваги з наступних підстав.

Стаття 1051 ЦК України передбачає можливість оспорення договору позики за безгрошовістю.

Відповідно до ст.1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Безгрошовість договору може бути підтверджена лише належними і допустимими доказами.

Відповідно до ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (допустимість доказів).

Згідно із ст.545 ЦК України прийнявши виконання зобов»язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов»язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов»язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов»язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов»язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.527 ЦК України боржник зобов»язаний виконати свій обов»язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов»язання чи звичаїв ділового обороту.

Із змісту розписки вбачається, що зобов»язання має виконати ОСОБА_3, а саме повернути кошти в сумі 100000 доларів США. Суду не надано доказів того, що сторони домовились про виконання зобов»язання іншими особами, чи в інший спосіб виконання робіт, надання послуг чи товару.

Таким чином, на підтвердження виконання обов»язку з повернення заборгованості має бути відповідачем надана розписка кредитора або повернутий йому борговий документ. Відповідачем ОСОБА_3 суду надано письмове підтвердження щодо сплати 300 доларів США. Інші докази (договори купівлі-продажу квартир, наряди та договори на виконання робіт, записи про погашення боргу(а.с.94-95,132-133), які не містять запису ОСОБА_1 про отримання ним зазначених у них коштів в рахунок виконання зобов»язань по розписці від 22.10.2009 року, звукозапис, який в розумінні ст.545 ЦК України не є розпискою про одержання виконання частково або в повному обсязі, не містить безспірних даних щодо отримання ОСОБА_1 коштів в сумі 14000 доларів США та 1000 доларів США на виконання зобов»язання по розписці від 22.10.2009 року, оскільки в судовому засіданні ОСОБА_3 і ОСОБА_5 пояснювали, що ОСОБА_3 брав у позику у ОСОБА_1 кошти втретє) не можуть бути визнані допустимими, оскільки не відповідають вимогам ст. 545 ЦК України, окрім того, містять припущення про виконання зобов»язання, а відповідно до ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Наявність у ОСОБА_1 оригіналу розписки, який долучено до матеріалів справи, свідчить про те, що зобов»язання ОСОБА_3 по ній не виконано.

Посилання представника відповідача на те, що звукозапис є належним доказом відповідно до ст.57 ЦПК України, ст.23 Закону України «Про інформацію» , ст.19 ЦК України, судову практику у кримінальних справах, суд не може взяти до уваги , оскільки між сторонами виникли цивільні правовідносини, з приводу укладання та виконання договору позики, тому надані докази мають відповідати вимогам ст.59 ч.2 ЦПК України та ст.545 ЦК України.

Відповідно до п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 06.11.2009, № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" необхідно звернути увагу судів, що зі змісту абзацу другого частини першої статті 218 ЦК не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов'язань, що виникли з правочину. Випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, у ЦК визначені прямо (частина друга статті 937, частина третя статті 949 ЦК).

В судовому засіданні було допитано свідка ОСОБА_8, яка пояснювала, що допомогла віддати борг в сумі 14000 доларів США. Відповідно до ст.218 ЦК факт виконання зобов»язання не може підтверджуватись показаннями свідків, тому її свідчення суд не може взяти до уваги. В частині її показань щодо передачі документів на квартиру в м.Кривий Ріг, вул..Коротченко ,15/170, в заставу, то кому саме було передано документи - свідок не пояснила.

Відповідач ОСОБА_3 та третя особа ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснювали, що документи на вказану квартиру були у ОСОБА_1, який заявив, що віддасть їх тільки після написання ОСОБА_3 розписки на суму 100000 доларів США. Однак свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні не підтвердила дані показання, так як кому було передано документи- пояснень не надала, а показання відповідача та третьої особи є доказами лише у разі, коли вони допитувались як свідки відповідно до ст.57 ЦПК України. Таким чином, на підтвердження вказаної обставини суду доказів не надано.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 пояснював, що писав на підтвердження наявного боргу ще одну розписку в кінці 2012 року. На вимогу суду (а.с.196 зворот) позивачем ОСОБА_1 не надано даної розписки, пояснюючи це тим, що у нього такої розписки немає, це була розписка-підтвердження щодо коштів в сумі 100000 доларів, отриманих у 2009 році(а.с.204 зворот).

Представник відповідача в судовому засіданні посилалась на вказану обставину як на підтвердження психологічного тиску на ОСОБА_3 з боку ОСОБА_1 та наявності ще однієї розписки за іншою датою.

Оскільки розписки, написаної у 2012 році, на яку посилався відповідач, суду не надано, тому суд приходить до висновку про відсутність належного письмового доказу для підтвердження обставин, на які посилався відповідач ОСОБА_3, у зв»язку з чим відсутні підстави відповідно до ст.654 ЦК України вважати, що сторони домовились щодо зміни зобов»язання, оскільки зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір. Згідно зі ст.1047 ЦК договір позики укладається у письмовій формі. Посилання відповідача ОСОБА_3 на написання розписки в кінці 2012 року не відноситься до періоду написання розписки від 22 жовтня 2009 року, тому не може підтверджувати, що розписка від 22 жовтня 2009 року писалась ОСОБА_3 під тиском.

Звукозапис зроблено зі слів ОСОБА_5 у 2010 році, таким чином він не може відноситься до періоду написання розписки від 22 жовтня 2009 року, тому не може підтверджувати, що розписка від 22 жовтня 2009 року писалась ОСОБА_3 під тиском.

Таким чином, суду не надано доказів щодо застосування до ОСОБА_3 фізичного чи психологічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, тому підстави для застосування ст.231 ЦК України відсутні.

Відповідач та третя особа посилались на те, що договір позики укладено без згоди дружини ОСОБА_3 ОСОБА_5, що є порушенням ст.65 ч.2 СК України та підставою для визнання договору недійсним. В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 не надавала своєї згоди на укладення договору позики. Однак відповідно до ч.4 ст.65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім»ї, створює обов»язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім»ї. В судовому засіданні і ОСОБА_3, і ОСОБА_5 пояснювали, що ОСОБА_3 отримані від ОСОБА_1 у позику кошти витратив на ведення своєї підприємницької діяльності. Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ОСОБА_3 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 21.08.2003 року (а.с.111), ОСОБА_5 також зареєстрована як фізична особа-підприємець з 01.12.2003 року(а.с.112), що підтверджує копія свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця (а.с.119). Таким чином, відповідачем ОСОБА_3 та третьою особою ОСОБА_5 не надано суду доказів про те, що отримані кошти використані в інтересах сім»ї, а одержане за договором використано на її потреби.

Відповідач та третя особа посилались на те, що ОСОБА_3 брав у позику кошти у ОСОБА_1, не у 2009 році, а у 2008 році, та не 100000 доларів США, а 150000 гривень та 15000 доларів США.

Відповідно до положень ст.ст. 1046-1047 ЦК України розписка є підтвердженням укладання договору, а останній є укладеним з моменту передачі грошей. Таким чином, підтвердженням передачі грошей та укладання договору позики є розписка сама по собі. Зазначена в розписці дата вказує лише на день її складання, який може не співпадати з моментом передачі грошей. Звукозапис, на який посилались відповідач та третя особа як на доказ тієї обставини, що договір позики було укладено у 2008 році, не є належним доказом, оскільки відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов надається розписка чи інший документ. Звукозапис та його розшифрування не є документами, які б підтверджували укладення договору позики у 2008 році. Тому суду не надано належних доказів на підтвердження вказаних ОСОБА_3 і ОСОБА_5 обставин.

Відповідач та третя особа посилались на те, що розписка не відповідає правилам діловодства, однак в судовому засіданні відповідач підтвердив, що писав надану суду ОСОБА_1 розписку, що отримував у позику від ОСОБА_1 кошти, але в меншому розмірі, та що за його підрахунками він винен позивачу 15000 доларів США. Тому надана позивачем розписка підтверджує факт укладення договору позики з відповідачем. Посилання відповідача та третьої особи на те, що вказаний у розписці свідок ОСОБА_6 був відсутнім під час написання розписки, суд не може взяти до уваги, оскільки відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, на підтвердження його укладання може бути представлена розписка позичальника. Таким чином, розписка видається позичальником, а рішення суду не може ґрунтуватись на свідченнях свідків, що передбачає ст.1051 ЦК України.

ОСОБА_3 і ОСОБА_5 в своїх позовних вимогах просять визнати розписку від 22 жовтня 2009 року недійсною.

Разом з тим, статтею 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних справ у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способом захисту суб»єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.

За своєю суттю розписка про отримання коштів не є правочином, а є письмовим доказом на підтвердження певних обставин, і за правилами ст. 212 ЦПК України підлягає оцінці нарівні з іншими доказами.

Чинним ЦК та ЦПК України не передбачено такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним того чи іншого доказу.

Позивачем подано заяву про застосування позовної давності до позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_5М.(а.с.202-203). Проти даної заяви заперечували ОСОБА_3 та ОСОБА_5, про що надали суду письмові заяви (а.с. 211-214).

Відповідно до розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20 грудня 2011 року, пункт 5 «протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про: 1) визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману… При цьому стосовно вимог, передбачених підпунктами 1 та 2 цього пункту, особа може звернутися до суду лише за умови, якщо строк їх пред'явлення, встановлений положеннями Цивільного кодексу України, що діяли до набрання чинності цим Законом, не сплив на момент набрання чинності цим Законом». Даний Закон набрав чинність 15.01.2012 року, розписка написана 22.10.2009 року, окрім того згідно із ч.1 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов»язку, а ОСОБА_3 сплатив 04.02.2013 року 300 доларів США, тому відсутні підстави вважати, що позовна давність спливла.

Таким чином, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 і ОСОБА_5 слід відмовити як необґрунтованих.

У зв»язку з тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, тому судовий збір, сплачений ним у розмірі 3441 (Три тисячі чотириста сорок одна) гривня 00 копійок підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 відповідно до ст.88 ЦПК України.

Підстави відповідно до ст. 154, 214 ч.1 п.8 ЦПК України для скасування заходів забезпечення позову на час постановлення рішення відсутні.

На підставі вищезазначеного та керуючись ст.ст.10, 11, 60, 212-215 ЦПК України суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в сумі 796902 (Сімсот дев»яносто шість тисяч дев»ятсот дві) гривні 10 копійок, три відсотки річних від простроченої суми 50585 (П»ятдесят тисяч п»ятсот вісімдесят п»ять) гривень 05 копійок, витрати по сплаті судового збору в сумі 3441 (Три тисячі чотириста сорок одну) гривня 00 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити як необґрунтованих.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання боргової розписки недійсною відмовити в повному обсязі як необґрунтованих.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання боргової розписки недійсною відмовити в повному обсязі як необґрунтованих.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Софіївський районний суд Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний термін з дня проголошення рішення, а особами, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: О.Є.Джерелейко